Культурологія. Українська та зарубіжна культура
Методическое пособие - Культура и искусство
Другие методички по предмету Культура и искусство
і творчості й врешті-решт започаткували новий життєстверджуючий світогляд, що дістав назву “гуманізм”.
Утверджуючи новий світогляд, гуманісти звернулися до античної спадщини, стали її відроджувати як близьку по духу. Звідси термін “відродження”. Таким чином, гуманісти не лише зберегли та осмислили античну культурну спадщину, але й пропагували та удосконалили її. Опираючись на основи античної моралі, культурні діячі епохи Відродження створили своє власне світосприйняття, пронизане ідеалами величі людини, соціальної справедливості й свободи.
Не випадково саме з цього часу бере свій початок утопічний соціалізм. Одним із його основоположників був англійський державний діяч й письменник Томас Мор (1478-1535). Він увійшов в історію завдяки своїй знаменитій “Утопії”, в якій відобразив своє бачення ідеального ладу фантастичного суспільства. За Томасом Мором в ньому відсутня приватна власність, усуспільнені виробництво й побут, обовязкова свідома праця, але наявний розподіл продуктів за потребами.
Майже через 100 років таку ж саму ідеалістичну картину описав італійський політичний діяч, філософ і поет Томмазо Кампанелла (1568-1639) у своїй книзі “Місто сонця”. Її сюжет розповідь мореплавця про ідеальну общину, керовану вченими жерцями, в якій відсутні приватна власність, сімя й наявні державне виховання дітей, загальнообовязкова праця при 4-годинному робочому дні, розвинута освіта й наука тощо.
На епоху Ренесансу припадає цілий ряд наукових відкриттів, тісно повязаних з розвитком торгівлі, мореплавства, будівництва, військової техніки. Морські подорожі Христофора Колумба (1451-1506), Васко да Гами (1469-1524), Фернана Магеллана (1480-1521) дозволили відкрити американський континент, довести, що Земля має форму кулі, встановити контури океанів, морів та суші. Революційний переворот відбувся в астрономічній науці. Польський вчений Миколай Копернік (1473-1543) у праці “Про обертання небесних тіл” обґрунтував геліоцентричну систему Всесвіту. Її підтвердив німецький астроном Йоганн Кеплер (1571-1630), який відкрив закони руху планет.
Вчені епохи Відродження започаткували основи теоретичної хімії, зробили значні відкриття в галузі геології, ботаніки, медицини, удосконалили гірничу справу, металургію, суднобудування. Великий італійський вчений, інженер та митець Леонардо да Вінчі (1452-1519) сконструював перші літальні апарати, розробив проекти парашута, захисних та гідротехнічних споруд.
Німецький винахідник Йоганн Гутенберг (1394-1468) винайшов друкарський станок і таким чином започаткував в Європі книгодрукування. Надрукована ним “Біблія” стала першим друкованим виданням, шедевром раннього друку.
Подальший розвиток отримала історична наука. Вона визнала помилковим божественно-надприродне тлумачення історії й почала її оцінювати як результат діяльності людського суспільства. Нові підходи наявні в осмисленні суті держави й історії суспільства. Заслуга в цьому італійського дипломата, історика, філософа та поета Нікколо Макіавеллі (1469-1527). Вчений зрікся богословської періодизації історії й поділив її на давню, середню і нову. Вона з певними уточненнями використовується й сучасними дослідниками.
Нікколо Макіавеллі вперше вживає у своєму трактаті “Державець” таке наукове поняття як “держава”. До нього історики згадували лише конкретні держави. Водночас він дотримувався думки, що заради досягнення могутності й благополуччя держави придатні будь-які засоби. Звідси виникло поняття “макіавеллізм” як позначення вседозволеності в політиці.
Все вищезгадане крапля в морі в порівнянні з науковими відкриття, які здійснило людство в епоху Ренесансу. Однак головним стало народження науки в сучасному розумінні, науки як нового способу пізнання світу. Середньовічна схоластика відкидається як засіб наукового пізнання. На зміну їй приходить раціональне мислення, підкріплене практичними дослідженнями.
Проте в епоху Відродження найбільшого злету досягло мистецтво, яке стало її символом. Продовжуючи традиції Стародавньої Греції, котра в центрі свого мистецького життя ставила людину, ренесансне мистецтво також втілило в собі новий гуманістичний світогляд.
Іншими характерними особливостями мистецтва Відродження є його світський (не церковний) зміст, а також всебічне використання митцями наукових здобутків. Саме завдяки образотворчому мистецтву почалося поглиблене вивчення анатомії людського тіла, а намагання передати в живописі глибини простору зумовило відкриття законів лінійної перспективи.
Мистецтво Ренесансу не випадково виникло наприкінці ХШ ст. в Італії. Вона була не лише прабатьківщиною античної культури. Не менш важливим фактором стало вперше формування ранньобуржуазних відносин саме в італійських містах-республіках. Відтак у започаткуванні італійського ренесансного мистецтва обєдналися культурний й економічний фактори.
Довершеністю вражає італійський ренесансний живопис. В Італії творили Леонардо да Вінчі (1452-1519), Рафаель Санті (1483-1520), Мікеланджело Буонарроті (1475-1564), Джорджоне (1476-1510), Тіціан (1476-1480) та інші знамениті, неперевершені митці.
Всі вони були геніями, хоча кожний з них відзначався своєю унікальністю і багатогранністю. Їхні твори не залишали байдужими сучасників і продовжують вражати нащадків. Мистецтвознавці різних часів і різних держав вивчали їхню творчу спадщину, секрети їхньої художньої майстерності, присвячуючи їм все нові наукові розробки.
Вершиною ренесансного образотворчого мистецтва вважа?/p>