Культурологія. Українська та зарубіжна культура
Методическое пособие - Культура и искусство
Другие методички по предмету Культура и искусство
?юри мало великий вплив на розвиток цього жанру в сусідніх країнах, зокрема, в Київській Русі. Слово “мініатюра” походить від назви червоної фарби “мініум”.
Візантійська культурна традиція виявилася сильнішою від самої держави. Після захоплення Константинополя у 1453 р. турками-сельджуками набутки візантійської культури дістали подальший розвиток в європейських державах і перш за все тих, які прийняли християнство за візантійським зразком. Своєрідна культура Візантійської імперії, яка проіснувала всі середні віки (з 1У по ХУ ст.), стала невідємною частиною європейського культурного поступу Середньовіччя.
2. Культура Середньовічної Європи
У період Середньовіччя сформувалася сучасна європейська цивілізація, оскільки в стародавні часи не існувало Європи в розумінні культурно-історичної спільноти. В цей час на європейському континенті виникають сучасні держави, на зміну рабовласницькому ладу приходить більш прогресивний феодальний, середньовічні міста звільняються з-під влади сеньйора і в них утверджується міське самоврядування, головним носієм культури стає християнство, яке перетворюється на державну релігію. Всі ці фактори, особливо останній, вплинули на розвиток європейської культури.
У Західній Європі християнство, а точніше католицизм, одночасно виступає філософсько-ідеологічною основою нового суспільного ладу, його політичною доктриною, системою права і моральними засадами. В основі католицизму були закладені ідеї середньовічної ідеалістичної філософії схоластики (з грецької “вчений”). Схоластика поєднання теолого-догматичних передумов з раціоналістичною методикою й інтересом до формально-логічних проблем. У свою чергу схоластика пройшла декілька етапів розвитку. На різних етапах в її теоретичних постулатах використовувалися ідеї Платона, Аристотеля та інших філософів.
Визначними теоретиками схоластики були Альберт Великий (1193-1280) та його учень Фома Аквінський (1225-1274). Останнього ще при житті називали “князем схоластики”. А у 1323 р. його проголосили святим і у 1567 р. визнали пятим вчителем Церкви.
На відміну від Фоми Аквінського католицька церква оголосила анафему і увязнила на 14 років відомого англійського вченого монаха францисканського ордена, професора Оксфордського університету Роджера Бекона (1214-1294). Він один із перших наполягав на необхідності дослідного пізнання природи, протиставляючи його хибним авторитетам. Такий науковий підхід дозволив вченому зробити цілий ряд відкриттів, що стосувалися літальних апаратів, підйомних кранів, способу добування багатьох хімічних речовин, в тому числі пороху тощо.
До речі, католицька церква жорстоко розправлялася з усіма інакомислячими, широко застосовуючи з цією метою інквізицію, яка проіснувала від ХШ до ХУШ ст. Всього нею було знищено понад 1 млн. чоловік. Особливо від неї постраждали представники експериментальної науки.
Відтак у середні віки наука була в основному книжною справою. На той час головне в науковому пізнанні відводилося абстрактному мисленню, а не науковому експерименту. Така ситуація пояснюється тим, що наука ставила за мету не втручатися у природний хід подій, а зрозуміти світ за допомогою споглядання.
У Середньовіччі в науці виділилися чотири напрямки. Перший фізико-космологічний: на основі натурфілософії Аристотеля обєднав сукупність фізичних, астрономічних і математичних знань. Другий вчення про світло, випливало із засад неоплатонізму. Третій наука про живе: охоплювала рослинне, тваринне і людське життя. Четвертий напрямок стосувався астролого-медичних знань, зокрема, й алхімії. Своєрідність алхімії у тому, що вона обєднувала в певну цілісну систему наукові узагальнення і фантазію, раціональну логіку і міфологію. Головне її завдання перетворення металів у золото.
В епоху раннього Середньовіччя католицька церква встановила монополію на освіту. Для навчання кліриків використовувалися єпископські й монастирські школи. В них монахи А. Боецій (480-524) і Ф.Кассідор (487-578) запровадили навчання згідно ідеї “семи мистецтв”, до речі, запозиченої у римського письменника Марціла Канелла. Ці “сім мистецтв” поділялися на дві частини: тривіум (три шляхи знання: граматика, риторика і діалектика) та квадріум (чотири шляхи знання: геометрія, арифметика, астрономія і музика).
У УШ-1Х ст. при церквах започатковуються народні школи. У ХП ст. на їх основі виникли перші середньовічні вищі навчальні заклади: у Франції Паризький університет, в Італії Болонська юридична та Солернська медична школи. У ХШ ст. зявляються й інші університети: Оксфордський та Кембріджський у Британії, Саламанський в Іспанії, Неапольський в Італії. В наступному столітті засновані: Празький, Краківський, Кельнський, Гейдельберзький і Ерфуртський університети. Наприкінці ХУ ст. у Західній Європі існувало 65 університетів, у переважній більшості відкритих з дозволу римського папи.
Студенти (від латинської “studeo” “ретельно займатися”) обєднувалися в організації (“земляцтва”, “провінції”, “науки”). Ними керували виборні прокуратори. У вузах виборними були посади ректорів. В університетах навчання проходило у формі професорських лекцій. Всі предмети викладалися латинською мовою, яка була складною для засвоєння. Відтак лише третина студентів отримувала ступінь бакалавра і лише кожний шістнадцятий ступінь магістра.
В університетах існувала практика влаштування публічних виступів з проблем філософії й богословя. В них брали участь як п?/p>