Культурологія. Українська та зарубіжна культура
Методическое пособие - Культура и искусство
Другие методички по предмету Культура и искусство
? роль прогнозу при лікування, про морально-етичні вимоги до лікаря стали основою подальшого розвитку клінічної медицини. Клятва Гіппократа і сьогодні є моральним кодексом лікарів усього світу.
В елліністичний період започатковані нові наукові центри, особливо в елліністичних державах на Сході. Найбільшим науковим осередком елліністичного світу стала Александрія Єгипетська. В ній діяли Мусейон (Будинок Муз) і знаменита бібліотека. Остання нараховувала більше півмільйона книг. Сюди з усього Середземноморя приїжджали працювати видатні вчені, поети, художники.
В Александрії розцвів талант знаменитого математика Евкліда. Він прославився своєю працею “Елементи” (або “Начала”), що була синтезом накопичених на той час математичних знань. Викладені тут постулати й аксіоми, дедуктивний метод доказів протягом століть служили основою геометрії. Крім того Евклід автор ряду праць з астрономії, оптики, теорії музики.
Мешканцем Александрії був і знаменитий медик Ерасістрат, який мав значний доробок у вивченні анатомії серця. Один із засновників Александрійської медичної школи Герофіл досліджував нерви і встановив їх звязок з мозком, а також допускав, що з мозком повязані розумові здібності людини.
З імям Архімеда із міста Сіракуз (Сицилія) повязане відкриття одного із основних законів гідростатики, початок лічби нескінченно великих і малих величин, ряд важливих технічних винаходів. Такий дуже неповний перелік успіхів давньогрецької науки.
Досягнення давньогрецької культури не канули у вічність після політичної й військової поразки Греції й інших елліністичних держав, яку вони потерпіли від Риму. Останній перейняв й розширив здобутки елліністичної культури та передав їх іншим підвладним народам.
4. Система виховання й освіти, наукові знання Давньоримської держави
Культура Стародавнього Риму другий етап античної культури. Як і в періодизації грецької культури етапи розвитку давньоримської культури співпадають з трьома основними періодами історії Римської держави: царським, республіканським та періодом імперії.
Згідно них перший період відліку історії Стародавнього Риму починається з УШ ст. до н.е. (тобто від легендарної дати заснування Риму Ромулом і Ремом у 753 р. до н.е.) до У1 ст. до н.е. У цей час Рим був державою із статусом міста-поліса. Ним правили царі.
Рим цього періоду зазнав сильного впливу сусідніх народів, особливо загадкових етрусків. Й зараз не зовсім ясна історія цього народу, оскільки не розшифрована його писемність. В етрусків римляни запозичили більшість літер свого алфавіту, перейняли будівельну технологію, гладіаторські бої тощо. Навіть символом Риму стала бронзова статуя вовчиці роботи етруського майстра. Етруською була й остання царська династія.
Падіння царської влади призвело до передачі її народним зборам. Вони обирали правлячу структуру: сенат і двох консулів. Зміцнення Риму періоду республіки (У1-1 ст. до н.е.) дало йому змогу підкорити всю Італію, перемогти свого вічного противника Карфаген і завоювати Грецію. Але , як наголосив поет Горацій, “полонена Греція перемогла некультурного переможця”. Військова міць Риму була подолана культурним потенціалом Греції, який активно підживлював культуру завойовника.
У першу чергу запозичується пантеон грецьких богів, змінюються лише їхні імена. У римській літературі використовуються сюжети грецької поезії й драми. Римлянами копіюється грецьке мистецтва, головно шедеври скульптури. Активно вивчається грецька філософія. Спочатку (після завоювання Еллади) перетворюється на двомовну римська наука. Знання грецької мови стало престижним для кожної освіченої людини, оскільки вона була багатша за латинську. Лише згодом римські філологи розвинули лексичну та синтаксичну систему латині настільки, що нею можна було передати всі тонкощі грецької мови.
Період імперії починається з 1 ст. до н.е. Зміна влади була зумовлена внутрішньою кризою республіканського ладу, посиленням ролі воєначальників, які претендували на владу, що й призвело до громадянської війни. В цій ситуації Гай Юлій Цезар проголосив себе імператором. Після вбивства Цезаря імператором став його племінник Октавіан Август, в період правління якого Римська імперія досягла своєї найвищої могутності.
Політична стабільність, економічне й культурне піднесення обумовлюють культурний злет Риму. Його культура також збагачується культурою завойованих народів.
Значною мірою це стосується релігійної сфери. Із східних окраїн Римської імперії докотилася до її центру нова релігія християнство. Віра в єдиного сина божого Христа прийшла на зміну політеїстичній римській релігії (вірі в існування богів Юпітера, Юнони, Міневри, Ескулапа та ін.). Витоками для християнства стала монотеїстична релігія єврейського народу іудаїзм. Старий Завіт священної книги іудеїв є частиною християнської Біблії. До неї увійшов також Новий Завіт. Він містить 4 євангеліє ( євангеліє в перекладі з грецької “добра звістка”) від Матвія, від Марка, від Луки і від Іоанна. В них описане земне життя Ісуса Христа. У Новому завіті також знаходяться соборні послання святих Апостолів; послання Апостола Павла і одкровення Іоанна Богослова або Апокаліпсис.
Спочатку християнство переслідувалося владою. Проте вже наприкінці 1У ст. імператор Феодосій проголосив його державною релігією. В цей же час відбувся поділ Римської імперії на Західну й Східну. У 476 р. Рим захоплений варварами: вестготами та вандала