Культурологія. Українська та зарубіжна культура
Методическое пособие - Культура и искусство
Другие методички по предмету Культура и искусство
ипетські ієрогліфи вдалося розшифрувати лише в Х1Х ст. завдяки так званому “Розетському каменю”. Він вивезений Наполеоном до Європи під час його єгипетського походу. На цьому камені один і той же текст написаний тричі: давньоєгипетською мовою, потім пізнішим її спрощеним варіантом і добре відомою давньогрецькою мовою. З цим завданням справився французький вчений Франсуа Шампольон. Багаторічні дослідження дозволили йому зробити відкриття: єгипетські ієрогліфи мають декілька видів. Одні позначають слова, інші букви чи склади. У староєгипетській писемності відсутні голосні, немає постійного напряму письма. Шампольон розшифрував це письмо й справедливо вважається основоположником науки єгиптології.
Давні єгиптяни вели літочислення за правлячими династіями фараонів. Тобто з кожною новою династією починався новий відлік років. Лише у 1У ст. до н.е. єгипетський жрець-історик Манефон розділив історію Єгипту на 3 царства: Стародавнє (існувало протягом Ш тис. до н.е.), Середнє (з кінця Ш до середини П тис. до н.е.), Нове (з середини і до кінця П тис. до н.е.). Виділяють ще пізніший період з 1 тис. до н.е.
В основі розуміння всієї культури Стародавнього Єгипту є система релігійних міфологічних уявлень. Останні відомі завдяки наявності різноманітних джерел: релігійних текстів, поем, драм, гімнів, молитов богам, записів похоронних обрядів тощо.
Давні єгиптяни уявляли багато богів у вигляді тварин. Тобто це були вірування, повязані з тотемізмом. Проте надалі удаваний вигляд божеств змінюється. Вони стали зображатися головно у вигляді людей з головами тварин, рідше у вигляді тварин з головами людей.
Поміж багатьох богів головне місце належало культу сонячного божества. Спочатку ним був бог Сонця Ра. Проте кожне місце мало свого бога-покровителя. Зокрема, у Фівах особливо шанували бога Амона. Перенесення за часів Середнього царства столиці з Мемфіса до Фів спричинило обєднання двох вищеназваних культів. Відтак склався образ одного бога Амона-Ра.
В епоху Нового царства фараон Аменхотеп 1У провів релігійну реформу. Він скасував політеїзм (багатобожжя) й увів монотеїзм культ єдиного бога. Ним запровадилося поклоніння всемогутньому сонячному диску богу Атону. Ці нововведення змусили його поміняти й своє імя (що означало “Амон задоволений”) на Ехнатон (“Корисний для Атона”). Фараон намагався увіковічити імя нового бога і в назві спеціально побудованої нової столиці, що отримала назву Ахет-Атон. Але після смерті Ехнатона жерці відновили культ Амона-Ра.
Великою повагою користувався загальноєгипетський культ бога вмираючої і воскресаючої природи Осіріса. Він був тісно повязаний із основним способом господарювання єгиптян землеробством. Сівба вважалася похоронами зерна Осіріса, поява перших сходів його відродженням. Така тимчасова загибель Осіріса зробила його й царем потойбічного світу.
У житті давніх єгиптян вирішальними були уявлення про смерть і потойбічний світ. Вони вважали життя тимчасовим існуванням людини, а смерть після нього вічним продовженням земного життя. Проте щоб вічно жити після смерті, потрібно було виконати спеціальні ритуали.
У релігійному уявленні єгиптян людина мала дві душі. Одна із них на імя Ба в момент смерті у вигляді птаха з людською головою покидала тіло. Для оживлення померлого і надання йому безсмертя потрібно було, щоб душа повернулася до тіла, яке не розклалося. Для цього тіло муміфікували. Друга душа Ка примарний двійник покійного. Вона мала перебувати у скульптурних зображеннях покійного, що знаходилися у гробниці. Звідси йшов звичай робити з померлого посмертні маски і залишати їх у гробниці. На думку єгиптян для щасливого потойбічного існування небіжчик повинен був мати усі речі, якими користувався при житті. Відтак їх і клали у гробниці. Але у жертву не приносили людей, лише залишали в могилах скульптурні зображення родичів, слуг, рабів.
У давньоєгипетській релігії обожнювалася царська влада. Фараон вважався живим богом, сином бога Ра. Ці уявлення майже відповідали дійсності, оскільки влада фараона була безмежною. Згідно вірувань єгиптян фараон міг навіть впливати на сили природи. За певним обрядом фараон кидав в Ніл папірус з наказом розлитися річці. Проте він попередньо знав за підрахунками жерців (які використовували з цією метою астрономічні знання) час розливу.
Призначення мистецтва у Стародавньому Єгипті було абсолютно іншим, ніж у сучасному культурному житті. Тимчасовому земному життю протиставлялося вічне мистецтво, що було головним засобом забезпечення безсмертя. Відтак праця митців, які займали високе соціальне становище, часто були жерцями, вважалася священним дійством. У такий спосіб мистецтво було поставлене на службу заупокійному культу, стало його важливою складовою.
Оскільки майстри користувалися великою повагою, то й їхні імена не зникли із скрижаль єгипетської історії. Зокрема, дуже цінився талант Імхотепа будівничого першої піраміда фараона Джокера. Він був не лише архітектором, але й математиком та лікарем. Його лікарський талант став причиною того, що греки навіть ототожнили Імхотепа з богом цілительства Асклепієм.
Технічно досконалою була монументальна єгипетська архітектура. Знаменитими на весь світ стали унікальні величні памятки Стародавнього та Середнього царства гробниці фараонів Хеопса, Хефрена та Мікерина біля Каїра, сфінкси фараонів Аменемхета Ш і Хефрена в Гізі. Слід відмітити, що не має собі рівних серед камяних будов усього світу піраміда Х?/p>