Культурологія. Українська та зарубіжна культура
Методическое пособие - Культура и искусство
Другие методички по предмету Культура и искусство
?офесори, так і студенти. Іноді такі диспути переростали у повчальні мистецькі дійства. Для прикладу: оксфордський магістр Дунс Скотт (1266-1309) в одному диспуті заслухав і запамятав 200 тез і тут же послідовно їх заперечив.
У державах середньовічної Європи формується національна література. Спочатку вона була латиномовною. В ній переважала церковна тематики, яка поступово замінялася світською. Стосовно жанрів середньовічну літературу можна умовно поділити на сатиричну, героїчну та куртуазну (або лицарську).
Сатиричну літературу головно представляла творчість вагантів (від німецької “vagants” “бродячі люди”). Ними були переважно німецькі і французькі бродячі клірики і студенти, які під час канікул давали комічні вистави на міських площах, ринках тощо.
У Х1-ХП сформувався героїчний епос. У Франції прославила цей жанр “Пісня про Роланда”, у якій підступній зраді протиставляється патріотична вірність. Її герой готовий віддати життя заради свого сеньйора. Відомою памяткою німецького героїчного епосу є “Пісня про нібелунгів”. В ній йде мова про знищення гунами Бургундського королівства.
При дворах сеньйорів зявилася куртуазна література. Вона прославляла любовні почуття і культ служіння “прекрасній дамі”. Служачи їй, лицар повинен дотримуватися правил “куртуазії”. “Куртуазія”, крім військової доблесті, вимагала уміння поводитися у світському товаристві, підтримувати розмову, співати, танцювати тощо. Куртуазна поезія досягла вершин у світській ліриці трубадурів провансальських поетів, серед яких були і великі феодали, і хоробрі рицарі, і прості селяни й міщани.
У середньовічній Європі набуває поширення жанр куртуазного або лицарського роману. Для його сюжету були обовязковими ідеальне “лицарське” кохання, героїчні подвиги, небезпечні пригоди. Романи широко відображали побут і звичаї свого часу. Найбільш популярні сюжети про легендарного короля бриттів Артура, лицаря Ланселота, Трістана та Ізольду.
У середньовічній Європі в Х-ХП ст. формується мистецтво архітектури. Першим архітектурним стилем став романський. Свою назву отримав від назви Риму Рома. Він виник у монументальній камяній архітектурі. До цього часу в Європі існували лише деревяні споруди. Тому всі камяні споруди, що зводилися, називали романськими (оскільки до цього часу лише Давній Рим мав камяні будівлі). Основні камяні споруди (храми і замки) нагадують фортецю з малими й вузькими вікнами, приземленими колонами, масивними вежами. Основою планування романського храму стала римська базиліка велике прямокутне приміщення, розділене перегородками на декілька залів (нефів). Скульптурні зображення розміщувалися на головному фасаді та в середині вівтаря.
У другій половині ХП ст. в Європі, перш за все у північній Франції, зявляється інший архітектурний стиль готичний. Проте сам термін “готика” вводиться в епоху Відродження (Х1У-ХУ1 ст.). Так зверхньо цей стиль називали гуманісти, вважаючи його варварським (готи назва одного з варварських племен) у порівнянні з античною архітектурою. Готичний стиль використовувався головно у культових спорудах, а також у світських громадських будівлях.
Для готичного стилю характерне устремління споруди (насамперед даху) вгору за рахунок гострих шпилів. Вікна у стінах були величезні з мальовничо розписаним склом. Численні гостроконусні арки, багатство скульптур, оздоб все це надавало готичним соборам легкості, динамічності. Найвеличнішим готичним собором є собор Паризької Богоматері, який панує навіть над сучасними будівлями столиці Франції. Найбільш знаменитий довгобуд Кельнський собор. Його заклали у ХП ст., а закінчили будувати за старовинними кресленнями вже у Х1Х ст.
3. Здобутки арабської культури доби Середньовіччя
Так як середньовічна культура Європи тісно повязана з християнством, таке ж саме значення для середньовічного Сходу мав іслам наймолодша із світових релігій.
Іслам виник і склався у кочових і осілих арабських племен Аравійського півострова в двадцяті роки УП ст. За історичними мірками зовсім недавно. Пророка Мухаммеда відділяють від Ісуса шістсот років, а від Будди двадцять століть.
Засновником ісламу є Мухаммед ( в перекладі з арабської “той, кого хвалять”). В Європі його ще називають Мохаммед чи Магомет. Він народився в 570 р. у місті Мекка. Біля 610 р. отримав від Аллаха (арабською “Бог”) Одкровення. Його і став проповідувати. До цього більшість арабів поклонялася родоплемінним богам. Серед них були небесні світила, джерела, дерева, скелі і навіть камені. Найбільше шанувався метеорит, що й зараз зберігається як святиня у головному святилищі ісламу в храмі Кааба в місті Мекка.
На перших порах Мухаммед проповідував положення, що не дуже відрізнялися від основних релігійних засад іудеїв й християн. Основне в його віровченні зректися старих ідолів і богів й визнати лише одного бога Аллаха та бути покірним його волі (іслам у перекладі з арабської “покірність”, “присвячення себе Богу”).
На практиці це означало повне підкорення (арабською “муслім”) усіх правовірних новому пророку. Звідси й друга назва ісламу мусульманство. Основний релігійний догмат ісламу закріплюється формулою: “Нема Бога, крім Аллаха, і Мухаммед пророк його”. Щоб стати мусульманином, потрібно лише проголосити цю фразу.
Нового бога не прийняла мекканська родоплемінна знать, оскільки це загрожувало їй втратити паломників до храма Кааба, а значить й повязані з ними прибутки. Вона почала переслі