Життя i творчiсть Олександра Архипенка
Дипломная работа - Культура и искусство
Другие дипломы по предмету Культура и искусство
?ю лiнiйним вiзерунком. ВдосконалюСФ технiку своСЧх видовжених елегантних жiночих фiгур. Спрощення веде майже до абстрактноСЧ форми. Прагне до скульптури старовинних цивiлiзацiй, якими вiн захоплювався ранiше, як, наприклад, у творах РДгипетський мотив, Арабський мотив, Венера, Океанська мадонна тощо.
У цiлому остання фаза творчостi Архипенка позначаСФться меншою динамiкою, бiльшим спокоСФм i мiстикою, яка особливо характерна для його освiтлених прозорих скульптур, якi нiби висловлюють бажання зСФднатися з Творцем, з всесвiтнiм простором, з вiчним свiтлом, якi вiн намагався збагнути i якими був зачарований все своСФ життя. Останнi його статуСЧ релiгiйного характеру: Соломон, Моисей, Королева Саба (1963); остання чи не найкраща його скульптура, створена за рiк до смертi. В нiй Архипенко розвиваСФ нову концепцiю внутрiшньоСЧ форми i ротацiйного руху та якоСЧсь ефiрноСЧ матерiСЧ в тонкi, круглi й дiагональнi, майже лiнiйнi площини, обгорнутi простором. Тут Архипенко нiби передчуваСФ кiнець земного, матерiального i початок вiчного життя в космiчному просторi.
Найулюбленiшим сюжетом його творчостi була жiнка. Хоч вона була трансформована, спрощена в геометричнi площини, арбiтрарно розчленована в гнутi й випуклi форми, яким в бiльшостi бракувало голови, рамен, рук або нiг (найбiльше його цiкавив торс), все ж таки вiн нiколи не полишаСФ СЧСЧ природноСЧ форми. Вона в нього осяяна сублiмованою i одушевленою еротикою. При всiй своСЧй динамiцi i мужностi, Архипенко з великою любовю вiдображував СЧСЧ жiночу природну грацiю, прославляючи жiнку як символ унiверсальноСЧ любовi, гармонiСЧ творчоСЧ сили i нiжностi в людинi. Ця його риса, мабуть, випливаСФ з його словянськоСЧ спадщини та взагалi старовинноСЧ унiверсальноСЧ традицiСЧ i культу матерi.
Творчiсть Архипенка вiдома в цiлому свiтi. Вiн мав сотнi виставок по всiх культурних центрах цивiлiзованого свiту. Найбiльш комплектнi виставки його творчостi вiдбувалися пiсля його смертi: пересувна виставка, влаштована Калiфорнiйським унiверситетом (1967), пересувна виставка, влаштована Смiтсонiвським iнститутом у Вашингтонi (1969), Архипенко: паризькi роки, в музеСЧ сучасного мистецтва в Нью-Йорку, тощо. Олександер Архипенко: Ювiлейна виставка в столiття його народження, влаштована спiльно Нацiональною галереСФю в Вашингтонi та музеСФм в Тель-Авiвi. На останнiй з них вперше виставлено найважливiшi раннi й пiзнi твори, так що можна було простежити розвиток його стилю.
Про Архипенка написано безлiч монографiй, статей, есе, каталогiв. Його скульптура стала класикою модерного мистецтва. Без сумнiву, вiн увiйшов в iсторiю мистецтва як один з провiдних мистцiв-новаторiв цього вiку. Його творчий генiй черпав з усiх старовинних традицiй, а особливо традицiй мистецтва УкраСЧни, де вiками схрещувалися мiстика Сходу з рацiоналiзмом Заходу i творили синтез транiендентального i реального, духовного та iнтелектуального, що так чудово поСФднанi в його творчостi.
2.2 Особливостi створення форми за рахунок повiтря. РЖсторичнiсть форми
Це питання не нове у XX столiттi, кожна епоха вирiшуСФ його по-своСФму, але не буде перебiльшенням сказати, що Архипенко першим розвязав його ще раз по-сучасному, писав ще на початку столiття Гай Габаскве. Справдi, роль обСФмноСЧ порожнини в Архипенка одна з ведучих. Починаючи з раннiх його скульптур, вона набираСФ такоСЧ ж ваги, як i цiлiсна площина.
Як i коли прийшов до цього Архипенко?
Генрi Мур робив тисячi замальовок у лондонському метро пiд час бомбардувань 40-х рокiв. З тих ескiзiв постали його загальновiдомi напiвлежачi фiгури; пiзнiше з напiвлежачих фiгур постали шедеври контраформи Король i Королева та Родини (з трьох фiгур батько, мати з немовлям, або з двох мати з немовлям). ВважаСФться, що Генрi Мур винайшов дiру в скульптурi. Одне з рекламних фото цього твердження скульптура з дiрою на мiii душi, а в цiй дiрi обличчя Генрi Мура. Але Архипенко на три десятилiття. ч ранiше (1912) створив свiii Танок двi фiгури з видовженими руками й ногами, зiгнутi, нiби обплетенi навколо невидимоСЧ повiтряноСЧ кулi, закрученi в танцi. Простiр, обiйнятий двома фiгурами i пiдкреслений СЧхнiм арабесковим згином, так само важливий, як i матерiалiзованi танцюристи. До цього додаються Жiнка, що йде 1914 року, з дiркою на мiii душi, численнi пiзнiшi торси. В цiй фiгурi центральний негативний простiр стаСФ СЧСЧ iнтегральною частиною i прибираСФ бiльш iнтригуючоСЧ i гiпнотизуючоСЧ якостi як солiдна форма. Тут цiкаво навести паралель iз скiфськоСЧ скульптури, де порожнiй простiр перегукуСФться з солiдною формою. Це надання активноСЧ вартостi негативному простору мало широкий вплив на розвиток модерноСЧ скульптури i стало СЧСЧ центральною характеристикою.
Згодом Архипенко пiшов далi, вiн моделював симетричнi частини фiгур (ноги, руки, груди) i повiтрям i матерiалом, так званi контрастнi обСФми. Але ту першу роботу Жiнку, що йде 1914 року можна вважати вiхою в iсторiСЧ скульптури XX столiття. Вперше iнакше, нiж у всi попереднi столiття, вирiшена голова фiгури; СЧСЧ передано не суцiльною масою, а окреслено двома обСФмами, якi створюють тривимiрну форму з порожниною посерединi. В своСЧй подальшiй творчостi Архипенко розпиваСФ свiй винахiд, що даСФ пiдставу такому авторитетному критиковi, як Габаскве. сказати, що Архипснкова Жiнка, що йде СФ переломним моментом у розвитку скульптури XX столiття вiд Мура д