Життя i творчiсть Олександра Архипенка
Дипломная работа - Культура и искусство
Другие дипломы по предмету Культура и искусство
?iц, правнучкою скульптора Бонавентуро Дженеллi, переСЧхав до Берлiна i вiдрив там власну школу мистецтв.
тАжНезабаром вже, завтра, кубiсти в РЖталiСЧ кричатимуть про скульптуру, виразну, як удар кулаком в обличчя, i прийматимуть ордени вдячностi з брудних рук Муссолiнi. А трохи пiзнiше iнший кубiст, основоположник цього напряму, напише в заявi: Мiй вступ до КомунiстичноСЧ партiСЧ СФ логiчним висновком з усього мого життя, з усiСФСЧ моСФСЧ справи. РЖ пiдпишеться: Пабло Пiкассо. 1944. О нi, кубiсти були рiзнi! Розчленовуючи свiт на простi форми, вони далеко не завше жили просто. Творчiсть митця не могла стати внеском до беззмiстовноСЧ естетики. За беззмiстовнiсть теж належало платити. РЖ часом надто дорого. Пiзнiше критики писатимуть про те, що глядачевi важко знайти спiльну мову з Архипенком. У салонах вiн здавався вихiдцем з далекоСЧ галактики, що вiдразу ж прагне оповiсти землянам про себе. Вiн каже, повторюючи найскладнiшi мiiя кiлькаразово, пояснюСФ ще раз i йде геть. Важко. Вiн вiдмовляСФться вiд вишуканоСЧ гладiнi римських статуй. Не тi часи. Але глядачi поки що лишаються тими ж самими. Архипенко доводить: Свiт хотiв би, щоб митець виклав усе, як на долонi. Щоб той свiт прийшов i без нiякого зусилля побачив усе. Я мислю, що в такому разi не було б нiякоСЧ творчостi, адже митець повинен творити. Митець, який творить, приневолюСФ до творчостi й глядача. Вiн даСФ глядачевi iмпульс, що штовхаСФ i його, глядача, згiдно з законами унiверсального руху. Коли подати глядачевi символ, вiн мусить почати й сам творчо мислити.
Бачите, символ-то справа, що маСФ надто велике значення. Часом вiн звичний, i ми не зауважуСФмо його. Дивiться: коли хтось пише чи розмовляСФ, це теж символiзм. Ми вживаСФмо слова, що СФ символамитАж ГраСФться кiт з клаптиком паперу це теж символiзм. Папiр для нього СФ символом мишi.
Символ пiдказуСФ, наводить на думку, наводить на вiдчуття, символ iснуСФ тривимiрно в просторi.
Архипенко вже здобув певний авторитет. У Салонi незалежних дуже шанована з часiв Золя установа з ним рахуються, як з однiСФю iз найповажнiших постатей. Так само, як з друзями його Пiкассо, Браком, Леже, Модiльянi, ДiСФго Рiверою, Аполлiнером.
Кажучи про твори цього перiоду, годi шукати мiж ними речей, що чiтко засвiдчують авторове мiiе в двадцятому сторiччi, де кожен рiк i кожен ступiнь розлiнiСФно барикадами. Вiн, Архипенко, не втручався в цi складностi. Росiйська iмперiя агонiзувала десь поруч у ФранцiСЧ це було дуже вiдчутно. Передгроззя зависло над РДвропою, вже винайдено гази, i кулемет нова зброя вицокував на галявинах полiгонiв. РДвропа входила у вiйну. Архипенко бiг вiд цiСФСЧ РДвропи, дедалi чiткiше розумiючи неперспективнiсть такоСЧ втечi. Вiн переконуСФ самого себе: Напрями в мистецтвi розвиваються незалежно вiд релiгiСЧ та полiтики, але паралельно до модерноСЧ фiлософiСЧ. ФiлософiСЧ зумовлюють полiтичнi подiСЧ. Вiн знав це, але заплющував очi й на цю iстину. Назви Архипенкових творiв майже нiчого не свiдчать: Жiнка, Фiгура, Жiнка, що сидить, Жiнка, що зачiсуСФться, Постать, що iде, ще раз ЖiнкатАж
Проставимо кiлька дат: Боксери (1913), ГондольСФр (1914), У кавярнi (1915). РДвропа захлинаСФться в кровi й димах першоСЧ свiтовоСЧ. Нiмцi йдуть у газову атаку пiд РЖпром. Архипенко робить ще один Дiагональний торс. Його називають своСЧм учителем молодi паризькi рiзьбярi. Гiйом Аполлiнер пише палку статтю про новi способи виразу, знайденi Архипенком, поета позбавляють за це роботи в газетi мiщанство метиться скульпторовi за конденсовану зневагу.
Свiт повторюСФ Архипенкове iмя. Роботи вiдокремлюються вiд скульптора, мандруючи ще незнаними свiтами. Динамiзм, обСФмнiсть творiв молодого украСЧнця вражають: як цiкаво, вони такi витiвники, цi пiвденнi словяни! Архипенко часом згадуСФ про свою нацiональнiсть i, сумуючи за батькiвщиною, рiзьбить киСЧвськi квiти в керамiчному глечику провiсника ностальгiСЧ. Вiн пiдфарбовуСФ квiтку, i вона сяСФ, немов фiалкове сонечко в пальцях хрещатицькоСЧ квiтникарки. Тiльки не пахнуть штучнi квiти.
Найкращi музеСЧ надають своСЧ зали для його виставок. Кращi аудиторiСЧ Гааги, Берлiна, Парижа обертаються на мiiях запеклих дискусiй про Архипенкове рiзьбярство. Гасло його: Шукаймо далi! пише Микола Вороний, i це було справдi так.
ЗявляСФться ПСФро-карусель дивний блазень, вельми строкато розфарбований, що обертаСФться й похитуСФ кульками, затис-нутими в руках. ДивуСФ вiдвiдувачiв на виставках Медрано серiя праць, навiяних виступами мандрiвного цирку: химернi конструкцiСЧ з дерева, скла, фарби, металу, фiксованi в рамках, на домальованому олiйними фарбами тлi.
Архипенко повертаСФ колiр у скульптуру. Монотоннi звичайнi ряди сiро-бiло-чорно-рожевих постатей, до яких звикли очi вiдвiдувачiв галереСЧ, де виставляються рiзьбярi, заблищали, засяяли веселково. Архипенко знизував плечима: Ви просто забули РДгипет, Ассiрiя та й у мене на УкраСЧнi (вiн каже: У мене на УкраСЧнi) теж (до речi, оповiдають, що римляни на початку також розфарбовували скульптури).
Врештi усе було. Треба лиш пiрнати глибше в рiку часу: було геометрично достеменне мистецтво давньоСЧ ЯпонiСЧ та племен майя. Були кольори форма може СФднатися з кольором дуже цiкаво, народжуються новi можливостi для передачi ритму, гармонiСЧ. Архипенко пише теоретичнi статтi, виступаСФ з лекцiями. Коли тепер у нього запитують, чи не кубiст вiн, скульптор вiдповiдаСФ: Я сам по собi, я незалежний