Життя i творчiсть Олександра Архипенка
Дипломная работа - Культура и искусство
Другие дипломы по предмету Культура и искусство
их вiдразу ж починав жити самостiйно.
А педагога таки, певно, з нього не буде. На початку двадцятих рокiв Архипенко веде школу в Берлiнi, тiльки не вистачаСФ терпiння для викладу азiв, усоте про те ж саме. А його хто вчив? Нiчого, дiтки, ходiть до музеСЧв, роздивляйтеся моСЧ роботи хочете, поясню? Вiн оповiдав про зроблене, перестрибуючи на те, чого ще немаСФ. Переплутав усе.
Знизували плечима.
Ну от, що вiн iще вiдкрив? Архипентуру?
Поважно демонстрував ту машину, де сто десять вузьких металевих смуг повiльно оберталися, створюючи враження рухомостi обСФкта. О, вiн давно марив цим примусити малюнок рухатися, вивести героСЧв картин та скульптур з того паралiчу, що опанував СЧх спрадавна. Вiн був знайомий з родиною Ейнштейнiв, i саме теорiя вiдносностi надихнула його на створення архипен-тури. Сам скульптор датував народження iдеСЧ 1922 роком. У Берлiнi.
Коли в 1928 роцi на виставцi в нью-йоркськiй галереСЧ Андерсона вперше продемонстровано архипентуру й трифутовi металевi смуги заблищали, демонструючи небувалi ще свiтловi ефекти, цим зацiкавились деякi архiтектори. Й усе.
Вiн почувався винахiдником вiчного двигуна, що не знаСФ, куди можна поставити ту конструкцiю. Коли вони з дружиною СЧхали до Нью-Йорка, входили до нього, бачили вже кубiзм найбiльшого мiста свiту, стюарди на кораблi востаннСФ оповiдали про океан, що лишився позаду. Зявилося вiдчуття, що знайшли поклади золота на безлюдному островi. Справдi, Архипенковi ставало моторошно. Самотнiсть творця найстрашнiша з можливих самотностей. Коли митець стаСФ самотнiм, йому самотнiше вдвiчi, бо вiн разом зi своСЧми творами.
6 жовтня 1923 року Олександр разом з Анжелiкою на кораблi Монголiя прибуваСФ до Нью-Йорка. На його паспортi тризуб i пiдпис секретаря мiiСЧ держави УкраСЧна Курбаса. Архипенко виразно по англiйськi мiг сказати тiльки кiлька слiв. У газетi Нью-Йорк Таймс зявилася вiтальна стаття на честь Архипенка пiд назвою: Росiянин, що провiщаСФ майбутнСФ для мистецтва Америки
А вже з лiта 1924 року починаСФться Архипенкiв перiод Вудстока. РЖ аж до смертi в 1964 роцi Архипенко розбудовуСФ тут свою мистецьку школу.
Новий свiт дав Архипенковi новий поштовх. Вже з 1924 року в багатьох краСЧнах вiдбуваються його персональнi виставки.
Америка прийняла його. Гастролював по краСЧнi Рахманiнов. Тесав своСЧх деревяних велетнiв Коненков. Ставилися балети на музику Стравiнського диригував автор. Колишня Росiя розкидала по свiту блудних своСЧх дiтей. Вони ще вертатимуться тi, кого прийме народ. Заплаче сьозами вдячностi Купрiн, викладатиме в радянських вузах Коненков, напише про громадянську вiйну Олексiй Толстой. Залишиться за кордоном Бунiн. Загубиться Федiр Шаляпiн. А вiн, Архипенко, з ким вiн? Скульпторовi здавалося, що мистецька школа в Чiкаго може правити йому за парламент, а майстерня за кращий з можливих кабiнетiв. Вiн не мав громадянства. В 1928 роцi прийняв американське пiдданство.
Минули роки перших киСЧвських вернiсажiв. Забувся нижчий полiцiйний чин з його пронозливiстю. Людина обростала панциром, i Мислитель давно вже посiрiв. Скульптор загубився в свiтi як це неважко!
Архипенко старiв. Уже натiшилися вiдвiдувачi виставок його вiдкриттями, зокрема й цим скульптурою, освiтленою зсередини. Так, це також вiн вигадав. Непевнiсть освiтлення псувала враження вiд його праць. Отже, треба було чинити iнакше. Вiн зробив скульптуру iз плексигласу, дивовижного ще одного матерiалу двадцятого столiття. Лампа була вмонтована в пСФдесталi, скульптура сяяла в порожнiй кiмнатi, вона здавалася мадонною самотнiх, i свiтло, що сяяло зсередини, нiкого не зiгрiвало.
Що було? Вiн учив у Вашiнгтонi, СiСФтлi, Нью-Йорку, Канзас-Сiтi, Чiкаго, проСЧхав з лекцiйним турне по пiвдню США; сота виставка була в Далласi, нафтовi королi дивилися, як похитуСФ синiми кульками кумедний ПСФро, цiкавотАж
25 травня 1957 року в Нью-Йорку вiдбувся концерт, перед яким скульптора вiтали зовсiм рiзнi люди, вiн сидiв за малим столиком на iенi непорушний, мов скамянiлий. А потiм вийшли бандурист i дiвчина та заспiвали давню пiсню iз щемними словами про вiтер: Ой рад би я повiвати, тiльки яр глибокий, ой рад би я прибувати, тiльки край далекийтАж Архипенко плакав, i це бачили всi в залi.
тАжШколи зачинялися, довго не проiснувавши. Виставки вiдвiдувались фахiвцями, й мистецька преса усього свiту проголосила його найбiльшим скульптором двадцятого столiття.
Що ще? Були грошi, була слава, були вiзитери з масними долонями ситих людей. Чого ще?
Вiн неквапно розмовляв украСЧнською мовою, вiдчуваючи тугу й бiль до СЧСЧ вiчних соловСЧних слiв. Це Тургенев писав про батькiвщину, яка може без нас i без якоСЧ ми не можемо? Так, Тургенев. Давно.
Вiн запропонував своСЧ послуги для памятника Т.Г. Шевченковi у Вашiнгтонi. Лише не схотiв брати участi в конкурсi. Вiн просто подасть проект. Вiдмовили.
Архипенко не любив полiтикiв, а полiтики не любили його. ВеликийтАж НезрiвняннийтАж ВеликийтАж слова налiтали й билися, мов осiннi мухи об скло. Снився КиСЧв такий великий, що й епiтетiв не знаходив для нього. Вiн рiзьбив святого Володимира, рiзьбив Шевченка. Багатьох Шевченкiв.
Останнi своСЧ роки Архипенко провiв у Вудстоцi, серед гiр, у своСЧй вимрiянiй мистецькiй колонiСЧ, працюючи над великими кiлькаметровими роботами- Королева Шеба i Цар Соломон. За чотири роки до смертi вiн одружився вдруге iз своСФю колишньою студенткою Франсiс Грей, яка й досi опiкуСФться спадщиною скульптора.
Стар