Життя i творчiсть Олександра Архипенка
Дипломная работа - Культура и искусство
Другие дипломы по предмету Культура и искусство
?ри i мистецтва. РЖ ми всi знаСФмо, як жорстоко вiн був припинений i нещадно лiквiдований.
Динамiчний, неспокiйний, завжди шукаючий i сягаючий центру проблем, Архипенко вносить радикальнi змiни в концепцiю скульптури XX ст., торкаючись майже всiх галузей модерноСЧ i постмодерноСЧ скульптури маса i простiр, негативний простiр, рiвнозначний з суцiльною формою, проблема руху, випуклi i вiгнутi форми, геометричнi i спрощенi конфiгурацiСЧ, вживання рiзних матерiалiв, колiр в скульптурi, дематерiалiзацiя тривимiрноСЧ матерiСЧ, архiтектонiчна конструкцiя, освiтлення прозорих пластик i т.д. Всi цi проблеми надалi розвиваються в сучаснiй скульптурi. Нiмецький критик Гiльдебрандт, окреслюючи такий феномен, як творчiсть Архипенка, пише: цiлковите звiльнення сучасноСЧ скульптури вiд натуралiзму немислиме без украСЧнця Архипенка.
У цiлому твори Архипенка втiлюють в собi первiсну простоту i силу неолiтичного, непорушнiсть i солiдарнiсть СФгипетського, iдеальну чистоту грецького, експресивнiсть архаСЧчного i примiтивного, лiнiйний колоритний ритм вiзантiйського, духову екзальтацiю готичного мистецтва, досконалiсть ренесансу, динамiзм бароко, елегантнiсть маньСФризму, а навiть акуратнiсть академiчного реалiзму. Цей еклектичний пiдхiд до джерел своСФСЧ творчостi не означаСФ брак оригiнальностi, а навпаки, це СФдиний шлях в пошуках за своСЧм власним самобутнiм стилем. Архипенко не СФ iмiтатором, вiн бере зi всiх цих традицiй тiльки те, що йому пiдказуСФ творча уява i концепцiйно-фiлософська спрямованiсть творчого пошуку для поширення горизонту стилiстичних засобiв та для творення нових духових i естетичних цiнностей в мистецтвi.
Творчiсть Архипенка можна подiлити на багато перiодiв, згiдно з тим, як вiн розвивався i концентрувався на вибраних проблемах, часто переходячи з одного до другого, завжди прагнучи нових розвязок у своСЧй творчiй еволюцiСЧ.
Найбiльш творчим перiодом Архипенка вважаСФться паризький перiод вiд 1910 до 1921 p., коли вiн зробив ряд iнновацiй i важливих вiдкрить. Та навiть перед тим (очевидно, ще в УкраСЧнi i Москвi) Архипенко виявляСФ свою оригiнальнiсть. Скульптури його раннього перiоду (19081911) свiдчать про те, що мистець був пiд прямим впливом неолiту, скiфського, архаСЧчно-грецького, примiтивного мистецтва. Вони були сильно антиреалiстичнi, сформованi з масивних закритих обСФмiв та спрощених форм, стилiзованi та проникнутi глибокою експресивнiстю форми. Поступово Архипенко редукуСФ форму до найбiльш суттСФвих елементiв, вiн СЧх схематизуСФ з енергiСФю i динамiзмом, нечуваним перед тим в захiдному мистецтвi. Звiдси лише крок до кубiзму.
Вже з 1910р. Архипенко звертаСФться до розвязання досi нiким неторканих проблем: 1) якостi маси незалежно вiд СЧСЧ реалiстичного зображення; 2) сполучення однiСФСЧ форми з другою; 3) спiввiдношення мiж масою i простором. У скульптурi Танець 1912р. руки i ноги фiгур творять арабеск, замикаючи коло порожнього простору в центрi композицiСЧ; так мистець творить незвичайну цiлiсть, оперту на асиметричному еквiлiбрiумi.
Дальший розвиток простору i маси прогресуСФ до спiввiдношення порожнього, т. зв. негативного, простору i виповненоСЧ суцiльноСЧ форми. 1912р. в скульптурi Жiнка йде Архипенко СФ першим скульптором в XX ст., який надаСФ негативному простору того ж самого значення, що й суцiльнiй формi. В цiй фiгурi центральний негативний простiр стаСФ СЧСЧ iнтегральною частиною i прибираСФ бiльш iнтригуючоСЧ i гiпнотизуючоСЧ якостi як солiдна форма. Тут цiкаво навести паралель iз скiфськоСЧ скульптури, де порожнiй простiр перегукуСФться з солiдною формою. Це надання активноСЧ вартостi негативному простору мало широкий вплив на розвиток модерноСЧ скульптури i стало СЧСЧ центральною характеристикою.
Наступний новаторський засiб i зацiкавлення Архипенка екс-периментацiя з випуклими й вiгнутими формами, як, наприклад, в скульптурi Жiнка чеше волосся, 1915. В цiй iнновацiСЧ, як i в iнших, знову помiтний принцип контрасту i двополюсностi в природi.
Можна вважати, що 19131914 pp. були вершинними роками в розвитку творчостi Архипенка. На виставцi 1914р. в Салонi незалежних Архипенко виставив чотири скульптури: Боксери, 1914, ГондольСФр, 1914, Карусель ПСФро, 1913, Медрано П, 1913. Хоч вони демонструють рiзнi концепцiСЧ, одначе втiлюють найважливiшi iнновацiСЧ Архипенка i СФ одними з найбiльш вiдомих i впливових скульптур цього часу. Гiйом Аполлiнер, ентузiаст й iдеолог кубiзму, пише: Мистецтво Архипенка постiйно прямуСФ до абсолютноСЧ скульптури, що одного дня сполучиться з абсолютним малярством i архiтектурою, щоби вiдродитися як чиста пластична форма, понад усi стилi, технiки i засоби.
У цей перiод Архипенко вiдкриваСФ ще двi зони для дальшого дослiду й експерименту: полiхромiю i конструкцiю. Тут вiн дотримуСФться власного принципу, за яким досконалий скульптор повинен знати колiр так само добре, як форму. Для нього форма i колiр СФ елементами, що взаСФмодоповнюються, так само, як вiгнутi й випуклi форми, як негативний простiр i суцiльна форма, якi основанi, в свою чергу, на його зацiкавленнi проблемами матерiСЧ, енергiСЧ i релятивностi у Всесвiтi.
Конструкцiя СФ одним з найоригiнальнiших вкладiв Архипенка в модерну скульптуру. Тут вiн, як Пiкассо i Брак у своСЧх колажах, вживаСФ новi матерiали: бляху, дрiт, дерево, скло, папiр, тканину, рефлективний метал, дзеркала, пластик тощо, в стоячих фiгурах та рельСФфах, де форма зредукована до площини i геометричних конфiгурацiй. По цiй лiнiСЧ вiн стаСФ передтечею суча