Життя i творчiсть Олександра Архипенка
Дипломная работа - Культура и искусство
Другие дипломы по предмету Культура и искусство
Вступ
Олександр Архипенко, генiальний киянин, що прибув 20-лiтнiм юнаком до Парижа в 1908р. з далекоСЧ УкраСЧни, як метеор блискавично, за одну декаду рокiв, став одним з найбiльших новаторiв мистецтва XX ст.
О.Архипенко зi своСФСЧ батькiвщини принiс на захiд дух наСЧвностi i простоти протиотруту вiд агресивностi й iнфернальноСЧ сексуальностi, на якi хворiла захiдна культура. Архипенко сперечався з Фрейдом: iснують чинники, казав скульптор, повнiстю незалежнi вiд сексу i голоду. Людина, СЧСЧ тiло, нерви i мозок причетнi до чистих стихiй руху, вогню, води. Щораз частiше звертаСФться вiн до випаленоСЧ глини теракоти, яка виникаСФ вiд вогню i може тримати в собi жар. РЖ в iсторiСЧ мистецтв, у цьому безмежжi психiчноСЧ енергiСЧ, його притягували вогненнi перiоди: палений керамiчний неолiт, Грецiя доби вулканiчного Лакаоона, сонцепоклонник РДгипет, пломениста готика i барокко.
ГероСЧ його творiв це iдеСЧ, абсолютнi i вiчнi, що трансформовано в матерiал реальностi.РД скульптури, якi символiзують свiтлосяйну прозорiсть. Форма iнших мiниться залежно вiд циркуляцiСЧ сонячного свiтила, i западини СЧхньоСЧ поверхнi виповнюються то свiтлом то темрявою. Четвертий просторовий непокоСЧв чудодiя тривимiрноСЧ обСФмностi. РЖ вiн приборкуСФ його, цей Ейнштейнiйнiвський четвертий континуум в архипентурi.
Одна з принад буття Архипенка його таСФмнича загадковiсть, його за дзеркальнiсть. Один з його найпростiших образiв люстро. Гучнi i водночас iнтимнi перегуки мiж скульптурними жiнками та СЧхнiми двiйниками у живописних рельСФфах: Овальне дзеркало на столi, що вiдбиваСФ жiнку, яка тримаСФ маленьке люстро.
Уявна порожниста форма, композицiйний iнтервал, пауза, те, що в музицi називаСФться бiлий звук, даСФ багатьом рiзьбам новий вимiр, полегкiсть, повiтрянiсть, як вiкна i дверi архiтектурi. РЖ водночас недомовленiсть, те, що вимовить не вмiють, як сказав би Шевченко.
Очевидно, що взаСФмопроникнення кольору i форми у полiхромному мистецтвi можна порiвняти хiба що з поняттям перетворення енергiСЧ. Ця енергiя i складаСФ саму основу полiхромного мистецтва Саме це мистецтво взаСФмопроникнення i СФ втрачений секрет, прихований у давньому полiхромному мистецтвi, яке значно багатше, нiж сучасна тонована скульптура.
Духовно, естетично, емоцiйно, творчо, символiчно, варiацiСЧ кольороформи так само багатi, як варiацiСЧ симфонiСЧ, де одна музична тема переходить в iншу, викликаючи у слухача безлiч образiв.
Нова полiхромiя полягаСФ у новiй естетицi. РЖ технiцi, котра обСФднуСФ форму i колiр СЧх взаСФмодiя, взаСФмопроникнення, перевага одного над iншим, СЧх гармонiя чи контрастнiсть, СЧх ритм визначаються символiчними стилiстичними проблемами.
ОбСФкт дослiдження Мистецька творчiсть О.Архипенка.
Придмет дослiдження скульптура, як основний вид образотворчоСЧ дiяльностi О.Архипенка.
Мета дипломноСЧ узагальнити й систематизувати змiст та мистецьки особливостi творчостi О.Архипенка.
Завдання дослiдження:
- Вивчити стан дослiдження проблеми у тематичнiй лiтературi.
- Визначити витоки творчостi О.Архипенка.
- Охарактеризувати образотворчi засоби у творчостi О.Архипенка.
Метод дослiдження: аналiз та узагальнення науковоСЧ iнформацiСЧ з проблеми дослiдження; аналiз, синтез, узагальнення i систематизацiя iсторичних та теоретичних даних.
Практична дiяльнiсть дослiдження полягаСФ у розкриттi системи творчостi О.Архипенка.
1. ЖиттСФвий шлях Олександра Архипенка
Виставки його легко перевозити з мiiя на мiiе: скульптор робив своСЧ роботи невеликими за розмiром. Але, дивна рiч, СЧх дуже важко репродукувати. Перш нiж повести мову про Архипенковi роботи, належить пiдiйти до них ближче, доторкнутися не тiльки до рiзьблених каменiв та металу, але й до рук, якими творено це мистецтво, й до життя, з якого воно прийшло.
У сорок другiм гинули лелеки: прилiтали з вирiю i знаходили чорнi купи й обпалене гiлля на мiiях давнiх гнiздовищ. Лелеки вмирали у РДвропi чи шукали спокою в свiтi. Тiльки де його знайдеш, той спокiй, навiть тодi, коли ти птах?. А люди ж не лелеки.
Власне, цей роздiл починаСФться з таких роздумiв, бо йтиметься у ньому про Олександра Архипенка, якого поховали 28 лютого 1964 року в Нью-Йорку на цвинтарi Вудлавн, Бронкс.
А за три днi до цього скульптор Архипенко впав на порозi своСФСЧ майстернi, щоб не зводитись бiльше. Було йому неповних 77 рокiв. Кiнець.
Коли б розмотати клубок з довгих планетних паралелей, що СЧх намотала на свою вiсь колiсниця Архипенкових мандрiв, початок нитки виявився б у КиСФвi.
Архипенко часто згадував це мiсто, що стримiло в памятi й не могло забутися, врештi, кожна людина витворюСФ себе з вибiрково дiбраних споминiв. Архипенко часто вiв мову про УкраСЧну, про ту вельми далеку землю, що майже втратила для нього свою матерiальнiсть, залишилася Початком, Порогом, вiд якого йдуть у свiт. Символом. Здавалося часом, це й усе. Свiт iснував для нього у величезнiй кiлькостi неймовiрних символiв та проекцiй, у вимiрах, що не обчислюються в жоднiй з iснуючих математичних систем.
Провчився вiн там недовго. Не знайшов того, що шукав i вирiшив продовжити свою освiту в музеях, самотушки живити свiй талант.
Критики дуже любили писати про самiтника, що постiйно справляСФ враження людини, яка зазираСФ досередини ззовнi. Приходить i намагаСФться побачити щось у глибинi, там, де не було ще нiкого, iнший свiт, iнших людей, iншi трагедiСЧ. Вiн не уявляв мистецького твору без таког?/p>