Державний лад СРСР в 1922-1992 рр.
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
функцiСЧ вищого судового нагляду, в особливих випадках виступав як суд першоСЧ iнстанцiСЧ по цивiльних i карних справах, вiн мiг розглядати в наглядовому порядку i справи, вирiшенi судами союзних республiк.
Зазнали реорганiзацiСЧ i контрольнi органи. Партiйно-державний контроль був знов перетворений. Органи народного контролю стали вже чисто державними, хоч посилене партiйне керiвництво зберiгалося i в них. Цим народний контроль як би пiдносився над апаратом управлiння. Особливе значення органiв народного контролю пiдкреслювалося тим, що його представникiв стали вводити до складу партiйних органiв, причому звичайно як заступники секретарiв комiтетiв або бюро.
На основi закону 9 грудня 1965 р. були встановленi: Комiтет народного контролю СРСР, комiтети народного контролю союзних, автономних республiк, крайовi, обласнi i iншi мiiевi комiтети народного контролю, групи народного контролю при селищних, сiльських Радах, комiтети, групи i пости народного контролю на пiдприСФмствах, в колгоспах, установах, органiзацiях, вiйськових частинах. Конституцiя 1977 р. пiдвищила авторитет народного контролю, закрiпивши конституцiйне положення Комiтету народного контролю, вiднесла його до числа органiв, що утворюються Верховною Радою СРСР.
Ця ж iдея була вiдображена i в спецiальному законi про народний контроль, прийнятий Верховною Радою Союзу в 1979 р. Закон пiдкреслював звязок органiв народного контролю з громадськими органiзацiями i взагалi громадськiстю. Позаштатнi контролери використовувались при масових ревiзiях i окремих перевiрках.
Найважливiшу i часом вирiшальну роль в державi грали не маси, а чиновництво. Процес перетворення чиновництва в особливу соцiальну групу, початий ще в 30-е рр. тепер завершився. Передусiм треба сказати про кiлькiсне зростання чиновництва. Якщо при Сталiнi йому не дозволяли особливо рости, так i при Хрущовi проходили скорочення апарату, хоч i досить безуспiшнi, то в брежнСФвськi часи така полiтика вже не проводилася. Прихiд Л. И. БрежнСФва до влади не спричинив традицiйне скорочення кадрiв, що прикриваСФ звичайну змiну персон на догоду новому правителевi. РЖ протягом майже двох десятирiч нiяких масових скорочень не проводилося. Навпаки, апарат поступово чисельно рiс i до середини 80-х досяг вже багатьох мiльйонiв чоловiк. Але важливiше iнше: радянське чиновництво поступово перетворювалося в певну касту, привiлейовану i тому досить замкнену.
Кастовiсть партiйно-державного чиновництва позначалася на ускладненнi шляхiв проникнення у вищi шари, вiдособленнi вiд основноСЧ маси народу. Передусiм стало важче доростати до бiльш або менш серйозних постiв, оскiльки особливого рушення кадрiв не було: вищi шари старiли, але продовжували працювати, далеко за пенсiйним вiком, не залишаючи, не вiдкриваючи вакансiй для молодих i гiдних пiдвищення. Тi ж, хто сидiв на тих або iнших постах, чiпко трималися за них i оберiгали вiд експансiСЧ нових кадрiв.
У звязку з цим велику роль зiграла непомiтна реформа виборiв партiйних органiв. Справа в тому, що для керiвних облич партiСЧ завжди проблемою залишалися вибори. Вони проходили регулярно, до вищих органiв партiСЧ разiв в 5 рокiв, а в мiiевi значно частiше. РЖ виборнi, але штатнi партiйнi працiвники були дуже зацiкавленi в тому, щоб зберегти посаду за собою. Якщо в Ради вдавалося провести депутатiв безальтернативно, то в партiйних органах це йшло складнiше, звичайно парткоми i вищестоящi колегiальнi партiйнi органи обиралися досить демократично, i зберегти партiйнi органи вiд проникнення небажаних людей було досить важко, ще важче було утриматися при владi при частих виборах.
До 60-х рр. доводилося йти на хитрування, щоб в списку для голосування означалося рiвно стiльки осiб, скiльки було потрiбно для укомплектування вiдповiдного органу. Варто було зявитися хоч би одному зайвому кандидату, як виникав ризик, що саме першi особи району, областi, республiки не пройдуть у вiдповiднi комiтети, а значить не стануть секретарями обкомiв, райкомов, ЦК. Правда, зусиллями органiзаторiв конференцiСЧ або зСЧзду звичайно вдавалося добитися безальтернативностi виборiв, але це ставало все важчим. Лiбералiзацiя, що почалася при Хрущовi, вiдкрила деякi демократичнi вiяння при виборах Партiйних органiв, а це допускало можливiсть не тих результатiв виборiв, якi очiкувалися.
Тому i була проведена реформа порядку виборiв партiйних органiв, а саме: тепер було потрiбне обрання не кращих, тобто не тих, хто отримав бiльше голосiв, а лише тих, хто отримав СЧх бiльше половини. Такий порядок виборiв забезпечував гарантоване обрання перших осiб в будь-якому парткомi. Якщо ранiше кадри чиновникiв весь час прорiджувалися сталiнськими репресiями, а при Хрущевi реформами, то при нинiшньому затишшi чиновники на своСЧх мiiях залишалися досить довго. РЖ треба було здiйснити який-небудь тяжкий злочин, щоб випасти з цiСФСЧ чиновницькоСЧ касти.
У радянському партiйно-державному чиновництвi виникли настроСЧ, схожi з тими, якi iснували в помiщицьких колах XVI - XVII столiть. Тобто чиновництво захотiло бiльше мiцностi i твердостi своСЧх позицiй. Добитися цього в рамках iснуючого ладу було неможливо, треба було змiнити суспiльнi вiдносини. Тiльки приватна власнiсть створювала мiцнiсть для тiСФСЧ або iншоСЧ особи. Тiльки позбувшись державноСЧ опiки, подiливши державну власнiсть мiж собою, чиновники могли розраховувати на незалежнiсть, свободу, розвязанi руки.
До цього вони стали активно прагнути з початку 80-х рр. Якийс