Державний лад СРСР в 1922-1992 рр.
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
ь час це йшло приховано, а потiм до середини 80-х рр. привело до краху соцiалiстичного суспiльства. Звичайно, не однi чиновники звалили соцiалiзм, але вони були однiСФю з ведучих сил цього процесу.
Таким чином, розвиток РадянськоСЧ держави середини 60-х середини 80-х рр. вiдкрився контрреформами 1964 - 1965 рр., а завершився новим i iстотним поворотом, який станеться в 1985.
3.3 Реформування державного ладу СРСР та остаточний його розпад
Проголошений комунiстичною партiСФю Радянського Союзу в серединi 80-х рокiв курс на розвиток демократiСЧ привiв до змiни в кiнцi цього десятирiччя системи вищих органiв державноСЧ влади.
Верховна Рада СРСР, що була вищим органом державноСЧ влади протягом бiльше за 50 рокiв, була замiнена ЗСЧздом народних депутатiв СРСР, що складався з 2250 депутатiв. Верховна Рада СРСР, що збереглася як двопалатний, стала постiйно дiючим законодавчим, розпорядливим i контрольним органом державноСЧ влади СРСР, працюючим сесiйно. Вiн обирався таСФмним голосуванням з числа народних депутатiв ЗСЧздом народних депутатiв СРСР i був йому пiдзвiтний.
Змiна структури вищих органiв державноСЧ влади не могла не вiдбитися i на СЧх компетенцiСЧ. ЗСЧзд народних депутатiв СРСР був правомочний прийняти до свого розгляду i вирiшити будь-яке питання, вiднесене до вiдання Союзу ССР. Разом з тим ряд питань, таких як прийняття КонституцiСЧ СРСР, внесення в неСЧ змiн, визначення державного кордону СРСР, прийняття рiшень про проведення референдуму i iншi, вiдносилися до виняткового вiдання ЗСЧзду народних депутатiв СРСР. Верховна Рада СРСР, будучи законодавчим органом як i ЗСЧзд народних депутатiв, мала право здiйснювати в межах компетенцiСЧ Союзу регулювання вiдносин власностi, органiзацiСЧ управлiння народним господарством, соцiально-культурним будiвництвом, а також отримав такi правомочностi, що ранiше належали ПрезидiСЧ ВерховноСЧ Ради СРСР, як тлумачення законiв СРСР, утворення Ради оборони, призначення i змiна вищого командування Збройних Сил, ратифiкацiя i денонсацiя мiжнародних договорiв, видання загальносоюзних актiв амнiстiСЧ.
Правомочностi потiм були частково змiненi в звязку з введенням поста Президента СРСР. Президiя ж ВерховноСЧ Ради СРСР внаслiдок змiн, що вiдбулися перетворилася до технiчного органу, що забезпечуСФ органiзацiю роботи ЗСЧзду народних депутатiв i ВерховноСЧ Ради..
Останнiй ЗСЧзд народних депутатiв СРСР оголосив перехiдний перiод для формування новоСЧ системи державних вiдносин, в якому вищим представницьким органом влади признавалася Верховна Рада СРСР, що складаСФться з двох палат верхньоСЧ i нижньоСЧ Ради Республiк i Ради Союзу.
Закони, прийнятi Радою Союзу, повиннi були набирати чинностi пiсля СЧх схвалення Радою Республiк. У Раду Республiк входили по 20 депутатiв вiд кожноСЧ союзноСЧ республiки з числа народних Депутатiв СРСР i союзних республiк, що делегуСФться вищими органами державноСЧ влади цих республiк. З урахуванням федеративного устрою, РСФСР була представлена у верхнiй палатi 52 депутатами. РЖншi союзнi республiки, що володiють складним федеративним устроСФм, додатково посилали до складу верхньоСЧ палати по 1 депутату вiд кожноСЧ автономiСЧ, але при голосуваннi всi вони повиннi були мати тiльки по одному голосу.
Рада Союзу формувалася депутацiями союзних республiк з числа народних депутатiв СРСР по узгодженню з вищими органами державноСЧ влади цих республiк. Рада Республiк повинна був ухвалювати рiшення про органiзацiю i порядок дiяльностi органiв Союзу, ратифiкувати i денонсувати мiжнароднi договори СРСР. Рада союзу розглядала питання забезпечення прав та свобод громадян та приймала рiшення по всiх питаннях компетенцiСЧ колишньоСЧ ВерховноСЧ Ради СРСР. СвоСЧми спiльними рiшеннями палати мали право вносити змiни до КонституцiСЧ, приймати в склад Союзу новi держави, оголошувати вiйну та заключати мир тощо.
Виконавчi органи державноСЧ влади також зазнали реформування. Самим головним в даний перiод було введення поста Президента СРСР.
Президент повинен був забезпечувати взаСФмодiю вищих органiв державноСЧ влади i управлiння СРСР, пропонувати Верховнiй Радi СРСР кандидатури на пост голови Ради Мiнiстрiв СРСР, а потiм представляти його ЗСЧзду народних депутатiв на затвердження, входити з уявленнями в Верховну Раду СРСР i на ЗСЧзд народних депутатiв СРСР про звiльнення вiд обовязкiв вказаного посадовоСЧ особи, ставити перед Верховною Радою питання про вiдставку або про прийняття вiдставки Ради Мiнiстрiв СРСР, звiльняти вiд посади i призначати членiв союзного уряду з подальшим представленням на затвердження ВерховноСЧ Ради СРСР, мав право припиняти дiю постанов i розпоряджень Ради Мiнiстрiв СРСР. Вiн на основi i у вiдповiдностi до КонституцiСЧ i законiв видавав укази, якi повиннi були мати загальнообовязкову силу на всiй територiСЧ краСЧни.
Президент СРСР очолював Раду ФедерацiСЧ, до складу якого входили вищi державнi посадовi особи союзних республiк. До компетенцiСЧ цього органу вiдносилися розробка заходiв по проведенню в життя нацiональноСЧ полiтики, представлення Радi Нацiональностей ВерховноСЧ Ради рекомендацiй по вирiшенню суперечок i урегулюванню конфлiктних ситуацiй в мiжнацiональних вiдносинах, координацiя дiяльностi союзних республiк i забезпечення СЧх участi в розвязаннi питань загальносоюзного значення, вiднесеного до компетенцiСЧ Президента СРСР. Була створена i Президентська рада, завданням якоСЧ було вироблення заходiв по реалiзацiСЧ основ