Вiдносини Росii i США на сучасному етапi
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
ень. По-перше, вони викликали структурнi змiни, а по-друге, привели до скорочення й змiни характеру фiнансування зовнiшньополiтичних дослiджень. Як вiдзначаСФ провiдний спецiалiст по американських науково-дослiдних центрах Дж. Макгенн iз РЖнституту по дослiдженню зовнiшньоi полiтики (м. Фiладельфiя), короткостроковi вузькотематичнi проекти прийшли на змiну довгостроковим програмам, що одержували фiнансову пiдтримку з федерального бюджету й iнших джерел; центри стали менш вiльними у виборi тим дослiдження й у пошуках нових пiдходiв до рiшення складних полiтичних проблем. Це привело, по оцiнцi Макгенна, до появи центрiв-бутикiв, що спецiалiзуються в якiйсь однiй областi або по якiйсь однiй проблемi. Традицiйнi науково-дослiднi центри, через скорочення фiнансування й розвитку тенденцii до заохочення короткострокових i вузькопредметних проектiв, втратили можливостi для проведення дослiджень по виявленню потенцiйних проблем i виробленню шляхiв до iхнього дозволу для того, щоб уникнути негативних наслiдкiв . [3, c. 9]
Аналогiчнi факти характернi й для Росii, де отримала розвиток тенденцiя до створення альтернативних академiчних аналiтичних центрiв, зросла роль незалежних експертiв, невеликих дослiдницьких центрiв - iнститутiв, фондiв i консалтингових груп. Сам по собi факт фрагментацii академiчних дослiджень не можна назвати негативним, тому що вiн вiдображаСФ потреби сучасного етапу свiтового розвитку й вiдносин мiж краiнами, однак iнтенсифiкацiя саме такого шляху концептуального забезпечення зовнiшньоi полiтики США, та й Росii, на шкоду фундаментальним зовнiшньополiтичним дослiдженням не представляСФться вiрною й виправданою. У результатi такого "перекосу" у пiдходах до зовнi полiтичного планування й прогнозування мали мiiе прорахунки й помилки в полiтику Сполучених Штатiв i Росii, а у вiдносинах двох держав зберiгаСФться невiрне сприйняття один одного, недостатнСФ розумiння взаСФмних iнтересiв i можливостей, вiдсутня реалiстична повiстка дня для взаСФмоприйнятоi взаСФмодii.
З бесiд з американськими полiтологами складаСФться думка, що в полiтико-академiчному спiвтовариствi iснуСФ парадоксальна ситуацiя. З одного боку, СФ СФднiсть щодо того, що США - це свiтовий лiдер i тому повиннi виконувати завдання по демократичному перетворенню миру з максимальною вигодою для краiни. З iншого боку, у наявностi серйозний розкол серед представникiв експертного спiвтовариства й у самому суспiльствi по двох питаннях.
Перший: потрiбно чи США брати на себе функцiю СФдиного свiтового правителя (гегемона), потрiбно чи воювати з усiма неугодними режимами (прямо або побiчно), тобто потрiбно чи вести "хрестовий похiд" глобального масштабу?
Другий: чи виправдана силова модель реалiзацii американськоi глобальноi стратегii, тому що СФ небезпека, що полiтика адмiнiстрацii Буша приведе до виснаження ресурсiв, збiльшенню внутрiшнiх проблем у самих США, до серйозного росту негативного вiдношення до наддержави й до iдеi американськоi демократii у свiтi?
Парадоксальнiсть ситуацii пiдсилюСФться тим, що, незважаючи на зростаюче невдоволення полiтикою адмiнiстрацii Буша, непопулярнiсть самого президента й багатьох членiв його адмiнiстрацii, вiдсутнiй широкомасштабна й представницька критика глобальноi стратегii США. Це неможливо пояснити тiльки патрiотичнiстю й згуртованiстю у важкий момент для американськоi держави. Справа в тому, що неоконсерватори в полiтику, у тому числi на вершинi владноi пiрамiди, i в науково-експертному спiвтовариствi, так званi "вулкани" досить нетерпимi до якоi-небудь протидii й критики, хоча намагаються (правда, не завжди) створювати видимiсть гри за правилами полiтичноi коректностi.
У сформованiй у США полiтичнiй ситуацii наiiкавлять, насамперед, два питання: чи можливе кардинальний перегляд американськоi глобальноi стратегii й методiв ii реалiзацii i якi перспектив росiйсько-американських вiдносин, тобто чи вiдбудеться вiдхiд вiд iснуючоi полiтики у вiдношеннi РФ у ту або iншу сторону.
Як ми вже вiдзначали в iнших публiкацiях, кардинального перегляду американськоi глобальноi стратегii навряд чи можна чекати в доступнiй для огляду перспективi, якщо тiльки до цьому Сполученi Штати не змусять твердi зовнiшнi або внутрiшнi фактори5. Тому вiдбуваються в американському полiтико-академiчному спiвтовариствi дебати з питань глобальноi стратегii варто сприймати без зайвого оптимiзму. При уважному аналiзi стаСФ очевидним, що критики найчастiше не вникають у такi питання, як рiзниця мiж гегемонiСФю й лiдерством, не беруть пiд сумнiв доцiльнiсть руйнування основ iснуючого свiтоутсрою (ООН, мiжнароднi правовi норми) i подальшого розширення НАТО на схiд, правочиннiсть американських дiй на пострадянському просторi, претензii до Росii по гуманiтарних, полiтичних i економiчних питаннях. Дотепер не внесена яснiсть у питання про те, як визначити полiтиковi США: вiдбуваСФться змiшання понять "наддержава - лiдер - гегемон".
Ведуться дебати щодо форми американського глобального регулювання й по питанню про те, як спiввiдносити американськi iнтереси й плани з iнтересами iнших держав. Лише одиницi говорять про необхiднiсть перегляду глобальноi стратегii, про вiдхiд вiд гегемонii. Критикiв турбуСФ "самiтнiсть США" у реалiзацii планiв глобального регулювання, вiдсутнiсть надiйних дiСФздатних союзникiв, якi могли б внести вагомий реальний, а не тiльки моральний внесок у проведену полiтику: фiнансов