Вiдносини Росii i США на сучасному етапi
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
серединi 1990-х рокiв, коли Росiя перебувала в складноi внутрiшньо- i зовнiшньополiтичнiй ситуацii, вiн писав про колосальний культурний потенцiал росiйськоi держави (народу), про здатнiсть його до вiдновлення. Про вiдновлення РосiСФю статусу провiдноi свiтовоi держави писали С. Хантингтон, Ч. Мейнс, i iхнiй прогноз пiдтверджуСФться. [5, c. 12-30]
Полiтолог А. Лiвен з фонду "Нова Америка", створеного як альтернативний центр традицiйним "фабрикам думки", насамперед - консервативним, вiдзначаСФ, що проти Росii ополчилися дуже багато хто. РЗi традицiйнi опоненти й недоброзичливцi iз числа консерваторiв i неоконсерваторiв вважають розвиток подiй у краiнi й росiйськiй полiтицi пiдтвердженням правильностi своСФi недовiри до неi й справедливостi ранiше негативних прогнозiв, що висловлювалися, щодо ii повернення до iмперськоi агресивноi полiтики. Що стосуСФться лiбералiв, що пророкували успiшне реформування Росii, то виходить, що вони ввели всiх в оману й вiдповiдають за невiрнi оцiнки й прогнози. На думку А. Лiвена, саме iхньому престижу був нанесений серйозний збиток "невiрним шляхом, яким розвивалася Росiя", i вони прагнуть взяти реванш за прорахунок подвоСФною критикою. РЖнакше як пояснити те, що найбiльш гостра критика виходить вiд лiберальних полiтологiв, що призивають адмiнiстрацiю зробити демократизацiю Росii найважливiшим прiоритетом полiтики США й поставити двостороннi вiдносини в пряму залежнiсть вiд рiшення цього завдання, тобто вiд "поводження" Росii на свiтовiй аренi.
Пропозицii по радикальнiй змiнi американськоi полiтики у вiдношеннi Росii надходили в адмiнiстрацiю Клiнтона й потiм в адмiнiстрацiю Буша. Однак остання не була готова до радикальноi змiни парадигми двостороннiх вiдносин, особливо пiсля подiй 2001 р., коли США виявилися в станi довгостроковоi вiйни з мiжнародним тероризмом i потребували максимальноi пiдтримки провiдних свiтових держав. Таке положення не означало, що в росiйсько-американських вiдносинах не було протирiч, традицiйний набiр претензiй друг до друга залишався колишнiм. До Росii: розвиток демократii в краiнi, Чечня, iмперська зовнiшня полiтика, протидiя зусиллям США в боротьбi з недемократичними режимами. ДО США: прийом Росii у ВТО, скасування виправлення Джексона - Веника, припинення розширення НАТО на схiд, повагу iнтересiв РФ на пострадянському просторi й в iнших регiонах, збiльшення iнвестицiй у росiйську економiку.
Варто визнати, що по жодному з пунктiв сторонам не вдалося прийти до взаСФмноi згоди, хоча на офiцiйному рiвнi зберiгався дух дружби й прагнення до взаСФмодii. Однак серйознi розбiжностi мiж Росiйською ФедерацiСФю й США, що виникли в 2003-2005 р. у звязку з "кольоровими революцiями" у рядi пострадянських краiн, енергетичною полiтикою РФ, а також у звязку iз загостренням адмiнiстративно-територiальних конфлiктiв у Грузii й Молдавii, активiзацiСФю росiйськоi полiтики в РДвразii, почали приймати бiльше вiдкритий i складний характер. Росiю обвинуватили в спробах силового впливу на розвиток i полiтику сусiднiх держав, у перешкоджаннi врегулюванню конфлiктiв у Грузii й Молдавii, у протидii полiтицi США по стабiлiзацii Великого Близького Сходу й iн.
Ряд членiв Конгресу й деяких експертiв висловлювалися за те, щоб виключити Росiю iз Групи восьми, загальмувати ii вступ у ВТО, вiдмовитися вiд участi в сутулостi в Санкт-Петербурзi, зберегти виправлення Джексона - Веника. Минулого й iншi критичнi зауваження.
Росiя не вважалася прiоритетом американськоi полiтики. Серед прiоритетiв: демократизацiя миру (збiльшення числа краiн, що розвиваються по захiднiй демократичнiй моделi), боротьба з диктаторськими режимами, урегулювання конфлiктiв етнiчного характеру, коли порушувалися права людини й нацiональних меншостей, змiцнення економiчних позицiй (особливо, в енергетичнiй сферi), i головне - створення умов для збереження могутностi США й запобiгання появи нового опонента американськоi моцi й полiтику. РЖншими словами, прiоритети наддержави мають не краiнною, а проблемно-мережний характер, i окремi держави попадають у поле дiяльностi Сполучених Штатiв у мiру досягнення ними поставлених цiлей i забезпечення нацiональних iнтересiв. ПередбачаСФться, що краiни, що утягуються в сферу американських iнтересiв i полiтики, стають прихильниками США й випливають у фарватерi iхньоi полiтики.[26, c. 3-19]
Росiя не попадала нi в розряд невеликих слабких краiн без ресурсiв, нi в розряд передових держав. Навiть серед краiн так званого "перехiдного типу" вона займаСФ особливе мiiе, якщо зрiвняти ii, наприклад, з Украiною, БолгарiСФю або РумунiСФю. Таке "особливе" положення Росii не приймалося й не приймаСФться в увагу бiльшiстю американських полiтико-академiчних спiвтовариств: однi вважали ii слабкою краiною з ядерною зброСФю, iншi бачили в нiй держава, що прагне до вiдродження iмперii, i тiльки невелика група експертiв i полiтикiв як i ранiше вiдносила ii до числа провiдних свiтових держав. На словах керiвництво США продовжувало звертатися до Росii як до важливого свiтового гравця, а де-факто - дивилося на неi зовсiм по-iншому, а виходить, i очiкувало таких же дiй, як i вiд iнших краiн перехiдного типу.
У результатi зложилося невiрне сприйняття один одного: Сполученi Штати вважали, що Росiя, що як потерпiла сторона й слабка держава, як одне з нових незалежних держав на пострадянському просторi, повинна прийняти особливу роль i глобальну стратегiю США, як це зробили багато пострадянських краiн i ?/p>