Виникнення i становлення фiлософських учень. Предмет фiлософii, його iсторичне трактування
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
? усерединi душi все тiлесне i приладнав те i iнше один до одного в iх центральних крапках. РЖ ось душа, простягнута вiд центру до меж пiднебiння i що закутуСФ пiднебiння по кругу ззовнi, сама в собi обертаючись, вступила в божественний початок неперехiдного i розумного життя на всi часи. Притому тiло пiднебiння народилося видимим, а душа невидимою...
Пiдсумовуючи онтологiчне учення Платона, слiд сказати, що як першопричина всього сущого вiн розглядаСФ iдеальнi субстанцii - СФдине, розум, душу, якi iснують обСФктивно, незалежно вiд свiдомостi людини.
Теорiя пiзнання Платона базуСФться не на плотських знаннях, а на пiзнаннi, любовi до iдеi. Схема цiСФi концепцii будуСФться за принципом: вiд речового тiлесного кохання по висхiднiй лiнii до кохання душi, а вiд неi до чистих iдей. Платон вважаСФ, що нi вiдчуття, нi вiдчуття через свою мiнливiсть нiколи i нi за яких умов не можуть бути джерелом дiйсного знання. Саме бiльше, що можуть виконати вiдчуття - це виступити як зовнiшнiй стимулятор, спонукаючий до пiзнання. Результат вiдчуттiв - це формування думки про предмет або явище, дiйсне знання - це пiзнання iдей, можливе лише за допомогою розуму.
Велику увагу Платон придiляСФ розробцi питань дiалектики. При цьому слiд врахувати, що його вiдношення до дiалектики мiнялося у мiру еволюцii його фiлософських поглядiв взагалi. Якнайповнiше своСФ вчення про дiалектику Платон виразив в дiалогах Парменiд i Софiст. Якщо в цiлому резюмувати його погляди з цiСФi проблеми, то слiд зазначити, що дiалектика у нього виступаСФ як основна наука, оскiльки з ii допомогою визначаСФться СФство всiх iнших наук. ДосягаСФться це завдяки тому, що дiалектика виступаСФ i як наука, i як метод. Ось лише одне з дiалектичних мiркувань Платона, за допомогою якого розкриваСФться СФство понять: Небуття, таким чином, необхiдне СФ як в русi, так i у всiх пологах. Природа, що адже поширюСФться на все, iншого, роблячи все iншим по вiдношенню до буття, перетворюСФ це в небуття, i, отже, ми по праву може назвати все без виключення небуттям i в той же час, оскiльки воно причетне буттю, назвати таким, що його iснуСФ.
Як метод дiалектика виступаСФ завдяки тому, що допомагаСФ чiтко роздiляти СФдине на багато що, зводити багато що до СФдиного, дозволяСФ представити цiле як роздiльно-СФдину множиннiсть. Ось яку дорогу дослiдження пропонуСФ Платон фiлософовi-дiалектиковi: Розрiзняти все по пологах, не набирати одного i того ж вигляду за iншою i iншою за той же самий - невже ми не скажемо, що це (предмет) дiалектичного знання? - Хто, таким чином, в змозi виконати це, той зумiСФ достатньою мiрою розрiзнити одну iдею, всюди пронизливу багато що, де кожне вiдокремлене вiд iншого; далi вiн розрiзняСФ, як багато вiдмiнних один вiд одного iдей охоплюються ззовнi однiСФю i, навпаки, одна iдея звязана в одному мiii сукупнiстю багато, нарештi, як багато iдей абсолютно вiдокремлено один вiд одного. Все це називаСФться умiти розрiзняти по пологах, наскiльки кожне може взаСФмодiяти (з iншим) i наскiльки немаСФ.
Великий iнтерес представляСФ соцiальна фiлософiя Платона. По сутi, вiн був першим з грецьких мислителiв, хто дав систематичний виклад вчення про державу i суспiльство, якi вiн, судячи з усього, насправдi, ототожнював. Держава, по Платону, виникаСФ iз-за природноi потреби людей до обСФднання з метою полегшення умов свого iснування. Згiдно Платону, держава виникаСФ, коли кожен з нас не може задовольнити сам себе, але маСФ потребу ще ув багатому - таким чином, кожна людина залучаСФ то одного, то iншого для задоволення тiСФi або iншоi потреби. Випробовуючи нужду багато в чому, багато людей збираються воСФдино, аби мешкати спiльно i надавати один одному допомогу: таке спiльне поселення i отримуСФ у нас назву держави...
Розробляючи концепцiю iдеальноi держави, Платон виходить з тiСФi вiдповiдностi, яка, на його думку, iснуСФ мiж космосом в цiлому, державою i окремою людською душею. У державi i в душi кожноi окремоi людини СФ однi i тi ж початки. Трьом початкам людськоi душi, а саме: розумному, лютому i жадаючому в державi вiдповiдають три аналогiчних почала - дорадче, захисне i дiлове, а останнСФ у свою чергу формуСФ три стани - фiлософiв-правителiв, воiнiв-захисникiв i виробникiв (ремiсникiв i землеробiв). Держава, по Платону, може вважатися справедливою лише в тому випадку, якщо кожен з трьох його станiв виконуСФ в нiм свою справу i не втручаСФться в справи iнших.
У державi можуть iснувати три основнi форми правлiння - монархiя, аристократiя i демократiя. У свою чергу, кожна з них дiлиться на двi форми. Законна монархiя - це влада освiченого царя, незаконна, - тиранення; влада освiчених i небагато - аристократiя, влада небагато, що думають лише про себе, - олiгархiя. Демократiя як влада всiх може бути законною i незаконною. Симпатii Платона однозначно на сторонi царськоi влади.
Кожна форма держави, по Платону, гине iз-за внутрiшнiх протирiч. Тому, аби не створювати в суспiльствi передумов для хвилювань, Платон ратуСФ за помiрнiсть i середнiй достаток i засуджуСФ як надмiрне багатство, так i крайню бiднiсть.
Управлiння державою Платон характеризуСФ як царське мистецтво, головною для якого СФ наявнiсть дiйсного царського знання i здатнiсть управляти людьми. Якщо правителi мають такi данi, то буде вже неважливо, чи правлять вони за законами або без них, добровiльно або проти волi, бiднi вони або багатi: приймати це в розрахунок нiколи i нi в якому разi не буде правильним.
Фiлософська концепцiя Аристотеля
Наше уявлення про старогрецьку фiлософiю буде неповним без аналi?/p>