Виникнення i становлення фiлософських учень. Предмет фiлософii, його iсторичне трактування
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
iонального розвитку. Ця особливiсть в значнiй мiрi була обумовлена обширнiстю територii, полiетнiчним складом населення, iснуванням рiзних релiгiйних конфесiй i найголовнiше - постiйною необхiднiстю захисту вiд нападiв i консолiдацii нацiональноi державностi i територii.
Одна з найважливiших особливостей староруськоi фiлософii, що помiтно вiдрiзняла ii вiд СФвропейськоi, полягаСФ в тому, що на Заходi в перiод Середньовiччя фiлософiя виступала головним чином як служниця богослiвя. РЗi право на iснування в цiлому виправдовувалося тим, в якiй мiрi вона допомагала богослiвю поширювати його вплив на свiдомiсть людей. Фiлософiя в Киiвськiй Русi i в течii декiлька подальших столiть виступала як соцiально орiСФнтована фiлософiя. Староруськi мислителi ратували за створення централiзованоi держави, розглядаючи його як необхiдна умова для майбутнього розвитку Росii (до речi, нагадаСФмо, що Платон i Аристотель були прибiчниками сильноi централiзованоi держави, вiддаючи перевагу цiлому над його частинами).
Надалi, у звязку з татаро-монгольским навалою i встановленням окупацiйного режиму, передумов для гiдного розвитку фiлософii було небагато. Але i в цих умовах час вiд часу зявлялися роботи, (наприклад Задонщина, Оповiдь про МамаСФвом побоiще), в яких ставилися i розроблялися цiкавi i глибокi проблеми. Лише пiсля того, як Росiя позбавилася вiд татаро-монгольского гнiту, внутрiшньоi смути i навал i сталася стабiлiзацiя внутрiшньоi ситуацii, а це сталося до кiнця XVII столiття, в Росii починають знов творити глибокi мислителi i зявляються оригiнальнi фiлософськi роботи.
Перший етап хронологiчно охоплюСФ перiод з моменту виникнення росiйськоi держави в кiнцi Х столiття, а якщо точнiше з 988 року, коли на Русi офiцiйно було введено християнство i до монголо-татарского навали в 1242 роцi. Як вiдомо, в цей час росiйська держава називалася Киiвською Руссю. Духовний i iнтелектуальний вмiст цього перiоду характеризуСФться офiцiйним введенням на Русi християнства i появою перших лiтературних творiв, в яких робиться спроба фiлософського осмислення свiту, зясування причин, що обумовлюють суспiльнi змiни, як у вже згадуваному Словi про закон i благодать. РД немало переконливих свiдоцтв, пiдтверджуючих високий рiвень розвитку, у тому числi i в духовноi областi, староруськоi держави, в першi столiття свого iснування.
Другий етап - це перiод битв росiйського народу за звiльнення вiд монголо-татарской окупацii, за створення СФдиноi росiйськоi держави, боротьби iз смутою i за престол з росiйськими боярами i прибульцями з-за кордону. Хронологiчно цей етап можна пролонгувати до обрання в 1613 роцi на царський престол представника роду Романових. У фiлософському вiдношеннi цей перiод був мало продуктивним i це зрозумiло, оскiльки умови для подiбноi дiяльностi були найсприятливiшими. Проте фiлософська нива не заросла травою. Головними темами соцiальноi фiлософii, якi виявилися в центрi уваги в першу чергу священнослужителiв, зокрема, Сергия Радонежського, стали обгрунтування необхiдностi СФднання росiйського народу в боротьбi за звiльнення вiд гнiту iноземця i iдея створення сильноi централiзованоi православноi держави. Особливе мiiе в цей перiод належить православю, його органiзацiйнiй i духовнiй ролi в отриманнi i затвердженнi росiйським народом своСФi нацiональноi самосвiдомостi.
Серед мислителiв-просвiтителiв цього перiоду слiд видiлити преподобного РЖосифа Волоцкого (1440-1515), у миру РЖвана Санiна, що зiграв велику роль в справi змiцнення духовностi росiйського народу, лютого викривача СФретичного учення жидовствуючих, що прагнули пiдiрвати православя i основнi засади росiйськоi держави.
Велика роль в розвитку фiлософськоi думки вiдводиться Максиму Греку (1470-1556), грековi по народженню, що провело велику частину свого життя в Росii. Круг його iнтересiв був вельми широкий - вiд перекладацькоi дiяльностi до створення оригiнальних робiт: Бесiда душi i розуму i РозмовляСФ розум до душi своiй, в них показана важливiсть очищення i прояснення людськоi душi як необхiдний крок до етичного вдосконалення.
Нарештi, не можна не сказати i про те, що разом з монастирями, якi в Середньовiчнiй Русi були центрами освiти i iнтелектуальноi дiяльностi, найважливiшим кроком в розвитку фiлософськоi культури стало створення в Москвi в 1687 роцi Словяно-греко-латинськоi академii, першого росiйського вищого учбового закладу, яка стала центром по пiдготовцi високоосвiчених богословiв, фiлософiв, державних дiячiв.
Зрозумiло, ми згадали лише деяких, але далеко не всiх, з найбiльш вiдомих мислителiв росiйського Середньовiччя, але i цього сповна достатнiм, аби з повною пiдставою стверджувати про наявнiсть в iсторii росiйськоi культури глибокоi фiлософськоi традицii. Саме завдяки цьому в подальшi десятилiття сталi можливими подальший розвиток i злет фiлософськоi думки в Росii.
Список лiтератури
Смiрнов РЖ.Н., Тiтов В.Ф. Фiлософiя: Учень для студентiв вищих учбових закладiв. Видання друге, виправлене i доповнене. - М.: 1998. - 288 с.