Виникнення i становлення фiлософських учень. Предмет фiлософii, його iсторичне трактування
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
В·у фiлософськоi спадщини Аристотеля (384-322 до н. э.), одного з найбiльших мислителiв в iсторii людськоi цивiлiзацii. Аристотель народився в Стагире, саме тому його iнколи називають Стагирiтом. У сiмнадцятилiтньому вiцi Арiистотель стаСФ слухачем Платонiвськоi академii i залишаСФться там протягом двадцяти рокiв до смертi Платона. Покинувши академiю, вiн вiсiм рокiв був вихователем знаменитого царя i полководця Олександра Македонського. У 335-334 роках недалеко вiд Афiн органiзував учбовий заклад пiд назвою Лiкей, де вiн разом зi своiми послiдовниками виучував учнiв фiлософii.
Характеризуючи погляди Аристотеля, слiд сказати, що спочатку вiн знаходився пiд сильним впливом учення Платона, але поступово звiльнився вiд нього, потiм пiддаСФ його критичному аналiзу i створюСФ власне фiлософське учення. ПриголомшуСФ масштаб дiяльностi старогрецького мислителя. Практично не було в той перiод науки, якою не торкнувся б Аристотель i до розвитку якоi вiн не внiс би свiй внесок. Ось назва лише деяких його робiт, по яких можна скласти уявлення про його науковi iнтереси: Категорii, Аналiтика перша i друга, Фiзика, Про небеснi явища, Про душу, РЖсторiя тварин, Полiтика, О мистецтвi поезii, Метафiзика.
На вiдмiну вiд Платона, що розглядав як все суще лише iдеi, Аристотель з iнших позицiй трактуСФ спiввiдношення в буттi загального i одиничного, реального i логiчного. Вiн не протиставляСФ i не роздiляСФ iх, як це робив Платон, а обСФднуСФ. РДство, а також те, чиiм СФством вона СФ, не можуть, згiдно Аристотелю, iснувати окремо. РДство знаходиться в самому предметi, а не поза ним i вони складають СФдине цiле. СвоСФ учення Аристотель починаСФ iз зясування того, яка наука або науки повиннi вивчати буття. Такою наукою, яка б, абстрагуючись вiд окремих властивостей буття (наприклад, кiлькiсть, рух), могла б пiзнати СФство буття, СФ фiлософiя. На вiдмiну вiд iнших наук, якi вивчають рiзнi сторони, властивостi буття, фiлософiя вивчаСФ те, що визначаСФ СФство буття. РДством, вважаСФ Аристотель, СФ те, що лежить в основi: у одному сенсi - це матерiя, в iншому - поняття i форма, а на третьому мiii - те, що складаСФться з матерii i форми. При цьому пiд матерiСФю маСФться на увазi щось невизначене, яке само по собi не позначаСФться нi як визначене по сутi, нi як визначене по кiлькостi, нi як що володiСФ яким-небудь з iнших властивостей, якими буваСФ ясно суще. Правда, по Аристотелю, матерiя приймаСФ визначенiсть лише за допомогою форми. Без форми матерiя виступаСФ лише як можливiсть, i лише набуваючи форми, вона перетворюСФться на дiйснiсть.
РДство СФ причиною не лише реально iснуючого, але i майбутнього буття. В рамках цiСФi парадигми Аристотель визначаСФ чотири причини, що детермiнують буття:
- СФство i суть буття, завдяки чому рiч така, яка вона СФ;
- матерiя i субстрат - це те, з чого все виникаСФ;
- рушiйна причина, що означаСФ принцип руху;
- досягнення поставленоi мети i блага як закономiрний результат дiяльностi.
РЖдеi Аристотеля про пiзнання iстотним чином переплiтаються з його логiчним ученням i дiалектикою i доповнюються ними. В областi пiзнання Аристотель не лише визнавав значення дiалогу, спора, дискусii в досягненнi iстини, але i висунув новi принципи i iдеi про пiзнання i, зокрема, вчення про знання правдоподiбному i iмовiрнiсному або дiалектичному, ведучому до знання достовiрному, або аподиктическому. Згiдно Аристотелю, дiалектицi доступне iмовiрнiсне i правдоподiбне знання, а дiйсне знання, побудоване на необхiдно дiйсних положеннях, властиво лише аподиктическому знанню. Зрозумiло, аподиктическое i дiалектичне не протиставляються один одному, вони звязанi мiж собою.
Дiалектичнi знання, що спираються на плотське сприйняття, витiкаюче з досвiду i рухоме в областi несумiсних протилежностей, даСФ лише iмовiрнiсне знання, тобто бiльш менш правдоподiбна думка про предмет дослiдження. Аби додати цьому знанню велику мiру достовiрностi, слiд зiставляти рiзнi думки, думки, iснуючi або такi, що висуваються пiсля виявлення СФства пiзнаваного явища. Проте, не дивлячись на всi цi прийоми, отримати таким дорогою достовiрне знання неможливе. Дiйсне знання, згiдно Аристотелю, досягаСФться не за допомогою плотського сприйняття або шляхом досвiду, а завдяки дiяльностi розуму, який володiСФ необхiдними здiбностями для досягнення iстини. Цi якостi розуму властивi людинi не вiд народження. Вони iснують у нього потенцiйно. Аби цi здiбностi виявилися, необхiдно цiлеспрямовано зiбрати факти, сконцентрувати розум на дослiдження СФства цих фактiв i лише тодi стане можливим дiйсне знання. Оскiльки iз здiбностей мислити, володiючи якими, ми пiзнаСФмо iстину, - вважаСФ Аристотель - одними завжди осягнулася iстина, а iншi ведуть також до помилок (наприклад, думка i мiркування), iстину ж завжди дають наука i розум, то i жоден iнший рiд (пiзнання), окрiм розуму, не СФ точнiшим, нiж наука.
До теорii пiзнання Аристотеля впритул примикаСФ його логiка. Хоча логiка у Аристотеля за змiстом маСФ формальний характер, вона СФ багатопрофiльною, оскiльки включаСФ вчення про буття i вчення про iстину i пiзнання. Пошук iстини здiйснюСФться через сiлогiзми (висновки) з використанням iндукцii i дедукцii. РЖстотним елементом пошукiв iстини виступають десять категорiй Аристотеля (СФство, кiлькiсть, якiсть, вiдношення, мiiе, час, положення, стан, дiя, страждання), якi вiн розглядаСФ як тiсно взаСФмозвязанi один з одним, рухливi i текучi. Ось один з прикладiв, що показують, як за допомогою логiчного аналiзу можна пiзнати iстину. З двох силлогизмов: всi люд?/p>