Виникнення i становлення фiлософських учень. Предмет фiлософii, його iсторичне трактування
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
?я перехiд вiд дофилософских i в якiй те мiри мiфологiчних вистав до власне фiлософського мислення, а колективiстська родова свiдомiсть переростаСФ в особовi фiлософськi погляди абсолютно мудрих людей.
Книга змiн займаСФ особливе мiiе в iсторii старокитайськоi фiлософськоi думки. Впродовж столiть все або майже всi старокитайськi мислителi намагалися тлумачити i коментувати ii вмiст.
Видними фiлософами Древнього Китаю, що багато в чому визначили ii проблематику i розвиток на столiття вперед, СФ Лаоцзи (друга половина VI - перша половина V ст до н.е.) i Конфуцiй (Кун Фуцзи, 551-479 до н. э.). Хоча в Древньому Китаi творили i iншi мислителi, все ж в першу чергу фiлософська спадщина Лаоцзи i Конфуцiя даСФ досить обСФктивне уявлення про фiлософськi шукання старокитайських мислителiв.
СвоСФрiдна закономiрнiсть прослiджуСФться в тому, що про перших фiлософiв, незалежно вiд регiону i часу дiяльностi, збереглися лише приблизнi автобiографiчнi данi. Лаоцзи не становить в цьому планi винятку. Його iдеi викладенi в книзi Дао дэ цзин, яка була пiдготовлена до друку його послiдовниками i зявилася на рубежi IV-III в до н.е. Важко переоцiнити ii значення в iсторii старокитайськоi думки. Досить сказати, що Лаоцзи i його вигадування заклали основи даосизму, першоi фiлософськоi системи Древнього Китаю, що отримала довге життя i що не втратила значення в нашi днi.
Фiлософськi погляди Лаоцзи суперечливi. Дивуватися з цього не слiдуСФ, iншими вони i не могли бути. У ту епоху йшов процес становлення китайськоi фiлософii, i кожен великий мислитель, а Лаоцзи був таким, не мiг не вiдобразити в своСФму ученнi суперечнiсть свiту, що оточував його. Центральне значення в даосистском ученнi належить поняттю дао, яке постiйне, а не одного разу, зявляСФться, народжуСФться в будь-якiй точцi Всесвiту. Проте трактування його вмiсту неоднозначне. З одного боку, дао означаСФ природну дорогу всiх речей, не залежну нi вiд бога, нi вiд людей, i що СФ вираженням загального закону руху i змiни свiту. Вiдповiдно до цього пiдходу всi явища i речi, перебуваючи в станi розвитку i змiни, досягають певного рiвня, пiсля якого вони поступово перетворюються на свою протилежнiсть. При цьому розвиток трактуСФться своСФрiдно: воно йде не по висхiднiй лiнii, а здiйснюСФться по кругу.
З iншого боку, дао - вiчне, незмiнне, таке, що не маСФ яких-небудь форм непiзнаваний початок, що не сприймаСФться органами людського чуття. Дао виступаСФ як нематерiальна духовна основа всiх речей i явищ природи, у тому числi i людини. Приведемо деякi вислови про СФство дао i форми його прояви, що мiстяться в Дао дэ цзин. По сутi, йдеться про розумiннi старокитайським мислителем СФства буття. Ось приклад вислову, що визначаСФ природне походження дао, а певною мiрою i його тiлеснiсть: Дао, що може бути висловлено, не постiйний дао. РЖмя, що може бути названо, не СФ постiйне iмя. Безiменне СФ початок пiднебiння i землi. Те, що володiСФ iмям СФ мати всiх речей. РЖ далi. Людина слiдуСФ землi. Земля слiдуСФ пiднебiнню. Пiднебiння слiдуСФ дао, а дао слiдуСФ природностi. А ось уривок, що характеризуСФ безтiлеснiсть дао i форми його прояву. Дао безтiлесно i позбавлено форми, а у вживаннi невичерпно. Про, якнайглибше, воно здаСФться праотцем всього сущого. Якщо притупити його прозорливiсть, звiльнити його вiд безладного стану, стримати його блиск, уподiбнити його порошинцi, то воно здаватиметься таким, що ясно iснуСФ. Я не знаю, чиСФ воно породження. РЖ далi. Дао безтiлесно. Воно настiльки туманне i невизначено! Проте в його туманностi i невизначеностi мiстяться образи. Воно настiльки туманне i невизначено, проте в його туманностi i невизначеностi прихованi речi. Воно настiльки глибоке i темно, проте в його глибинi i темнотi прихованi якнайтоншi частки. Цi якнайтоншi частки володiють вищою дiйснiстю i достовiрнiстю.
Лаоцзи i його послiдовники переконанi в необхiдностi знань i вiдзначають iх величезну роль в людському життi. Проте iх iдеал знання, iх розумiння знання вiдрiзняються своСФрiднiстю. Це, як правило, споглядальне знання, тобто констатацiя, фiксацiя речей, явищ i процесiв, що вiдбуваються в свiтi. Зокрема, це знаходить своСФ пiдтвердження у визнаннi того, що Оскiльки все суще змiнюСФться само собою, нам залишаСФться лише споглядати його повернення (до Корню). Хоча речi (в свiтi) складнi i всiлякi, але всi вони розцвiтають i повертаються до свого Корню. Повернення до колишнього Корню називаю спокоСФм, а спокiй називаю поверненням до СФства. Повернення до СФства називаю постiйнiстю. Знання постiйностi називаСФться досягненням ясностi, а незнання постiйностi наводить до безладностi i бiд. Що знаСФ постiйнiсть стаСФ досконалим. Лаоцзи робить спробу структурувати рiзнi рiвнi знання: Що знаСФ людей - мудрий, знаСФ себе - освiчений. Далi пропонуСФться своСФрiдна методологiя пiзнання, суть якоi зводиться до того, що по собi можна пiзнати iнших; по однiй сiмi можна пiзнати останнi; по одному царству можна пiзнати iншi; по однiй краiнi можна пiзнати Всесвiт. Яким чином я знаю, що Пiднебесна така? Завдяки цьому.
А ось якi iдеi висловлюються про соцiальний пристрiй суспiльства i його управлiння. Так, характеризуСФ стиль управлiння державою, а побiчно це передбачаСФ форми державного пристрою, старокитайський мислитель вважаСФ кращим правителем того, про яке народ знаСФ лише те, що вiн iснуСФ. Дещо гiрше тi правителi, яких народ любить i прославляСФ. Ще гiрше тi правителi, яких народ боiться, i гiрше за всiх тi правителi, яких народ зневажаСФ. Про метод, стилi державного управлiння говориться,