Виникнення i становлення фiлософських учень. Предмет фiлософii, його iсторичне трактування
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
наступне мiркування Платона. Той, хто розраховуСФ письмово зберегти своСФ мистецтво i той, хто черпаСФ знання з письмових джерел сподiваючись на те, що воно мiцно збережеться там на майбутнСФ, по сутi, помиляються, оскiльки записану мову вони ставлять вище, нiж мова людини, досвiдченоi в тому, що записане. Письмовi джерела схожi з живописом. Подiбно до картин, якi виглядають як живi, а запитай iх - вони величаво i гордо перебувають в мовчаннi i нерухомостi, письмовi вигадування точно також на будь-яке питання вiдповiдаСФ одне i те ж. Таке вигадування, - продовжуСФ Платон, - одного дня записане, знаходиться в обiгу скрiзь - i у людей тих, що розумiють, i рiвним чином в тих, кому зовсiм не личить його читати, i воно не знаСФ, з ким воно повинне говорити, а з ким немаСФ. Якщо iм нехтують або несправедливо його лають, воно потребуСФ допомоги свого батька, само ж не здатне нi захиститися, нi допомогти собi. Найдосконалiшою ж формою викладу iдей СФ те вигадування, яке у мiру придбання знань пишеться в душi того, що виучуСФться; воно здатне себе захистити i при цьому умiСФ говорити з ким слiдуСФ, умiСФ i промовчати.
Дiалог СФ для Платона СФдиним засобом, формою, за допомогою якоi можна познайомити iнших з процесом фiлософськоi творчостi, тому через дiалог вiн виражаСФ своi iдеi.
Для розумiння фiлософськоi спадщини Платона велике значення маСФ зясування того, чому у нього немаСФ систематичного, послiдовного i продуманого викладу i розвитку висунутих ним iдей i концепцiй. Дiйсно, Платон сформулював безлiч глибоких iдей, але не лише не систематизував iх, але навiть, схоже, i не намагався це зробити. Зрозумiло, така позицiя була не випадковою.
Навiть у зрiлому вiцi Платон не прагнув до систематичного викладу своiх поглядiв, оскiльки був переконаний в тому, що фiлософствування, пошук, дослiдження не можуть закiнчитися яким-небудь стабiльним результатом. У цьому планi дiалоги СФ етапами, фазами пошуку, дослiдження i досягнутi завдяки дiалогам результати можуть носити лише тимчасовий характер.
Фiлософськi iдеi Платона, як вже наголошувалося ранiше, не СФ логiчно стрункою фiлософською системою. Деколи його думки суперечливi, що проте не означаСФ iх обовязкову помилковiсть. Проте Платона не випадково вважають родоначальником iдеалiзму, оскiльки принципи iдеалiзму i, зокрема, притиснутий свiдомостi, iдеi над буттям, явищем викладенi iм достатньо послiдовний i глибоко. Бiльш того, цей принцип добре СФ видимим в його основних дiалогах.
У Платона немаСФ робiт або робiт, спецiально присвячених розробцi проблеми пiзнання, буття або дiалектики. Його iдеi по цих проблемах висловленi в багатьох дiалогах. Вчення про буття в основному викладене в дiалогах Держава, Теетет, Парменiд, Фiлеб, Тiмей, Софiст, Федон, Федр i листах Платона.
У основу вчення про буття Платоном покладено три субстанцii: СФдине, розум i душа. Однозначно визначити СФство цих понять неможливо, оскiльки Платон даСФ загальну характеристику СФств цих понять, яка дуже суперечлива i, деколи, мiстить думки, що взаСФмно виключають один одного. Спроба визначити природу походження цих першооснов виявиться важко здiйснюваною iз-за приписування цим СФствам властивостей, що незрiдка несумiсних i навiть виключають один одного.
З врахуванням цих попереднiх зауважень проаналiзуСФмо СФство вiдмiчених першооснов. РДдине трактуСФться Платоном головним чином як основа всякого буття i дiйсностi, як першооснова. РДдине не маСФ жодних ознак або яких-небудь властивостей, по яких можна було б визначити його СФство. Воно не маСФ частин i, отже, не може мати нi почала, нi кiнця, нi середини. Одночасно СФдине не СФ буття, а виступаСФ як нiщо. РДдине виступаСФ як СФдине, але одночасно як багато що i безконечна безлiч. РДдине, про що з визначенiстю можна сказати про СФдиний, вiдзначаСФ Платон в Парменiде - це те, що якщо СФдине не iснуСФ, то i iнше не iснуСФ.
Першопричиною всякого сущого - явища i речi - у Платона виступаСФ також розум. Зрозумiло, розум трактуСФться Платоном не лише онтологiчно, але i гносеологiчно. Розглядаючи розум як одну з першопричин, Платон вважаСФ, що саме розум разом з iншими першопричинами складаСФ суть Всесвiту, i тому мудрецi вважають, що розум у нас - цар пiднебiння i землi... Розум не лише одна з основних складових Всесвiту, вiн також вносить порядок i розумiння до неi. Розум устрояСФ все, у тому числi явища, гiднi свiтового порядку - Сонця, Мiсяця, зiрок i всього кругообертання небесного зведення. У Платона зустрiчаються вислови, в яких розум виступаСФ як життя, як щось живе, але, насправдi, розум розглядаСФться не як яка-небудь жива iстота або властивiсть, а швидше як рацiональне родове узагальнення всього того, що живе, володiСФ здатнiстю жити. Виражено це в досить узагальненою, можна сказати, метафiзичнiй формi.
Третьою основною онтологiчною субстанцiСФю у Платона виступаСФ душа, яка пiдроздiляСФться на свiтову душу i iндивiдуальну душу. Природно, що як субстанцiя виступаСФ свiтова душа. Походження душi трактуСФться Платоном неоднозначно. Як i при характеристицi СФства двох попереднiх субстанцiй у Платона зустрiчаСФться немало суперечливих думок. З врахуванням сказаного платонiвську свiтову душу можна представити як щось створене iз змiшення вiчного СФства i того СФства, яке залежить вiд часу. Душа виступаСФ як суще для того, щоб обСФднати свiт iдеi з тiлесним свiтом. Вона виникаСФ не сама по собi, а по волi демiурга, пiд яким маСФться на увазi вечносущий бог. Коли весь склад душi був народжений у згодi iз задумом того, хто його складав, цей останнiй почав владнуват?/p>