Виникнення i становлення фiлософських учень. Предмет фiлософii, його iсторичне трактування
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
ринципом обСФднання. Точно також дихання i повiтря объемлют весь всесвiт.
Оригiнальнiсть Анаксимена не в переконливiшому обгрунтуваннi СФдностi матерii, а в тому, що виникнення нових речей i явищ, iх рiзноманiтнiсть пояснюються iм рiзними мiрами згущування повiтря, завдяки чому утворюються вода, земля, каменi i т. п., а iз-за його розрiдження формуСФться, наприклад, вогонь. Появу холоду вiн пояснював як результат згущування повiтря, а тепло - як наслiдок його зрiджування. В результатi повного згущування повiтря зявляСФться земля, а потiм i гори. Таке трактування рiзноманiття свiту було глибшим i зрозумiлiшим, чим у його попередникiв, i не випадково саме анаксименовская iнтерпретацiя рiзноманiття свiту набула досить широкого поширення в античнiй фiлософii. Стабiльнiсть, мiцнiсть землi пояснювалася тим, що вона, будучи плоскою, парить в повiтрi, i так само як сонце, мiсяць i iншi вогненнi небеснi тiла, тримаСФться на повiтрi.
Як i його попередники, Анаксимен визнавав незлiченнiсть свiтiв, вважаючи, що всi вони сталися з повiтря. Анаксимена можна розглядати як засновника античноi астрономii, або вчення про пiднебiння i зiрки. Вiн вважав, що всi небеснi свiтила - сонце, мiсяць, зiрки, iншi тiла ведуть своСФ походження вiд землi. Так, утворення зiрок вiн пояснюСФ зростаючим розрiдженням повiтря i мiрою його видалення вiд землi. Близькi зiрки виробляють тепло, яке падаСФ на землю. Далекi зiрки не виробляють тепло i знаходяться в нерухомому станi. Анаксимену належить гiпотеза, що пояснюСФ затьмарення сонця i мiсяця.
Пiдводячи пiдсумок, слiд сказати, що фiлософи Мiлетськой школи заклали хороший фундамент для подальшого розвитку античноi фiлософii. Свiдоцтвом цього служать як iх iдеi, так i той факт, що все або майже все подальшi старогрецькi мислителi бiльшою чи меншою мiрою зверталися до iх творчостi. РЖстотним СФ i те, що, не дивлячись на присутнiсть в iх мисленнi мiфологiчних елементiв, його слiд квалiфiкувати як фiлософське. Вони зробили упевненi кроки по подоланню мифологiзма i заклали серйознi передумови для нового мислення. Розвиток фiлософii у результатi йшов по висхiднiй лiнii, що створювало необхiднi умови для розширення фiлософськоi проблематики i поглиблення фiлософського мислення.
Видатним представником старогрецькоi фiлософii, що внiс помiтний вклад до ii становлення i розвитку був Гераклiт Ефеський (ок. 54-540 до н.э.- рiк смертi невiдомий). Особа Гераклiта вельми суперечлива. Походить з царського роду, вiн поступився успадкованим саном своСФму братовi, а сам вiддалився в храм Артемiди Ефесськой, присвятивши свiй час заняттям фiлософiСФю. Отримавши вiд персидського царя Дарiя Гистаспа запрошення приiхати до Персii i познайомити його зi своСФю фiлософiСФю, Гераклiт вiдповiв так: Всi смертнi люди, що живуть на землi, чужi iстинi i справедливостi i дорожать непомiрнiстю i порожнiми думками, слiдуючи своСФму злому нерозумiнню. Я ж, досягнувши забуття всього злого i уникаючи переслiдуючоi мене безмiрноi заздростi i зарозумiлостi великих свiту сього, не поiду до Персii, задовольняючись малим i живучи по-своСФму. Бiльшiсть народу вiн вважав безрозсудною i тупою i лише небагато хорошими. Для нього один був рiвноцiнний десяти тисячам, якщо вiн найкращий. На схилi вiку Гераклiт вiддалився в гори i вiв життя вiдлюдника.
Основне, а можливо, СФдиний твiр Гераклiта, який дiйшов до нас в уривках, згiдно одним дослiдникам, називався Про природу, а iншi називали його Музи.
Аналiзуючи фiлософськi погляди Гераклiта, не можна не бачити, що як i його попередники, вiн в цiлому залишився на позицiях натурфiлософii, хоча деякi проблеми, наприклад, дiалектики, протирiччя, розвитку iм аналiзуються на фiлософському рiвнi, тобто рiвнi понять i логiчних висновкiв.
РЖсторичне мiiе i значення Гераклiта в iсторii не лише старогрецькоi фiлософii, але i усесвiтньою полягаСФ в тому, що вiн був першим, як сказав Гегель, у кого ми бачимо завершення передуючоi свiдомостi, завершення iдеi, ii розвиток в цiлiснiсть, що СФ початком фiлософii, оскiльки вона виражаСФ СФство iдеi, поняття безконечного, в собi i для себе сущого, як те, що воно СФ, а саме як СФднiсть протилежностей - Гераклiт перший висловив цiннiсть, що назавжди зберегла, iдею, яка аж до наших днiв залишаСФться однiй i тiй же у всiх системах фiлософii.
У основi всього сущого, його першоосновою, первовеществом Гераклiт рахував первоогонь - тонку, рухливу i легку стихiю. Свiт, Всесвiт не створив нiхто нi з богiв, нi з людей, але вона завжди була, СФ i буде вiчне живим вогнем, згiдно своСФму закону, що спалахуСФ i згасаСФ. Вогонь розглядаСФться Гераклiтом не лише як СФство всього сущого, як перше СФство, як першооснова, але i як реальний процес, внаслiдок чого завдяки розгоранню або згасанню вогню зявляються всi речi i тiла.
Дiалектика, по Гераклiту, це перш за все змiна всього сущого i СФднiсть безумовних протилежностей. При цьому змiна розглядаСФться не як перемiщення, а як процес: становлення Всесвiтом, Космосу. Тут СФ видимою глибока думка, виражена, правда, недостатньо чiтко i ясно, про перехiд вiд буття до процесу становлення, вiд статичного буття до битiк динамiчному. Дiалектична думок Гераклiта пiдтверджуСФться багаточисельними висловами, якi навiки увiйшли до iсторii фiлософськоi думки. Це i знамените не можна двiчi увiйти до однiСФi i тiСФi ж рiчки, або все тече, нiщо не перебуваСФ ц нiколи не залишаСФться тим же. РЖ вже зовсiм фiлософський по характеру вислiв: буття i небуття СФ одне i те ж, все СФ i немаСФ.
РЖз сказаного вище виходить,