Виникнення i становлення фiлософських учень. Предмет фiлософii, його iсторичне трактування
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
? смертнi i Сократ СФ людина, можна зробити вивiд, що Сократ смертний.
Не можна не вiдзначити вклад Аристотеля в класифiкацiю наук. До Аристотеля хоча вже i iснували рiзнi науки, але вони були розрiзненi один вiд одного, не визначена була iх спрямованiсть. Природно, це створювало певнi труднощi i в iх вивченнi, i у визначеннi iх предмету, i в областi вживання. Аристотель був першим, хто провiв як би iнвентаризацiю наявних наук i визначив iх спрямованiсть. РЖснуючi науки вiн роздiлив на три групи: теоретичнi, куди увiйшли фiзика, математика i фiлософiя; практичнi або нормативнi, в рамках яких полiтика СФ однiй з найголовнiших; поетичнi науки, якi регулюють виробництво рiзних предметiв.
В областi соцiальноi фiлософii Аристотель висунув також глибокi iдеi, що даСФ пiдставу розглядати його як мислителя, що стояв у витокiв наших сучасних уявлень про суспiльство, державу, сiмi, людинi, правi, рiвностi.
Походження суспiльного життя, формування держави Аристотель пояснюСФ не божественними, а земними причинами. Згiдно Аристотелю, держава виникаСФ природним чином для задоволення життСФвих потреб i метою його iснування СФ досягнення блага людей. Держава виступаСФ як вища форма спiлкування мiж людьми, завдяки чому всi iншi форми людських вiдносин досягають досконалостi i завершення. Природне походження держави пояснюСФться тим, що у всiх людей природа вселила прагнення до державного спiлкування, i перший, хто це спiлкування органiзував, надав людству найбiльше благо. Зясувавши СФство людини, закономiрностi його становлення, Аристотель вважаСФ, що людина, за природою своiй, iстота полiтична i своСФ завершення, можна сказати, досконалiсть вiн отримуСФ в державi. Природа оснастила людину iнтелектуальною i моральною силою, якi вiн може використовувати i на благо, i в зло. Якщо людина володiСФ етичними засадами, то вiн може досягти досконалостi. Людина, позбавлена етичних засад, виявляСФться iстотою самим нечестивим i диким, низовинним в своiх статевих i смакових iнстинктах. Стосуючись спiввiдношення трiади: держава, сiмя, iндивiд, Аристотель вважаСФ, що держава за своСФю природою передуСФ iндивiдовi, що природа держави коштуСФ попереду природи сiмi i iндивiда, а тому необхiдно, аби цiле передувало частинi. Держава, i в цьому Арiстотель слiдуСФ за Платоном, СФ деяка СФднiсть складових його елементiв, правда, не таке централiзоване, як у Платона.
Форму державного правлiння Аристотель характеризуСФ як полiтичну систему, що втiлюСФться верховною владою в державi. Залежно вiд числа тих, що володарюють (один, небагато, бiльшiсть) визначаСФться форма держави. При цьому iснують як правильнi, так i неправильнi форми правлiння. КритерiСФм правильних форм правлiння СФ iх служiння загальним державним iнтересам, неправильних - прагнення до особистого блага, вигоди. Трьома правильними формами держави СФ монархiчне правлiння (царська влада), аристократiя i полiтика (полiтия - це правлiння бiльшостi, обСФднуюче в себе кращi сторони аристократii i демократii). Помилковими, неправильними СФ тиранення, олiгархiя, демократiя. У свою чергу, кожна форма маСФ декiлька рiзновидiв.
Основну причину обурення людей, що наводять деколи до змiни форм правлiння, у тому числi, в результатi державних переворотiв, Аристотель бачить у вiдсутностi в державi рiвностi. Саме ради досягнення рiвностi здiйснюються перевороти i повстання.
В питаннi про землi Аристотель вважаСФ, що повиннi iснувати двi форми власностi на землю: одна передбачаСФ загальне користування землею державою, iнша - приватне володiння громадянами, якi повиннi на дружнiх початках надавати вирощенi продукти в загальне користування iнших громадян.
Законодавство в державi - це невiдСФмна частина полiтики. Законодавцi повиннi це враховувати завжди з тим, аби умiло i адекватно вiдображати в законах своСФрiднiсть даного державного ладу i тим самим сприяти збереженню i змiцненню iснуючоi системи стосункiв.
Отже, знайомство з античною фiлософiСФю показуСФ, що фiлософiя СФ, по сутi, першою усвiдомленою формою дiяльностi людини на тому етапi його розвитку, коли починають формуватися культурнi спiвтовариства людей.
Рiзноманiтнiсть, глибину i масштабнiсть фiлософських шукань, що багато в чому визначили подальший розвиток людськоi цивiлiзацii, можна, мабуть, пояснити наступними чинниками.
По-перше, розробка iдей про СФство свiту, всесвiту в цiлому, стосунки природи i пiзнання, мала життСФво-важливе значення для становлення культурноi людини. Поважно було розiбратися на тому свiтi, який оточував людину, в тiй суспiльнiй сферi, в якiй вiн жив, з тим, аби визначити, осмислити доцiльнiсть i сенс людського життя, знайти найбiльш прийнятнi форми суспiльних стосункiв i свого iснування. Саме людське життя, суспiльне iснування людей з необхiднiстю ставили перед мислителями цi питання, i пошук вiдповiдей на них в значнiй мiрi зумовлював сенс людського iснування i його подальший розвиток.
По-друге, фiлософiя була, по сутi, СФдиною сферою розумовою дiяльнiстю людини. Займатися нею було найбiльш престижно, i талановитi люди прагнули бути фiлософами. Все це в сукупностi сприяло припливу у фiлософiю самих здатних розумiв того часу.
Третьою умовою, що забезпечила злет фiлософськоi думки, зявилася свобода дiяльностi фiлософiв. За великим рахунком нi державнi, нi полiтичнi дiячi не обмежували творчу дiяльнiсть мислителiв. Вони могли бути невдоволенi цiСФю дiяльнiстю i навiть покритикувати мудреця, як це бувало з Сократом, але в, античний ча?/p>