Виникнення i становлення фiлософських учень. Предмет фiлософii, його iсторичне трактування
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
йним стосунки мiж людьми.
Розглядаючи iншi iдеi Сократа, що зробили величезний вплив на подальший розвиток фiлософii, поважно вiдзначити його роль в розробцi загальних визначень i iндуктивних мiркувань. Двi речi можна по справедливостi, - пише Арiстотель, - приписувати Сократу - докази через наведення i загальнi визначення. При цьому загальнi визначення, за допомогою яких Сократ вiдшукати СФство речей, Аристотель звязав з появою дiалектичного аналiзу, який, по сутi, був вiдсутнiй до Сократа. Адже тодi ще не було, - пояснюСФ свою думку Аристотель, - дiалектичного мистецтва, аби можна було, навiть не стосуючись сутi, розглядати протилежностi.
РЖндуктивне мiркування передбачаСФ, що в процесi аналiзу певного числа речей або окремих думок можна зробити загальну думку через поняття. Так, наприклад, (у дiалозi Платона Горгий) з тверджень про те, що той, хто вивчив архiтектуру, СФ архiтектором, хто виучувався музицi, СФ музикантом, той, хто вивчав медицину, став лiкарем, Сократ приходить до загального твердження, тобто до поняття, що той, хто вивчив науку, - це той, хто зробив саму науку. Таким чином, iндуктивне мiркування призначене для визначення поняття i це поняття повинне виражати СФство або природу речi, тобто нiж насправдi вона СФ. З повною пiдставою можна стверджувати, що Сократ стояв у витокiв формування у фiлософii загальних понять.
РЖстотним, як вже наголошувалося вище, СФ внесок Сократа у розвиток дiалектики. Аристотель, наприклад, вважаСФ, що до Сократа не iснувало дiалектики. Вченню Гераклiта про постiйну текучiсть плотських речей вiн протиставляСФ iдеi Сократа про дiалектику, оскiльки останнiй нiколи не надiляв загальне вiдособленим iснуванням. Аби пiзнати iстину, необхiдно, згiдно Сократу, здолати протирiччя. Дiалектика Сократа - це вчення про подолання протирiччя, заперечення протирiччя, недопущення протирiччя. До сказаного необхiдно додати, що дiалектика i iдеi про пiзнання у Сократа тiсно переплетенi з його телеологiСФю, тобто вченням про доцiльнiсть.
Таким чином, Сократом завершуСФться натурфiлософський перiод в iсторii старогрецькоi фiлософii i починаСФться новий, можна сказати, фiлософський етап, який отримуСФ свiй подальший розвиток в роботах Платона i Аристотеля.
Фiлософiя Платона
Видатне мiiе в iсторii старогрецькоi фiлософii належить Платону (428-347 до н. э.). Строго кажучи, про фiлософiю в Древнiй Грецii iз значною мiрою визначеностi можна говорити, лише починаючи з Платона. Головним аргументом на пiдтвердження цiСФi думки СФ те, що про всiх попереднiх мислителiв i iх дiяльнiсть можна було судити з дуже низькою мiрою достовiрностi. Як вже говорилося ранiше, деякi з них, наприклад, Сократ, а можливо, i Фалес не писали фiлософських робiт, вiд останнiх залишилися невеликi фрагменти, iстиннiсть i авторство яких беруться пiд сумнiв i у наш час. Виходить, що сучаснi думки про iх творчiсть в основному базуються на спогадах i думках про них подальших авторiв. Неважко передбачити, що в цих спогадах, до речi, про це прямо заявляв Арiстотель, можливо спотворений виклад не лише iдей великих попередникiв, але i неадекватне iх тлумачення.
Платон СФ, по сутi, першим старогрецьким фiлософом, про дiяльнiсть якого можна судити по його власних творах. Про життя i дiяльнiсть Платона, особливо юнацькi роки, збереглося трохи вiдомостей. Головним джерелом, що дозволяСФ реконструювати бiографiю великого мислителя, його духовнi iнтереси на зорi його дiяльностi, СФ сьомий лист Платона. Цi вiдомостi доповнюються спогадами учнiв i послiдовникiв старогрецького мислителя.
Платон народився в Афiнах в аристократичнiй сiмi. У юнацькi роки подружився з Кратилом, одним з учнiв Гераклiта, i це даСФ пiдставу вважати, що в цей перiод вiн познайомився з його iдеями. У юнацькi роки Платон хотiв присвятити себе полiтичнiй дiяльностi, що не дивно, оскiльки серед полiтикiв того часу у нього були родичi i друзi. Але доля розпорядилася по-iншому. У двадцятирiчному вiцi вiн познайомився з Сократом, i це знайомство стало вирiшальним в його подальшому життю i дiяльностi. До останнього дня життя Сократа, протягом восьми рокiв, Платон залишався захопленим учнем i послiдовником свого вчителя, якого вiн згодом називав самою гiдною i справедливою людиною.
Пiсля смертi вчителя Платон iз-за несприятливоi полiтичноi обстановки покидаСФ Афiни. Про його подальшоi дiяльностi немаСФ достовiрних даних. Вiдомо, що вiн вiдвiдав в 389 р. Пiвденну РЖталiю i Сицилiю, де мав контакти з пiфагорiйцями, а отже, i з iх ученням. Не виключено, що Платон побував i в iнших краiнах, зокрема, в РДгиптi, але точних даних про це не СФ. Судячи з усього, Платон не хотiв залишатися лише людиною чистоi науки. Так, коли його знайомий Дiон, який до того ж був дядьком тирана Сиракуз Дiонiсiя Молодшого, запросив його взяти участь в реалiзацii реформ, Платон вiдгукнувся на прохання i вiдправився в 361 роцi на Сицилiю. На жаль, ця поiздка виявилася невдалою, оскiльки знання Платона залишилися незатребуваними, i вiн повернувся до Афiн. Тут, недалеко вiд Афiн, в передмiстi пiд назвою Академа, Платон придбав гай i створив знамениту Академiю, в якiй прожив все життя, що залишилося, i яка проiснувала майже тисячу рокiв.
Своi iдеi Платон викладаСФ у формi дiалогу. Такий лiтературний прийом вибраний не випадково. Дiалог, на думку Платона, - це бiльш менш адекватне вiдображення живоi i одушевленоi мови знаючоi людини. Логiчно тому вважати, що жива, тобто усна мова мудреця СФ досконалiшою формою викладу своСФi думки. Про те, що це так, свiдчить