Типологiя держави
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
В»ивi знаряддя працi та засоби виробництва. Приватна власнiсть оголошувалася священною i недоторканною. На ii охорону i захист було спрямовано в кiнцевому пiдсумку, усе конституцiйне i поточне законодавство.
Таке ж становище зберiгаСФться i при сучасному капiталiзмi. "Власнiсть i право спадкування, зазначалося у звязку з цим, наприклад, в Основному законi (Конституцii) ФРН вiд 23 травня 1949р., гарантуСФться. Утримання i межi iх встановлюються законами... Вiдчуження може здiйснюватися тiльки вiдповiдно до закону i на пiдставi закону, що регулюСФ порядок i розмiри вiдшкодування".
Крiм права власностi, найважливiшими "матерiальними" ознаками капiталiзму, що складають економiчну основу цього ладу, у захiднiй полiтичнiй i соцiологiчнiй лiтературi називаються такi, а) наявнiсть конкуренцii, "здiйснюваноi насамперед заради одержання прибутку власниками"; б) сприяння технiчному i технологiчному прогресу; в) розвиток вузькоi спецiалiзацii, особливо в сферi фiнансових операцiй; г) рiст потужних нацiональних i транснацiональних корпорацiй; ТС) перiодичне виникнення економiчних спадiв (депресiй); д) здiйснення урядом лише часткового контролю над приватним сектором; СФ) виникнення i розвиток мiцних робочих органiзацiй, що забезпечують "пiдвищення статусу i впливу робiтничого класу" тощо [10,c.75].
Приватна власнiсть, володiння нею СФ основою, мiрилом економiчноi свободи при капiталiзмi. У свою чергу, економiчна свобода служить фундаментом полiтичноi, соцiальноi та особистоi свободи людини. Чим бiльше власностi в руках тiСФi або iншоi особи або групи осiб, тим бiльше гарантуСФться здiйснення прав i свобод, що проголошуються в конституцiях i звичних законах, включаючи право на працю, на вiдпочинок, на освiту i та iн. РЖ навпаки.
У звязку з цим видаються цiкавими висновки вiдомого нiмецького вченого, знавця буржуазного конституцiйного права Конрада Хессе. У книзi "Основи конституцiйного права ФРН", що витримала бiльш десяти видань, вiн писав: "Для безробiтного постановка питання про фахову свободу СФ непотрiбною. Свобода отримання освiти i вiльний вибiр навчального закладу значимi для тих, хто маСФ достатнi засоби для того, щоб отримати бажану освiту, i хто маСФ можливiсть вступу до цих навчальних закладiв. Гарантii права власностi мають реальне значення лише для власникiв, недоторканнiсть житла лише для тих, хто iм володiСФ".
Головним джерелом появи i подальшого накопичення власностi СФ трудова дiяльнiсть, а також експлуатацiя людини людиною, гноблення широких прошаркiв трудящих мас з боку пануючих, хижацьке привласнення ними результатiв чужоi працi.
Важливим джерелом приватноi i державноi капiталiстичноi власностi СФ нацiоналiзацiя, а потiм денацiоналiзацiя нерентабельних пiдприСФмств i навiть окремих галузей промисловостi, що потребують для свого розвитку значних i довгострокових капiталовкладень. У мiру того, як нацiоналiзованi пiдприСФмства або галузi набирають силу за рахунок державних коштiв i починають приносити прибуток, влада iмущих нерiдко порушуСФ питання про повернення iх у приватнi руки, про денацiоналiзацiю [20,c.81 - 82].
Тенденцiя росту, масштабiв одержавлення виробництва в розвинутих капiталiстичних краiнах, що намiтилася пiсля Другоi свiтовоi вiйни, веде, як правило, до посилення процесу концентрацii власностi i влади в руках фiнансово-промислового капiталу, до поляризацii вiдносин власностi, до загострення протирiч мiж широкими прошарками трудящих мас i власниками величезних капiталiв.
Соцiальна структура буржуазного суспiльства, на основi якоi будуСФться i функцiонуСФ капiталiстична держава незалежно вiд етапiв його розвитку, у збiльшеному планi, зазвичай, являСФ собою сукупнiсть двох головних, по природi несумiсних один з одним класiв буржуазii i пролетарiату.
Проте в бiльш деталiзованому виглядi вона виступаСФ одночасно i як система промiжних прошаркiв населення, що входять до неi i якi мають своi особливостi. До таких належать соцiальний прошарок iнтелiгенцiя, а також багато рiзноманiтних внутрiшньокласових груп. Досить значну частину населення складають так званi напiвпролетарi, тобто особи, що СФ, з одного боку, обСФктом експлуатацii i найманоi працi, а з iншого самi використовують працю iнших на належних iм на правах приватноi власностi дрiбних пiдприСФмствах. У захiднiй соцiологiчнiй i полiтологiчнiй лiтературi соцiальна структура суспiльства традицiйно розглядаСФться як щось цiле, яке складаСФться з таких трьох головних частин-класiв: вищий, середнiй i нижчий (робiтник). Кожний клас мiстить у собi усiх тих осiб, що мають вiдносно однаковий рiвень прибутку, однаковий соцiальний статус, у суспiльствi подiбний соцiальний престиж.
Вищий клас або "клас дозвiлля", як його нерiдко називають, складаСФться з тих представникiв суспiльства, що зосереджують у своiх руках величезнi багатства краiни, мають найвищий прибуток, не займаючись при цьому безпосередньо будь-якою продуктивною працею. Матерiальною основою такого привiлейованого становища можуть бути отримана спадщина, дивiденди вiд земельноi або iншоi власностi, спецiальнi привiлеi.
Середнiй клас мiстить у собi осiб iз середнiм прибутком.
У соцiальнiй структурi суспiльства, як i в державному механiзмi домiнуюче становище незмiнно займаСФ вищий клас. Саме вiн визначаСФ характер i природу своСФi держави, ii внутрiшню i зовнiшню полiтику, головнi напрямки ii дiяльностi [20,c.82].
Для здiйснення своСФi влади вищий клас ст