Типологiя держави
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
товар, який може переходити з рук у руки, але праця не СФ його товаром.
Рабовласницьке господарство будувалося на безпосереднiх вiдносинах панування i покори. Швидке виснаження робочоi сили рабiв та iх масова загибель внаслiдок безжалiсноi експлуатацii не хвилювали рабовласникiв, тому що в перiод розквiту рабовласницького ладу розмовляюче знаряддя легко i швидко могло бути замiнене iншим, новим. Джерелом поповнення рабiв були вiйни, перетворення боржникiв у рабiв (боргова кабала), провiнцii i колонii також здiйснювали постачання живого товару. Це забезпечувало вiдносно дешеву робочу силу. Кiлькiсть рабiв у багатьох мiстах Грецii та Риму перебiльшувала кiлькiсть вiльного населення. У Спартi на 32 тисячi вiльних громадян було 220 тис. рабiв.
Рабство широко застосовувалось у всiх галузях працi як у приватному господарствi, так i в державному (будiвництво iригацiйних споруд, шляхiв, робота на золотих i срiбних рудниках). Рабовласники все бiльше перекладали на рабiв злиднi фiзичноi працi i в кiнцевому пiдсумку вiдмовились вiд продуктивноi дiяльностi. Таким чином, рабовласницький лад спричинив протилежнiсть мiж розумовою i фiзичною працею, яка з часом набрала антагонiстичного характеру. Вiдрив розумовоi працi вiд фiзичноi, перетворення розумовоi дiяльностi у монополiю пануючих класiв нанесли велику шкоду iнтелектуальному розвитку людства [13,c.67].
РЖншою конкретною формою непримиренних протирiч рабовласницького суспiльства була протилежнiсть мiж мiстом i селом, породжена другим подiлом працi - вiдокремленням вiд землеробства скотарства i ремесла. В мiстах населення переважно займалося ремеслом, торгiвлею, лихварством.
Вiдокремлення мiс вiд села стимулювало динамiку виробничих сил насамперед тим, що сприяло розширенню торгiвлi, але разом iз тим воно було гальмом суспiльного розвитку, оскiльки призвело до розширення i жорстокоi експлуатацii селянства дрiбних виробникiв, якi обкладалися управою мiста великими податками. Обезземелювання селян i розорення дрiбних ремiсникiв призвело до утворення численного прошарку зубожiлого населення люмпен-пролетарiв, якi були вiдокремленi вiд виробництва.
Але найсуттСФвiшим протирiччям рабовласницького суспiльства, яке неминуче вело його до загибелi, було протирiччя мiж рабською формою працi i рабовласницькою формою власностi, мiж рабами i рабовласниками.
Виробничi вiдносини рабовласницького суспiльства характеризувалися тим, що найважливiшою галуззю господарства було землеробство. Земельна власнiсть була прiоритетною формою власностi, до неi входили публiчнi землi (державнi маСФтки, рудники, храми тощо) i приватнi. Була i державна общинна власнiсть.
Таким чином, раби були основним виробничим класом рабовласницького суспiльства, який протистояв основному класу власникiв засобiв виробництва i робочоi сили рабовласникам. Крiм них, у рабовласницькому суспiльствi були й iншi соцiальнi групи, прошарки зi своiми iнтересами: ремiсники, дрiбнi землевласники (селяни) тощо. Цi прошарки формально були вiльними, але iх вiдносини з рабовласниками були суперечливими.
РЖз сказаного випливаСФ висновок: рабство основа всього виробництва, раби - головний виробничий клас. Протирiччя мiж рабами i рабовласниками центральне протирiччя суспiльства. Основний економiчний закон рабовласницького суспiльства складався з виробництва додаткового продукту шляхом експлуатацii рабiв в умовах повноi власностi рабовласникiв на засоби виробництва i рабiв [18,c.52 - 53].
ВиникаСФ питання, яким чином вiдносно малочисельний клас рабовласникiв мiг так нещадно експлуатувати великi маси рабiв i утримувати iх у покорi? Це досягалося лише за допомогою створення i використання спецiальноi органiзацii, особливоi сили, яка стояла над суспiльством та все бiльше i бiльше вiдмежовувалася вiд нього, держави.
Рабовласницька держава була органом класового панування над рабами i дрiбними виробниками селянами i ремiсниками. Це гiгантська машина вiйськово-полiтичного характеру, яка мала всi засоби примусу: вiйськову силу, полiцiю, вязницi, апарат чиновникiв, якi були зброСФю диктатури класу рабовласникiв. Повстання або навiть сильнi хвилювання рабiв вiдразу виявляли сутнiсть античноi держави як диктатури рабовласникiв.
Основним завданням рабовласницькоi держави була охорона приватноi власностi та рабовласницькоi форми експлуатацii: придушення опору великоi маси рабiв та бiдноi частини населення. За допомогою держави забезпечувалось iснування вигiдних для рабовласникiв виробничих вiдносин [12,c.65].
Класова сутнiсть держави виявлялась у ii функцiях, якi вказують, для чого рабовласники обСФднувались у державу.
Першою внутрiшньою функцiСФю рабовласницькоi держави СФ придушення опору рабiв, яке здiйснювалось, головним чином, шляхом зовнiшньоекономiчного примусу: методом вiдкритого озброСФного придушення повстань рабiв, фiзичним знищенням непокiрних без суду i слiдства. Були випадки масових винищень рабiв для профiлактики. У Спартi здiйснювалось перiодичне винищення iлотiв (фактично державних рабiв) без будь-якоi причини. У Римi в 10 р. н.е. був прийнятий закон, за яким вбивство рабом свого пана тягнуло знищення всiх рабiв, якi проживали у цьому господарствi. Така спрямованiсть дiяльностi рабовласницькоi держави засвiдчуСФ ii соцiальне призначення щодо класу рабiв та iнших прошаркiв населення.
Друга функцiя охорона рабовласницькоi власностi на засоби виробництва була сп