Типологiя держави
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
виглядi земельноi (сiльськоi) общини, яка зберiгалася, послабленим розвитком приватноi власностi на землю, колективним рабовласництвом (державнi, храмовi раби), яке довгий час iснувало паралельно з приватним володiнням, вимагали необмеженоi влади деспота (царя, фараона). Розвиток монархiчноi форми правлiння повязуСФться з удосконаленням приватноi власностi, витiсненням спiльноi власностi на землю i рабiв, загостренням класовоi боротьби; структура суспiльства, а разом iз нею i народовладдя занепадаСФ в мiру розвитку приватноi власностi на нерухомiсть.
Рабовласницька демократична республiка у найбiльш типовiй формi склалася у Давнiй Грецii (V ст. до н.е.). Спiввiдношення класових сил вимагало вiд панiвного класу обСФднання всiх прошаркiв населення проти рабiв. Ця демократiя була демократiСФю для меншостi, для небагатьох рабовласникiв, якi складали 10-12 вiдсоткiв населення. Стосовно вiльних громадян допускалися вилучення: позбавлялись полiтичних прав жiнки, фактично не користувались ними збiднiлi прошарки громадян (селяни i ремiсники). Для того, щоб зайняти посаду, був встановлений високий майновий ценз.
Афiнська демократiя характеризувалася такими рисами, як загальне (для громадян) виборче право, щорiчне переголосування всiх законiв i переобрання посадових осiб, виборнiсть i оплата всiх посад, наявнiсть iнституту народних зборiв.
Рабовласницька аристократична республiка була вiдома Давньому Риму i Спартi. У виборах вищих органiв влади брали участь не всi громадяни, а лише привiлейована частина рабовласникiв [18,c.63].
Давньогрецькi та давньоримськi полiтичнi дiячi, фiлософи, юристи вiдстоювали природний характер рабства. У працi Республiка Платон хоч i вiдзначав несправедливiсть стану рабства, але не пропонував його знищення. Вiн вважав його корисним, оскiльки рабська праця забезпечувала дозвiлля людям, якi займалися розумовою працею. В iншому творi Про закони вiн вiдстоював збереження рабства, але радив краще поводитися з рабами, щоб вони приносили бiльше користi i водночас були б безпечними для рабовласникiв.
Арiстотель розглядаСФ рабство як природний стан. Вiн подiляСФ людей на двi групи: людей, позбавлених принизливих проблем щодо засобiв iснування, i людей нижчого сорту рабiв, якi СФ лише знаряддям виробництва i мусять займатися виробництвом засобiв для iснування. На думку Арiстотеля, оскiльки природа знаСФ подiл на вищi та нижчi iстоти, то й людське суспiльство так само закономiрно подiляСФться на рабiв i рабовласникiв. Серед вiльних вiн видiляСФ особливий прошарок населення людей громадян. Держава, вiдзначаСФ Арiстотель, поняття складне. За своСФю формою вона СФ певного роду органiзацiСФю i обСФднуСФ вiдповiдну сукупнiсть громадян. Кожнiй формi держави вiдповiдаСФ своСФ визначення поняття громадянина, своi "пiдстави надiлення того чи iншого кола осiб громадянськими правами. Разом зi змiнами поняття громадянина, а отже, i форми держави змiнюСФться сама держава. У працях сучасних захiдних учених отримали поширення теорii так званого модернiзму iсторичного процесу, в яких рабовласницьке суспiльство розглядаСФться як капiталiзм давнього свiту. На думку МайСФра, Пельмана, Сальвiолi, у давнiх державах Грецii, Риму панував капiталiзм так само, як i в сучасному захiдному суспiльствi. Змiст цих поглядiв полягаСФ в тому, що оскiльки капiталiзм нiбито вiльний, то будь-яка боротьба з ним, боротьба за прогресивний розвиток, за суспiльство без експлуатацii безглузда. Другий рiзновид сучасних поглядiв на рабовласницьку державу полягаСФ в ii iдеалiзацii. Прибiчники цiСФi точки зору шукають ознаки афiнськоi, римськоi державностi в сучасних державах [12,c.71].
2.2 Феодальна держава, ii соцiально-економiчна основа i сутнiсть
Феодальна держава СФ другим iсторичним типом держави, який вiдображаСФ якiсний крок у поступовому розвитку людського суспiльства, тому що змiна форми експлуатацii перетворила рабовласництво у крiпосництво [9,c.42].
На третьому етапi розвитку рабовласницького суспiльства настаСФ епоха його кризи, рабовласницькi виробничi вiдносини, насамперед iх характер, уже не повнiстю вiдповiдають рiвню розвитку виробничих сил, стають гальмом на iх шляху. Рабська малопродуктивна праця поступово замiнюСФться працею холопiв, яким передаються у користування визначенi дiлянки землi на умовах виконання повинностей на користь господаря землi (нерiдко колишнього рабовласника).
Це свiдчить про зародження у надрах рабовласницького суспiльства нових, бiльш прогресивних феодальних виробничих вiдносин, якi сприяють подальшому розвитку продуктивних сил. У кiнцевому пiдсумку вони перемагають старi виробничi вiдносини. Рабовласницька держава змiнюСФться на феодальну, яка стаСФ зброСФю великих землевласникiв (помiщикiв, феодалiв) щодо залежних селян. Виникнувши на базi феодальноi системи господарства i феодальноi власностi, феодальна держава охороняСФ економiчну основу феодалiзму.
Засобом збагачення феодалiв була земельна рента. Вiдомi три ii форми: вiдробiток, натуральна, грошова, якi умовно вiдповiдають трьом перiодам у розвитку феодальноi держави.
При вiдпрацьованiй рентi селяни знаходились пiд прямим наглядом власника або його представника. Селянин жив у безперервнiй i безпосереднiй близькостi вiд власника i вiдпрацьовував певну кiлькiсть днiв тижня на його землi. При натуральнiй рентi селяни самi розпоряджалися своiм часом, вирощували врожай i розраховувались з господарем прод