Типологiя держави
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
адських та сiльськогосподарських робiт. Простота механiзму рабовласницькоi держави пояснюСФться тим, що спiввiдношення класових сил не було на користь рабовласникiв, зважаючи на iх вiдносну нечисленнiсть порiвняно з кiлькiстю рабiв. Крiм того, простота механiзму пояснювалась також i вiдносною однорiднiстю самого панiвного класу, вiдсутнiстю у ньому рiзних угрупувань i пiдроздiлiв, що не викликало потреби створювати численнi органи, якi вiдображали б iнтереси рiзних прошаркiв одного панiвного класу.
Механiзму рабовласницькоi держави не були вiдомi представницькi органи (парламент, мунiципалiтети тощо). iх вiдсутнiсть пояснюСФться вiдкрито класовим характером диктатури рабовласникiв. Однак варто згадати такий пережиток родового ладу, як народнi збори. Деякий час за умов рабовласницькоi держави вони ще зберiгалися, хоча змiст iх дiяльностi вже не вiдповiдав первiсному. Вони охоплювали лише вiльне населення, причому тiльки його головну частину. Поступово були витiсненi органами державного апарату. Народного представництва епоха рабоволодiння не знала. Там, де була демократiя, вона була демократiСФю лише для нечисленноi частини населення рабовласницькоi знатi [12,c.67 - 68].
ПроаналiзуСФмо окремi частини механiзму рабовласницькоi держави. Найважливiшу роль вiдiгравали збройнi сили, якi в першу чергу використовувались для придушення опору рабiв, а також поповнювали армiю рабiв вiйськовополоненими. Панiвний клас усiма силами намагався змiцнити армiю i створити громадську думку на користь служби в нiй. У Римi, наприклад, тiльки служба у вiйську могла вiдкрити шлях до полiтичноi карСФри. Величезне значення мала диiиплiна, яка пiдтримувалася суворими заходами, особливо у походах. Широко застосовувалися тiлеснi покарання, смертна кара. Неабияку роль вiдiгравала зацiкавленiсть воСФначальникiв у поповненнi числа своiх рабiв, збiльшеннi своiх земельних володiнь.
Розвиток рабовласницькоi держави постiйно вимагав удосконалення вiйськовоi органiзацii. Найбiльшою реформою була вiйськова реформа Марiя (Рим. 107 р. до н.е.), яка запровадила добровiльне вербування найманцiв (легiонерiв) на постiйну службу в армii замiсть громадянського ополчення iз вiльного населення (землевласникiв). Добровольцями була переважно бiднота, iй платили грошi i давали певне спорядження. Це, безперечно, пiдвищило боСФздатнiсть армii, звiльнило ii вiд залишкiв первiсного ладу. Таким чином, рабовласники одержали слухняну найману вiйськову силу [12,c.68].
Другою не менш важливою частиною механiзму рабовласницькоi держави був чиновницький апарат, який складався з рiзних установ, якi вiдали окремими галузями управлiння. Посади в ньому, як уже вiдзначалося, займали лише багатi. До органiв адмiнiстративного апарату у Римi належали сенат i магiстратури, в Афiнах - Рада 500. У Римi, наприклад, сенат здiйснював i законодавчу, i судову владу. В магiстратурах особливе значення мали посади претора, едiла, квестора.
Претор мiг командувати вiйськами, але головним його обовязком була охорона порядку в мiстi, карна i громадянська (цивiльна) юрисдикцiя, яка стала згодом його основною дiяльнiстю. Цензор вiдав фiнансами, а також органiзацiСФю i виконанням громадських робiт. Поява едiлiв i квесторiв свiдчить про рiст бюрократичного апарату. В iх обовязки входили турбота про продовольство, спостереження за ринками, влаштування суспiльних iгор, питання поза ринками, питання поповнення державноi казни, ведення архiвiв,розподiл вiйськових трофеiв.
Основною тенденцiСФю розвитку механiзму рабовласницькоi держави СФ створення централiзованого апарату на основi призначення. Процеiентралiзацii найбiльш яскраво вiдображений у рабовласницьких державах схiдноi деспотii. В руках монарха царя зосереджувалась уся повнота влади, причому вiн був одночасно представником i свiтськоi, i духовноi влади, головнокомандувачем i найвищою судовою iнстанцiСФю. Головнi вiдомства очолювали вищi сановники. В Китаi, наприклад, один iз них керував армiСФю i називали його приборкувач повсталих, iнший начальник землеробства, який здiйснював управлiння роботами на користь держави.
Усi рабовласницькi держави були однаковi за своСФю класовою сутнiстю, але вiдрiзнялись одна вiд одноi формою органiзацii диктатури рабовласникiв: це була або монархiя, або республiка демократична чи аристократична. Незважаючи на те, що форми управлiння розрiзнялися, сутнiсть залишалась одною: раби не мали нiяких прав i були пригнобленим класом.
Рiзнорiднiсть форм рабовласницькоi держави пояснюСФться наявнiстю при однаковiй економiчнiй основi i класовiй природi окремих конкретно-iсторичних умов iснування кожноi держави (спiввiдношення класових сил, зовнiшнi обставини, географiчнi i клiматичнi умови, якi сприяли, наприклад, розвитку великого iригацiйного господарства у масштабах всiСФi краiни, сильноi централiзованоi влади).
РДгипет, Вавилон, РЖндiя, Китай, де склалися так званi схiднi деспотii, iх особливостi полягали у наявностi сiльськоi общини, вiдсутностi при ватноi власностi на землю, встановленнi мiцноi централiзованоi влади для проведення громадських робiт, наприклад, будiвництва iригацiйних споруд.
Стародавнi общини складали впродовж тисячолiть основу найбiльш жорстокоi державноi форми схiдного деспотизму, де вся повнота державноi i верховноi влади зосереджувалась у руках деспота [12,c.68 - 69].
Таким чином, загальнi риси держав Давнього Сходу iз пережитками первiснообщинного ладу у