Студентство та вищі навчальні заклади Росії та України (наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.)
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
ристувалися постійною фінансовою дотацією купецьких суспільств. Це був новий тип спеціального економічного навчального закладу, студенти якого за 4 роки підготовлялися до торгово-промислової, банковсько-страхової, кооперативної, суспільної, адміністративної, муніципальною-муніципальній-комунально-муніципальної, зовнішньоторговельної (консульської), педагогічної діяльності.
До категорії комерційних відносилася Практична східна академія Суспільства сходознавства (1910), що готувала за 3 роки фахівців із практичним знанням східних мов і країн для адміністративної, консульської і торгово-промислової служби і діяльності… у східних окраїнах і суміжних з ними країн.
Важливу по дієздатності групу народногосподарських неурядових вищих навчальних закладів складали сільськогосподарські. У 1917р. їх нараховувалося 5 у Петербурзі, Москві, Новочеркаську, Саратові, Харкові. За винятком призначених для навчання чоловіків і жінок Петербурзьких сільськогосподарських курсів (1905) і Вищих сільськогосподарських курсів у Саратові (1913), вони були жіночими. Найбільш привабливими для жінок, що бажали стати агрономами, були організовані в 1904р. видатним ученим професором И.А.Стебутом Жіночі сільськогосподарські курси Суспільства сприяння жіночій сільськогосподарській освіті (Стебутівські) у Петербурзі і Вищі жіночі сільськогосподарські курси при жіночій гімназії С.К. Голіциній (Голицинські) у Москві (1908). Перші діяли по чотирирічній програмі Московського сільськогосподарського інституту, другі фактично були філією останнього.2.3; 136
У 1917р. у системі вільної вищої школи діяли 5 інженерних навчальних закладів (4 жіночих і 1 для спільного навчання). Усеросійською популярністю користувалися засновані в 1906р. Вищі жіночі політехнічні курси в Петербурзі (у 1915р. перейменовані в Політехнічний інститут). Їх ціль зводилася до того, щоб дати вищу технічну освіту жінкам у тих галузях техніки, де за родом діяльності застосування жіночої праці уявляється найбільш бажаним. Випускали інженерів (механіків, хіміків, електротехніків, будівельників, архітекторів). На курсах (в інституті) працювали в основному ведучого професора і викладачі петербурзьких інститутів технологічного і шляхів сполучення.
Аналогічний інститут у складі інженерно-будівельного й архітектурного факультетів у 1916р. діяв у Москві. У 1917р. у Катеринославі відкрився Політехнічний інститут для чоловіків і жінок іудейського сповідання. Складався з електротехнічного і механічного факультетів.2.3; 137
По програмі архітектурного відділення Академії мистецтв діяли приватні чотирирічні Курси архітектурних знань Е.Ф.Багаевой і Л.П.Молас.
У 1913/14 навчальному році в неурядовій вищій народногосподарській школі складалося більш 4 тис. слухачок і слухачів.
Отже, наприкінці XIX початку XXв. російська вільна вища школа сформувалася в профессионально-диференціьовану, динамічну систему, яка по темпах розвитку обігнала державну. Вона підсилювала найбільш слабкі професійні ланки останньої (педагогічне, медичне, економічне, сільськогосподарське), заповнювала що були відсутні (музичного мистецтва), була більш сприйнятливої до організаційних і методичних новацій, заповнювала соціальні порожнечі в складі учнів державної вищої школи, штучно створені самодержавством. У цьому головна заслуга вільної вищої школи. Наявність 30 жіночих, 29 з спільним навчанням жінок і чоловіків вищих навчальних закладів було відповіддю на дискримінаційний у відношенні жінок курс академічної політики царату. Неурядова вища школа в першу чергу існувала в імя жіночої освіти.
В міру наростання економічної і політичної кризи самодержавства позиції вільної вищої школи зміцнилися. Царат під тиском обєктивних потреб у кадрах вимушено мирився з її діяльністю, визнавав юридичну повноправність з державними деяких її професійних секторів.
Наприкінці XIX початку XXв. велику актуальність для академічної громадськості придбала проблема корінної реорганізації навчального процесу. Детальному обговоренню вона піддалася на офіційних нарадах професорів у 1902, 1905, 1906р. при Міністерстві народної освіти, присвячених реформі вищої школи і розробці основ нового університетського статуту. Вони прийшли до висновку про необхідність заміни пануючої з початку XIXв. у вищих навчальних закладах курсової системи викладання, побудованої на строго послідовному проходженні наукових дисциплін за допомогою обовязкових лекцій і семінарів по непорушній програмі, з піврічними і річними іспитами в жорстко встановлений час, предметної. Прихильники останньої бачили порочність курсової системи у примусовості, що нівелює студентів, що ігнорує їхньої схильності. У противагу курсовій, система предметна не суперечила принципові індивідуалізації навчання, оскільки вона була присвячена не до курсів, а до навчальних планів, що складались під керівництвом викладачів самими студентами, згідно їх похилостям і науковим інтересам. Конкретний план являв собою творчо індивідуалізовану конфігурацію навчальних дисциплін, підлеглу задачі заглибленого вивчення головного предмета.2.3; 138
Студент повинний був самостійно організовувати свої заняття, складати іспити по мері готовності до них і за узгодженням з викладачами, міг відвідувати тільки ті лекції, що вважав необхідними для ефективного освоєння індивідуального предметного плану. Найважливішу роль здобували практичні заняття (прос?/p>