Проблема перекладу умов комунСЦкативного вживання на прикладСЦ твору Е. Ремарка "Час жити й час умирати"
Дипломная работа - Иностранные языки
Другие дипломы по предмету Иностранные языки
першого дня вСЦйни на фронтСЦ ФранцСЦi, Африки, РосСЦi. ВСЦн iде у вСЦдпустку, СЦ там в обСЦйнятому страхом, що трясе мСЦсто народжуСФться бСЦльша самовСЦддана любов до ЕлСЦзабет. Маленьке щастя тонуло в бездоннСЦй трясовинСЦ загальних нещасть СЦ розпачу [109,c.67].
Гребер починаСФ замислюватися, чи винуватий вСЦн у злочинах проти людяностСЦ, чи повинен вСЦн повертатися на фронт, щоб своСФю участю збСЦльшувати число злочинСЦв, чим спокутати провину.
ВСЦдпусник Гребер навеснСЦ сорок пятого приiжджаСФ в рСЦдне мСЦсто в коротку вСЦдспустку, але не може знайти нСЦ рСЦдного будинку, нСЦ знайомоi з дитинства вулицСЦ усе в руiнах. Батьки, СЦмовСЦрно, загинули пСЦд час бомбування. ВиникаСФ короткий спалах страстСЦ. ВСЦн переконуСФ ЕлСЦзабет вийти замСЦж за нього, тому що точно знаСФ, що загине, так нехай вона хоча б буде одержувати овдовСЦлу пенсСЦю. Герой зневСЦрився в нацистськСЦй СЦдеологСЦi, вСЦн готуСФться перейти на бСЦк росСЦян. Але в цей рСЦшучий момент гине вСЦд кулСЦ партизана. Ремарк прагнув сказати, що той, хто в момент СЦсторичних катаклСЦзмСЦв опиниться мСЦж протиборчими силами, приречений.
ПолСЦтичний антагонСЦзм Ернст Гребера, солдат нСЦмецькоi армСЦi, колись не сумнСЦваючийся в ii непереможностСЦ, стаСФ свСЦдком ii розгрому [18,с.32].
БолСЦснСЦ роздуми Гербера повязанСЦ з наростаючим у ньому вСЦдразою до жорстокостСЦ, насильству й аморальностСЦ, невСЦддСЦльним вСЦд фашистського режиму. Всю свою ненависть до фашизму автор втСЦлюСФ в створенСЦ iм образах фашистських молодчикСЦв. Розкладання фашистськоi елСЦти, що бездумно пропалюСФ життя на очах у знедоленого населення зруйнованого бомбуванням мСЦста, безглузда жорстокСЦсть, втрата всяких уявлень про моральнСЦ норми - все це показано в романСЦ з надзвичайною силою СЦ яскравСЦстю [18,c.67].
Гербер, який опинився пСЦд час вСЦдпустки в рСЦдному мСЦстСЦ гостро почуваСФ приреченСЦсть Третього рейха. Його улюблений шкСЦльний учитель арештований СЦ гине в концтаборСЦ, там же вмираСФ й батько дружини Гербера ЕлСЦзабет. Любов молодих людей описана з характерним для Ремарка лСЦризмом. На фронт Гербер повертаСФться СЦншою людиною. ВСЦн убиваСФ Штейнбреннера, що став у його уявленнСЦ втСЦленням мерзенностей фашизму, але й сам гине вСЦд кулСЦ росСЦйського партизана в той момент, коли в його свСЦдомостСЦ зявляСФться думка, яка ще не цСЦлком оформилася: Треба зробити щось нескСЦнченно важливе [89,c.101].
Власне кажучи, у НСЦмеччинСЦ, як СЦ у всСЦй передвоСФннСЦй РДвропСЦ, у першСЦй половинСЦ XX столСЦття СЦснувало безлСЦч часом суперечливих, супроводжуваних мСЦжусобною боротьбою лСЦтературних течСЦй: неймовСЦрнСЦ сполучення неоромантизму й символСЦзму, натуралСЦзму й сюрреалСЦзму, модернСЦзму й реалСЦзму були обумовленСЦ фантазСЦСФю авторСЦв СЦ духом часу. Але незмСЦнно в нСЦмецькСЦй лСЦтературСЦ була присутня фСЦлософська глибина. РЖдеi А. Шопенгауера, Ф. НСЦцше, З. Фрейда знайшли своСФ вСЦдображення у творчостСЦ авторСЦв, твори яких по праву вважаються вершиною нСЦмецькоi лСЦтератури першоi половини XX столСЦття [37,c.8-10].
НаприкСЦнцСЦ роману Гребер вартуСФ схоплених партизанСЦв СЦ нарештСЦ пСЦсля болСЦсних роздумСЦв вирСЦшуСФ iх випустити з пСЦдвалу на волю. Але росСЦйський партизан убиваСФ його СЦз тСЦСФi гвинтСЦвки, з якоi за хвилину до цього Гребер убив Штейнбреннера.
Такий вирок Ремарка людинСЦ, яка вирСЦшила пСЦти дорогою активноi боротьби. У всСЦх своiх романах Ремарк стверджуСФ: для всСЦх, хто пСЦде дорогою полСЦтичноi боротьби, наступить час умирати [24,c.5-9].
У романСЦ Ремарка - жорстока правда й тихий пафос неприйняття вСЦйни, що визначило жанровСЦ особливостСЦ книги як психологСЦчноi повСЦстСЦ-плачу, хоча на вСЦдмСЦну вСЦд Олдингтона, який пСЦдкреслюСФ, що вСЦн писав реквСЦСФм, Ремарк нейтральний. Автор не ставить своСФю метою докопуватися до справжнСЦх винуватцСЦв вСЦйни. Ремарк переконаний, що полСЦтика - це завжди погано, це завжди шкода й зло для людини. РДдине, що вСЦн може протиставити вСЦйнСЦ, - це свСЦт природи, життя в ii недоторканих первозданних формах: чисте небо над головою, шелест листя. Сили героСФвСЦ йти вперед, стиснувши зуби, даСФ дотик до землСЦ. У той час як свСЦт людини з його мрСЦями, сумнСЦвами, тривогами й радостями валиться, природа живе.
2. РОЗГЛЯД ПРОБЛЕМИ ПЕРЕКЛАДУ СЛОВА ЯК ФОРМИ
Формою перекладного матерСЦалу можна назвати спосСЦб СЦснування значеннСФвоi СЦнформацСЦi, принцип ii впорядкованостСЦ, спосСЦб вираження змСЦсту, його структурна композицСЦя. Але для художнього тексту форма - це не тСЦльки СЦСФрархСЦя значеннСФвих елементСЦв твору, система знакСЦв язикового коду, але й атрибути мови, характернСЦ для художнього твору. ЛексичнСЦ атрибути мови надають художньому тексту особливу впорядкованСЦсть, що робить бСЦльш залежними вСЦд мови слова. ЗгСЦдно В.Я. Задорновоi, "слово в творах лСЦтератури в кожному вживаннСЦ може мати одночасно всСЦ своi семантичнСЦ й стилСЦстичнСЦ можливостСЦ в явнСЦй або прихованСЦй формСЦ" [10.с.34-38], а, як затверджуСФ Е. Еткинд, для слова в художньому текстСЦ виявляСФться до того ж вСЦдчутною й важливою його звукова матерСЦя [34,с.69].
Тому можна констатувати, що слово в художньому творСЦ здобуваСФ специфСЦчнСЦ якостСЦ, СЦ контекст, то лСЦнгвСЦстичне оточення слова, у якому воно актуалСЦзуСФться, являСФ собою бСЦльш складне утворення, нСЦж контекст у науковому або публСЦцистичному творСЦ. За твердженням М. Полякова, у художньому творСЦ, ми знаходимо систему органСЦзацСЦi контекстСЦв: контексту слСЦв, контексту образСЦв, СЦдейно-емоцСЦйного контексту, СЦ на всСЦх рСЦвнях слова: звуковому, семантичному, граматичному, синтаксичному - дСЦють закони перетинання й взаСФмодСЦi цих контекстСЦв [25, с. 55].
Слово, згСЦдно М. Полякову, не тСЦльки визначаСФться саме по собСЦ ц