Проблема перекладу умов комунСЦкативного вживання на прикладСЦ твору Е. Ремарка "Час жити й час умирати"
Дипломная работа - Иностранные языки
Другие дипломы по предмету Иностранные языки
ностСЦ, користСЦ й безсердечностСЦ; ми озлобилися й не довСЦряли нСЦкому, крСЦм найближчого товариша, не вСЦрили нСЦ в що, крСЦм таких сил, що нСЦколи нас не обманювали, як небо, тютюн, дерева, хлСЦб СЦ земля; але що ж СЦз цього вийшло ?
Усе валилося, фальсифСЦкувалося й забувалося.
А тому, хто не вмСЦв забувати, залишалися тСЦльки безсилля, розпач, байдужнСЦсть СЦ горСЦлка. Пройшов час великих людських СЦ мужнСЦх мрСЦянь. Торжествувались дСЦлки. ПродажнСЦсть. УбогСЦсть.тАЭ [27,c.79].
Цими словами одного зСЦ своiх героiв Е.М. Ремарк висловив сутнСЦсть свСЦтосприймання своiх ровесникСЦв - людей тАЬзагубленого поколСЦннятАЭ, - тих, хто прямо зСЦ шкСЦльноi лави йшов в окопи першоi свСЦтовоi вСЦйни.
ТодСЦ вони по-дитячому ясно й беззастережно вСЦрили всьому, чому iх учили, що чули, що прочитали про прогрес, цивСЦлСЦзацСЦю, гуманСЦзм; вСЦрили дзвСЦнким словосполученням консервативних або лСЦберальних, нацСЦоналСЦстичних або соцСЦал-демократичних гасел СЦ програм, усьому, що iм втолковували в рСЦдному домСЦ, з кафедр, зСЦ сторСЦнок газет ... [67,c.124].
Але що могли значити будь-якСЦ слова, будь-якСЦ промови в гуркотСЦ й смородСЦ ураганного вогню, у смердючому брудСЦ траншСЦв, що заливають туманом ядушливих газСЦв, у тСЦснотСЦ блСЦндажСЦв СЦ лазаретних палат, перед нескСЦнченними рядами солдатських могил або купами покромсаних трупСЦв, - перед всСЦм страшним, виродливим рСЦзноманСЦттям щоденних, щомСЦсячних, безглуздих смертей, калСЦцтв, страждань СЦ звСЦрячого страху людей - чоловСЦкСЦв, юнакСЦв, хлопчикСЦв [45,c.56].
ВсСЦ СЦдеали розлетСЦлися в порох пСЦд невСЦдворотними ударами дСЦйсностСЦ. РЗх спопеляли вогненнСЦ буднСЦ вСЦйни, iх топили в брудСЦ буднСЦ пСЦслявоСФнного рокСЦв. ТодСЦ, пСЦсля декСЦлькох коротких спалахСЦв СЦ довгого вгасання нСЦмецькоi революцСЦi, на робочих окраiнах трСЦскотСЦли залпи карателСЦв, що розстрСЦлювали захисникСЦв останнСЦх барикад, а у кварталах тАЬшиберСЦвтАЭ - нових багатСЦiв, що нажилися на вСЦйнСЦ, - не припинялися оргСЦi. ТодСЦ в суспСЦльному життСЦ й у всьому побутСЦ нСЦмецьких мСЦст СЦ городкСЦв, якСЦ ще так недавно пишалися бездоганною охайнСЦстю, суворим порядком СЦ бюргерською добропоряднСЦстю, запанували вбогСЦсть, розпуста, наростали розруха й безладдя, спустошувалися сСЦмейнСЦ скарбнички й людськСЦ душСЦ [12,c.44-49].
Раптово виявилося, що вСЦйна й першСЦ пСЦслявоСФннСЦ роки знищили не тСЦльки мСЦльйони життСЦв, але й СЦдеi, поняття; були зруйнованСЦ не тСЦльки промисловСЦсть СЦ транспорт, але й найпростСЦшСЦ уявлення про те, що добре й що погано; було розхитане господарство, знецСЦнювалися грошСЦ й моральнСЦ принципи [21,c.4].
Особливо гостро й болСЦсно проявляСФться цей трагСЦчний нейтралСЦзм у свСЦдомостСЦ й свСЦтовСЦдчуваннСЦ тих мислячих СЦ чесних колишнСЦх солдатСЦв, якСЦ пСЦсля страшного досвСЦду вСЦйни й перших пСЦслявоСФнних рокСЦв втратили довСЦру вже до самих понять тАЬполСЦтикатАЭ, тАЬСЦдеятАЭ, тАЬцивСЦлСЦзацСЦятАЭ, не уявляючи собСЦ навСЦть, що буваСФ чесна полСЦтика, що СФ шляхетнСЦ СЦдеi, що можливо цивСЦлСЦзацСЦя, не ворожа людинСЦ.
Вони постарСЦли, не знаючи юностСЦ, iм дуже важко жилося й пСЦзнСЦше: у роки СЦнфляцСЦi, тАЬстабСЦлСЦзацСЦiтАЭ СЦ новоi економСЦчноi кризи з його масовим безробСЦттям СЦ масовою вбогСЦстю. РЗм важко було скрСЦзь - СЦ в РДвропСЦ й в АмерицСЦ, у великих мСЦстах шумних, строкатих, метушливих, гарячково дСЦяльних СЦ байдужих до страждань мСЦльйонСЦв маленьких людей, що кишСЦли в цих залСЦзобетонних, цегельних СЦ асфальтових лабСЦринтах. Не легше було й у селах або на фермах, де життя було бСЦльш повСЦльне, монотонне, примСЦтивне, але таке ж байдуже до лих СЦ страждань людини [11, c.35-38].
РЖ багато хто СЦз цих мислячих СЦ чесних колишнСЦх солдатСЦв СЦз презирливою недовСЦрою вСЦдверталися вСЦд всСЦх великих СЦ складних суспСЦльних проблем сучасностСЦ, але вони не хотСЦли бути нСЦ рабами, нСЦ рабовласниками, нСЦ мучениками, нСЦ мучителями.
Вони йшли по життю душевно спустошенСЦ, але завзятСЦ в дотриманнСЦ своiх простих, суворих принципСЦв; цинСЦчнСЦ, грубСЦ, вони були вСЦдданСЦ тим деяким СЦстинам, до яких зберегли довСЦру: чоловСЦчСЦй дружбСЦ, солдатському товариству, простоi людяностСЦ.
Глумливо усуваючи пафос абстрагованих загальних понять, вони визнавали й шанували тСЦльки конкретне добро [18,c.90].
РЗм вселяли вСЦдразу пишномовнСЦ слова про нацСЦi, батькСЦвщину, державу, СЦ вони так СЦ не доросли до поняття класу. Вони жадСЦбно хапалися за будь-яку роботу й трудилися завзято й сумлСЦнно, - вСЦйна й роки безробСЦття виховали в них надзвичайну жадСЦбнСЦсть до продуктивноi працСЦ.
Вони бездумно розпутничали, але вмСЦли бути й сурово-нСЦжними чоловСЦками й батьками; могли скалСЦчити випадкового супротивника в шинкарськСЦй бСЦйцСЦ, але могли без зайвих слСЦв ризикувати своiм життям, кровю, останнСЦм майном заради товариша й просто заради людини, що збудили миттСФве почуття приязнСЦ або жалю.РЗх усСЦх називали тАЬзагубленим поколСЦннямтАЭ [64,c.4-10]. Однак це були рСЦзнСЦ люди - рСЦзнСЦ були iхнСЦй соцСЦальний стан СЦ особистСЦ долСЦ. РЖ лСЦтературу тАЬзагубленого поколСЦннятАЭ, що виникла у двадцятСЦ роки, створювала творчСЦсть також рСЦзних письменникСЦв - таких, як ХемСЦнгуей, Дос-Пасос, ОлдСЦнгтон, Ремарк.
Загальним для цих письменникСЦв було свСЦтовСЦдчування, що визначалося жагучим запереченням вСЦйни й мСЦлСЦтаризму. Але в цьому запереченнСЦ, щирому СЦ шляхетному, вСЦдчувалося повне нерозумСЦння соцСЦально-СЦсторичноi природи лих СЦ калСЦцтв дСЦйсностСЦ: вони викривали суворо й непримиренно, але без якоi б то не було надСЦi на можливСЦсть кращого, у тонСЦ гСЦркого, безвСЦдрадного песимСЦзму.
У романСЦ Час жити й час умирати (1954) ми вперше знайомимо з новим героСФм Ремарка - це людина думаюча й шукаюча вСЦдповСЦдь, що усвСЦдомлюСФ свою вСЦдповСЦдальнСЦсть за те що вСЦдбуваСФться.
Гребер з
Copyright © 2008-2013 geum.ru рубрикатор по предметам рубрикатор по типам работ пользовательское соглашение