§ Поняття й предмет сімейного права Поняття "сімейне право" може мати різні значення

Вид материала

Документы

Содержание Антокольская М.В. Підстави виникнення, зміни і припинення сімейних право­відносин.

Подобный материал:

• Цивільне процесуальне право України, 797.43kb.
• План заняття. Поняття звичаю та звичаєвого права. Різні підходи до трактування терміну, 657.42kb.
• 7. система права та система законодавства поняття та класифікація системи права. Поняття, 84.21kb.
• Окремі галузі законодавства України, 2520.66kb.
• Тема 1: Цивільне право в системі галузей права України, 1126.62kb.
• План Вступ Загальна частина Поняття, предмет та система римського цивільного права, 5787.48kb.
• Склад злочину поняття І значення складу злочину, 796.48kb.
• Правила приймання рецепта, приготування, зберігання І відпускання лікарських форм., 574.75kb.
• Злочин І його види, 65.84kb.
• Програм а вступного іспиту з основ держави І права для вступників до магістратури, 94.78kb.

72

¹ Див.: ^ Антокольская М.В. Семейное право. — М., 1999. — С. 95.

² Див.: Гражданское право. — Т. 3. — М., 1999. — С 291.

³ Див.: Советское гражданское право. — Ч. 1. — М., 1986. — С. 378—
379; Линникова Н.Ю. Право общей долевой собственности граждан:
Автореф. дис... канд. юрид. наук. — М., 1982. — С. 9; Червоный Ю.С.
Понятие и виды общей собственности по советскому праву // Вопросы
государства и права развитого социалистического общества. — Харьков,
1975. — С. 102—103; Гражданское право. - Т. 1. — М., 1999. - С. 434;
Мананкова Р.П. Правоотношения общей долевой собственности по совет­
скому законодательству. — Томск, 1977. — С. 8; Науково-практичний
коментар Сімейного кодексу України. — К., 2003. — С. 113—114.

73

права, опосередковують ставлення до речі "як до своєї", і для їх виникнення не потрібні додаткові юридичні факти. Тому незважаючи на те, що ці правовідносини за своєю структурою є відносними, вони залишаються правовідносинами, пов'яза­ними з правом власності.

У зв'язку з цим правильнішою видається точка зору В. Рясен-цева, який залежно від характеру захисту розрізняє: 1) відносні права, яким притаманний абсолютний характер захисту від по­рушень з боку інших осіб (право батьків, а у разі їх відсутності інших законних вихователів на виховання дітей); 2) абсолютні права з деякими ознаками відносних (право дружини і чолові­ка на їх спільне майно); 3) відносні права, яким не притаманні ознаки абсолютного захисту (особисті немайнові права та обов'язки подружжя, права й обов'язки дружини і чоловіка по утриманню)¹.

Як зазначає В. Рясенцев, деякі з перелічених рис сімейних правовідносин притаманні й окремим інститутам цивільного права. Наприклад, триваючий характер властивий праву влас­ності, особистим немайновим правам, зв'язок прав з особою, їх невідчужуваність характеризують право авторства тощо².

Невідчужуваність притаманна праву на життя, на охорону здоров'я, на свободу та особисту недоторканність, на повагу до гідності та честі, а також іншим особистим немайновим правам, переліченим у ст. 270 ЦК. Згідно з ч. З ст. 269 ЦК особисті немайнові права тісно пов'язані з фізичною особою, яка не може відмовитися від цих прав, а також не може бути позбав­лена їх. Відповідно до ч. 1 ст. 269 ЦК особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом. Однак такі риси сімейних правовідносин, як невідчу­жуваність та непередаваність властиві лише окремим цивільним правовідносинам. Більшість цивільних прав передаються і від­чужуються, характеризуються правонаступництвом. У цивіль­ному праві є значна кількість правовідносин, існування яких обмежене короткими термінами. Тому їх особисто-довірчий, триваючий характер, непередаваність і невідчужуваність прав та обов'язків, неможливість їх правонаступництва, як підкрес­лює В. Рясенцев, на відміну від сімейних правовідносин не є типовими рисами усіх цивільних правовідносин³.

' Див.: Рясенцев В.А. Семейное право. — М., 1971. — С. 51—52; Совет­ское семейное право. — М., 1982. — С. 49—50.

² Див.: Рясенцев В.А. Семейное право. — М., 1971. — С. 14.

³ Див.: Там само. — С 15.

74

Отже, наведені особливості сімейних правовідносин свід­чать про те, що у комплексі вони утворюють галузеву єдність, що якісно відрізняється від галузевої єдності цивільних пра­вовідносин і правовідносин, які складаються в інших галузях права.

§ 3. Суб'єкти, об'єкти і зміст сімейних правовідносин

Суб'єктами сімейних, як і будь-яких правовідносин, є особи, які беруть у них участь. У літературі зазначається, що однією з особливостей сімейних правовідносин є те, що їх суб'єктами можуть бути лише громадяни¹.

Згідно зі ст. 2 СК учасниками регульованих ним сімейних правовідносин є подружжя, батьки й діти, усиновлювачі та усиновлені, мати й батько дитини, баба, дід, прабаба, прадід та внуки, правнуки, рідні брати й сестри, мачуха, вітчим і пад­черка, пасинок. Крім того, як випливає зі змісту ч. З ст. 2 і глав 19 і 20 СК, цими учасниками можуть бути опікун, піклу­вальник і дитина, над якою встановлено опіку або піклування, а також особа, яка уклала договір про патронат, і дитина, пере­дана у сім'ю патронатного вихователя.

Як зазначає 3. Ромовська, на відміну від цивільних право­відносин учасниками сімейних правовідносин можуть бути лише люди. При цьому називати їх фізичними особами не прийнято².

Треба підкреслити, що нині поняття людини і фізичної осо­би збігаються. Однак в історичному аспекті фізична особа — це не будь-яка людина, а людина, яка має правоздатність³.

Суб'єктами сімейних правовідносин можуть бути не тільки громадяни України, а й, як це випливає зі змісту ст. 26 Кон­ституції, іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах. Водночас, як виняток, у ви­падках, передбачених законом, одним із суб'єктів сімейних правовідносин може бути організація. Так, відповідно до ч. 1

¹ Див.: Рясенцев В.А. Семейное право. — М, 1971. — С 16; Советское
семейное право. — К., 1982. — С. 51; Гражданское право. — Т. 3. — М.,
1999. - С. 286—287, 302; Белякова A.M., Ворожейкин Е.М. Советское се­
мейное право. — М., 1974. — С. 36—37; Сімейне право України. — К.,
2002. — С. 34; Ромовська З.В. Сімейний кодекс України. Науково-прак­
тичний коментар. — К., 2003. - С. 12—13.

² Див.: Ромовська З.В. Сімейний кодекс України: Науково-практичний
коментар. — К., 2003. — С. 12-13.

¹ Детальніше див.: Гражданский кодекс Украины: комментарий. — Т. 1. — Харьков, 2003. — С. 65.

75

ст. 248 СК дитина, яка залишилася без піклування батьків і проживає у дитячому закладі або закладі охорони здоров'я, має право на всебічний розвиток, виховання, освіту, повагу до її людської гідності. У такому разі згідно зі ст. 245 СК адмі­ністрація дитячого закладу або закладу охорони здоров'я вико­нує щодо дитини функції опікуна та піклувальника і тому є учасником сімейних правовідносин з дитиною, яка в ньому проживає.

Учасники сімейних, як й будь-яких інших, правовідносин повинні мати відповідну правоздатність. Сімейна, як і цивіль­на, правоздатність особи виникає у момент її народження. Під нею треба розуміти здатність особи бути учасницею сімейних правовідносин, тобто мати сімейні права та обов'язки. Обсяг сімейної правоздатності не є незмінним. Він розширюється залежно від віку людини до 18 років. Шлюбна правоздатність виникає у чоловіка з 18 років, а у жінки — з 17 (ч. 1 ст. 22 СК). Відповідно до ч. 2 ст. 23 СК за заявою особи, яка досягла 14 років, рішенням суду їй може бути надане право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає інтересам цієї особи. Можливість бути усиновлювачем виникає у особи також з 18 років (ст. 211 СК). Водночас право на виховання, утримання виникає в особи з моменту її народження. Обмеження сімей­ної правоздатності можливе лише у випадках та в порядку, встановлених законом. Так, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 166 СК особа, позбавлена на підставі рішення суду батьківських прав, не може бути усиновлювачем, а також опікуном та піклувальником.

Від сімейної правоздатності треба відрізняти сімейну дієздат­ність, під якою необхідно розуміти здатність особи своїми діями набувати сімейних прав та обов'язків і здійснювати їх. Сімейна, як і цивільна, дієздатність залежить від віку особи та стану її психіки, що не має ніякого значення для сімейної правоздат­ності. У повному обсязі сімейна дієздатність виникає у особи з досягненням нею повноліття. Навіть укладення шлюбу не по­роджує цього. Усиновлювачами, опікунами і піклувальниками можуть бути лише особи, які досягли повноліття (статті 211 і 244 СК).

Водночас, як слушно зауважує А. Сергеев, можливість самос­тійно здійснювати значну кількість сімейних прав та обов'яз­ків виникає у громадян до досягнення ними повноліття¹. Так, кожен учасник сімейних відносин, який досяг 14 років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого

Див.: Гражданское право. — Т. 3. — М., 1999. — С. 304.

права або інтересу (ч. 1 ст. 18 СК). Відповідно до ч. 1 ст. 92 СК дружина і чоловік мають право самостійно укладати шлюб­ний договір незалежно від досягнення ними повноліття. У разі зміни прізвища обома батьками прізвище дитини, яка досягла семи років, змінюється за її згодою. Згідно зі ст. 149 СК зміна по батькові дитини, яка досягла 14 років, у разі, якщо її батько змінив своє ім'я, допускається за її згодою. Неповнолітні батьки мають такі ж права та обов'язки щодо дитини, як і повнолітні, і можуть здійснювати їх самостійно (ч. 1 ст. 156 СК). Відпо­відно до ч. 2 ст. 160 СК місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Треба зазначити, що дострокове виникнення у особи ци­вільної дієздатності у повному обсязі (емансипація) не веде до появи такої ж сімейної дієздатності. Так, згідно з ч. 1 ст. 35 ЦК повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини, а відповідно до ч. З цієї статті — фізичній особі, яка досягла 16 років і бажає займатися підприємницькою діяльністю. Причому згідно з ч. 4 ст. 35 ЦК повна цивільна дієздатність, надана фізичній особі, поширюється на усі цивільні права та обов'язки. Однак якщо зазначені особи не досягли повноліття, вони, як вже зазначалося, не набувають сімейної дієздатності у повному обсязі, зокрема не можуть бути усиновлювачами, опікунами та піклувальниками. Тому не можна погодитись з М. Антокольською, яка вважає, що у сімейному і в цивільно­му праві повна дієздатність виникає одночасно¹.

Об'єктами сімейних правовідносин є ті нематеріальні та матеріальні блага, заради одержання й захисту яких особи вступають у сімейні правовідносини. На погляд В. Рясенцева² і Є. Ворожейкіна³, об'єктами сімейних правовідносин є дії та речі. З наведеною думкою навряд чи можна погодитись. Об'єк­тами сімейних правовідносин, як слушно зазначають деякі авто­ри, можуть бути особисті нематеріальні блага, послуги сімей­ного характеру (корисні властивості речей), майно (речі) або інші матеріальні блага⁴. Так, батьки мають право визначати

¹ Див.: Антокольская М.В. Семейное право. — С 84.

² Див.: Рясенцев В.А. Семейное право. — М., 1971. — С 50—51; Совет­
ское семейное право. — М., 1982. — С. 48.

³ Див.: Белякова A.M., Ворожейкин Е.М. Советское семейное право. —
М., 1974. - С. 48-49.

⁴ Див.: Советское семейное право. — К., 1982. — С. 52.

77

прізвище (якщо у них різні прізвища), ім'я, місце проживання дитини (статті 145, 146, 160 СК). Дії визначають зміст прав та обов'язків суб'єктів правовідносин. Об'єктами ж останніх є результати (корисні властивості) дій. Так, об'єктом прав та обов'язків батьків щодо виховання дітей є результати цього процесу. Діти ж не можуть бути об'єктами сімейних правовід­носин, оскільки вони є їх суб'єктами. Об'єктами майнових сімейних правовідносин, як слушно зазначено в літературі, є матеріальні блага, тобто майно, що належить їх учасникам, і засоби матеріального утримання, яке одні учасники цих право­відносин мають надавати іншим¹.

Не можна погодитись з І. Дзерою, яка відносить до об'єктів сімейних правовідносин право дружини на материнство (ст. 49 СК), а чоловіка на батьківство (ст. 50 СК), право подружжя на розподіл обов'язків та спільне вирішення питань життя сім'ї (ст. 54 СК), право на особисту свободу (ст. 56 СК) тощо². Право дружини на материнство і право чоловіка на батьків­ство, як зазначено в літературі, є елементами їх правоздатності або суб'єктивними сімейними правами. Права ж, передбачені статтями 54 і 56 СК, — це суб'єктивні сімейні права³. Елементи, що визначають зміст сімейної правоздатності, та суб'єктивні сімейні права й обов'язки не можуть бути об'єктами сімейних правовідносин.

Зміст сімейних, як й будь-яких, правовідносин становлять суб'єктивні права та обов'язки їх учасників. Суб'єктивне сі­мейне, як й будь-яке суб'єктивне, право — це передбачена нормами об'єктивного права міра можливої поведінки пра­вомочного суб'єкта, якій відповідає обов'язок іншої особи або осіб. Сімейні правовідносини, як вже зазначалося, мають від­носний характер. Тому суб'єктивному сімейному праву пра­вомочної особи відповідає сімейний обов'язок іншої особи або певного кола осіб. Так, праву дружини та чоловіка на вибір місця свого проживання (ч. 1 ст. 56 СК) відповідає обов'язок другого з подружжя не перешкоджати цьому, а праву дитини на належне батьківське виховання (ст. 152 СК) — обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини (ст. 150 СК). Ана­логічну структуру мають і сімейні суб'єктивні майнові права та обов'язки. Так, праву одного з подружжя на утримання відповідає обов'язок другого з них виплачувати його за наяв-

ності умов, передбачених законом, наприклад, ст. 75 СК.

Суб'єктивний сімейно-правовий обов'язок на відміну від суб'єктивного сімейного права є мірою не можливої, а передба­ченої нормами об'єктивного права належної поведінки зобов'я­заного суб'єкта. Як слушно зазначено у літературі, більшість сімейно-правових обов'язків закріплена у сімейному законодав­стві і виникає у суб'єктів сімейних правовідносин за наявності відповідних юридичних фактів (народження дитини, вступ у шлюб, непрацездатність та потреба у матеріальній допомозі одного з подружжя тощо)¹. Водночас суб'єкти сімейних право­відносин добровільно можуть брати на себе й додаткові сімейно-правові обов'язки, наприклад, під час укладення шлюбного до­говору (статті 93, 98, 99 СК) або договору подружжя про на­дання утримання одному з них (ст. 78 СК).

Треба також підкреслити, що конкретні сімейні суб'єктивні права та обов'язки виникають у особи за наявності певних юридичних фактів на основі сімейної правоздатності. Так, на основі шлюбної правоздатності за наявності зареєстрованого шлюбу виникають суб'єктивні права та обов'язки у подружжях.

§ 4. Виникнення, зміна і припинення сімейних правовідносин

^ Підстави виникнення, зміни і припинення сімейних право­відносин. Підставами виникнення, зміни і припинення сімей­них, як й будь-яких інших, правовідносин є юридичні факти, тобто обставини, з якими закон пов'язує зазначені процеси. Однак, як слушно підкреслено в літературі, значення цих фак­тів не вичерпується тим, що вони є підставами виникнення, зміни і припинення правовідносин².

У сімейному та цивільному праві юридичні факти (народ­ження, смерть, досягнення певного віку, рішення суду про визнання особи недієздатною) породжують виникнення і при­пинення, а також зміну обсягу право- та дієздатності.

За вольовою ознакою юридичні факти поділяють на дії та події. Дії відбуваються з волі, а події — незалежно від волі учасників певних правовідносин. Є. Ворожейкін поряд з діями та подіями виділяє строки³.


¹ Див.: Гражданское право. — Т. 3. — М, 1999. — С 209.

² Див.: Сімейне право України. — К., 2002. — С 37.

³ Див.: Науково-практичний коментар Сімейного кодексу України. —
К., 2003. - С 82-84, 86, 87, 89-91.

78

¹ Див.: Гражданское право. — Т. 3. — М., 1999. - С 306.

² Див.: Данилин В.И., Реутов СИ. Юридические факты в советском
семейном праве. — Свердловск, 1989. — С. 9—10.

³ Див.: Ворожейкин Е.М. Семейные правоотношения в СССР. — М.,
1972. - С. 72.

79

Залежно від відповідності приписам правових норм розрізня­ють правомірні та неправомірні дії. Правомірні дії поділяють на юридичні факти і юридичні вчинки. Юридичний факт — це правомірна дія суб'єкта або суб'єктів права, спрямована на до­сягнення юридичних наслідків. Юридичний вчинок — це право­мірна дія, яка породжує юридичні наслідки незалежно від того, на що спрямована воля особи, яка вчиняє цю дію. Юридичні вчинки, наприклад, знайдення скарбу, створення творів науки, літератури, мистецтва, можуть бути підставами виникнення правовідносин у цивільному праві. У сімейному праві такі ви­падки є поодинокими. Так, якщо один з подружжя вклав від­повідні кошти або працю у майно, яке належить другому з подружжя, і воно істотно збільшилося у своїй вартості внаслі­док спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, це майно у разі спору може бути визнане за рішен­ням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст. 62 СК).

За правовими наслідками юридичні факти в сімейному праві, як й в інших правових галузях, поділяють на правопород-жуючі, правозмінюючі, правоприпиняючі, правовідновлюючі¹. Правовідновлюючими фактами є, наприклад, рішення суду про поновленння батьківських прав (ст. 169 СК), санація (оздоров­лення) шлюбу. Під санацією, на погляд В. Рясенцева, треба розуміти набуття шлюбом, укладеним з порушенням вимог за­кону, правомірного характеру². Вона здійснюється на підставі рішення суду (ч. З ст. 40, ч. З ст. 41 СК). З правопороджуючи-ми юридичними фактами закон пов'язує виникнення сімейних правовідносин (наприклад, народження дитини, усиновлення останньої, укладення шлюбу), а з правозмінюючими — їх зміну. Правоприпиняючими є юридичні факти, з якими закон пов'язує припинення сімейних правовідносин (наприклад, розірвання шлюбу, смерть особи, скасування усиновлення).

Як зазначає А. Сергеев, один і той самий юридичний факт може приводити до появи одних правовідносин і припинення інших. Так, усиновлення дитини породжує правовідносини між нею та її усиновлювачем і припиняє правовідносини між дити­ною та її батьками, а також іншими родичами за походженням (ч. 1 ст. 232 СК)³. Скасування ж усиновлення є одночасно правоприпиняючим і правовідновлюючим юридичним фактом,

оскільки при цьому відновлюються батьківські права та обов'яз­ки, а також правовідносини між дитиною та іншими родичами за походженням (ч. 2 ст. 239 СК).

Підставою виникнення, зміни та припинення сімейних правовідносин у багатьох випадках є сукупність юридичних фактів, тобто юридичний склад. Так, для виникнення шлюбних правовідносин необхідне волевиявлення осіб, які одружують­ся, і реєстрація шлюбу в органі РАЦСу.

У літературі немає єдиної думки щодо видової належності сімейно-правових актів. Одні автори вважають їх самостійним видом юридичних актів, що істотно відрізняються від ци-вільноправових актів¹, а інші (наприклад, М. Антокольська² та А. Сергеев³) — різновидом останніх. З думкою М. Антоколь-ської навряд чи можна погодитись. Проте цивільно-правовими актами є, наприклад, правочини, під якими треба розуміти дії осіб, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦК). Правочини вчиняють суб'єкти цивільного права. А сімейно-правові акти спрямовані на виникнення, зміну та припинення сімейних правовідносин. їх вчиняють суб'єкти сімейного права (подружжя, батьки, діти, усиновлювачі, усиновлені та інші особи, зазначені у частинах 1, 2 і 3 ст. 2 СК).

Водночас, як слушно зазначено в літературі, необхідно роз­різняти адміністративно-, цивільно- та сімейно-правові акти. Перші виходять від органів державної влади й управління та органів місцевого самоврядування. Як правило, вони породжу­ють адміністративно-правові, а у випадках, передбачених за­коном, цивільно- та сімейно-правові відносини. Крім того, адмі­ністративно-правові акти можуть бути елементами юридичного складу, необхідного для виникнення сімейних правовідносин. Так, у цивільному праві адміністративні акти можуть пород­жувати цивільні правовідносини (видача ордера на житлове приміщення, відведення земельної ділянки), а у сімейному — сімейні. Так, відповідно до ч. З ст. 243 СК опіка, піклування над дитиною встановлюється органом опіки та піклування, а також судом у випадках, передбачених ЦК (орган опіки та піклування є адміністративним органом).


¹ Див.: Ворожейкин Е.М. Семейные правоотношения в СССР.
1972. - С. 72-74.

² Див.: Рясенцев В.А. Семейное право. — М., 1971. — С. 152.

³ Див.: Гражданское право. — Т. 3. — М., 1999. — С. 299.

80

М.

¹ Див.: Рясенцев В.А. Юридические акты в семейном праве // Пробле­
мы охраны граждан и организаций в свете Конституции СССР. — М.,
1980. - С. 117-118.

² Див.: Антокольская М.В. Семейное право. — М, 1999. — С. 92—93.

³ Див.: Гражданское право. - Т. 3. - М., 1999. - С. 294.

81

Як вже зазначалось, адміністративно-правові акти можуть бути елементами юридичного складу, необхідного для появи сімейних правовідносин. Так, для виникнення шлюбних право­відносин необхідні, як підкреслюється у літературі, взаємна згода осіб, які вступають у шлюб, та акт його державної реєст­рації'. Останній є адміністративно-правовим актом. Відносини між особами, які бажають укласти шлюб, і органом РАЦСу, як зазначає 3. Ромовська, є адміністративно-правовими і публічни­ми². Орган РАЦСу не є учасником сімейних правовідносин.

Навряд чи можна повністю погодитись з В. Рясенцевим, який стверджує, що сімейно-правові акти можуть виходити як від учасників сімейних відносин, так і від компетентних дер­жавних органів, які не стають при цьому суб'єктами сімейного права³. Справді, компетентні державні органи, приймаючи адмі­ністративно-правові акти, які у випадках, передбачених законом, породжують сімейні правовідносини або є елементами юри­дичного складу, необхідного для виникнення останніх, не стають суб'єктами сімейного права. Ці акти не є актами сімейного права, оскільки їх вчиняють суб'єкти не сімейного, а адмініст­ративного права, і вони породжують не тільки сімейні, а на­самперед адміністративні правовідносини.

Різними є також підстави виникнення сімейних і цивільних правовідносин. Найважливішою підставою виникнення останніх є договір. Сімейні ж правовідносини, як вже зазначалось, вини­кають зі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, взяття дітей на виховання. Як правило, договір не може бути самостій­ною підставою їх виникнення. Як вже зазначалось, це має місце лише при встановленні патронату над дітьми (ст. 252 СК). В інших же випадках договір може бути підставою зміни сімейних правовідносин, але не їх виникнення. Так, не можуть бути самостійними підставами виникнення сімейних правовід­носин шлюбний договір, а також угода суб'єктів сімейних пра­вовідносин.

Специфічною підставою виникнення сімейних правовідно­син є