§ Поняття й предмет сімейного права Поняття "сімейне право" може мати різні значення

Вид материала

Содержание

Історія розвитку сімейного законодавства україни

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 25

22

і заходів, за допомогою яких норми права впливають на регульовані ними суспільні відносини, а також способи захисту останніх. Метод тісно пов'язаний з предметом правового регулювання й визначається ним.

Сімейно-правовий метод, як підкреслюється в юридичній літературі, є дозволювально-імперативним¹, або точніше, імперативно-дозволювальним, оскільки у сімейному праві превалюють імперативні норми². Сутність імперативного регулювання, як зазначав І. Покровський, полягає в тому, що веління виходять з одного центру, яким є державна влада. Своїми нормами вона визначає юридичне місце кожної конкретної особи, її права та обов'язки щодо державного організму у цілому та окремих осіб³. Характерною ознакою диспозитивності є утримання державної влади від безпосереднього владного регулювання відносин. Держава не вдається до визначення цих відносин, у тому числі й примусового, а лише відіграє роль органу, який охороняє те, що визначене іншими. Якщо вона й дає свої визначення, то лише у тих випадках, коли з якихось причин цього не роблять приватні особи, для доповнення того, чого бракує⁴.

Дозволювальність сімейно-правового методу дістає вияв у наділенні сімейним правом громадян правовими засобами задоволення їх потреб та інтересів у такій життєво важливій сфері, як сімейні відносини⁵. Однак зміст зазначених засобів має імперативний характер, що дозволяє сімейному праву однозначно визначати основи побудови сімейних відносин, виключаючи їх залежність від довільних рішень або угод між учасниками цих відносин. Зокрема, сімейне право імперативно визначає основи подружніх відносин, встановлюючи, що вони мають грунтуватись на засадах повної рівноправності чоловіка і дружини. Так само категорично визначаються права і основні обов'язки батьків щодо дітей та останніх щодо непрацездатних батьків⁶.

Своєрідність сімейно-правового методу, як зазначає В. Ря-сенцев, дістає вияв у специфічних рисах сімейних правовід-

¹Див.: Советское семейное право. — М., 1982. — С 11.

²Див.: Антокольская М.В. Семейное право. — М., 1999. — С 23, 26.
⁵ Див.: Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. —

Пг., 1917. - С. 9-Ю.

⁴Див.: Там само.

⁵Див.: Советское семейное право. — М., 1982. — С. 11; Яковлев В.Ф.
Гражданско-правовой метод регулирования общественных отношений. —
Свердловск, 1972. — С. 153.

■ Див.: Советское семейное право. — М., 1982. — С. 12.

23

носин¹. Основою останніх, як вже підкреслювалось, є шлюб, споріднення, усиновлення, взяття дітей на виховання. Тому вони, як зазначається в юридичній літературі, мають триваючий характер². Водночас сімейні правовідносини є особисто-довірчими. У зв'язку з цим сімейні права та обов'язки не передаються і не відчужуються ні за одностороннім волевиявленням, ні домовленістю (договором) сторін. Особисто-довірчий характер сімейних правовідносин породжує таку особливість їх правового регулювання, як неможливість правонаступництва. Різними є також підстави виникнення сімейних і цивільних правовідносин.

Найважливішу підставу виникнення цивільних правовідносин становить договір. Сімейні ж правовідносини випливають зі шлюбу, споріднення, усиновлення. Як правило, договір не може бути самостійною підставою їх виникнення. Це може мати місце лише при встановленні патронату над дітьми (ст. 252 СК). В інших випадках договір може бути підставою для зміни правовідносин, але не для їх виникнення. Так, шлюбний договір не може бути самостійною підставою виникнення сімейних правовідносин. Якщо його укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності з моменту реєстрації останнього. Коли ж договір укладено між подружжям, він набирає чинності з моменту його посвідчення нотаріусом.

У шлюбному договорі може бути передбачений правовий режим як роздільного, так і спільного майна подружжя, його окремих предметів, порядок поділу спільного майна у разі розірвання шлюбу, порядок користування житлом у момент укладення договору і в майбутньому, а також у разі розлучення, обов'язок одного з подружжя сплачувати аліменти другому з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі останнього (статті 97—99 СК).

Елементом юридичного складу, з яким закон пов'язує виникнення і припинення сімейних правовідносин (але не єдиною підставою їх виникнення або припинення), є домовленість (договір) сторін. Так, домовленість (договір) між особами, які бажають зареєструвати шлюб, необхідна для укладення останнього (ст. 51 Конституції, ч. 1 ст. 24 СК). Однак сама по собі вона не породжує подружніх правовідносин. Необхідна також державна реєстрація шлюбу, що має конститутивне значення (ст. 21 СК).

'

Див.: Рясенцев В.А. Семейное право. — М., 1971. — С 13.

² Див.: Матвеев Г.К. Советское семейное право. — М., 1985. — С. 35; Косова О.Ю. Предмет семейного права и семейное законодательство // Государство и право. — 2000. — № 7. — С. 73.

Домовленість (договір) між подружжям може бути також елементом юридичного складу, з яким закон пов'язує припинення шлюбних відносин. Так, згідно з ч. 1 ст. 106 СК подружжя, яке не має дітей, має право подати до державного органу реєстрації актів цивільного стану (РАЦСу) заяву про розірвання шлюбу. При цьому шлюб припиняється у день винесення цим органом відповідної постанови (ч. 1 ст. 114 СК). Отже, і у такому разі домовленість (договір) між дружиною та чоловіком не є єдиною підставою для припинення шлюбу. Необхідна ще відповідна постанова органу РАЦСу.

Специфіка сімейно-правового методу дістає вияв і в особливому характері передбачених нормами сімейного права санкцій, спрямованих на захист сімейних правовідносин. На відміну від цивільного права, де широко використовуються майнові санкції, у сімейному праві, як зазначає В. Яковлев, їх застосування є обмеженим, у ньому превалюють санкції особистого характеру¹. Відповідно до ст. 18 СК способами захисту сімейних прав та інтересів є: 1) встановлення правовідношення; 2) примусове виконання добровільно не виконаного обов'язку; 3) припинення правовідношення, а також його анулювання; 4) припинення дій, які порушують сімейні права; 5) відновлення правовідношення, яке існувало до порушення права; 6) відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якщо воно передбачене цим Кодексом або договором.

Однак не всі способи захисту сімейних прав та інтересів є засобом реалізації санкцій. Так, не є цим засобом встановлення конкретного правовідношення, наприклад, факту батьківства, материнства, а також відновлення правовідношення, яке існувало до порушення певного права, наприклад, поновлення батьківських прав. Для сімейного права, як зазначає В. Рясенцев, характерні такі санкції, як витребування дитини через суд, позбавлення батьківських прав, визнання шлюбу недійсним, скасування усиновлення, визнання його недійсним, стягнення аліментів². У сімейному праві, як правило, немає штрафних санкцій і стягнення штрафу, пені, неустойки). Однак ст. 196 СК передбачає можливість стягнення неустойки (пені) при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду на утримання неповнолітньої дитини.

Захист сімейних правовідносин зазвичай здійснюється судом на вимогу правомочних осіб у позовному порядку. Водночас,

Д

ив.: Советское семейное право. — М., 1982. — С 16. ^: Див.: Рясенцев В.А. Семейное право. — М., 1971. — С 14.

як вже зазначалося, захист правовідносин, пов язаних з реалізацією таких найважливіших принципів сімейного права, як рівноправність у сімейних відносинах чоловіка і жінки, забезпечення інтересів матері і неповнолітніх дітей, здійснюється з ініціативи правомочних органів (опіки і піклування та інших) незалежно від бажання суб'єктів цих правовідносин¹.

Особливістю зазначеного захисту є також те, що у випадках, передбачених СК, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування (ч. 1 ст. 19 СК), який може вирішувати різні спори, зокрема спір між батьками щодо прізвища дитини (ч. З ст. 145 СК). Однак це не виключає права особи звертатися безпосередньо до суду. Адже згідно з ч. 2 ст. 124 Конституції юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. З урахуванням цього у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" зазначено, що судам підвідомчі всі спори щодо захисту прав і свобод громадян. Суд не має права відмовити особі у прийнятті позовної заяви або скарги лише на підставі того, що її вимоги можуть бути розглянуті у передбаченому законом до-судовому порядку.

Заходом сімейно-правової відповідальності, як вже зазначалося і як це зазначено у п. 6 ч. 2 ст. 18 СК, є також покладення на особу обов'язку відшкодувати матеріальну та моральну шкоду. На думку Є. Ворожейкіна, моральна шкода має відшкодовуватися, якщо вона супроводжувалась заподіянням потерпілому матеріальної шкоди. Питання ж про можливість майнового відшкодування суто моральної шкоди, вважає цей науковець, повинно вирішуватись негативно насамперед тому, що вона не може оцінюватися у грошовому виразі². Однак треба враховувати, що цю думку Є. Ворожейкін висловив у 1972 p., коли не існувало інституту відшкодування моральної (немайнової) шкоди (в Україні положення про можливість її відшкодування (ст. 440-1 ЦК 1963 p.) було закріплене у Законі від 6 травня 1993 р. "Про внесення змін і доповнень до положень законодавчих актів України, що стосуються захисту честі, гідності та ділової репутації громадян і організацій"). Більш правильною необхідно визнати точку зору Н. Малеїна, який допускає можли-

- М.

¹Див.: Ворожейкин Е.М. Семейные правоотношения в СССР.
1972. - С. 258.

²Див.: Там само. — С 331.

26

вість відшкодування моральної (немайнової) шкоди і за відсутності матеріальних збитків¹.

Навряд чи можна повністю погодитись і з положенням, закріпленим у п. 6 ч. 2 ст. 18 СК, яке передбачає можливість відшкодування матеріальної і моральної шкоди лише у тому разі, якщо це передбачено цим Кодексом або договором. Адже ст. 8 СК допускає субсидіарне застосування норм ЦК до майнових сімейних відносин, якщо це не суперечить суті останніх. Наявність між суб'єктами сімейних правовідносин особистих, родинних або інших взаємозв'язків, як підкреслює Є. Ворожейкін, не повинно ставити їх у гірше становище порівняно з іншими громадянами. Якщо право громадянина, його інтерес порушуються, вони мають захищатися суспільством незалежно від ступеня близькості, яка пов'язує суб'єктів². Тому треба вважати, що суб'єкт сімейних правовідносин, який зазнав моральної шкоди внаслідок протиправних дій іншого суб'єкта, має право на її відшкодування незалежно від наявності матеріальної шкоди.

Треба зазначити, що у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" підкреслено, що спори про відшкодування моральної шкоди, заподіяної фізичним або юридичним особам, розглядаються судами у тих випадках, коли право на таке відшкодування передбачене спеціальним законодавством. Уявляється, що таке обмеження не відповідає змісту ст. 1167 ЦК, яка не передбачає жодних обмежень при відшкодуванні моральної (немайнової) шкоди. Більш слушним є положення п. 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 29 лютого 1996 р. N° 02-5/95 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди", де зазначено, що чинне законодавство не містить вичерпного переліку обставин, за наявності яких юридична особа може вважати, що їй завдано моральної шкоди.

Як зазначає В. Рясенцев, деякі з зазначених рис сімейних правовідносин властиві й окремим інститутам цивільного права, наприклад, триваючий характер притаманний праву власності, особистим немайновим правам, а зв'язок прав з особою, їх невідчужуваність визначають авторство³.

¹Див.: Малеин Н.С. Возмещение вреда, причиненного личности. —
If., 1965. - С. 19.

²Див.: Ворожейкин Е.М. Семейные правоотношения в СССР. — М.,
1972. - С. 332.

^: Див.: Рясенцев В.А. Семейное право. — М., 1971. — С. 14.

27

Невідчужуваність також характерна для прав на життя, охорону здоров'я, свободу та особисту недоторканність, повагу до гідності та честі, а також для інших особистих немайнових прав, перелічених у ст. 270 ЦК. У ч. З ст. 269 ЦК зазначено, що особисті немайнові права тісно пов'язані з фізичною особою, яка не може відмовитись від цих прав, а також бути позбавлена їх. Відповідно до ч. 1 ст. 269 ЦК особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом.

Однак триваючий характер правовідносин, невідчужуваність і непередаваність прав та обов'язків притаманні не усім цивільним правовідносинам. Більшість цивільних прав передаються і відчужуються. При цьому можливе правонаступництво. Є значна кількість правовідносин, існування яких обмежене короткими строками. Тому особисто-довірчий і триваючий характер правовідносин, непередаваність і невідчужуваність прав та обов'язків, неможливість правонаступництва, як зазначає В. Ря-сенцев, не можуть розглядатися як типові риси усіх цивільних правовідносин, тоді як для усіх сімейних правовідносин вони є такими¹.

Отже, розглянуті особливості відносин, які регулюються сімейним правом, та сімейно-правового методу їх регулювання свідчать про те, що це право має свій предмет і метод. Інститути сімейного права утворюють галузеву єдність, що якісно відрізняється від галузевої єдності інститутів цивільного та інших галузей права, тобто сімейне право є самостійною галуззю права України.

§ 3. Функції сімейного права

Сімейному праву, як й будь-якій іншій правовій галузі, властиве виконання певних функцій, характер яких визначається тими завданнями, які стоять перед ним. Функції галузі права, як зазначає А. Пушкін, — це такі, що відображають її соціальне призначення, специфічні напрями правового регулювання відносин у процесі вирішення поставлених перед ними завдань². Є. Суханов наголошує на тому, що ці функції визначають місце правової галузі у системі права, оскільки окремі галузі різняться за змістом і характером виконуваних ними функцій³. Функції галузі права поряд із предметом і методом

правового регулювання слугують одним із критеріїв відмежування конкретної галузі від інших правових галузей. Сімейне право, як й інші правові галузі, виконує виховну, регулятивну й охоронну функції. Однак спрямованість останніх, співвідношення між ними, способи їх здійснення є різними у різних галузях права.

Функції сімейного права істотно відрізняються від функцій цивільного права. Так, регулятивна функція останнього спрямована на сприяння створенню і розвитку у суспільстві нормальних економічних відносин. Як зазначає А. Пушкін, майнові та особисті немайнові відносини, які становлять предмет цивільного права, — це звичайні, такі, що існують поза порушенням, відносини, беручи участь у яких, громадяни та організації задовольняють свої життєві потреби¹. Регулятивна ж функція сімейного права передбачає зміцнення сім'ї, виконання останньою її ідеологічної (виховної) та господарської функцій, охорону сім'ї, дитинства, материнства і батьківства.

Виховна функція сімейного права спрямована на забезпечення такої поведінки членів сім'ї, насамперед дітей, яка відповідає інтересам сім'ї та суспільства. Метою ж виховної функції цивільного права є забезпечення такої поведінки його суб'єктів, яка відповідає інтересам фізичних і юридичних осіб, держави та суспільства. Це досягається завдяки тому, що норми цивільного права передбачають можливість впливу у разі вчинення правопорушення на майнову сферу правопорушника.

Охоронна функція сімейного права спрямована на захист й відновлення особистих немайнових і майнових прав та інтересів членів сім'ї у разі їх порушення. Охоронна ж функція цивільного права передбачає захист та відновлення особистих немайнових і майнових прав та інтересів його суб'єктів. Способи ж здійснення цих функцій у сімейному і цивільному праві є різними, що є ще одним свідченням того, що сімейне право є самостійною правовою галуззю.

§ 4. Принципи сімейного права

Під принципами галузі права треба розуміти основоположні засади, характерні для всіх або більшості інститутів останньої та закріплені в її нормах. Основні принципи сімейного права нашої держави, як й будь-якої іншої правової галузі, закріплені у Конституції. Вони визначають положення, пов'язані з

¹Див.: Там само. — С. 15.

²Див.: Гражданское право Украины. — Ч. 1. — Харьков, 1996. — С. 20.

³Див.: Гражданское право. — Т. 1. — М., 1998. — С. 35.

Див.: Гражданское право Украины. — Ч. 1. — Харьков, 1996. — С. 20.

29

укладенням шлюбу, правами та обов'язками подружжя, батьків і дітей.

Згідно зч. 1 ст. 51 Конституції шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Це означає, що особи, які одружуються, наділені правом вільного вибору другого з подружжя. Зазначений принцип закріплено в ч. 1 ст. 24 СК. З нього випливає, що закон захищає інтереси тієї особи, право якої на свободу вибору чоловіка, дружини порушено. Відповідно до ч. 1 ст. 40 СК шлюб визнається недійсним за рішенням суду, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка.

У ст. 51 Конституції закріплено також принцип рівності прав і обов'язків подружжя у шлюбі та сім'ї. Цей принцип тісно пов'язаний з положеннями ст. 24 Основного Закону нашої держави про рівність прав чоловіка і жінки та її гарантії, а також з положеннями пунктів 1 і 4 першого розділу Декларації про загальні засади державної політики України стосовно сім'ї та жінок, прийнятої Верховною Радою України 5 березня 1999 р.

Рівноправність чоловіка і жінки у сімейних відносинах дістає вияв у рівності таких їх особистих немайнових прав, як право наречених на вибір прізвища при реєстрації шлюбу, право дружини та чоловіка на розподіл обов'язків і спільне вирішення питань життя сім'ї, а також на особисту свободу (статті 35, 54 і 56 СК). Відображенням же рівноправності дружини і чоловіка у майнових відносинах є їх рівне право на майно, набуте за час шлюбу (статті 60, 63, 65 і 70 СК), право та обов'язок матеріально підтримувати один одного (гл. 9 СК). Рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини дістає вияв у їх праві визначати прізвище останньої (ст. 145 СК), в обов'язку виховувати дитину (статті 150—152 і 157), у праві захищати її права та інтереси (ст. 154), визначати місце проживання дитини (статті 160 і 161), управляти її майном (ст. 177 СК), в обов'язку утримувати дитину та праві одержувати аліменти від повнолітніх дочки, сина (глави 15, 16 і 17 СК).

У ч. 2 ст. 51 Конституції закріплено принцип взаємної матеріальної підтримки батьків і дітей. Це дістає вияв в обов'язку батьків утримувати своїх неповнолітніх і повнолітніх дітей і в праві батьків на одержання аліментів від своїх дітей (глави 15, 16 і 17 СК).

Частина 3 ст. 51 Конституції закріплює принцип охорони державою сім'ї, дитинства, материнства і батьківства. Цей принцип тісно пов'язаний з положеннями пунктів 2—8 Дек-

30

ларації про загальні засади державної політики України стосовно сім'ї та жінок і конкретизований у деяких статтях СК. Так, згідно з ч. 2 ст. ПО СК позов про розірвання шлюбу не може бути пред'явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, що містить ознаки злочину, щодо другого з подружжя або дитини. Треба зазначити, що це положення не завжди відповідає інтересам жінки.

Положення, пов'язані з охороною державою сім'ї, дитинства, материнства і батьківства, відображені також у статтях 150—152, 155 і 157 СК, присвячених правам та обов'язкам батьків щодо виховання і розвитку дітей, зокрема праву матері та батька на захист прав й інтересів останніх (ст. 154), підставам позбавлення батьківських прав (ст. 164), обов'язку батьків утримувати своїх неповнолітніх і повнолітніх дітей та їх праву на одержання аліментів від них (глави 15, 16 і 17), а також у ч. 2 ст. 207, яка встановлює, що усиновлення дитини має провадитись у найвищих інтересах останньої для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя, і у ч. 1 ст. 238 СК, відповідно до якої усиновлення може бути скасоване за рішенням суду, якщо воно суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання.

У ч. 1 ст. 52 Конституції закріплено принцип рівності прав дітей незалежно від їх походження й від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Цей принцип конкретизовано у ст. 142 СК.

Згідно з закріпленими у Конституції принципами сімейного права ст. 21 СК передбачає визнання дійсним лише шлюбу, зареєстрованого у державних органах РАЦСу. Релігійний обряд шлюбу не має правового значення і є особистою справою кожного. Виняток становлять релігійні обряди, що відбулися до створення або відновлення державних органів РАЦСу.

Отже, регулювання сімейних відносин здійснюється відповідно до принципів добровільності шлюбу, рівності прав подружжя, вирішення внутрішньосімейних питань за взаємною згодою, пріоритету сімейного виховання дітей, піклування про їх добробут і розвиток, забезпечення захисту прав та інтересів малолітніх і неповнолітніх дітей та непрацездатних членів сім'ї. Батьки й діти зобов'язані піклуватися одні про одних. Сім'я, дитинство, материнство та батьківство охороняються державою.

31

Глава 2

^ ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ СІМЕЙНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ

Сімейне законодавство Російської імперії не було єдиним для всіх її підданих і ґрунтувалось на релігійних правилах. Особи різних віросповідань і конфесій підпадали під дію різних законів залежно від приписів тієї або іншої релігії. Мусульманам дозволялось укладати полігамні шлюби. Шлюб між католиками не міг бути розірваний, дозволялась лише сепарація, тобто судове розлучення подружжя. Причому вступити у новий шлюб особи, які одержали рішення про сепарацію, не могли. Шлюб між особами православного віросповідання визнавався законним лише у тому разі, якщо він був укладений у церкві (статті 25 і 31 т. X ч. 1 Зводу законів Російської імперії). Стаття 12 т. X ч. 1 Зводу законів передбачала необхідність взаємної згоди осіб, які бажали одружитися. Водночас незалежно від віку нареченого і нареченої вони мали отримати згоду батьків на укладення шлюбу (ст. 6 т. X ч. 1 Зводу законів). Особам, які перебували на цивільній і військовій службі, заборонялось вступати у шлюб без дозволу начальства, засвідченого письмовим свідоцтвом (ст. 9 т. X ч. 1 Зводу законів).

Підстави і порядок розлучення визначались залежно від сповідуваної подружжям релігії. Так, згідно з правилами православної церкви шлюб міг бути розірваний лише формальним духовним судом на прохання одного з подружжя: 1) якщо доведено вчинення перелюбу другим з подружжя або його нездатність до шлюбного співжиття; 2) коли один з подружжя засуджений до покарання, пов'язаного з позбавленням усіх громадянських прав, або засланий на проживання до Сибіру з позбавленням усіх прав і привілеїв; 3) у разі безвісної відсутності другого з подружжя (ст. 45 т. X ч. 1 Зводу законів). Не дозволялося розірвання шлюбу за взаємною згодою подружжя без судового рішення (ст. 46 т. X ч. 1 Зводу законів).

Нерівність подружжя була закріплена у статтях, що регулювали особисті відносини між дружиною і чоловіком. Так, у ст. 107 т. X ч. 1 Зводу законів було підкреслено, що дружина має коритися своєму чоловікові як главі сім'ї, ставитись до нього з любов'ю, пошаною й покірністю, всіляко догоджати чоловіку і виявляти прихильність до нього як господиня дому. Водночас ст. 106 т. X ч. 1 Зводу законів зобов'язувала чоловіка поважати і захищати свою дружину, вибачати її недоліки, жити

Blog

§ Поняття й предмет сімейного права Поняття "сімейне право" може мати різні значення

Содержание