§ Поняття й предмет сімейного права Поняття "сімейне право" може мати різні значення

Вид материала

Документы

Содержание Пергамент А.И. Сучасне сімейне законодавство україни Аналогія закону Аналогія права

Подобный материал:

• Цивільне процесуальне право України, 797.43kb.
• План заняття. Поняття звичаю та звичаєвого права. Різні підходи до трактування терміну, 657.42kb.
• 7. система права та система законодавства поняття та класифікація системи права. Поняття, 84.21kb.
• Окремі галузі законодавства України, 2520.66kb.
• Тема 1: Цивільне право в системі галузей права України, 1126.62kb.
• План Вступ Загальна частина Поняття, предмет та система римського цивільного права, 5787.48kb.
• Склад злочину поняття І значення складу злочину, 796.48kb.
• Правила приймання рецепта, приготування, зберігання І відпускання лікарських форм., 574.75kb.
• Злочин І його види, 65.84kb.
• Програм а вступного іспиту з основ держави І права для вступників до магістратури, 94.78kb.

52

мала право звернутися до суду з заявою про визнання її чо­ловіком, дружиною померлої або зниклої безвісти на фронті особи.

Було змінено норми, що регулювали розірвання шлюбу. Згідно з новою редакцією ст. 119 це питання мало вирішуватись судом за спільною заявою подружжя або одного з них. Зазнали змін статті, які визначали права та обов'язки подружжя. Зі ст. 121 було виключено положення про те, що особи, які ви­явили бажання одружитися, при укладенні шлюбу мали право обрати спільне прізвище. Змінено зміст ст. 125. Відповідно до неї для виникнення спільної власності подружжя було необ­хідно, щоб особи перебували у зареєстрованому шлюбі і щоб майно було набуте їх працею за час цього шлюбу. Закріплено положення про те, що розмір частки кожного з подружжя у їх спільному майні у разі виникнення спору між ними мав визна­чатися судом (раніше передбачалося, що подружжю у спільному майні належать рівні частки).

Зі ст. 128 було виключено положення про право одного з подружжя на одержання утримання від другого з них у разі безробіття. Також зазначалося, що право на одержання утриман­ня мають дружина, чоловік, які перебувають у зареєстрованому шлюбі (у попередній редакції цієї статті слова "зареєстровано­му" не було). Однак це не змінювало змісту ст. 128, оскільки КЗпСОШ визнавав лише зареєстрований шлюб. З Кодексу були виключені статті 131—140.

Істотні зміни до КЗпСОШ було внесено Указом Президії Верховної Ради УРСР від 7 квітня 1951 р. Кодекс було до­повнено статтями, які закріпили аліментні права та обов'язки вітчима й мачухи (ст. 32-4), пасинка і падчерки (ст. 32-5), повнолітніх братів і сестер, котрі мали достатньо коштів для утримання своїх неповнолітніх братів і сестер, які потребували матеріальної допомоги (ст. 32-6), діда й баби, внука й внучки (ст. 32-7), фактичних вихователів, тобто осіб, котрі взяли до себе на виховання дітей з утриманням, а також осіб, які одер­жали спадок від особи, котра утримувала дітей, або від особи, на яку покладався обов'язок їх утримання (ст. 32-10). Згідно з зазначеними статтями аліменти на неповнолітніх дітей стягу­вались з вітчима й мачухи, братів і сестер, діда й баби, фактич­них вихователів, осіб, які одержали спадок від особи, котра утримувала дітей, або від особи, на яку покладався обов'язок їх утримання, за умови, якщо батьки цих дітей померли або якщо внаслідок хвороби або з іншої причини вони не мали можли­вості утримувати своїх дітей.

53



Після закінчення Великої Вітчизняної війни низка положень Указу від 8 липня 1944 р. стала суперечити правосвідомості суспільства. Особливо це стосувалось питань, пов'язаних з сімейно-правовим становищем позашлюбних дітей і розірван­ням шлюбу.

Щодо врегулювання законодавства, пов'язаного з сімейно-правовим становищем позашлюбних дітей, було висловлено дві точки зору. Представники першої з них вважали, що відмін­ність у цьому дітей, яка зумовлена наявністю або відсутністю зареєстрованого шлюбу між їх батьками, не відповідає основним засадам радянського сімейного права, вона була породжена особ­ливостями воєнного часу, а тому щодо позашлюбних дітей треба відновити ті норми, які існували до прийняття зазначеного Указу¹. На думку представників другої точки зору, передбачене Указом сімейно-правове становище позашлюбної дитини потре­бувало нормування у тій частині, яка визначала її правовий статус як особи (право на прізвище та по батькові тощо). Проте зміни не повинні були стосуватися майново-правового стано­вища позашлюбних дітей, зокрема принципу їх державного аліментування, недопущення позовів, пов'язаних зі встанов­ленням батьківства, а також зі стягненням з позашлюбних батьків аліментів².

До положень же Указу від 8 липня 1944 p., які регулювали питання, що стосувалися розлучення, було внесено зміни Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 грудня 1965 р. "Про деяку зміну порядку розгляду в судах справ про розірвання шлюбу". Цей Указ встановив одностадійний судовий порядок розгляду зазначених справ. Було скасоване положення про обов'язко­вість публікації в газетах повідомлень про їх порушення.

У 1968 р. було розроблено і опубліковано проект Основ законодавства Союзу РСР про шлюб та сім'ю³. Під час його обговорення найгостріші суперечки точились навколо питань, пов'язаних з підставами встановлення у судовому порядку батьківства позашлюбних дітей, а також з їх правовим стано­вищем.

¹ Див.: ^ Пергамент А.И. О кодификации республиканского законодатель­
ства о браке, семье и опеке // Научная сессия, посвященная вопросам совет­
ского республиканского законодательства. 31 января — 2 февраля 1957 г. —
М., 1957. - С. 87.

² Див.: Свердлов Г.М. К вопросу о кодификации брачно-семейного за­
конодательства // Вопросы кодификации. — М., 1957. — С. 107—108;
Матвеев Г.К. История семейно-брачного законодательства Украинской
ССР. - К., 1960. - С. 61-62.

³ Див.: Известия. — 1968. — 7 мая.

54

Деякі науковці та практичні працівники (С. Братусь, Є. Флей-шиц, А. Пергамент) виступали проти будь-яких обмежень при вирішенні цих питань. Вони висловили думку, що єдиною підставою виникнення прав і обов'язків батьків щодо позашлюб­ної дитини має бути її походження від них (кровне споріднення). В. Тадевосян вважав, що суд повинен брати до уваги й інші докази батьківства. За результатами обговорення Комісія за­конодавчих передбачень Ради Союзу Верховної Ради СРСР визнала за доцільне доповнити передбачений проектом перелік підстав судового встановлення батьківства положенням про те, що воно може бути також встановлене за наявності доказів, які підтверджують визнання батьківства відповідачем¹.

Різні погляди були висловлені також щодо правового режи­му майна подружжя. Так, Ю. Васильєв пропонував поширити режим спільності не тільки на майно, набуте подружжям за час шлюбу, а й на їх дошлюбне майно у тих випадках, коли між ними не було домовленості, що воно залишатиметься у власності кожного з подружжя². Н. Орлова³ і Ю. Червоний⁴ вважали, що в Основах має бути закріплене положення про спільність майна, набутого подружжям за час шлюбу, й роздільність їх дошлюб­ного майна. Воно й було закріплене в Основах законодавства Союзу РСР і союзних республік про шлюб та сім'ю, затверд­жених Верховною Радою СРСР 27 червня 1968 р. (набули чинності з 1 жовтня 1968 p.).

На підставі Основ у всіх союзних республіках були прийня­ті кодекси про шлюб та сім'ю. КпШС України було затвердже­но Верховною Радою У РСР 20 червня 1969 р. і введено у дію з 1 січня 1970 р. Він складався з шести розділів: І. "Загальні положення"; II. "Шлюб"; III. "Сім'я"; IV. "Опіка та піклуван­ня"; V. "Акти громадянського стану"; VI. "Застосування законо­давства про шлюб та сім'ю до іноземців та осіб без громадян­ства, застосування законів про шлюб та сім'ю іноземних держав і міжнародних договорів".

У першому розділі були визначені завдання КпШС, коло регульованих ним відносин, основні принципи регулювання сімейних відносин, регламентовані питання застосування по­зовної давності до вимог, які випливають зі шлюбних і сімейних

¹ Див.: Известия. — 1968. — 27 июля.

² Див.: Известия. — 1968. — 14 мая.

³ Див.: Известия. — 1968. — 30 мая.

⁴ Див.: Червоний Ю.С. Підстава та момент виникнення спільного май­
на подружжя. Охорона майнових прав подружжя // Проблеми правознав­
ства. - Вип. 9. - К„ 1968. - С 106-113.

55

відносин, деякі інші питання сімейного законодавства. Положен­ня про шлюб і умови його укладення, особисті та майнові права подружжя, питання припинення шлюбу і визнання його недійсності були відображені у другому розділі. Зокрема, ст. 13 передбачала, що права та обов'язки подружжя породжує лише шлюб, укладений в органі реєстрації актів громадянського стану. Однак КпШС на відміну від Указу від 8 липня 1944 р. поширю­вав положення про чинність зареєстрованого шлюбу лише на відносини між подружжям (в Указі це положення поширювалось й на відносини між батьками та дітьми). Згідно зі статтями 41 і 42 шлюб міг бути розірваний як у судовому, так й у реєстра­ційному порядку (у випадках, передбачених законом).

У третьому розділі було висвітлено питання про підстави виникнення правовідносин між батьками й дітьми, їх особисті та майнові права, аліментні права й обов'язки інших членів сім'ї та родичів, про усиновлення. Сформульоване одне з най­важливіших положень сімейного законодавства, відповідно до якого взаємні права та обов'язки батьків і дітей мають грунту­ватися на походженні останніх, засвідченому у встановленому законом порядку (ст. 51), передбачена можливість встановлен­ня батьківства у разі народження дитини у незареєстрованому шлюбі як у реєстраційному, так і в судовому порядку (ст. 53). У ст. 57 було закріплено один з найважливіших принципів сімейного законодавства, згідно з яким діти, походження яких встановлене за спільною заявою батьків або за рішенням суду, повинні мати ті самі права й обов'язки щодо батьків та їх родичів, що й діти осіб, які перебувають у шлюбі між собою, тобто передбачена рівність правового становища позашлюбних дітей і дітей, народжених у зареєстрованому шлюбі.

Четвертий, п'ятий і шостий розділи КпШС мали переважно інструктивний характер.

Від часу прийняття КпШС України до нього було внесено багато змін і доповнень. Зокрема, він був доповнений статтями, присвяченими регулюванню питань, пов'язаних зі здійсненням і захистом прав, що виникають зі шлюбних та сімейних відно­син, а також з виконанням пов'язаних з цим обов'язків. Вве­дено правову норму, яка надала подружжю право на укладення шлюбного контракту. Змін і доповнень зазнали статті, пов'яза­ні з аліментними обов'язками батьків і дітей, інших членів сім'ї та родичів, з питаннями усиновлення дітей, у тому числі дітей-громадян України іноземними громадянами.

З часу прийняття КпШС в Україні відбулися кардинальні економічні та соціально-політичні зміни. Вона стала незалежною

державою. Прийнято нову Конституцію. Все це зумовило необ­хідність розробки і прийняття нових кодексів, зокрема ЦК і СК.

Однак при цьому не було єдності думок. Члени робочої групи з розробки проекту нового ЦК вважали, що кодифіковані норми сімейного права треба включити до цього Кодексу у вигляді окремої книги¹. Інші вчені, насамперед 3. Ромовська, наполягали на прийнятті самостійного СК². Зазначені позиції відображали розглянуті у першій главі підручника два погляди на сімейне право як на правову галузь (визнання його частиною цивільного права і самостійною галуззю права).

Згідно з одним із цих поглядів до проекту ЦК було включено книгу шосту "Сімейне право", присвячену регулюванню сімей­них відносин. Проте водночас було підготовлено альтернатив­ний проект СК, розробники якого відстоювали думку про необ­хідність його прийняття у вигляді окремого Кодексу. Верховна Рада України визнала за доцільне затвердити самостійний СК, що набрав чинності з 1 січня 2004 р. одночасно з Цивільним кодексом України.

Глава З

^ СУЧАСНЕ СІМЕЙНЕ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ

Як вже зазначалось, під сімейним законодавством треба розу­міти систему сімейно-правових нормативних актів, розташова­них у певному порядку залежно від їх юридичної сили.

Найвищу юридичну силу в нашій державі має Конституція України, норми якої є нормами прямої дії (ст. 8). Доводиться, однак, констатувати, що у ч. 1 ст. 7 СК серед наведених у ній нормативно-правових актів, які регулюють сімейні відносини, вона на відміну від ч. 1 ст. 4 ЦК, де зазначено, що Конституція становить основу цивільного законодавства України, не фігурує.

Особливе значення для регулювання сімейних відносин мають норми другого розділу Конституції, де зафіксовано пра­ва, свободи та обов'язки людини і громадянина. Відповідно до ч. 1 ст. 24 Основного Закону нашої країни громадяни мають

¹ Див.: Відкритий лист членів робочої групи з розробки проекту нового
Цивільного кодексу України керівництву Верховної Ради України І. Плющу,
В. Медведчуку, С. Гавришу та народним депутатам України // Юридич­
ний вісник України. — 2001. — № 46.

² Див.: Ромовська З.В. Сімейний кодекс України: погляд у майбутнє //
Право України. — 2001. — № 2. — С 63—69.

рівні конституційні права та свободи, а ч. З цієї статті визначає способи забезпечення рівності прав жінки й чоловіка. Основні принципи регулювання сімейних відносин закріплено у стат­тях 51 і 52. Так, згідно зі ст. 51 шлюб грунтується на вільній згоді жінки і чоловіка; кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї, батьки зобов'язані утримувати своїх дітей до їх повноліття, а повнолітні діти — піклуватися про своїх непрацездатних батьків; сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Стаття 52 (частини 1 і 2) передбачає рівність прав дітей незалежно від їх походження, від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним, а також пе­реслідування за законом будь-якого насильства над дитиною та її експлуатації. Відповідно до ч. З цієї статті утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського пік­лування, покладається на державу, яка заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.

Важливе значення для регулювання сімейних відносин має ч. 1 ст. 26 Конституції, згідно з якою іноземці та особи без громадянства, котрі перебувають в Україні на законних підста­вах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни нашої держави. У захисті сімейних прав важливу роль відіграють ст. 55, яка перед­бачає право громадян на судовий захист, і ст. 56, що закріплює їх право на відшкодування за рахунок держави чи органів місце­вого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, заподія­ної незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадо­вих і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Істотне значення має й положення ч. 2 ст. 124, відповідно до якого юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Більшість положень зазначених норм Конституції розвинуто та конкретизовано у статтях СК, який був прийнятий 10 січня 2002 р. Він складається з семи розділів (292 статті): І. "За­гальні положення"; II. "Шлюб. Права та обов'язки подружжя"; III. "Права та обов'язки матері, батька і дитини"; IV. "Влашту­вання дітей, позбавлених батьківського піклування"; V. "Права та обов'язки інших членів сім'ї та родичів"; VI. "Застосування Сімейного кодексу України до іноземців та осіб без громадян­ства. Застосування законів іноземних держав та міжнародних договорів в Україні"; VII — "Прикінцеві положення".

При збереженні окремих положень КпШС у цьому Кодексі закріплено й нові норми. Так, вперше дається визначення понять

58

сім'ї та шлюбу. Розширено коло осіб, між якими можуть ви­никати сімейні правовідносини. Передбачено право особи на сім'ю. У ст. 7, де наведено загальні засади регулювання сімейних відносин, враховано зазначені вище положення статей 51 і 52 Конституції. Передбачено можливість регулювання сімейних відносин за домовленістю сторін, субсидіарного застосування до їх регулювання норм ЦК, врахування при вирішенні сімейних спорів звичаїв. Змінено умови укладення шлюбу та визнання його недійсним, норми, що регулюють укладення шлюбного договору, встановлення батьківства у разі народження дитини у незареєстрованому шлюбі. Передбачена можливість встановлення не тільки батьківства, а й материнства. Детальні­ше врегульовано особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками й дітьми, іншими родичами. Передбачено можливість укладення договору про патронат. Внесено деякі зміни у регулювання відносин, пов'язаних з усиновленням.

Для регулювання сімейних відносин велике значення мають Конвенція ООН про права дитини 1989 p., ратифікована Вер­ховною Радою України 27 лютого 1991 p., і Декларація про загальні засади державної політики України стосовно сім'ї та жінок, деякі положення яких дістали відображення в окремих статтях СК.

Проте ними не вичерпується перелік нормативних актів, що регулюють сімейні відносини. Так, Законом України від 11 січня 2000 р. "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань реєстрації актів громадянського стану" було внесено зміни до глави 26 КпШС "Реєстрація зміни імені, по батькові та прізвища" і до Закону України від 24 грудня 1993 р. "Про органи реєстрації актів громадянського стану". При цьому треба враховувати, що згідно з ч. 2 сьомого розділу "Прикін­цеві положення" СК п'ятий розділ "Акти громадянського стану" КпШС зберігає свою чинність у частині, що не суперечить СК, до прийняття спеціального закону.

Важливе значення для регулювання сімейних відносин між батьками й дітьми мають закони України від 11 липня 2001 р. "Про дошкільну освіту", від 23 травня 1991 р. "Про освіту" (в редакції Закону від 23 березня 1996 p.), від 15 листопада 2001 р. "Про запобігання насильству в сім'ї", від 26 квітня 2001 р. "Про охорону дитинства". Під час регулювання майнових сімей­них відносин відповідно до ст. 8 СК у субсидіарному порядку можуть застосовуватися норми ЦК. Сімейні відносини регулю­ються також підзаконними актами, зокрема Правилами опіки та піклування, затвердженими наказом Державного комітету

59

України у справах сім'ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 р. № 34/166/ 131/88, а також Правилами реєстрації актів цивільного стану в Україні, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 р. № 52/5 (в редакції наказу від 18 листопада 2003 р. № 140/5). Для правильного та однакового застосуван­ня норм сімейного права велике значення мають постанови Пленуму Верховного Суду України, зокрема постанова від 12 червня 1998 р. № 16 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України".

Водночас, як вже зазначалося, сімейні відносини можуть бути врегульовані договором між їх учасниками, що є дійсним, якщо він не суперечить нормам права та моральним засадам суспільства.

Однак не всі сімейні відносини регулюються нормами права. Так, побудова цих відносин на засадах любові, поваги, довіри між членами сім'ї не може забезпечуватись правовими норма­ми. Останні можуть лише сприяти розвитку цих відносин, які регулюються нормами моралі. Тому згідно з ч. З ст. 7 СК сімейні відносини регулюються лише у тій частині, у якій це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та суспільства. При регулюванні цих відносин інтереси їх учасників можна враховувати лише у тому разі, якщо вони не суперечать нормам моралі та інтересам суспільства.

Відповідно до ст. 8 СК допускається субсидіарне застосу­вання відповідних норм ЦК до регулювання майнових від­носин між подружжям, батьками й дітьми, іншими членами сім'ї та родичами, якщо вони не врегульовані СК і якщо це не суперечить суті сімейних відносин. Можливість такого засто­сування норм ЦК пояснюється тим, що цивільне і сімейне право є галузями єдиного права України, більше того — галузями приватного права.

Цивільне право посідає центральне місце серед галузей права, що регулюють майнові відносини. Тому його норми можуть субсидіарно застосовуватися до сімейних, трудових, природо-ресурсових та екологічних відносин¹. Однак це не дає підстав для того, щоб погодитись з Н. Єгоровим, який визнає одно­рідність особистих немайнових відносин, що регулюються сі­мейним і цивільним законодавством². Якби ці відносини були

однорідними, недоречно було б вести мову про субсидіарне застосування норм цивільного права до регулювання сімейних відносин. У такому разі ці норми застосовувалися б до остан­ніх без будь-яких обмежень і не було б потреби у закріпленні в ст. 8 СК положення про те, що до сімейних відносин субси­діарно застосовуються норми ЦК, якщо це не суперечить їх суті (аналогічна умова передбачена і ст. 4 СК РФ). Однак ст. 8 СК України на відміну від ст. 4 СК РФ передбачає можливість субсидіарного застосування норм ЦК лише до майнових від­носин між членами сім'ї. Тому при регулюванні немайнових відносин між ними норми цивільного права не можуть засто­совуватися.

Зі змісту ст. 20 СК випливає, що норми ЦК про позовну давність застосовуються до вимог, які випливають з ч. 2 ст. 72, ч. 2 ст. 129, ч. З ст. 138 і ч. З ст. 139 цього Кодексу. Норми ЦК про дійсність правочинів (ст. 203) можуть застосовуватися при вирішенні спорів про дійсність сімейно-правових договорів, якщо це питання недостатньо врегульоване нормами СК. Норми ЦК про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, як зазначено в літературі, можуть застосовуватися для захисту сі­мейних прав'.

Частина 1 ст. 10 СК передбачає застосування аналогії зако­ну, а ч. 2 — аналогії права. Сімейне право, як і цивільне, не може повністю охопити усю різноманітність регульованих ним відносин. Тому можливі прогалини, для заповнення яких і застосовуються аналогія закону та аналогія права.

Треба розрізняти застосування аналогії закону та аналогії права.

^ Аналогія закону застосовується у тих випадках, коли: 1) не­має норми права, яка безпосередньо регулювала б дані відно­сини; 2) існує потреба у їх правовому регулюванні; 3) є норми права, які регулюють подібні відносини (ч. З ст. 11 ЦПК України). Так, ЦК УСРР 1923 р. не передбачав договорів довіч­ного утримання. Однак на практиці такі договори мали місце. Тому суди при вирішенні пов'язаних з ними спорів застосову­вали за аналогією норми, що стосувалися договорів купівлі-продажу (в ЦК 2003 p. договір довічного утримання передба­чений).

^ Аналогія права застосовується, якщо: 1) немає закону, що регулював би дані відносини; 2) відсутній закон, який регулю-


¹ Див.: Гражданское право. — Т. 1. — М., 1998. — С 23.

² Див.: Гражданское право. — Т. 3. — М., 1999. — С 261—262.

¹ Див.: Науково-практичний коментар Сімейного кодексу України. — К., 2003. - С. 39.

61

вав би подібні відносини; 3) наявні спірні відносини, що потре­бують правового регулювання. За таких обставин суд вирішує справу виходячи із загальних засад законодавства України (ч. 2 ст. 8 ЦК).

Прикладом застосування аналогії права є ухвали судової колегії у цивільних справах Верховного Суду СРСР у справах Марцинюка (1940 р.) та Бичкової-Гончаренко (1949 p.). Зазначені особи брали участь у гасінні пожежі, щоб врятувати державне майно, і звернулись до суду з позовом про відшкодування шкоди, у задоволенні якого їм було від­мовлено. ЦК УСРР 1923 р. і ЦК РСФРР 1922 р. не містили норм, які регулювали б пов'язані з наведеними випадками та подібні відносини. Верховний Суд СРСР зазначив, що ця обставина не може бути підста­вою для відмови у позові. Тож суд мав виходити із засад, передбачених Конституцією СРСР 1936 p., зокрема з її ст. 131, яка зобов'язувала усіх громадян берегти та зміцнювати соціалістичну власність, і відповідно до політики радянської держави (ст. 4 ЦПК РСФРР 1922 р. та ст. 6 ЦПК УСРР 1923 р.) за аналогією права прийняти рішення про відшко­дування шкоди¹.

У ЦК 1963 p. зазначене положення було передбачене у главі 41. Тому для вирішення аналогічного спору не існувало потреби у застосуванні ні аналогії закону, ні аналогії права. Крім того, нині не існує інституту права соціалістичної власності. У зв'язку з цим згідно з положенням ч. 4 ст. 13 Конституції про рівність перед законом усіх суб'єктів права власності необхідно від­шкодовувати шкоду, заподіяну при рятуванні майна будь-якої форми власності. У главі 80 ЦК передбачено, що шкода підля­гає відшкодуванню не тільки при рятуванні чужого майна, а й при відверненні загрози її заподіяння будь-якому чужому майну, а також при рятуванні життя та здоров'я іншої особи.

Відповідно до ст. 13 СК частиною національного сімейного законодавства нашої держави є міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Зміст цієї статті відповідає аналогічному положенню, зафіксованому у ч. 1 ст. 9 Конституції.

Це стосується насамперед міжнародних конвенцій, учасни­цею яких є Україна, і договорів про правову допомогу у цивіль­них та сімейних справах. Серед конвенцій, що мають значення для регулювання сімейних відносин, треба виділити ратифіко­вану Верховною Радою України 17 липня 1997 р. Конвенцію про захист прав та основних свобод людини 1950 р., ст. 8 якої гарантує право на повагу до особистого і сімейного життя, і

Конвенцію про права дитини. Положення ст. 8 першої Конвен­ції закріплено у ч. 1 ст. 32 Конституції. Йому також відповідає зміст ч. 4 ст. 7 СК. Положення Конвенції про права дитини дістали відображення у статтях 51 і 52 Конституції, ч. 7 ст. 7 СК і у статтях, які регулюють особисті немайнові та майнові відносини між батьками й дітьми (глави 13—15 СК), а також у четвертому розділі СК "Влаштування дітей, позбавлених бать­ківського піклування". Для регулювання сімейних відносин певне значення має також Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних спра­вах (між країнами СНД), ратифікована Верховною Радою Укра­їни 10 листопада 1994 р.

На необхідності врахування міжнародних договорів під час застосування законів нашої держави наголошено у п. 4 поста­нови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". У ньому під­креслено, що виходячи з положення ст. 9 Конституції України про те, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національ­ного законодавства нашої держави, суд не може застосовувати закон, який регулює розглядувані у цій постанові відносини, інакше, ніж міжнародний договір. Водночас міжнародні дого­вори застосовуються, якщо вони не суперечать Конституції України.

Стаття 11 СК передбачає можливість врахування звичаю при вирішенні судом сімейного спору судом за заявою заінтере­сованої сторони. Це може бути місцевий звичай, а також звичай національної меншини, до якої належать сторони або одна з них. Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЦК цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту. Звичай, на думку О. Іоффе, — це правила поведінки, що склада­ються у суспільстві стихійно, передаються з покоління у поко­ління і дотримуються людьми в силу звички'. У другому абзаці ч. 1 ст. 7 ЦК наголошено на тому, що звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин. А у тре­тьому абзаці ч. 1 цієї статті зазначено, що звичай може бути зафіксований у відповідному документі. Таким чином, під звича­єм треба розуміти певне не встановлене нормами права правило поведінки, яке склалося в суспільстві стихійно, передається з покоління в покоління і дотримується людьми в силу звички.


¹ Див.: Вильнянский СИ. Лекции по советскому гражданскому праву. — Ч. 1. — Харьков, 1958. - С. 69.