§ Поняття й предмет сімейного права Поняття "сімейне право" може мати різні значення

Вид материала

Документы

Подобный материал:

• Цивільне процесуальне право України, 797.43kb.
• План заняття. Поняття звичаю та звичаєвого права. Різні підходи до трактування терміну, 657.42kb.
• 7. система права та система законодавства поняття та класифікація системи права. Поняття, 84.21kb.
• Окремі галузі законодавства України, 2520.66kb.
• Тема 1: Цивільне право в системі галузей права України, 1126.62kb.
• План Вступ Загальна частина Поняття, предмет та система римського цивільного права, 5787.48kb.
• Склад злочину поняття І значення складу злочину, 796.48kb.
• Правила приймання рецепта, приготування, зберігання І відпускання лікарських форм., 574.75kb.
• Злочин І його види, 65.84kb.
• Програм а вступного іспиту з основ держави І права для вступників до магістратури, 94.78kb.

62

¹ Див.: Иоффе О.С. Советское гражданское право. — М., 1967. — С. 52.

63

Існують звичаї, поширені у певному суспільстві, звичаї, що мають місцевий характер, і звичаї національної меншини. Залеж­но від змісту звичаїв держава може ставитись до них по-різному: визнавати той або інший звичай, бути байдужою до нього або боротися з ним, наприклад, зі звичаєм платити за наречену калим або викрадання її. 3. Ромовська вважає, що оскільки українським законодавством сплата калиму за наречену не забо­ронена, з того, хто зобов'язався, але не передав калим батькам нареченої, може стягуватись обумовлена грошова сума на під­ставі рішення суду¹. З цим твердженням важко погодитися. Звичай сплати калиму був обумовлений тим, що майбутня дру­жина вважалася робочою силою у господарстві чоловіка. Сплата калиму була однією з умов укладення шлюбу. СК України цього не передбачає. Положення про сплату калиму за нарече­ну суперечить ч. 1 ст. 51 Конституції, яка встановлює, що шлюб має грунтуватися на вільній згоді жінки і чоловіка.

Держава може правовим актом санкціонувати звичай, на­давши йому правового значення. Так, у Київській Русі згідно з Кормчою книгою, існування якої датується XI ст., вінчанню передували заручини — змовини, під час яких батьки нареченої та нареченого домовлялися про укладення шлюбу і посаг. Акт заручин оформлювався спеціальним записом, на випадок пору­шення обіцянки взяти шлюб встановлювалася неустойка — заряд². У Росії та Україні упродовж тривалого часу існував звичай заручин, що передбачав не тільки угоду між нареченим і нареченою про майбутній шлюб, а й угоду між їх батьками про шлюб, справляння весілля, посаг. Стаття 31 СК надає заручинам правового значення. Як випливає з її змісту, зару­чини — це подання заяви до державного органу РАЦСу про реєстрацію шлюбу.

Під час вирішення судом сімейних спорів звичаї можуть враховуватися, якщо вони не суперечать вимогам СК, інших законів та моральним засадам суспільства.

Згідно зі статтями 7 і 9 СК сімейні відносини можуть регулю­ватися не тільки його нормами, а й договором між членами сім'ї. СК значно розширив застосування договору для регулю­вання сімейних відносин. Договори, що регулюють ці відно­сини, можуть укладати не тільки дружина і чоловік, а й батьки дитини, батьки й діти, інші члени сім'ї, родичі. Причому ці договори не повинні суперечити вимогам СК, інших законів

¹ Див.: Ромовська З.В. Сімейний кодекс України. Науково-практичний
коментар. - К., 2003. — С 46.

² Див.: Антокольская М.В. Семейное право. — М., 1999. — С. 47.

та моральним засадам суспільства. Значно розширено перелік прав та обов'язків, які можуть бути передбачені у шлюбному договорі. Зокрема у ньому можуть бути визначені не тільки майнові права та обов'язки подружжя, а й відповідні права та обов'язки дружини і чоловіка як батьків (ст. 93), порядок ко­ристування житлом, яке належить одному з подружжя (ст. 98), тощо. Основний зміст шлюбного договору полягає у визна­ченні правового режиму майна подружжя. Відповідно до ч. 1 ст. 66 СК дружина і чоловік мають право домовитися між собою про порядок користування майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності.

Згідно з ч. 1 ст. 78 СК подружжя має право укласти договір про надання утримання одному з них. Стаття 160 передбачає, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, а місце проживання дитини, яка досягла цього віку, — за спільною згодою батьків і самої дитини. У ст. 190 закріплена можливість припинення обов'язку виплати аліментів одним з батьків у разі передачі ним належ­ного йому права власності на нерухоме майно дитині або дитині й тому з батьків, з ким вона проживає.

Стаття 252 СК передбачає виникнення прав та обов'язків, пов'язаних з патронатом над дитиною, на підставі відповідно­го договору. Водночас треба зазначити, що у сімейному праві договір відіграє набагато меншу роль, ніж у цивільному, де він є однією з найважливіших підстав виникнення цивільних пра­вовідносин (ч. 2 ст. 11 ЦК). У сімейному праві договір, як правило, може бути підставою лише для зміни сімейних право­відносин (статті 93, 97 і 99 СК) і не може бути самостійною підставою їх виникнення або припинення. Так, для виникнення шлюбних правовідносин необхідна угода між особами, які ук­ладають шлюб (ст. 51 Конституції, ч. 1 ст. 24 СК). Однак цього замало. Потрібна державна реєстрація шлюбу, що має конститутивне (правоутворююче) значення (ч. 1 ст. 21 СК). Крім того, згоду осіб, які вступають у шлюб, не можна вва­жати цивільно-правовим договором. Ця угода спрямована на створення сім'ї, а не на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин. Вона є одним з елементів юридично­го складу, необхідного для укладення шлюбу, але не єдиним. Подружні правовідносини породжує не угода осіб, які бажають одружитися, а його державна реєстрація. Угода між подружжям може бути елементом юридичного складу, необхідного й для припинення шлюбних правовідносин. Так, бездітне подружжя може подати до органу РАЦСу заяву про розірвання шлюбу. В

такому разі шлюб припиняється у день винесення цим органом відповідної постанови (статті 106 і 114 СК). Лише один дого­вір може бути самостійною підставою виникнення сімейних правовідносин — договір про патронат (ст. 252 СК).

Частина 2 ст. 9 СК передбачає, що особи, які проживають однією сім'єю, а також родичі за походженням, відносини яких не врегульовані цим Кодексом, можуть врегулювати свої сімейні (родинні) відносини за договором, який має бути укладений у письмовій формі. Наведене положення уявляється не зовсім точним. Адже норми сімейного права мають не тільки імпера­тивний, а й диспозитивний характер. Тому зазначені особи можуть укласти угоду, яка врегулює як ті їх відносини, що не врегульовані СК, так й відносини, врегульовані ним. Так, под­ружжя може укласти шлюбний договір, у якому будуть врегу­льовані відносини між ними з приводу їх майна, їх майнові права та обов'язки як батьків, а також аліментні правовідноси­ни (статті 93, 97 і 99 СК), хоч вони й врегульовані СК. Дід, баба можуть, наприклад, укласти угоду з повнолітніми внуком, внучкою, згідно з якою останні будуть зобов'язані сплачувати їм аліменти й у тому разі, коли у діда, баби є діти, спроможні їх утримувати, хоч аліментні правовідносини між дідом, бабою і внуком, внучкою врегульовані нормами СК (статті 265 і 266). Зазначені договори не повинні суперечити вимогам цього Кодексу та моральним засадам суспільства.

Глава 4 СІМЕЙНІ ПРАВОВІДНОСИНИ

§ 1. Поняття сім'ї у соціологічному та юридичному розумінні

Закон, регулюючи сімейні відносини, виходить з визначення поняття сім'ї. Відповідно до ч. 2 ст. 1 СК їх регулювання здійснюється цим Кодексом з метою зміцнення сім'ї як со­ціального інституту. Термін "сім'я" закріплено у ч. З ст. 2 СК. У ст. З вперше у законодавстві зроблено спробу дати норма­тивне визначення поняття сім'ї. У ст. 4 сказано про право особи на сім'ю (це ж положення передбачене у ст. 291 ЦК). Термін "сім'я" вжито й в інших статтях СК. Так, у ч. 2 ст. 40 зазначено, що шлюб визнається недійсним за рішенням суду в разі його фіктивності, тобто якщо його укладено жінкою та

66

чоловіком або одним із них без наміру створення сім'ї та на­буття прав і обов'язків подружжя.

Стаття З СК визначає сім'ю як первинний та основний осередок суспільства і вказує на такі її ознаки, як спільне прожи­вання осіб, пов'язаних спільним побутом, котрі мають взаємні права та обов'язки. У ч. 4 цієї статті перераховані підстави виникнення сім'ї: шлюб, кровне споріднення, усиновлення та інші підстави, які не заборонені законом і не суперечать мо­ральним засадам суспільства. У ч. 2 ст. З дано визначення поняття сім'ї в юридичному розумінні. У другому абзаці цієї частини підкреслено, що подружжя вважається сім'єю й тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, ліку­ванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. У цьому разі йдеться про виняток із загального правила. У третьому абзаці цієї части­ни зазначено, що дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Це пояснюється існуванням таких природних підстав виникнення сім'ї, як кровне спорід­нення та взаємні права й обов'язки її членів. Згідно з ч. З ст. З СК права члена сім'ї має одинока особа. З цим положенням навряд чи можна погодитись. Адже у такому разі немає при­родних підстав виникнення сім'ї — шлюбу, кровного спорід­нення. Крім того, особа, у якої немає кровного споріднення з іншими особами, як правило, ні з ким не пов'язана взаємними сімейними правами та обов'язками. Виняток становлять відно­сини між колишніми членами сім'ї, наприклад, між колишнім подружжям, якщо один з них зобов'язаний сплачувати другому аліменти, та відносини, що виникають з права вітчима, мачухи на одержання аліментів від пасинка, падчерки, з якими вони багато років не живуть однією сім'єю (ст. 270 СК).

З урахуванням сказаного навряд чи можна погодитися з позицією І. Дзери, яка вважає, що у ст. З СК відсутнє визначен­ня поняття сім'ї в юридичному розумінні¹. Як вже зазначалось, у цій статті таке визначення є. Інша справа, що воно є недо-сить вдалим. Можна висловити зауваження й стосовно деяких інших ознак сім'ї, наведених у ст. З СК.

У літературі розрізняють поняття сім'ї в соціологічному і юридичному розумінні².

¹ Див.: Сімейне право України. — К., 2002. — С. 30.

² Див.: Рясенцев В.А. Семейное право. — М., 1971. — С 43—45; Совет­
ское семейное право. — М., 1982. — С. 42—44; Харчев А.Г. Брак и семья в
СССР. — М., 1964. — С. 57; Советское семейное право. — К., 1982. — С.
47-49; Антокольская В.М. Семейное право. — М., 1999. — С. 12—13.

г 67



Визначаючи поняття сім'ї необхідно виходити з того, що шлюб та сім'я, як зазначав Ф. Енгельс у праці "Походження сім'ї, приватної власності та держави" на підставі досліджень Л. Моргана і М. Ковалевського, — явища історично мінливі. Вони змінюються з розвитком суспільства: спочатку — під впли­вом природних факторів, а потім — економічних¹.

Природною основою сім'ї є шлюб, кровне споріднення та прирівняні до них відносини. Характерною ознакою сім'ї є спільне життя (це поняття не можна ототожнювати з поняттями спільного проживання та спільного побуту). Поняття спільно­го життя, як зазначає Є. Ворожейкін, значно ширше поняття спільного проживання. Спільне життя може мати місце й за відсутності спільного проживання. Спільне життя — це не тільки спільне проживання, а й спільність сімейних інтересів, взаємна потреба у постійному спілкуванні одне з одним². Тому, розглядаючи питання про ознаки сім'ї, правильніше говорити про спільне життя, а не про спільне проживання чи спільний побут. Ознаками сім'ї є також взаємна моральна та матеріальна підтримка і взаємне виховання її членами одне одного, насам­перед підростаючого покоління.

На підставі викладеного можна дати таке визначення поняття сім'ї в соціологічному розумінні: сім'я — це історично визначена організована соціальна спільність, заснована на шлюбі та кров­ному спорідненні (або лише на шлюбі чи лише на кровному спо­рідненні), усиновленні та взятті дітей на виховання, харак­терними ознаками якої є спільне життя її членів, взаємна моральна та матеріальна підтримка і взаємне виховання ними одне одного, насамперед підростаючого покоління. Важко погоди­тись із запропонованим деякими авторами поняттям сім'ї як союзу осіб, що має певні характерні риси³. Сім'я, наприклад, мати й малолітня дитина, може й не являти собою союзу осіб.

Від поняття сім'ї в соціологічному розумінні треба відрізня­ти поняття сім'ї в юридичному розумінні. Останнє поняття, як зазначає В. Рясенцев, — це юридичний зв'язок⁴. Для сім'ї в юридичному розумінні характерне те, що її члени мають взаємні

' Див.: Маркс К., Энгельс Ф. Избранные произведения. — Т. II. — М., 1955. - С. 196, 203, 204, 211, 220, 294.

² Див.: Белякова A.M., Ворожейкин Е.М. Советское семейное право. —
М., 1974. - С. 34-35.

³ Див.: Рясенцев В.А. Семейное право. — М., 1971. — С. 43; Советское
семейное право. — М., 1982. — С. 42; Советское семейное право. — К.,
1982. - С. 47.

⁴ Див.: Рясенцев В.А. Семейное право. — М., 1971. — С. 44; Советское
семейное право. — М., 1982. — С. 43.

68

права та обов'язки, зміст яких залежить від їх правового ста­новища. На цю ознаку вказує й ч. 2 ст. З СК.

З урахуванням наведеного вище сім'ю в юридичному розу­мінні можна характеризувати як історично визначену організо­вану соціальну спільність, пов 'язану взаємними правами та обоє 'яз-ками, які випливають зі шлюбу, кровного споріднення, усинов­лення, взяття дітей на виховання. Такій сім'ї притаманні ті ж ознаки, що й сім'ї в соціологічному розумінні, а саме: спільне життя її членів, взаємна моральна та матеріальна підтримка і взаємне виховання ними одне одного, насамперед підростаю­чого покоління. Однак на відміну від сім'ї в соціологічному розумінні для сім'ї в юридичному розумінні, як вже зазначалося, характерне те, що її члени пов'язані взаємними правами та обов'язками. Водночас, як підкреслює В. Рясенцев, сімейні права та обов'язки можуть існувати між членами не тільки однієї сім'ї, а різних сімей. Так, дорослі діти, які створили власні сім'ї, мають певні обов'язки перед своїми батьками, неповно­літніми братами та сестрами, які проживають в інших сім'ях¹.

Таким чином, поняття сім'ї у соціологічному розумінні не збігається з поняттям сім'ї в юридичному розумінні. Так, повно­літні працездатні брат і сестра, які проживають разом або про­живають разом і ведуть спільне господарство, чи працездатна мати і повнолітній працездатний син, які проживають разом і ведуть спільне господарство, утворюють сім'ю в соціологічному розумінні. їх відносини ґрунтуються на кровному спорідненні, спільному житті. Однак сім'ю в юридичному розумінні вони не утворюють, оскільки у них немає взаємних сімейних прав та обов'язків.

Сім'я, як слушно зазначено в літературі, не є самостійним суб'єктом права². Такими суб'єктами є окремі члени сім'ї. Є. Во­рожейкін вважає, що не може існувати декілька визначень по­няття сім'ї залежно від різних галузей права. Це визначення має бути єдиним, незважаючи на те, що поняття "член сім'ї" у кожній галузі відображає притаманну їй специфіку³. З цим положенням важко погодитись. Правильнішою видається думка А. Сергеева, відповідно до якої існує різний підхід до поняття сім'ї в юридичному розумінні у різних галузях права⁴. Так, у житловому законодавстві на перший план висуваються такі озна-

¹ Див.: Советское семейное право. — М., 1982. — С. 44.

² Див.: Гражданское право. — Т. 3. — М., 1999. — С 280.

³ Див.: Белякова A.M., Ворожейкин Е.М. Советское семейное право. —
М., 1974. - С. 33.

⁴ Див.: Гражданское право. — Т. 3. — М., 1999. — С. 281.

69

ки, як спільне проживання та ведення спільного господарства (ст. 64 ЖК України). Згідно з ч. 2 цієї статті членами сім'ї наймача, крім його чоловіка, дружини, дітей і батьків, можуть бути визнані й інші особи, якщо вони постійно проживають з цією особою і ведуть з нею спільне господарство.

Сім'ї як історично визначеній організованій соціальній спіль­ності притаманні біологічна, господарська та ідеологічна функ­ції. Біологічна функція спрямована на продовження людського роду, фізичне та духовне відтворення суспільства і тісно пов'яза­на з ідеологічною. Господарська функція передбачає спільне використання доходів і ведення домашнього господарства. Вона може бути спрямована на спільне ведення бізнесу, передачу набутого майна у спадок. У селянській (фермерській) сім'ї ця функція дістає вияв у спільній підприємницькій діяльності по виробництву, переробці та реалізації сільськогосподарської про­дукції. Зміст господарської функції залежить від соціального прошарку, до якого належать члени сім'ї. Ідеологічна функція спрямована на взаємне виховання членів сім'ї, насамперед під­ростаючого покоління. її зміст також залежить від соціального прошарку, до якого належать члени сім'ї. Залежно від функцій у сім'ї треба розрізняти три види відносин: біологічні, майнові, ідеологічні. Біологічними є не тільки відносини, пов'язані з продовженням людського роду, а й ті, що виникають з кровного споріднення.

Не можна погодитись із Я. Шевченко, яка, критикуючи визначення поняття сім'ї, наведене у ст. З СК, зазначає, що критерії розмежування останньої як соціального осередку та правового феномена є поєднанням випадкових обставин, внас­лідок чого поняття сім'ї може бути поширене й на інші правові та соціальні явища. На її погляд, визнання того, що сім'ю утворюють особи, які проживають разом, пов'язані спільним побутом і мають взаємні права та обов'язки, породжує уявлення про щось подібне до комунальної квартири. Адже проживання разом і спільне ведення господарства можуть стосуватися будь-якої групи людей, які прихильно ставляться одне до одного. Однак ці люди можуть і не бути пов'язані сімейними узами. Що ж до взаємних прав та обов'язків, то їх характер взагалі може бути найрізноманітнішим¹.

Проте, стверджуючи наведене вище, Я. Шевченко аналізує лише ч. 2 ст. З СК і не враховує того, що у ч. 4 цієї статті

підкреслено, що сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не за­боронених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Відносини ж між особами, які проживають у кому­нальній квартирі, не грунтуються на шлюбі, кровному спорід­ненні, усиновленні. Крім того, до цих відносин не може бути застосована ознака спільного побуту. Зазначені особи пов'язані між собою не взаємними сімейними, а лише взаємними жит­ловими правами та обов'язками. Справді, як вже зазначалось, визначення поняття сім'ї, наведене у ст. З СК, є недосить вдалим. Однак стверджувати, що це визначення породжує уяв­лення про щось, подібне до комунальної квартири, не можна. Навряд чи можна погодитись і з 3. Ромовською, яка вважає, що треба визнати сім'єю двох одиноких літніх жінок, які про­живають разом, мають спільний бюджет і піклуються одна про одну¹. Адже при цьому відносини між зазначеними особами не грунтуються на шлюбі, кровному спорідненні, усиновленні, у них немає взаємних сімейних прав та обов'язків.

З поняттям сім'ї тісно пов'язане поняття права особи на сім'ю. Відповідно до ч. 1 ст. 4 СК особа, яка досягла шлюбно­го віку, має право на створення сім'ї. Право фізичної особи на сім'ю закріплене й у ст. 291 ЦК. Проте остання на відміну від ст. 4 СК передбачає право фізичної особи на сім'ю, тобто її право бути членом сім'ї, а не на створення останньої. Згідно зі ст. 291 ЦК фізична особа має право на сім'ю незалежно від віку та стану здоров'я. Вона не може бути проти її волі розлу­чена з сім'єю, крім випадків, встановлених законом.

Право на створення сім'ї є елементом сімейної правоздат­ності особи, яка досягла шлюбного віку, а не її суб'єктивним правом, оскільки йому не відповідає чийсь обов'язок. Суб'єк­тивному ж праву особи завжди відповідає обов'язок іншої особи або осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 СК сім'ю може створити особа, яка народила дитину, незалежно від віку. Це положення відпові­дає поняттю сім'ї, наведеному у ст. З СК.

Згідно з ч. З ст. 4 СК кожна особа має право на проживання в сім'ї. Дане положення відповідає ст. 51 Конституції, яка передбачає охорону державою сім'ї, дитинства, материнства і батьківства. Крім того, право на проживання в сім'ї тісно пов'язане з правом на житло, передбаченим ст. 47 Конституції.


¹ Див.: Шевченко Я.М. Проблеми нового Сімейного кодексу України // Проблеми законності. — Харків, 2003. — С 5—6.

70

¹ Див.: Ромовська З.В. Сімейний кодекс України. Науково-практичний коментар. — К., 2003. — С 20-21.

71

§ 2. Поняття та особливості сімейних правовідносин

Під сімейними правовідносинами треба розуміти відносини, що виникають зі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, взяття дітей на виховання. Крім того, вони можуть виникати в результаті встановлення опіки та піклування.

Треба зазначити, що, як вже підкреслювалося, норми сімей­ного права регулюють не усі відносини, що виникають зі шлюбу та сім'ї. Так, утвердження почуття обов'язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім'ї, а також побудова сімейних відносин на засадах взаємної любові та поваги, взаємодопомо­ги і підтримки можуть бути забезпечені не нормами права, а нормами моралі. А норми права лише сприяють цьому.

Як слушно зазначено в літературі, правові норми, що вста­новлюють умови і порядок укладення шлюбу, є початковою стадією правового регулювання тих майнових і особистих не-майнових відносин, які починають складатися між особами, які виявили бажання одружитися¹. Не є, наприклад, сімейними відносини між особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, оскільки заручини не породжують обов'язку вступу у нього. Водночас при цьому у зазначених осіб можуть виникати ци­вільно-правові зобов'язання. Так, згідно з ч. З ст. 31 СК особа, яка відмовилася від шлюбу, зобов'язана відшкодувати другій стороні затрати, що були нею понесені у зв'язку з приготуван­ням до реєстрації шлюбу та весілля.

Основні особливості сімейних правовідносин проаналізова­ні у першому параграфі першої глави першого розділу підруч­ника. На доповнення до викладеного зазначимо, що сімейні правовідносини мають суто індивідуальний характер. їх пра­вомочними та зобов'язаними учасниками є конкретні особи. Тому для цих правовідносин, як зазначено в літературі, є харак­терною відсутність абсолютних правовідносин². Водночас, як підкреслюють О. Іоффе³ та А. Сергеев⁴, серед сімейних право­відносин є й такі відносні правовідносини, в яких одночасно

беруть участь троє, а іноді й більше суб'єктів, які мають самос­тійні права та інтереси. Прикладом можуть бути правовідноси­ни, що складаються між батьками й дітьми. Однак у цьому разі немає множинності осіб у зобов'язанні, яка має місце в цивільному праві, оскільки, як зазначає М. Антокольська, право­вий зв'язок дитини з кожним із батьків є суто індивідуальним¹.

А. Сергеев допускає можливість існування досить обмеженої кількості абсолютних сімейних правовідносин. На його думку, такими є відносини, пов'язані з правом власності подружжя, що, як й будь-які відносини, пов'язані з правом власності, що регулюються цивільним правом, побудовані за моделлю абсо­лютних правовідносин². З цим твердженням навряд чи можна погодитись повністю. Адже відповідно до ч. 1 ст. 60 СК майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Особливістю суб'єктного складу правовідносин, що виникають зі спільної власності, є множинність її учасників. Тому правовідносини виникають не тільки між власником і невласником, а й між власниками. У літературі розрізняють зовнішні правовідносини, пов'язані зі спільною власністю (між співвласниками, з одного боку, і невласниками — з другого), і внутрішні (між самими спів­власниками)³.

Зовнішні правовідносини учасників спільної власності з тре­тіми особами мають абсолютний характер, який дістає вияв у тому, що співвласники наділені суб'єктивним правом спільної власності, а зобов'язані особи, коло яких не обмежене, повинні утримуватись від порушення цього права. Особливістю цих відносин є те, що правомочною стороною виступає не одна особа, а декілька.

Внутрішні правовідносини за своєю структурою є віднос­ними. Адже всі співвласники індивідуалізовані. Водночас їх внутрішні права та обов'язки щодо одне одного обумовлені наявністю самого права спільної власності як "стисненого"


' Див.: Гражданское право. — Т. 3. — М., 1999. — С. 257.

² Див.: Рясенцев В.А. Семейное право. — М., 1971. — С. 51; Советское
семейное право. — М., 1982.' — С. 49; Яковлев В.Ф. Гражданско-правовой
метод регулирования общественных отношений. — Свердловск, 1972. —
С. 161; Советское семейное право. — К., 1982. — С. 53; Антокольская М.В.
Семейное право. — М., 1999. — С. 95.

³ Див.: Иоффе О.С. Советское гражданское право. — Ч. 3. — Л., 1965. —
С. 195.

⁴ Див.: Гражданское право. — Т. 3. — М., 1999. — С. 291.