Geum.ru

Cols=2 gutter=24> 2004/№4 Засновники

Вид материалаДиплом

Содержание


психологічні студії
Психологічні дослідження соціального стану учнівської молоді
Рольова орієнтація
Риси особистості
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19
^

психологічні студії




Стефанія Макаренко

Психологічні особливості статево-рольової

ідентифікації учнівської молоді


З метою виділення гендерних розбіжностей розвитку психологічних осо-бливостей статево рольової ідентифікації учнівської молоді було проведено аналіз процесу гендеризації у сфері освіти, а також здійснено дослідження соціально-психоло-гічного стану дітей віком від 5 до 17 років.

Формально процес гендеризації у сфері освіти починається з того моменту, коли ди-тину віддають до навчального закладу, і про-довжується весь час, поки триває навчання.

У дитячих садочках нерідко спостері-гаємо поділ іграшок на дві групи: в одній можна побачити кубики, машинки, літачки, в іншій – ляльки, дитячий посуд, хоча всі вони можуть бути доступні кожному. Місця, в яких вони лежать розмежовані за статевою ознакою невидимими кордонами [8].

Починаючи від початкової школи і закінчуючи вищою освітою, багато хто з учителів вважає хлопчиків активними, здатними до прояву гніву, забіякуватими, мстивими, спроможними виправдовуватись і схильними до демонстративності, а дівчаток, навпаки – емоційними, слухняними, чуйними та наполегливими. Коли хлопчики ”зачіпають дівчаток”, як це вони нерідко роблять у молодшому віці, вчителі (як правило жіночої статі) часто ні словом, ні вчинком не кладуть цьому край, у такий спосіб сприяючи виробленню у хлопчиків відчуття своєї вищості. Чимало вчителів роблять припу-щення, що дівчатка, як правило, „люблять читати” й „ненавидять математику” та природничі науки й очікують протилежних уподобань від хлопчиків [1].

Спостерігаючи за роботою вчителів, можна побачити, що вони частіше надають слово хлопчикам і проводять з ними більше часу. Вони також ставлять хлопчикам складніші запитання, порівняно з дівчатками, і довше чекають на них відповіді. При цьому досить часто наполягають на тому, щоб хлопчики докладали більше зусиль, постійно нагадуючи їм, що вони здатні „робити це”.

Результати спостережень незмінно засвідчують, що особи чоловічої статі отри-мують більше уваги з боку вчителів, ніж представниці жіночої статі.

Коли у вчителів запитали, чому ті при-діляють більшу увагу хлопчикам, то відповідь була такою: “Тому, що хлопчики її більше потребують”.

Цікавим виявилося опитування, прове-дене серед хлопчиків, у якому їм пропонува-лось виявити своє ставлення до змісту нав-чального курсу. Відповіді не завжди були об'єк-тивними і часто мали помилковий характер.

Одна з причин того, що хлопчики поми-ляються, полягала в тому, що вони практично завжди ототожнюють себе з тим, що стано-вить зміст навчального курсу. Вони знають, що мають право на помилку, оскільки вона не завадить їм залишатися головними фігурами, віддзеркаленими у змісті навчального курсу.

У перші роки навчання діти опановують читання, відкриваючи у такий спосіб для себе щось нове. Крім того, вони починають стежи-ти за змістом інших засобів масової інформа-ції. Відслідковуючи вплив ЗМІ на розвиток особистості дитини, можна говорити про те, що вони незмінно засвідчували наявність статевих відмінностей прочоловічого ухилу.

Представниці жіночої статі були недо-статньо репрезентовані на картинках, у заголовках, у ролі головних героїнь, а нерідко їх не було зовсім. Окрім того, образи осіб жіночої статі були, зазвичай, малозначущі, другорядні. Їхні дії обмежувалися коханням, очікуванням або наданням допомоги, тоді як особи чоловічої статі займалися ризико-ваними справами і розв’язанням проблем. Жінкам не надавали можливості мати якесь заняття чи опанувати якусь професію; материнство подавалося як цілоденна довічна справа. У біографічних творах жінок часто зображують залежними. Наприклад, Марію Кюрі описують радше як помічницю її чоловіка, а не як блискучого науковця й лауреатку Нобелівської премії, якою вона була [2]. Наукових джерел, що досліджують гендерну нерівність у вітчизняній літературі недостатньо.

Прикладом можуть бути дослідження, проведені у 1975 р. Департаментом охорони здоров’я, освіти та соціального захисту США. Було проаналізовано 134 читанки та хресто-матії, видані шістнадцятьма різними видав-цями. Що стосується малюнків, історій та мовних засобів, використовуваних для опису чоловічих і жіночих характерів, то історії „про хлопчика” переважали кількість історій „про дівчинку”. Це було співвідношення п’ять до двох, де чисельність дорослих героїв чоловічої статі втричі перевищувала кількість героїнь. Біографій чоловіків було в шість разів більше від життєписів жінок, а „чоловічих казок” – учетверо більше за ”жіночі” [3].

Звичайно, за останню чверть століття відбулися певні зміни. У сучасних дитячих книжках дівчаток і жінок уже не так часто зображають пасивними, позбавленими амбі-цій чи намірів щодо кар’єри, проте їм усе ще приписують більшу, порівняно з хлопчиками, зацікавленість домашнім життям. Справді, головна зміна, якої зазнали образи жінок у всіх засобах масової інформації – книжках, телепрограмах і кінофільмах, полягає в тому, що їх уже не зображають у вигляді безпо-радних домашніх помічниць. Як і в реаль-ному житті, жінки на сторінках книжок поки-дають домівку та їдуть працювати. Однак, у зображенні чоловіків і хлопчиків відсутні якісь зміни, які б засвідчували виникнення бажання виховувати і доглядати дітей.

Ситуація, виявлена у дитячих книжках повторюється і в інших засобах інформації. Телебачення, кінофільми, музичні відеофіль-ми – усе це тиражує гендерні стереотипи. Телебачення відводить частину свого часу розважальним програмам та комерційній рекламі для маленьких дітей, а також для школярів. Для багатьох дітей телебачення становить одне з основних розважальних знарядь, а для батьків телевізор нерідко виконує функцію домашньої няньки.

Не можна сказати, що програми у засобах масової інформації мають безпо-середній вплив на гендерну поведінку дітей. Попри те, що уявлення дітей про гендер зазнає впливу мас-медіа, діти, окрім того, мають справу з реальним світом людей, які відхиляються від цих стереотипів. Мас-медійні презентації стають просто ще одним елементом процесу вибудовування дитиною своїх уявлень про гендер, складовою „формування поняття” про гендер, яке вона здійснює. Особливо разючого негативного впливу немає тільки тому, що, здебільшого властивий людині процес пізнання – це радше постійне накопичення інформації, поглядів і способів реагування, а не раптове прозріння чи усвідомлення.

Гендерні стереотипи у мас-медіа та зазвичай непомітна дискримінація в самій навчальній аудиторії, спричиняють розхо-дження між дівчатками та хлопчиками в юнацькому віці. Попри те, що в початковій школі дівчаткам більше притаманне почуття власної гідності і вони досягають кращих результатів, порівняно з маленькими хлопчи-ками, у неповній середній школі самооцінка в дівчаток різко падає. Коефіцієнти ІQ у дівчаток знижуються приблизно на тринад-цять позицій. А у хлопчиків вони знижуються приблизно на три позиції. Дівчатка відкри-вають для себе той факт, що їх цінують біль-ше за їхню зовнішність, а не за їхні таланти.

Внаслідок цього дівчатка проживають свої юнацькі роки у школі абсолютно не так, як хлопці, хоча дані сучасних досліджень говорять про те, що саме хлопчики, а не дівчатка є новими жертвами істотної гендерної дискримінації в школах. Зрештою, як почувають вони себе у сучасних школах говорить той факт, що всі вони змушені сидіти на уроках тихо, підіймати руку і бути слухняними – все це є надзвичайним насиль-ством над їхньою „природою”, зумовленою рівнем тестостерону, невгамовною грайли-вістю. У школах переважно працюють жінки, які, звичайно, зорієнтовані на дівчат. Але, якщо від доволі жвавого хлопчика очікувати, що він буде поводити себе, як дівчинка, то це означає, що психологічно буде відбуватися руйнування самоповаги. Психологи стверд-жують, що наслідком процесу навчання може стати „патологізація хлопчиків”. Переважно, хлопчики рухливіші й імпульсивніші, тому при роботі з ними потрібно враховувати їхні фізичні потреби і задовольняти їх [4].

Агресивність у хлопчиків не завжди має біологічні корені. Вона здебільшого буває соціальної природи і супутнім продуктом надмірної захопленості галасливою та невга-мовною грою, яка сама по собі є здоровим і приємним заняттям. Ця надмірність культи-вується хлопчиками для того, щоб не осоро-митися перед іншими хлопцями. Вони нама-гаються перевершити сподівання своїх ровес-ників. Замість того, щоб некритично вітати „хлопчачу культуру”, ми могли б проаналі-зувати той момент, коли хлопці перестають бути власне хлопчиками і починають де-монструвати свою маскулінність, хизуватися нею під прискіпливими поглядами своїх товаришів. Аналогічно можна спостерігати за психологічними „роз’єднаннями” у малень-ких дівчаток. Перше зіткнення з гендерною нерівністю, яка стає причиною гендерного розриву у юності, виражається у тому, як наполегливі, самовпевнені та гордовиті ма-ленькі дівчата „втрачають свій голос”.

Те, що дівчата „втрачають свій голос”, означає, що вони починають недооцінювати свої можливості, особливо в тих галузях нав-чання, які традиційно вважаються більш „чо-ловічими”: математика та природничі науки [5]. Саме цією відмінністю, а не якоюсь уяв-ною дискримінацією хлопчиків, пояснюється той факт, що отримані дівчатами середні бали у тестуванні з математики та природничих наук наближаються зараз до відповідних ба-лів у хлопчиків. Серед хлопчиків дуже багато таких, які, переоцінивши свої здібності, опановують складні курси з математики та природничих наук довше, ніж це треба було б робити. Через те у них можуть знижуватися середні бали успішності. Натомість невелика група дівчат у класі, здібності та самоповага яких виявляються достатніми, аби надати їм змогу „проникнути” у чоловічу царину, сприяють підвищенню у них середніх балів. Аналогічний процес відбувається у сфері гуманітарних і соціальних наук. Приміром, за середніми балами тестування з англійської та іноземних мов дівчатка також випереджають хлопчиків. Однак причину цього слід шукати не у „зворотній дискримінації”, а в тому, що хлопці наштовхуються на норми маскулін-ності. Хлопці вважають англійську мову „жіночим” предметом.

Як правило, хлопчики не терплять англійську та іноземні мови з тих самих причин, з яких дівчатка полюбляють ці предмети. В англійській мові, вважають дівчата, немає важких і жорстких правил і урок радше нагадує обмін думками з певної теми, до того ж погоджуються, що думка кожного однаково цінна.

Як приклад, можна навести висловлю-вання школярки, яка поглиблено працює над вивченням англійської мови: „Я відчуваю в собі схильність до вивчення англійської мови, оскільки тут є певна свобода, не боячись, що твоя відповідь буде відкинута як помилкова, на відміну від таких предметів, як математика та природничі науки” [7].

Проблема полягає не в тому, що шкільна практика „фемінізує” хлопчиків, а радше в тому, що ідеологія традиційної маскулінності заважає їм прагнути бути успішними. Завдання, що закладені у шкільну програму, не завжди вимагають великих зусиль у їх виконанні і це може розхолод-жувати хлопців. При опитуванні з приводу виконання домашніх завдань відповіді хлоп-чиків були такими: „Виконувати завдання – дівоча справа”. Такі зізнання перегукуються з відповідними висновками соціологів, які утвердилися в науці після новаторського дослідження, в якому було визначено поняття „прихованого навчального плану” серед юнаків, згідно з яким хлопці з гарною зов-нішністю та спортивною статурою незмінно заслуговують вищої оцінки в очах своїх однолітків, ніж успішні в навчанні хлопці.

„Двобій статей” – це гра з нічийним результатом, незалежно від того, відбу-вається він у наших навчальних закладах чи за їх межами. Обидві сторони: дівчатка і хлопчики виграють від справжньої гендерної рівності лише тоді, коли кожний крок на шляху жіночого поступу йде на користь протилежній статі. Тільки взаєморозуміння може піднести на новий щабель процес гендерної ідентичності освіти у навчальних закладах [8].


^ Психологічні дослідження соціального стану учнівської молоді.


Більшість книг та статей, присвячених вихованню дітей та їх віковим особливостям, містять інформацію про дітей взагалі, не враховуючи гендерних відмінностей. Звичай-но діти мають певне коло потреб та однако-вих вікових завдань, але маленькі діти вже з самого початку свого життя пізнають, хто вони є – хлопчики чи дівчатка. Гендерна ідентифікація для них дуже важлива і не лише для того, щоб знати, як поводитися, а й щоб зрозуміти „хто я?”.

У певні періоди життя дівчатка та хлопчики розвиваються дуже схоже, а в інші періоди їхній розвиток має свої особливості. Ця гендерна відмінність та схожість потребує усвідомлення і врахування.

У сучасній сім’ї в Україні, як свідчать соціально-психологічні дослідження, вихо-вання дівчаток та хлопчиків відбувається на таких двох головних інформаційних засадах. З одного боку, це соціальна естафета культурних традицій виховання, яку сім’я успадкувала та зберегла, незважаючи на соціально-політичний тиск комуністичного режиму. Корені цих традицій сягають ХІХ – початку ХХ століття. Відповідно до цих традицій в суспільстві існують глибокі розбіжності у розумінні соціально-психологічного статусу чоловіка і жінки. Виходячи з цього, хлопчиків та дівчат виховують не як рівних особистостей у суспільстві, а як представників статі. Це формує жорсткі моделі їхньої поведінки: у родині, на роботі та в суспільстві.

З іншого боку в українському суспільстві все більшого поширення набувають сучасні демократичні погляди на роль жінки і чоловіка в суспільстві. Між цими двома інформаційними потоками існують певні суперечності. Вия-вилось, що пряма інформаційна “атака” досягнень та хиб західної демократії не привела до очікуваного впливу на населення України, а навпаки – зросла його тривога й невпевненість. Спостерігаємо психологічну кризу українсь-кого суспільства на рівні сім'ї та виховання підростаючого покоління. Ознаками такої кризи є втрата людиною моделей майбутнього, освіти та виховання дітей, невизначенісь моделі національної самоідентифікації, релігійного виховання тощо.

Україна нині помітно відстає в інформаційному забезпеченні сім'ї та закладів освіти з проблем гендерного виховання. Соціально-психологічний, психо-історичний та гендерний аналіз системи виховання підростаючого покоління в Україні свідчить, що існують певні гендерні стереотипи у вихованні дівчаток та хлопчиків на всіх рівнях діяльності суспільства (таб. 1).

Таблиця 1

Традиційний стереотип виховання

Цінності

дівчина
юнак

сім'я
кар'єра

дім
гроші як засіб самовизначення

взаємини між людьми
влада

освіта

освіта як складова частина

злагода
кар'єри та влади

^ Рольова орієнтація

гендерна меншовартість
гендерна пріоритетність у досягненнях у суспільстві та сім'ї

домогосподарка
заробітчанин

мати
власник

трудівниця
господар

сімейний менеджер
людина, яка вимагає, щоб її обслуговували

служниця
син




трудоголік




сімейне пугало («ось я батькові розповім...»)

^ Риси особистості

слухняна
стриманий

відповідальна за сім'ю
впевнений у собі

покірна
майстровитий

активна у всіх питаннях
безкомпромісний

контролер
схильний до агресивного розв'язання конфліктів

миротворець
активний у сексуальних стосунках

бездоганна
пасивний у всіх питаннях життя сім'ї