Кримінального судочинства

Вид материала

Документы

Содержание Доручення посадовим особам установ, підприємств та організацій проведення ревізій, інвентарізацій, відомчих перевірок та відомчи

Подобный материал:

• Поняття І завдання кримінального процесу в період формування правової держави в Україні, 43.76kb.
• Дипломна робота на тему: Міжнародний кримінальний суд: структура та компетенція, 1069.49kb.
• 1. Предмет, основні поняття І завдання кримінального процесу України, 38.65kb.
• Методичні рекомендації з питань вивчення кримінального права для вчителів які викладають, 564.86kb.
• Одеська Національна Юридична Академія Миколаївський Навчальний Центр Прокурорсько-слідчий, 842.88kb.
• Та принципи кримінального права, 6589.81kb.
• Лекція №1. Поняття І сутність кримінального процесу., 4192.56kb.
• Питання для державних іспитів з кримінального права та кримінального процесу для факультету, 63.71kb.
• Ду першої інстанції І виконуваних ним функцій в цій частині роз­витку цивільного судочинства, 230.07kb.
• Рішення Конституційного Суду n 8-рп/2008 ( v008p710-08 ) від 22. 04. 2008 } Розділ, 1840.42kb.

предметов и документов в стадии возбуждения уголовного дела. - Омск, 1990. - С. 20.

}{] «-p_{nij л}„..~ f ift

83

„82

особа, що володіс доказовим матеріалом'

Витребування матеріалів охоплює такі дії: а) направлення вимоги особі чи організації; б) доставления об'єкта, що витребується, і відображення цього факту та індивідуальних ознак об'єкта в матеріалах перевірки; в) залучення об'єкта до цих матеріалів (відразу після отримання або після додаткових дій з встановлення їхньої належності)⁸³.

Вказані дії повинні супроводжуватися відповідним процесуальним оформленням. Так, вимогу, на нашу думку, слід відображати в постанові про витребування матеріалів, а факт передачі об'єкта констатувати в протоколі витребування. До змісту протоколу слід включати відомості про: посадову особу, що витребовує матеріал; час і місце витребування об'єкта; особу, у якої витребовуються матеріали; самі матеріали (місце їхнього знаходження, стан, індивідуальні ознаки, обсяг, розміри, вагу тощо); упаковку матеріалів. З метою надання отриманим об'єктам доказового значення їх необхідно оглянути, відобразивши результати огляду у протоколі витребування.

Після порушення кримінальної справи витребувані матеріальні об'єкти у встановленому законом порядку можуть бути визнані речовими доказами у справі.

У разі, коли в результаті діяльності в стадії порушення справи не будуть установлені підстави для порушення справи, то питання про витребувані матеріали має бути вирішене постановою про відмову у порушенні кримінальної справи за правилами, установленими ст.81 КПК.

Процесуальний порядок витребування належних до провадження матеріалів необхідно закріпити в окремих статтях глави 8 КПК:

"Витребування матеріалів":

"1. Витребування матеріалів, які мають значення для вирішення заяв і повідомлень про злочини, провадиться дізнавачем, слідчим, прокурором, суддею в разі, коли вони мають точні дані про те, що предмети або документи знаходяться у певної особи.

2. Про витребування матеріалів дізнавач, слідчий, прокурор і суддя
   виносять постанову, а суд - ухвалу.
   
3. Про факт передачі витребуваних матеріалів складається протокол
   у двох примірниках. У протоколі вказуються відомості щодо посадової
   особи, якій передано матеріали; часу і місця передачі витребуваних
   об'єктів; особи, у якої вони витребувані; індивідуальних ознак, місця
   знаходження, стану, обсягу, розміру, ваги матеріалів, використаних під
   час передачі об'єктів технічних засобів; упаковки матеріалів. Обидва
   

⁸² Ляш А А. Вещественные доказательства в досудебных стадиях уголовного процесса. Автореф. дне. ...канд юрид. наук - К., 1988 - С. 18.

³ Там само.

84

примірники протоколу підписуються посадовою особою, що одержала матеріали, і особою, у якої вони були витребувані. Один примірник протоколу вручається під розписку особі, у якої витребувані матеріали.

4. Витребувані об'єкти зберігаються разом із матеріалами: прова
   дження за правилами, установленими для зберігання речових доказів у
   кримінальних справах.
   
5. У разі відсутності підстав для заведення кримінальної справи пи
   тання про витребувані матеріали вирішується постановою про відмову в
   заведенні справи за правилами, установленими ст.81 цього Кодексу."
   

"Обов'язковість видачі матеріалів, предметів, документів":

"1. Посадові особи і громадяни не вправі відмовлятися пред'являти чи видавати документи, предмети, інші матеріали, що витребуються дізнавачем, слідчим, прокурором, судом або суддею під час провадження за заявами і повідомленнями про злочини.

2. Видача документів, які містять дані, що складають державну або службову таємницю, провадиться з додержанням існуючих правил, які забезпечують нерозголошення цих даних."

Доручення посадовим особам установ, підприємств та організацій проведення ревізій, інвентарізацій, відомчих перевірок та відомчих експертиз. У ході дослідчого кримінального процесу може виникнути необхідність отримання інформації про виробничу, фінансову, господарчо-розпорядчу або іншу діяльність, що являє собою зміст певної функції підприємства, організації чи установи. Як діяти в цій ситуації особі, що веде процес, законом не визначається. Тому доцільно було б дозволити органу дізнання, слідчому, прокуророві та судці давати при виникненні таких ситуацій посадовим особам, що здійснюють управління зазначеними видами діяльності, доручення про проведення ревізії, інвентаризації, відомчої перевірки та відомчої експертизи. Провадження таких дій з метою об'єктивною відображення їхніх результатів доцільно доручати вищестоящим органам щодо тих, що перевіряються.

Рішення про провадження таких пізнавальних дій має оформлятися процесуальним актом у формі постанови про доручення провадження однієї з вказаних дій. Хід та результати провадження ревізій, інвентаризацій, відомчих перевірок та експертиз доцільно відображати у відповідному акті ("про проведення ревізії", "про проведення відомчої перевірки" тощо), оскільки складання саме такого документа передбачене відомчими інструкціями про порядок організації і проведення ревізій та інших дій з перевірки діяльності підприємств й отримало закріплення у правозастосовчій практиці.

Суттєвим моментом, що характеризує всі розглядувані пізнавальні дії, є те, що посадові особи, які їх проводять, не можуть залучатися ор-

85

ганами дізнання, досудового слідства, прокуратури ті суду як експерти чи спеціалісти у кримінальних справах, підставами до порушення яких стани фактичні дані, отримані в результаті провадження цих дій.

Сутність доручення про провадження ревізії полягає у вимозі з боку правоохоронних органів здійснення перевірки виробничої та фінансово-господарської діяльності підприємства. Оскільки фактичні дані, з метою отримання яких потребується провадження ревізії, повинні виходити від органів контролю, компетентних оцінювати господарчу діяльність⁸⁴, то вирішувати питання про терміни призначення ревізії, компетентність спеціалістів за фахом, вказаним у дорученні про провадження ревізії, забезпечення об'єктні ності ревізора зобов'язана приймати посадова особа, що призначає ревізію на вимогу правоохоронного органу.

У статті 66 КПК закріплено загальне положення про те, що особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор і суд мають право вимагати від підприємств, установ та організацій і їхніх посадових осіб проведення ревізій. Для конкретизації цього загального правила стосовно стадії порушення кримінальної справи та визначення процесуального порядку вимоги і провадження ревізії главу 8 КПК слід доповнити статтею "Доручення про провадження ревізії"" такого змісту:

"1. З метою перевірки виробничої і господарчо-оперативної діяльності підприємств, установ, організацій орган дізнання, слідчий, прокурор, суд (суддя) мають право доручати посадовим особам органів відомчого контролю, що є компетентними оцінювати названу діяльність, провадження ревізій.

2. Рішення про доручення провадження ревізії оформлюється по
   становою органу дізнання, слідчого, прокурора, судці або ухвалою суду.
   
3. Порядок і строки провадження ревізій встановлюються відомчи
   ми нормативними актами."
   

Враховуючи, що провадження ревізії потребує багато часу, що іноді перевищує нормативні строки стадії порушення справи, особа, яка веде процес, може вирішити питання про отримання необхідної інформації шляхом призначення і проведення інвентаризації. Ця пізнавальна дія полягає у дорученні відповідним органам (тим же, які мають право призначити і ревізію) проводити дії, змістом яких є здійснення фактичного контролю за станом матеріальних засобів, у натурі.

Процесуальний порядок доручення про провадження інвентарізації слід також закріпити в окремій статті глави 8 КПК під назвою "Дору-

⁸⁴ Климова '3.11. Процессуальная сущность требования производства ревизии и се проведение при расследовании преступления: Авгореф. дис. . ынд. юрнд. наук. - М., 1974.-С. 11.

86

чення про провадження інвентаризації" такого змісту:

1 3 мстою ніниачсшія сіану матеріальних засобів підприємства, установи, організації орган дізнання, дізнавач, слідчий, прокурор, суддя і суд мають право доручати посадовим особам органів відомчого контролю провадження інвентаризацій.

2. Рішення про доручення провадження інвентаризації оформляєть
   ся постановою органу дізнання, дізнавача, слідчого, прокурора, судді
   або ухвалою суду.
   
3. Порядок і строки провадження інвентаризації визначаються ві
   домчими нормативними актами.
   

Відомча перевірка стосується лише питань господарчо-розпорядчої та оперативної діяльності підприємства, її провадження доручається конкретному підприємству, організації, установі тільки в разі, коли предметом перевірки є подія, у результаті якої спричинена шкода життю або здоров'ю людей і пов'язана за часом і місцем зі здійсненням робітниками чи службовцями підприємства своїх функціональних обов'язків. Так, перевірка обставин події може бути доручена правоохоронним органом посадовим особам підприємства, якщо ця подія відбулася як протягом робочого часу (включаючи встановлені перерви), так і протягом часу, необхідного для упорядкування засобів виробництва, одягу тощо до провадження або після закінчення роботи, а також у разі виконання робіт у позаурочний час, вихідні і святкові дні на території підприємства або поза її межами під час виконання роботи за завданням підприємства, або в разі доставления робітників (службовців) до місця роботи транспортом, наданим підприємством.

Фактичні дані, що отримуються в результаті провадження перевірки, як правило, слугують засобом встановлення обставин, які викликали нещасні випадки, професійні захворювання або аварії на підприємствах, установах чи організаціях. Порядок І методи проведення відомчої перевірки, її строки та учасники визначаються "Положенням про розслідування й облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах та організаціях". До правоохоронного органу, що доручив провадження перевірки, мають бути відправлені разом з актом про її результати також усі матеріали, які відображають хід і зміст перевірних дій (протокол огляду місця аварії, ескіз місця аварії, протоколи опитувань, результати лабораторних досліджень тощо).

З метою правової регламентації, а також встановлення єдиного порядку проведення відомчої перевірки дана пізнавальна дія має бути закріплена в окремій статті гл. 8 КПК з назвою "Доручення про провадження відомчої перевірки":

87

"1. У разі, коли діянням, про яке надійшла інформація, заподіяно шкоду життю і здоров'ю людей, і це діяння пов'язане за часом і місцем зі здійсненням робітниками та службовцями підприємств, установ, організацій своїх функціональних обов'язків, орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя або суд доручають посадовим особам органів відомчого контролю провадження перевірок підлеглих їм осіб і- структурних підрозділів.

2. Рішення про доручення відомчих перевірок оформляється поста
   новою органу дізнання, слідчого, прокурора, судді або ухвалою суду.
   
3. Порядок і строки провадження відомчих перевірок встановлю
   ються Кабінетом Міністрів України.
   
4. Органу, який доручив провадження відомчої перевірки, поса
   довими особами, що провадили її, разом з актом перевірки надсила
   ються матеріали, які відображають хід, зміст і результати перевіряль-
   них дій".
   

2.4. Вирішення органами дізнання заяв,

повідомлень та іншої інформації про злочини

2,4,1. Прийняття рішення

про порушення кримінальної справи

Прийняття рішення щодо порушення кримінальної справи свідчить про встановлення в ході розглядуваної стадії ознак злочину в діянні, про яке надійшла первинна інформація, а також достатніх фактичних даних, що підтверджують наявність цих ознак, і про необхідність переведення провадження в стадію досудового розслідування. Саме тому П.П. Під-юков пропонує іменувати його рішенням "про початок розслідування кримінальної справи" і відмовитися від терміна "порушення", оскільки він "має, в основному, біопсихологічне забарвлення і може бути застосований до живих органів"⁸⁵.

З такою думкою навряд чи можна погодитися, оскільки "порушити" означає "викликати, породити будь-який стан у будь-кому (чому)"⁸⁶. Як бачимо, дане слово може вживатися не тільки стосовно живих організмів. За смисловим же значенням воно відображає функціональність, притаманну розглядуваній дії, а саме: породження нового стану в кримінальному процесі, що характеризується виникненням його нової фор-

⁸⁵ Пидюков II.11. Отказ в возбуждении уголовного дела по реабилитирующим осно
ваниям: Автореф. Дис. ...канд. юрид. наук / КВШ МВД СССР. - К., 1990. - С. 14.

⁸⁶ Ожегов С.И. Словарь русского языка - М., 1991. - С. 95.

88

ми - досудового розслідування. Тому термін "порушення" може бути

' • • • R7

застосований І для позначення аналізованого рішення .

У зв'язку з цим, на наш погляд, потребують уточнення деякі терміни, які вживаються для позначення понять, що стосуються дослідної кримінально-процесуальної діяльності. Так, у ч.І ст.94 КПКдано перелік джерел первинної інформації про злочин, які як у законі, так і у науковій літературі отримали назву "приводи до порушення кримінальної справи". У зв'язку з новим підходом до аналізу процесу діяльності, здійснюваної за заявами та повідомленнями про злочини, застосування даного терміна вважається неправильним. Причина існування сьогодні такого терміна полягає, на нашу думку, у витоках генези поняття "порушення кримінальної справи". КПК УРСР, уведений у дію Постановою ВУІДВК від 13 вересня 1922 p., містив норму про те, що за наявності приводів (заяв) і за наявності в заяві вказівок на склад злочину органи дізнання розпочинають дізнання, а слідчий - досудове слідство. Як видно зі змісту цієї норми, ніяких дій з дослідження інформації, що містилась у заяві, не передбачалось. Таким чином, у період чинності вказаного КПК УРСР заяви дійсно були приводом до порушення кримінальної справи, оскільки відразу ж після їхнього надходження проводилося дізнання або слідство у кримінальній справі. Але й після того, як було дозволено проводити перевірку за допомогою відповідних дій, заяви та повідомлення у КПК УРСР (у тому числі і в нині чинному КПК України) зберегли статус "приводів до порушення кримінальної справи".

У даному разі спостерігається колізія між історичним наступництвом у законодавстві та змінами змісту діяльності, що відбулися внаслідок внесення доповнень до нього. Якщо КПК УРСР 1922 р. дозволяв проведення досудового розслідування безпосередньо після отримання заяви, то остання без сумніву була поштовхом до порушення кримінальної справи або, іншими словами, приводом до її порушення. За чинним КПК України після прийняття заяви прийняттю рішення про порушення кримінальної справи передує діяльність, змістом якої є реєстрація заяви, її дослідження, вжиття заходів з попередження або

Стосовно назви аналогічного рішення, що приймається митними органами, слід відзначити, що термін «рішення про порушення кримінальної справи і проведення дізнання у справах про контрабанду», «пропонований у МК України, є не зовсім удалим. При-йпяіія рішення про порушення сирами само по собі вже персдбачаї проведення дізнання або досудового слідства у цій справі, тому паюлошуваги на цьому в -законі с зайвим. Конкретизація того положення, що справа порушується саме у зв'язку з учиненням контрабанди, також невиправдане, тому що це означало б, що кожною разу, порушуючи кримінальну справу за ознаками конкретного злочину, органам дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду доводилося б у назві постанови про прийняття рішення щодо порушення справи зазначати кваліфікацію злочину.

89

припинення злочину і т.ін. Саме до цієї діяльності а не до провадження дізнання чи досудового слідства, спонукають посадовців відповідних державних органів заяви та повідомлення, що до нчх надходять-.

У зв'язку з цим слід погодитися із запропоновані- м А.Я. Дубинським терміном "приводи до початку кримінально-процесуллної діяльності'**, під якими слід розуміти джерела відомостей про скоєний чи підготовлюваний злочин, що надійшли до державного органу, уповноваженого законом на ведення кримінального процесу ".

У науковій літературі, присвяченій проблемам стадії порушення кримінальної справи в її традиційному розуміьні, досліджувалось поняття "підстави до порушення кримінальної справи". При цьому під підставами розуміють достатні дані, що вказують на наявність ознак злочину. Таке визначення дається і в кримінально-процесуальному законодавстві (ч.2 ст.94 КПК). Це положення звичайно є правильним, але тільки в тому разі, коли результатом провадження порушеної справи є встановлення ознак злочину і достатніх даних, що на них указують, і як наслідок - прийняття рішення про порушення кримінальної справи. При цьому мова йде про наявність підстав для порушення кримінальної справи, що є складовою частиною результату діяльності в . Але в результаті цієї діяльності можуть прийматися, як відомо, й інші рішення. Таким чином, під підставами, про які йдеться в законі (ч.2 ст.97 КПК), необхідно розуміти ті фактичні дані, що мають бути покладені в основу під час прийняття одного із підсумкових рішень, а саме: про порушення кримінальної справи. Ці дані одержуються органом дізнання, слідчим, прокурором, судом шляхом здійснення певних пізнавальних дій. Зовсім інший характер мають відомості, що містяться в шявах та повідомленнях про злочин. Як було зазначено раніше, специфіка цих відомостей полягає в тому, що завдяки їхній змістовній стороні відбувається спонукання компетентних органів до початку процесуальної діяльності. Тому дані, що є у приводі до початку кримінально-процесуальної діяльності, мають бути визначені як "підстави до початку кримінально-процесуальної діяльності".

Поняття "приводи до початку кримінально-процесуальної діяльності" та "підстави до початку кримінапьно-процесуальчої діяльності" перебувають у певному взаємозв'язку і вже тому мають бути відображені в одній статті КПК. У зв'язку з цим назву ст.94 КПК елі/, викласти в такій редак-ції:"Приводи та підстави до початку кримінально-процесуальної діяльності", а в ч.І цієї статті слова "порушення кримінальної справи" замінити на слова "початку кримінально-процесуальної діяльності", а частину 2 ст.94

⁸⁸ Дубинский А Я Понятие, структура и содержание уголовно-процессуальной деятельности // Проблемы соц. законности. - X., 1989. - Вьт. 24. - С. 51.

90

КПК сформулювати так: "Підставою до початку кримінально-процесуальної діяльності є наявність в одному із приводів вказівок на ознаки злочину".

У плані вдосконалення правового регулювання порядку порушення кримінальної справи слід висловити такі рекомендації. Як відзначалося, джерела інформації, вказані в ч.І ст.94 КПК, мають значення приводів до початку кримінально-процесуальної діяльності, а не до порушення кримінальної справи. Тому із частини 1 ст.98 КПК "Порядок порушення кримінальної справи" слово "приводи" треба вилучити. У цій же нормі говориться про "підстави, вказані в ст. 94" Оскільки в частині 2 ст.94 КПК має міститися термін "підстави до початку кримінально-процесуальної діяльності", а в частині 1 ст.98 КПК - "підстави до порушення кримінальної справи", то в останній нормі необхідно розкрити зміст поняття "підстави до порушення кримінальної справи", під якими розуміються достатні дані, що вказують на наявність ознак злочину. З урахуванням висловлених зауважень частину 1 ст.98 КПК можна було б викласти в такій редакції: "У разі встановлення в ході перевірки заяви або повідомлення достатніх даних, що вказують на наявність ознак злочину, прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані винести постанову, а суд - ухвалу про порушення кримінальної справи, зазначивши підстави для прийняття такого рішення, статтю кримінального закону, за ознаками якої порушується справа, а також - подальше її направлення".

Потребує вдосконалення також правова регламентація діяльності прокурора з нагляду за дотриманням законності під час провадження у стадії порушення справи. Виходячи зі змісту тексту ст.100 КПК "Нагляд прокурора за законністю порушення кримінальної справи", можна дійти висновку про те, що прокурор здійснює нагляд тільки за законністю прийняття двох видів рішень у цій стадії: про порушення кримінальної справи і про відмову у порушенні справи. Але цим наглядова функція прокурора не обмежується. Вона розповсюджується на всю діяльність органів, що ведуть провадження. Оскільки стаття, що розглядається, є загальною для стадії порушення кримінальної справи, то вона має відображати загальні положення діяльності прокурора з нагляду за дотриманням законів під час прийняття, реєстрації, перевірки та вирішення заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини. У зв'язку з цим ст.100 КПК доцільно викласти у такій редакції: "Нагляд за законністю прийняття, реєстрації, перевірки та вирішення заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини здійснює прокурор."

Завершуючи аналіз рішення про порушення кримінальної справи, слід зазначити, що прийняття такого рішення породжує певні наслідки.

91

Наслідки прийняття рішення про порушення справи досліджені B.C. Зе-ленецьким. До таких наслідків автор відносить:

1. Виникнення (поява) такого специфічного процесуального утворен
   ня, яким є кримінальна справа, під якою розуміється особливе документа
   льне утворення, сформоване згідно з рішенням органів дізнання, слідчого,
   прокурора, судді або суд}' про її порушення з метою фіксації у встановле
   ному законом порядку факту, змісту та результатів кримінально-
   процесуальної діяльності у зв'язку із вчиненням конкретного злочину для
   забезпечення реалізації кримінальної відповідальності винної особи, захи
   сту прав і законних інтересів громадян, трудових колективів, держави і
   суспільства в цілому.
   
2. Реєстрація кримінальної справи як особливого об'єкта статистич
   ного обліку та звітності відповідно до вимог Інструкції про єдиний облік
   злочинів (затвердженої Генеральним прокурором України 21 грудня 1995
   р.) та Інструкції щодо складання статистичного звіту за формою № 2
   "Про роботу прокурора" (затвердженої наказом Генерального прокурора
   України № 17 від 29 жовтня 1996 p.).
   
3. Прийняття справи до свого провадження особою, яка винесла та
   ке рішення, або направлення нею даної справи за підслідністю для здій
   снення такої ж процесуальної дії іншою посадовою особою, наприклад,
   

89

дізнавачем .

4. Повідомлення заявника або посадових осіб установи, підприємс
   тва та організації, що повідомили про злочин, про характер прийнятого
   рішення.
   
5. Формування наглядового провадження прокурором згідно з пра
   вилами, установленими Інструкцією з діловодства в органах прокурату
   ри України, затвердженою наказом Генерального прокурора України №
   25 від 22 грудня 1994р.
   
6. Трансформація легального, відкритого (гласного) провадження за
   заявами і повідомленнями про злочини в секретне провадження у кримі
   нальній справі (ст.4.46 "Зводу відомостей, що складають державну таєм
   ницю", затвердженого наказом Державного комітету України у питаннях
   державних секретів № 47 від 31 квітня 1995 p.).
   

7. Правова констатація в спеціальному процесуальному акті не
тільки факту скоєного злочину, але й реального існування в конкретних

1

просторово-часових межах відповідних кримінально-правових відносин, що виникли між державою і конкретною особою в момент учинення злочинного акту.

8. Застосування заходів попереджувального обмеження згідно зі ст.98¹ КПК щодо особи, стосовно якої порушено кримінальну справу⁹⁰.

Оскільки настання таких наслідків є характерним для всіх кримінальних справ, то є цілком очевидним, що вони притаманні і рішенню про порушення кримінальної справи про контрабанду.

Окрім зазначених (їх можна назвати основними) наслідків, прийняття рішення про порушення кримінальної справи викликає настання особливих (притаманних тільки цьому рішенню) наслідків.

Першим таким наслідком є відправлення копії постанови про порушення кримінальної справи, складеної начальником чи заступником начальника митниці, протягом однієї доби до Управління по організації боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Держмитс-лужби України (п.1.13 наказу Державної митної служби України № 653 від 20 грудня 1997 р. (зі змінами та доповненнями, внесеними наказом Держмитслужби № 224 від 19 квітня 2000 p.).

Другий наслідок прийняття рішення про порушення справи про контрабанду випливає із положення ч.4 ст.114 КПК про те, що в справах, у яких досудове слідство є обов'язковим (це стосується справ про контрабанду), слідчий має право в будь-який момент приступити до провадження досудового слідства, не чекаючи виконання органами дізнання дій, передбачених ст.104 КПК. Для того, щоб слідчий СБУ міг вступити у справу до того, як закінчиться десятиденний термін провадження дізнання, він повинен знати про існування конкретної кримінальної справи про контрабанду. Тому орган дізнання в особі його керівника повинен повідомити до відповідного слідчого підрозділу СБУ стосовно прийняття рішення про порушення кримінальної справи. Направлення такого повідомлення і є другим спеціальним наслідком прийняття митницею як органом дізнання рішення про порушення справи.


⁸⁹ Цей наслідок порушення кримінальної справи мас специфічний прояв у мт них органах України, де справа порушується начальником (заступником начальника) митниці і потім направляється ним для прийняття справи до свого провадження дізнавачеві. Направлення кримінальної справи в такому разі відбуваслься не за підслідністю, а в межах одного відомства і має характер доручення керівника митного органу конкретному співробітникові підрозділу дізнання митниці.

92

90 І-• •

Ьільш детально про поняття, правила І наслідки прийняті рішення про порушення кримінальної справи див.: іеленецкиіі В С Возбуждение уголовного дела. - X., 1998. Наявність такої ґрунтовної роботи, у межах якої досліджені всі основні аспсюн порушення кримінальної справи як процесуального рішення, робить зайвим дослідження його в межах цієї роботи. Зацікавленим чиїачам пропонуємо звернутися до моноірафії професора B.C. Зсленсцького.

93