Кримінального судочинства

Вид материала

Документы

Содержание Перше правило. Заява, повідомлення або інше джерело інформації про злочин повинні бути зареєстровані в органі, що їх прийняв, негайно. Реєстрація всіх джерел інформації про злочини повинна провадитися в єдиному для органу, що їх прийняв, ре Джерело інформації про злочин повинно бути зареєстроване незалежно від того, чи с на ньому всі реквізити документа. Шосте правило. Реєстрація джерел інформації про злочини, які повторно спрямовуються в органи дізнання, досудового слідства, прок Зеленеі/ький В, Лобоіїко Л

Подобный материал:

• Поняття І завдання кримінального процесу в період формування правової держави в Україні, 43.76kb.
• Дипломна робота на тему: Міжнародний кримінальний суд: структура та компетенція, 1069.49kb.
• 1. Предмет, основні поняття І завдання кримінального процесу України, 38.65kb.
• Методичні рекомендації з питань вивчення кримінального права для вчителів які викладають, 564.86kb.
• Одеська Національна Юридична Академія Миколаївський Навчальний Центр Прокурорсько-слідчий, 842.88kb.
• Та принципи кримінального права, 6589.81kb.
• Лекція №1. Поняття І сутність кримінального процесу., 4192.56kb.
• Питання для державних іспитів з кримінального права та кримінального процесу для факультету, 63.71kb.
• Ду першої інстанції І виконуваних ним функцій в цій частині роз­витку цивільного судочинства, 230.07kb.
• Рішення Конституційного Суду n 8-рп/2008 ( v008p710-08 ) від 22. 04. 2008 } Розділ, 1840.42kb.

Реєстрація джерел інформації про злочини

Поняття, правила і значення реєстрації джерел інформації про злочини

Правовому регулюванню поняття і порядку реєстрац ї прийнятих органами дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду джерел інформації про злочини на законодавчому рівні приділено дуже мало уваги. У главі 8 КПК, спеціально присвяченій регламентації діяльності зазначених органів у заявах і повідомленнях про злочини, про реєстрацію цих джерел взагалі не згадується. У КПК слово "реєстрація" стосовно інформації про злочин трапляється тільки один раз - у п. 1 ч. 1 ст. 227 у зв'язку з покладенням на прокурора обов'язку не рідше одного разу на місяць перевіряти дотримання органами дізнання вимог закону про прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про вчинені й підготовлювані злочини. Під "законом" у даному разі розуміється сукупність усіх існуючих у державі законодавчих актів, що містять правила (вимоги) щодо поведінки посадових осіб відповідних органів з реєстрації джерел інформації, що надходять до них, про злочини. Але справа в тому, що на сьогодні цю "сукупність" утворює лише один законодавчий акт, як-от: Закон України "Про міліцію". Але навіть і в цьому законі дуже скупо говориться про реєстрацію. У пункті 3 ст. 10 цього нормативно-правового акта встановлено, що реєстрація відомостей про злочини є функціональним обов'язком органів міліції. Зазначеним вище положенням і вичерпується законодавча регламентація досліджуваного поняття і порядку його реалізації в кримінальному гроцесі.

Стосовно митних органів України як органів дізнання у справах про контрабанду такий обов'язок у жодному законі України не передбачений. Порядок реєстрації джерел інформації про контрабанду визначений Положенням про діловодство в підрозділах боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил, затвердженим наказом Держмитслужби України № 285 від 18 травня 1999 року. Розділ 2 даного Положення мас назву "Прийняття, розгляд і реєстрація документів". Судячи з порядку розташування слів у назві цього розділу, можна дійти висновку, що він відповідає черговості виконання названих дій. Запропоновану черговість дій не можна визнати правильною, оскільки приймання і реєстрація джерел інформації про злочини не повинні мати проміжного етапу -розгляду цих джерел. Наявність такого етапу створює умови для дій посадових осіб митних органів у відбиранні (селекції) джерел інформації, а це, у свою чергу, може призвести до негативних наслідків у вигляді порушень Закону - нереєстрації документів, у яких містяться дані про

58

ознаки злочину (контрабанди). Прийнятий документ одразу реєструється, після чого розпочинається дослідче провадження.

Пунктами 2.1. — 2.4. (які складають зміст розділу "Приймання, розгляд і реєстрація документів") указаного розділу передбачено, що документи з інформацією про контрабанду реєструються або в Журналі обліку вхідної кореспонденції, що надходить із реєстраційними номерами загального відділу (канцелярії) форми ДК-1, або в Журналі обліку вхідної кореспонденції, що надходить безпосередньо до Управління, Відділення, Служби форми ДК-2. Це означає, що документи, які містять інформацію про злочин, реєструються разом і нарівні з усіма іншими вхідними документами. Такий стан справ, на наш погляд, є неправильним. Під час реєстрації інформації про контрабанду потрібно враховувати специфіку цієї інформації, яка полягає в ініціюванні нею кримінального процесу. Звідси випливає висновок про те, що реєстрація такого роду інформації має здійснюватися в окремому документі (Журналі).

Не приділяється належної уваги проблемам реєстрації заяв та повідомлень про злочини і в науці кримінального процесу. Думається, що реєстрація джерел інформації про злочини незаслужено обділена увагою вчених-процесуалістів. Можливо це пояснюється тим, що "реєстрація" - поняття, використовується в основному в діловодстві⁵⁴. Але й поняття "справа" із тієї ж галузі знань. Незважаючи на це, воно міцно закріпилося в кримінальному та інших видах юридичного процесу. Ніхто зараз не буде заперечувати, що кримінальна справа - категорія процесуально-правова. Якщо ж порівняти частоту провадження органами дізнання, слідства, прокуратури і суду реєстрації джерел інформації про злочини і дій з порушення кримінальних справ, то реєстрація значно пе-•ревищує випадки порушення справ, оскільки реєстрації підлягає кожний факт, про який надійшла інформація, але не за кожним фактом порушується кримінальна справа. Згідно зі статистичними даними рішення про порушення кримінальної справи приймаються лише в 42,8 % випадків ' від загальної кількості прийнятих за заявами і повідомленнями про злочини рішень⁵⁵.

У цій галузі діяльності під pctcrpaiucio розуміється фіксація факгу одержання документа is наданням Йому порядковою номера (Індексації) і запис установлених відомостей у реєстраційному документі (Фельзер А.Б, Миссерман М А. Дело-производство. 3-е изд.,- К., 1988. -С. 111.). У її. 5.7 Інструкції, заіверд/ксчої наказом МВС У країни №500 від 26 лисюпада 1991 р. (далі - Інструкція МВС), наводи І І,ся анадопчне визначення цьою Іер-міиа, але вже стосовно рсгсграцн інформації про ілочіши. "Ре<сн>гція фіксація в передбачених Іпсгрукціоо облікових иок)меііга\ сіисдих даних про «и.ви, повідомлення та іншу Інформацію про злочини, ІІрнюди і присвоения кожному іі них порядковою номера"

Див.: Обзорное письмо І енерадьіюіі ирокураіурьі Укр.ІИІІ„! и МВД Украины оі 17 , февраля 1997 І.№ 16-45. Мех 97

59

Важливість дослідження проблем реєстрації, здійснюваної в межах стадії порушення кримінальної справи, визначається ще й тією обставиною, що найбільша кількість порушень у реальному кримінальному процесі пов'язана саме з етапом реєстрації джерел інформації про злочини (укриття їх від реєстрації; відсутність у реєстраційних документах відомостей про особу, яка вчинила злочин, хоча вони викладені в заяві та ін.).

Згідно з даними Генеральної прокуратури України прокурорами у 2001 р. виявлено 21160 випадків укриття органами внутрішніх справ злочинів від обліку, а в першому кварталі 2002 р. — 5831 випадок. У зв'язку з цим за фактами правопорушень у 2001 р. до дисциплінарної відповідальності притягнуто 5978 працівників органів внутрішніх справ, у першому кварталі 2002 р. - 1740 працівників. Окрім того, за такі ж порушення, які мають ознаки вчинення злочинів, у 2001 р. 25 працівників ОВС притягнуто до кримінальної відповідальності, ще 8-у першому кварталі 2002 р. І хоча ці дані характеризують стан прокурорського реагування на всі порушення, допущені в обліку злочинів, більшість із них вживались саме за фактами укриття злочинів від обліку шляхом не-реєстрації заяв та повідомлень про злочини⁵⁶.

За твердженням В.Т. Томіна, у житті країни практично не було періоду, "коли прийняття заяв та інших приводів до порушення кримінальної справи здійснювалося б відповідно до тексту-закону. Змінювались лише ступінь відступу від нього і способи укриття заяв від реєстрації". Відторгнення заяв про злочини правоохоронною системою В.Т. Томін пояснює об'єктивними причинами, зазначаючи, що коли порушення закону набуває загального характеру, то причини слід шукати не лише у злій волі виконавця. Найголовнішою із причин таких порушень він вважає те, що кількість порушень кримінально-правових заборон у країні і, значить, число заяв суттєво перевищує можливості правоохоронної системи щодо вирішення їх відповідно до чинного законодавства⁵⁷.

У зв'язку з цим, на його думку, відбір заяв для вирішення є неминучим. Вихід із такої негативної ситуації цей учений убачає в розробці критерію (порогу) значущості заяв про злочини. Відомості, що містяться в "нижчепо-рогових" заявах, він пропонує закладати в інформаційні банки, а на заяви не розповсюджувати терміни порушення кримінальної справи; провадження за ними здійснювати не процесуальними, а розшуковими засобами. При цьому В.Т. Томін зазначає, що усвідомлює: такий порядок залишить частину заяв, невирішеними, але й нині чинний порядок не забезпечує вирішення всіх заяв про злочини.

На підтвердження цього він наводить дані, отримані В.М. Коганом,

⁵⁶ Лист Генеральної прокуратури України від 31 гравію 2002 р. № 04/2-72 вих.

⁵⁷ Томин В. Т. Острые углы уголовного судопроизводства. - М., 199 і. - С. 68.

60

згідно з якими 76 % опитаних співробітників кримінального розшуку вважають, що із ста шансів громадянина на те, що подана до міліції заява про кишенькову крадіжку отримає законний хід, є лише п'ятдесят⁵⁸. Погоджуючись з висновками автора щодо фактичного незабезпечення стовідсоткового вирішення заяв про злочини шляхом укриття їх від реєстрації, зауважимо, що зусилля вчених, законодавців і практиків мають бути спрямовані на усунення цього негативного явища в діяльності правоохоронних органів, а не на пошук законодавчих механізмів його закріплення, аби тільки "не підштовхувати функціонерів правоохоронної системи до відступів від принципу законності".

Дана обставина висуває на перший план необхідність обов'язкового виконання правил, за якими повинна провадитися реєстрація джерел інформації про злочини. Аналіз законодавства і практики діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду в цій сфері дозволяє виділити і сформулювати такі правила.

Перше правило. Реєстрацію заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини здійснюють особи, спеціально призначені керівником відповідного дерзісавного органу. Відповідно до Інструкції МВС України, в органах міліції відповідальними за реєстрацію джерел інформації про злочини є чергові міськрайорганів, управлінь і Міністерства внутрішніх справ, що зобов'язані приймати та реєструвати їх цілодобово. Черговий по органу не може доручити виконання реєстраційних записів іншим особам, у тому числі зі складу слідчо-оперативної групи або своєму помічникові. Черговий несе персональну відповідальність за правильність ведення (оформлення) реєстраційних документів. У прокуратурі (п. 4.6.3 Інструкції з діловодства в органах прокуратури України, затвердженої наказом Генерального прокурора України № 25 від 22 грудня 1994 р. і введеної в дію з 1 січня 1995 р.) та в прокуратурах гарнізонів, регіонів, Чорноморського Флоту і ВМС України п.п. "У" п. 6 наказу Генеральної прокуратури України № 10 від 17 червня 1994 р. "Про введення в дію нової форми статистичної звітності для військових прокуратур про розгляд заяв і повідомлень про злочини, інструкцій до неї і первинного обліку") також визначені посадові особи, відповідальні

⁵⁸ Мабуть, саме такі дії працівників міліції породили існуючу серед населення думку про тс, що подану до міліції іаяву нро злочин можна "забрати". Зрозуміло, що заява, повідомлення або інше зарегсфоиапс джерело Інформації про зиочин не можуть бути повернені ініціатору кримінального процесу, бо цс джерело поміщається до маїсріалів провадження. Надалі воно може етапі складовою частиною матсріаіів кримінальної справи (у разі її порушення) або (при відмові у порушенім т<ікої справи) - може передаваїися радам з іншими матеріалами доспідчого провадження до архіву відповідного оріапу. Тому заявнику може бути повернене тільки джерело інформації про злочин, яке не було зарсссгро-ване зі ідио з законом и відомчими норматишю-правоішмії актами.

61

за ведення книг обліку заяв і повідомлень про злочини та книг для ре-сстрації сигналів (повідомлень по телефону, телеграфу) про злочини.

Друге правило. Спеціально уповноважені особи органів дізнання, досудового слідства, прокуратури й суду повинні реєструвати всі джерела інформації, що надходять до органу, про злочини без узгодження з керівником цього або вищестоящого органу. Це правило в даний час закріплено тільки в Інструкції МВС, у якій визначено, що черговий по органу внутрішніх справ зобов'язаний реєструвати інформацію про злочини без узгодження з начальником органу. Проте це не звільняє чергових від обов'язку доповісти про зареєстровану заяву, повідомлення або інше джерело інформації своєму керівникові, який дає доручення конкретним посадовим особам на провадження їхньої перевірки та вирішення. Встановлення такого правила і для інших органів, що мають право вести дослідчий кримінальний процес, мало б позитивний ефекту плані посилення боротьби зі злочинністю, сприяло б реалізації принципу активності посадових осіб органів дізнання, досудового слідства та прокуратури, бо найголовнішим результатом швидкого реагування на прийняту і зареєстровану інформацію про злочини є відновлення порушених злочином прав і свобод громадян.

Третє правило. Заява, повідомлення або інше джерело інформації про злочин повинні бути зареєстровані в органі, що їх прийняв, негайно. Це правило визначене в п. 3.1 Інструкції МВС України і служить, на наш погляд, прикладом для всіх інших органів, що ведуть дослідчий кримінальний процес, оскільки служить реалізації завдання кримінального процесу, яке полягає у швидкому розкритті злочинів (ст. 2 КПК). Проте з цього правила існують винятки. Вони викликані неможливістю провадження негайної після прийняття джерел інформації про злочини їхньої реєстрації. Такі ситуації можуть мати місце в тому разі, коли, наприклад, працівник органу дізнання, який прийняв заяву (повідомлення), виконує службові функції за межами органу й через поважні причини (стихійне лихо, відсутність зв'язку і т.ін.) не може негайно повідомити до чергової частини органу про прийняття заяви. Звісно, такі випадки є вкрай рідкими, але з метою захисту інтересів постраждалих від злочину громадян у законі подібні ситуації повинні бути обов'язково врегульованими. Для цього необхідно у КПК закріпити положення про те, що, якщо інформацію про злочин відразу після її прийняття немає можливості зареєструвати, то вона повинна бути зареєстрована відразу ж після появи такої можливості, а термін дослідчого кримінального процесу в такому разі має обчислюватися з моменту прийняття інформації.

Четверте правило. Реєстрація всіх джерел інформації про злочини повинна провадитися в єдиному для органу, що їх прийняв, ре-

62

єстриційному документі. Ці документи можуть мати різну назву в кожному державному оріані, що веде кримінальний процес (книга, журнал, картотека). Але обов'язковою умовою є те, що незалежно від їхньої назви і кількості, вони повинні бути єдиними для даного органу. Сутність цього правила полягає в тому, що одночасне ведення реєстраційних документів у структурних підрозділах і в цілому по органу не припускається. Таке положення сприяє не тільки економії сил та засобів державних органів, але й оглядовості зареєстрованого матеріалу.

П'яте правило. Джерело інформації про злочин повинно бути зареєстроване незалежно від того, чи с на ньому всі реквізити документа. Це правило стосується, у першу чергу, заяв і повідомлень про злочини, провадження за якими повинно здійснюватися в межах справ публічного обвинувачення. Таких справ у практиці діяльності органів, що ведуть кримінальний процес, як відомо, більшість. Держава, проявляючи патерналістську турботу про своїх громадян, у питаннях, що стосуються вчинення щодо них злочинів, не може дозволити органам, які ведуть боротьбу зі злочинністю, вимагати від громадян оформлення заяв і повідомлень із дотриманням усіх вимог державних стандартів у сфері документознавства. Але в той же час громадяни не можуть цілком ігнорувати вимоги щодо оформлення заяв і повідомлень. Мова йде про необхідний мінімум реквізитів цих документів, що буде достатнім для їхнього прийняття та реєстрації. Так, наприклад, для фізичних осіб, що надсилають заяви про злочин, необхідно як мінімум зазначити своє прізвище, ім'я і по батькові та адресу проживання. У разі відсутності цих реквізитів заяви розцінюються як анонімні і не підлягають прийманню та реєстрації.

Дещо інше становище складається, коли вирішується питання щодо реєстрації джерела інформації про злочин, провадження за якою здійснюється в межах справ приватного обвинувачення. Для цієї категорії джерел інформації в кримінально-процесуальному законі встановлені додаткові, більш жорсткі вимоги щодо наявності реквізитів. Відповідно до ч. 1 ст. 251 КПК скарга потерпілого повинна відповідати вимогам, установленим ст. 223, 224 КПК для обвинувального висновку. Виходячи з цього, у скарзі приватного обвинувачення, крім відомосіей про заявника, також необхідно зазначити: ])інформацію про особу, що вчинила злочин - її прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання і т.ін.; 2) обставини вчинення злочину - місце, час, засоби і наслідки злочину; 3) дані, котрими підтверджується факт учинення злочину; 4) статтю Кримінального кодексу, за якою кваліфікується злочин; 5) відомості про осіб, що підлягають виклику в судове засідання. Наслідком недотримання цих вимог є прийняття суддею рішення про залишення скарги без

63

за єс

д( д. д.

д ч

IV 3

розгляду і повернення її особі, яка її направила (п. 1 ч. 2 ст. 251 КПК).

Шосте правило. Реєстрація джерел інформації про злочини, які повторно спрямовуються в органи дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, не провадиться. Повторними заявами, повідомленнями та іншими джерелами інформації про злочини с ті з них, що направляються тій самій або різним особам за тим самим фактом учинення злочину. Це правило може бути застосоване у випадках, коли за фактом, про який повідомляється, уже розпочате і ведеться провадження в дослідчому кримінальному процесі або порушена та розслідується або розглядається в суді кримінальна справа. На практиці у зв'язку з необхідністю швидкого реагування на інформацію про злочини посадовим особам, відповідальним за її прийняття і реєстрацію, важко під час надходження джерела інформації визначити, чи ведеться вже за фактом, про який повідомляється, кримінально-процесуальне провадження. Особливі труднощі в цьому плані виникають в органах міліції, де прийняття інформації про злочини здійснюється цілодобово. З'ясувати ці питання в нічний період доби практично неможливо, тим більше, що черговий відділу міліції зобов'язаний негайно, прийнявши, зареєструвати джерело інформації, що надійшло. Тому під час прийняття заяви посадова особа відповідного органу, як правило, з'ясовує в заявника, чи не звертався він раніше до цього або іншого органу за даним фактом. З'ясування цього полегшить установлення факту реєстрації, якщо він мав місце раніше.

Закріплення цього правила на законодавчому рівні допоможе виключити зі стадії порушення справи випадки, коли за тим самим фактом ведуться два (або більше) процесуальні провадження.

Значення реєстрації заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини як процесуально-правового інституту може бути висвітлене шляхом характеристики функцій, властивих їй у дослідчому кримінальному процесі.

Першою, найбільш значущою функцією реєстрації джерел інформації є функція надання документу, що містить відомості про вчинений або підготовлюваний злочин, юридичної чинності. До того моменту, поки заява або інше джерело інформації про злочин не будуть у встановленому порядку зареєстровані, вони не можуть виконувати роль приводу до провадження перевірки обставин суспільне небезпечного діяння, про яке в них ідеться. Слід зазначити, що в практиці діяльності органів дізнання (особливо міліції) досить поширеними є випадки, коли їхні працівники приймають від осіб, які безпосередньо з'явилися до органу, заяви про злочини (іноді цілком очевидні, що не потребують провадження складних перевірних дій), запевняючи їх у тому, що будуть

64

"шукати злочинців", а коли знайдуть, то обов'язково сповістять про це заявника, але прийняті заяви не реєструють. Такі дії робітників органів дізнання грубо порушують вимоги закону та відомчих нормативно-правових актів. Прийняті та незареєстровані заяви, як правило, не перевіряються і не вирішуються у встановлені законом терміни. Заявники ж можуть чекати повідомлення про встановлення осіб, які вчинили щодо них злочин, місяцями, а то й роками. Але навіть у тому випадку, коли робітники органу дізнання все-таки проводять перевірку такої заяви, їхні дії перебувають поза сферою правових відносин, оскільки незареєст-рована заява не мас юридичної чинності і тому не спроможна ініціювати кримінальний процес.

Кримінально-процесуальний закон обмежує діяльність у стадії порушення кримінальної справи трьома днями, окрім випадків, пов'язаних із необхідністю перевірити заяву або повідомлення - десятьма днями. Обчислення терміну у тому та іншому випадку починається з моменту реєстрації відповідного джерела інформації про злочин. Таким чином, реєстрація цих джерел виконує функцію визначення початкового моменту відрахування термінів стадії порушення кримінальної справи.

У реєстраційних документах фіксується не тільки факт надходження у відповідний орган джерела інформації про злочин, але й сіііслий зміст цієї інформації. У реєстраційному документі викладаються стислі відомості щодо автора заяви (повідомлення), обставини вчинення діяння і т. ін., як про це зазначено в прийнятому джерелі інформації. У реєстраційний документ не переписується вся інформація з первинного джерела, а вноситься тільки юридичне значуща інформація. А тому можна стверджувати, що реєстрація виконує в кримінальному процесі функцію фіксації юридична значущої інформації.

Виходячи з принципу достатньої активності державних органів під час провадження в кримінальному процесі, за заявами, що надійшли до цих органів, повідомленнями та іншими джерелами інформації про злочин повинна бути якнайшвидше розпочата кримінально-процесуальна діяльність. Як зазначалося раніше, ця діяльність буде законною тільки після реєстрації інформації про злочин, яка повинна бути здійснена негайно після її прийняття (п. 3.6. Інструкції МВС). Це положення, безумовно, впливає на дисципліну працівників, на яких покладено обов'язок щодо реєстрації заяв і повідомлень про злочини. У зв'язку з цим необхідно виділяти також дисциплінуючу функцію реєстрації джерел інформації про злочини. Не випадково в практиці діяльності правоохоронних органів дисципліна, якої повинні дотримуватися посадові особи органів дізнання в ході реєстрації заяв і повідомлень про злочини, називається обліково-реєстраційною дисципліною.

65

Дотримання правил реєстрації інформації про злочини, що с одним із елементів обліково-реєстраційної дисципліни, контролюється як вищестоящими відомчими органами, так і прокуратурою. Прокурор і керівник відповідного органу, що веде кримінальний процес, можуть повною мірою реалізувати свої повноваження з нагляду та відомчого контролю в основному шляхом вивчення змісту реєстраційних документів і зіставлення його з матеріалами провадження за конкретною заявою або повідомленням про злочин. Крім того, прокурору або керівнику вищестоящого органу набагато легше здійснювати перевірку дотримання правил реєстрації за єдиною для відповідного органу книгою, у якій враховуються всі заяви, повідомлення та інші джерела інформації про злочин. Це дає підставу для виділення в кримінальному процесі допоміжної функції реєстрації джерел інформації про злочини стосовно наглядової і контрольної функцій^а.

Як бачимо, реєстрація джерел інформації про злочини має велике значення для реалізації завдань кримінального процесу. Ця обставина в сукупності з унікальністю реєстрації як кримінально-процесуального поняття свідчить про необхідність її комплексного дослідження, предметом якого повинні стати поняття та природа реєстрації джерел інформації про злочини; її завдання, способи і порядок здійснення; співвідношення з іншими процесуальними поняттями; наслідки порушення встановленого порядку реєстрації тощо.

Викладені тут висновки повинні знайти відбиток у чинному кримінально-процесуальному законодавстві, а точніше - у гл. 8 КПК. Цю главу доцільно доповнити статтями:

-"Поняття реєстрації джерел інформації про злочини" - нормою-дефініцією такого змісту:

"Реєстрація заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини - це фіксація факту прийняття її відповідним органом із наданням порядкового номера (індексації) і записом отриманих відомостей у реєстраційному документі".

-"Термін реєстрації джерел інформації про злочин":

"1. Джерело інформації про злочин, що надійшло до органу дізнання, слідчого, прокурора або до суду, підлягає негайній реєстрації з обов'язковою вказівкою на дату та час його надходження.

2. Якщо реєстрацію інформації про злочин затримано з поважної причини, то в реєстраційному документі вказується дата і час її одер-

°'^м Про нагляд прокурора за законністю діяльності органів дізнання при реєстрації інформації про злочини див.: Зеленеі/ький В, Лобоіїко Л Прокурорський нагляд за виконанням законів при реєстрації джерел інформації про злочини // Вісник прокуратури. -2002.-№6 -С. 35-47.

66


жання посадовою особою. У таких випадках термін дослідчого провадження обчислюється саме з цього часу.

3. У разі надходження до органу дізнання, досудового слідства, прокурора або до суду інформації за належністю з іншого органу, то вона реєструється в загальному порядку. При цьому термін її вирішення обчислюється з часу останньої реєстрації"".

- "Неприпустимість повторної реєстрації джерел інформації про злочини":

"1. У разі надходження до органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду інформації, що раніше була зареєстрована і за якою розпочато дослідче провадження або здійснюється провадження у кримінальній справі, вона повторно не реєструється, а долучається до матеріалів відповідного провадження.

2. Положення частини 1 даної статті не поширюються на випадки, коли за фактом, про який повідомляється, раніше було прийняте рішення про відмову в порушенні кримінальної справи або про закриття кримінальної справи".

Конкретизація цих загальних положень мас знайти своє відображення у спеціальному відомчому нормативному акті Держмит-служби України, а не у чотирьох пунктах Положення про діловодство в підрозділах боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил. Тут слід зауважити, що реєстрація може виконати своє функціональне призначення у дослідчому кримінальному процесі тільки в тому разі, коли вона буде проводитись негайно після прийняття органом дізнання чи іншим державним органом інформації про злочин з відображенням необхідних даних про суспільно небезпечне діяння в цілому або про окремі ознаки злочину; особу, що представила інформацію; форму заяви або • повідомлення (письмове, усне); заходи, що були вжиті в ході перевірки інформації; посадову особу, яка її прийняла.

Ці положення можуть бути реалізовані на рівні відомчого нормативного регулювання. Значний досвід відомчого нормативного регулювання та практичного здійснення реєстрації джерел інформації про злочини накопичений у системі органів Міністерства внутрішніх справ України, де факт реєстрації відображається у Книзі обліку інформації про злочини та події. Враховуючи, що така форма реєстрації успішно застосовується в практиці діяльності органів внутрішніх справ, було б доцільним використання її як підґрунтя під час розробки відповідних нормативних актів іншими органами дізнання, і зокрема митними органами України.

У митних органах таким нормативним актом може бути або окрема Інструкція щодо прийняття, реєстрації, перевірки та вирішення заяв, повідомлень та іншої інформації про контрабанду (на зразок тієї, що діє в

67

органах внутрішніх справ), або Інструкція щодо провадження дізнання в митних органах України у справах про контрабанду, у якій окремим розділом буде регламентований порядок прийняття, реєстрації, гіеревір-км та вирішення інформації про контрабанду. У відомчому нормативному акті Державної митної служби України необхідно закріпити і вимоги щодо форми реєстраційних документів для митних органів, попередньо узгодивши її з Генеральною прокуратурою України; визначити посадових осіб митниць, які будуть безпосередньо здійснювати заповнення документів з реєстрації, тощо.

Таким чином, виявлення ознак контрабанди не призведе до провадження процесуальної діяльності, доки інформація про них не буде зареєстрованою. Практика свідчить про те, що найчастіше сьогодні мають місце укриття від реєстрації фактів учинення контрабанди. Частіше за все укриття цього злочину від обліку спостерігається в тих підрозділах митних органів, які за характером своєї діяльності не є правоохоронними, а здійснюють фіскально-контрольні функції за товарами, що переміщуються через кордон. Автори практичного посібника "Розслідування контрабанди" виділяють кілька причин таких грубих порушень закону:

1. юридична безграмотність працівників неправоохоронних підрозділів
   і керівників митних органів, яким вони безпосередньо підпорядковані;
   
2. неспроможність багатьох начальників митниць і митних постів про
   тистояти сторонньому впливу (наприклад, з боку місцевих органів вла
   ди); 3) високий рівень корумпованості працівників митних органів.
   

Указані недоліки стосуються роботи митних органів Російської Федерації. Але таких недоліків не позбавлені й неправоохоронні підрозділи митних органів і в Україні. Саме тому, з метою забезпечення посиленого контролю за переміщенням через митний кордон України транзитних вантажів і підакцизних товарів, а також недопущення зловживань під час їхнього митного оформлення, виданий Наказ Державної митної служби України № 537 від 2 грудня 1996 р. "Про чергування керівного складу митниць та співробітників служб по боротьбі з контрабандою та порушеннями митних правил". Згідно з цим наказом вказані у його назві посадові особи зобов'язані чергувати на митниці у святкові, передсвяткові, вихідні та передвихідні дні, а посадовці неправоохоронних підрозділів митниць - здійснювати пропуск через митний кордон України та митне оформлення вищезгаданих вантажів та товарів тільки на підставі дозволу чергових керівників митної установи (начальників або заступників начальників митниць та митних постів) та в присутності чергового співробітника служби по боротьбі з контрабандою.

Для того, щоб усунути (або хоча б певною мірою нейтралізувати) порушення закону, пов'язані з укриттям від реєстрації виявлених фактів