Кримінального судочинства

Вид материала

Документы

Содержание Під час існування на території нинішньої України Литовсько-Руської держави 8 червня 1860р 20 листопада 1864р. 11W1VJ, І CWJiVinWi За радянських часів Духовской М.В. Кубасов В.II Дізнання в сучасній Росії

Подобный материал:

• Поняття І завдання кримінального процесу в період формування правової держави в Україні, 43.76kb.
• Дипломна робота на тему: Міжнародний кримінальний суд: структура та компетенція, 1069.49kb.
• 1. Предмет, основні поняття І завдання кримінального процесу України, 38.65kb.
• Методичні рекомендації з питань вивчення кримінального права для вчителів які викладають, 564.86kb.
• Одеська Національна Юридична Академія Миколаївський Навчальний Центр Прокурорсько-слідчий, 842.88kb.
• Та принципи кримінального права, 6589.81kb.
• Лекція №1. Поняття І сутність кримінального процесу., 4192.56kb.
• Питання для державних іспитів з кримінального права та кримінального процесу для факультету, 63.71kb.
• Ду першої інстанції І виконуваних ним функцій в цій частині роз­витку цивільного судочинства, 230.07kb.
• Рішення Конституційного Суду n 8-рп/2008 ( v008p710-08 ) від 22. 04. 2008 } Розділ, 1840.42kb.

1.2. Становлення та розвиток інституту дізнання (

Право виникає разом із державою, є продуктом свідомої правотвор-чості влади і виступає засобом управління суспільством. Разом з тим, право - це інтелектуальна цінність, суттєвий елемент культури народу.

Держава і право України має своїми коріннями державність та право Київської Русі, а самі ми є нащадками давнього, міцного і могутнього народу русичів¹⁹. Історія підтверджує, що наш народ ніколи не запроваджував і не знав рабства.

Як зазначає Ніна Карпачова: "Русь не знала нелюдського у своєму ставленні до особистої свободи рабовласницького ладу, хоча окремі йо-

го риси у вигляді холопства і мали місце"²⁰.

Благодійність народу, незважаючи на всі історичні негаразди, загарбницькі напади ворогів, їх жорстокість та дикунство, противилась усьому ганебному, берегла віру в добро і справедливість, яка невтомно пробивала паростки благодійності в законодавстві і державності. Жадоба свободи і справедливості - це, мабуть, і с головним проявом генетичної пам'яті і генетичної програми нашого народу²¹.

Наша правова система ніколи не застосовувала інквізиційного процесу слідства. Історії нашої держави відомі змагальний та розшуковий процеси, саме розшуковий, а не інквізиційний, як це необачливо інколи тлумачиться в деяких виданнях.

Дізнання в окремих його рисах з'являється і формується в рамках розвитку розшукового процесу, за якого функція розслідування, переслідування злочинства і розв'язання справи (судочинства) зливаються в діяльності одного якогось органу.

Ще за часів общинного устрою з'являються елементи так званого общинного дізнання, коли особу, яка не зізнавалась у проступку, що досліджувався, допитували колегії старійшин, священиків тощо.

Мабуть, першим дізнанням можна вважати допит Ісуса Христа Синедріоном - Верховним судом Іудеї - "Першосвященники і весь синедріон шукали свідчення проти Ісуса, щоб віддати його смерті; й не знаходили" (Євангелія від Марка- 14, 55).

За часів "Руської правди" кримінальний процес будувався на засадах змагальності, ініціював процес здебільшого потерпілий, на якого і покладався тягар доказування. Інститутів дізнання і досудового слідства в класичному вигляді правова система тих часів ще не знала. Хоча елементи общинного дізнання мають місце. Наприклад, ще в короткій редакції "Руської правди" говориться про допити та очні ставки перед 12 мужами: "Якщо звинувачуваний "запирати почнет, то йти ему на извод пред 12 человека"²². Окремі риси дізнання вбачаються і в такій формі здобуття доказів, як гоніння по сліду.

У 1487-1494 pp. об'єднана руська держава вийшла до верховини Дніпра, її кордони проходили близько 50 км від Києва. За часів Івана Грозного, згідно з його законами "лихих людей" доставляли до губернсь-


¹⁹ До речі, проаналізувавши археологічні розкопки старовинного міста Аркаї'м на території Південного Уралу, історики з'ясували, .цо унікальна цивілізація аркаїмлян з'явилась забагато раніше Древньої Греції. На той час вона набагато вперед випереджала відомі людські спільноти за рівнем свого розвитку (розвивалась металургія, будувались фортеці та бойові колісниці, які згодом використовувались римлянами, було розроблено багато унікальних технологічних процесів). Л заснована була ця цивілізація, яка згодом з невідск мих поки що причин зникла мігруючи на За ;ід, саме вихідцями з Придніпров'я, тобто нашими предками. Ці історичні відкритгя ше тільки осмислюються вченими і багато чого цікавого зможуть привнести в існуючі історичні концепції.

16

²⁰ Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні: Перша щорічна допо
відь Уповноваженої о Верховної' Ради України з прав люд? ни. - X., 2001. — С.8.

²¹ Про історичні нариси з розвитку кримінального процесу див.: Термитник В. М. Кри
мінально-процесуальне право України. - К., 2002; Смирнов А.В. Мрделд у головного про
цесса. - СПб, 2000. - С. 111-202. •' •' ^г '''' '

²² Ця норма досить цікава, її можна вбачати як наявність общинного суду - зачатки
майбутнього суду присяжних, так і ознаки дізнання, здійснюваного колегіальними орга
нами. '

І7 *

кого старости для допитів і очних ставе к (збирання доказів представниками адміністративної влади - одна з рис дізнання). У 1497 р. приймається Судебник Івана III. Судебником нарівні зі змагальним процесом, що виникав за позовом потерпілого, широко запроваджується розшукова форма процесу з притаманною їй стадією досудового розслідування.

Соборне укладення 1649 р. для свого часу було фундаментальним законодавчим актом, у якому втілювались норми існуючих до цього правових актів Росії, здобутки правових систем Візантії та інших держав. Воно збагачувалось новими правовими ідеями і являло собою кодекс з 25 глав та 967 статей. У главі 10, яка називалася "Про суд", робилася спроба першої систематизації процесуальних норм. Розширюється розшукова форма кримінального процесу та правова регламентація досудового слідства.

Під час існування на території нинішньої України Литовсько-Руської держави в XIV-XVI ст. правосуддя здебільшого здійснювалось згідно з новим збірником законів - "Литовський статут" (відомі три його видання - 1529, 1566 та 1588 p.). Відомо, що литовські князі суттєво підкорились слов'янському культурному впливові, навіть засвоїли давньоруську писемність і прийняли "Руську правду" за основне джерело свого права. Тому і Литовські статути не розглядались українським населенням як прояви іноземної правової культури та колоністських тенденцій, а сприймались як власне "старе право". Цими актами запроваджувалось досудове слідство щодо злочинів проти держави та церкви, а судочинство щодо інших злочинів здійснювалось за правилами справ приватного обвинувачення: потерпілий сам збирав докази і підтримував у суді обвинувачення.

У 1721 p., завершуючи формування абсолютизму, Петро І прийняв титул імператора, а вже 1731 р. створено Канцелярію таємних розшуковик справ, яка займалась боротьбою з політичними злочинами.

При Катерині II розслідування злочинів повністю було доручено поліції. Справи про незначні злочини дозволялось закривати з передачею винних на поруки.

У 1782 р. згідно з "Уставом благочинності або поліцейським" засновуються нові поліцейські органи на чолі з городничими в містах та поліцмейстерами в Москві та Петербурзі. Генерал-прокурор поєднував посади міністра внутрішніх справ, міністра юстиції і фінансів.

У 1832 р. Миколою І затверджено Звід законів Російської Імперії, який уводився в дію з / січня 1835 р. Серед прийнятих законів був і перший Кримінально-процесуальний кодекс, який називався "Про судочинство по злочинах". Це було історичною подією - закон щодо процедури розкриття, розслідування злочинів та судочинства був відокремлений від інших зако-

18

нів, норми процесуального права систематизовані, кодифіковані й викладені в окремому законодавчому акті. Кримінально-процесуальне право стало _f самостійною галуззю права.

У 1802 р. для виконання функції судового управління створено Міністерство юстиції. У цей же час для управління поліцією формується -міністерство поліції. Управління поліцією ("управи благо чинності") виконували слідчі функції на місцях.

8 червня 1860р було видано указ імператора Олександра II про ві
докремлення слідства від поліції, до якого прикладались згодом затвер
джені законопроекти: "Наказ судовим слідчим" та "Наказ поліції про
провадження дізнання..." До компетенції поліції належало проведення
дізнання з незначних злочинів. З 1860 по 1880 р. проведено реорганіза
цію поліцейських установ у напрямку центрааізації управління, створе
но Міністерство внутрішніх справ, у структурі якого департамент полі
ції. Перелік органів дізнання був досить великим і включав у себе
багатьох чиновників адміністративної влади, включаючи волосних ста
ршин, сільських старост, станичних і хуторянських отаманів на Дону,
козачих старшин. *

Після відміни кріпосного права 19 лютого 186J р. і запровадження органів земського самоуправління²³, вже 20 листопада 1864р. імператор Олександр II затвердив другий КПК Росії- Устав кримінального судочинства. З цього часу кримінально-процесуальне право і процесуальна наука в Росії все більш ставали одними з найрозвинутіших у світі.

У цьому досить змістовному законодавчому акті були реалізовані фундаментальні ідеї, які роблять йоге найпрогресивнішим процесуальним законом того часу, а нерідко слугують джерелом творчих пошуків для вчених сьогодення: функція розслідування покладалась на судових слідчих та органи дізнання (поліцію); судова влада відокремлювалась від законодавчої і виконавчої (реалізувався один із важливих принципів правової держави), обвинувачення відокремлюється від суду; для захисту прав обвинуваченого запроваджуються приватні і присяжні повірені (захисники); у справах, пов'язаних з тяжкими звинуваченнями, запроваджувався суд присяжних. Серед запобіжних заходів передбачаються застава та поручительство

Історія - це мовчазна наставниця життя, яка багато чому вчить лише того, хто не полінився її проаналізувати. З історії права треба брати все краще, аналізувати його та, удосконаливши, застосовувати з благом для суспільства.

²³ Положення про земські установи від І січня 1864 року лягло в основу земською управління Воно по суті сформувало важливі принципи місцевого самоуправління, які відновлюються в нашій дсрлані сьогодні

19


не-


пала-

скритого, таємного, переважно винуватця злочину²⁵".

В Уставі кримінального судочинства закладено багато змістовних ідей, цікавих і слушних норм. Розслідування проваджувалось судовими слідчими, статус яких зміцнів ще більше. Слідчі призначались на посаду тепер уже указом його величності імператора всієї Русі за поданням міністра юстиції. Вони були незмінювані в своїй посаді²⁴.

Органами дізнання в цей період оула здебільшого поліція. Хоча функції дізнання могли виконувати також військові командири, громадянські начальники - у справах про посадові злочини, чини духовенства - у справах про релігійні злочини, у справах проти власності - чиновники відповідних відомств, жандармерія - у'справах про політичні

злочини.

Дізнанню була присвячена глава перша другого розділу Уставу кримінального судочинства 1864 р. - ст. 250-261. Зокрема передбачались такі правила:

Коли ні судового слідчого, ні прокурора немає, поліція, повідомляючи останніх про діяння, які мають ознаки злочину, провадить належне дізнання (ст.252). Поліція має пересвідчитись через дізнання: чи дійсно скоїлась відповідна подія, чи дійсно в цій події є ознаки злочину або проступку (ст.253). Під час проваджень я дізнання поліція всі необхідні відомості одержує за допомогою розшуків, словесними розпитуваннями й негласним спостереженням, не проваджуючи ні обшуків, ні виїмок у домах (ст.254). До прибуття судового слідчого поліція вживає заходів, необхідних для попередження знищеьнч слідів злочину та ухилення підозрюваного від слідства (ст.256), застосовуючи у разі потреби затримання

підозрюваного (ст.257).

Зауважимо, що у ст. 257 передбачались підстави затримання поліцією підозрюваного, які за своїм змістом майже повністю відповідають тексту ст.106 чинного КПК України.

У разі неможливості розпочати розслідування слідчим поліція мала заміняти слідчого в усіх невідкладних слідчих діях: оглядах, освідуван-нях, обшуках, виїмках, однак допитів свідків чи обвинувачених не проводила, хіба що стан здоров'я останніх обумовлював необхідність негайного допиту та фіксації їх показань (ст. 258). Слідчі дії поліція проводила за загальними правилами, передбаченими процесуальними нормами для слідчого. Невід'ємним елементом дізнання вважався розшук - проведення розшукових дій, направлених на розкриття злочину і злочинця. Розшук, - писав А.А. Квачевський, - "складає частину дізнання, у широком) значенні - один із засобів його провадження, направлений на знайденні

²⁴ До речі, суддя окружного суду одержував платню в розмірі 2200 рублів зі срібла що річно, судовий слідчий - 1500, прокурор окружного суду - 3500, секретар окружного суд

- 1200 рублів зі срібла.

ш

яття Положення про прокурорський нагляд у СРСР²⁷, затвердженого Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 травня 1955 p., функція нагляду за діяльністю органів дізнання цілком перейшла до прокурорів. Згадана концепція дізнання в основному була визначена і закріплена в такому законодавчому акті, як Основи кримінального судочинства'Союзу РСР і союзних республік від 25 грудня 1958 року. У справах, за я-кими провадження досудового слідства не було обов'язковим, органи дізнання здійснювали процесуальне провадження в повному обсязі, характерному для стадії досудового слідства, самостійно складали обвинувальний висновок і направляли справу прокуророві спрямування її за підсудністю. Матеріали дізнання були підставою для розгляду справи в суді.

Безумовно, така концепція дізнання не була бездоганною, що викликало різні наукові пропозиції щодо зміни існуючої регламентації дізнання в кримінальному процесі. Так, наприклад, деякі автори пропонували значно розширити процесуальну самостійність особи, яка здійснює дізнання, і наділити її правом оскарження вказівок начальника органу дізнання прокуророві, виступали за участь у дізнанні захисника та надання потерпілому, цивільному позивачеві, відповідачеві та їхнім представникам права на

28

ознайомлення з матеріалами дізнання .

Водночас 1.Ф. Крилов і О.І. Бастрикін застерігали, що "прийняття законодавцем цих і подібних пропозицій означало б стирання головних процесуальних відмінностей дізнання з попереднього і таким чином ліквідацію інституту дізнання в кримінальному процесі. Для цього зараз немає достатніх підстав. Як підтвердив багаторічний досвід радянських органів дізнання, існуючий порядок прискореного і спрощеного провадження розслідування у формі дізнання забезпечує всебічність, повноту й об'єктивність розслідування нескладних справ про злочини, що не. становлять великої суспільної небезпеки. Стосовно ж процесуальних обмежень за скасування яких виступає В.1. Кубасов, то слід мати на увазі, що вони не обмежуючи прав осіб - учасників процесу, спрощують його в силу оче видності й безперечності фактичних обставин, що є предметом розслід}' вання. У цих умовах прискорення та спрощення судочинства не означаї ліквідацію гарантій встановлення істини у справі"²⁹.

²⁸ Кубасов В.II Предложения, вытекающие nj пшмшчг, .._н„ „. „__.

Развитие прав граждан в СССР. - Саратов, 1962. - С. 296-298, Перлов ИД Проблемы да льнейшею развития демократических понов уголовного судопроизводства в свете Про граммы КПСС // Советское государство и право. - 1962. - № 4. - С. 86-87; Солопам Ю.В, Мурашов С.В. Советская милиция как орган охраны общественного порядка // Сове тское государство и право. - 1962.-№ 1?. - С 116-118.

²⁹ Крылов ІІ.Ф, Бастрыкип А И Розыск, дознание, следствие: Учебное пособие. - Л

1984.-С. 108-109.

22

A.M. Донцов головну проблему бачив у тому, що "дізнання мас характер слідства". На цій підставі він запропонував "охопити дізнанням ту діяльність..., яка спрямована на перевірку заяв і повідомлень про злочин на предмет розв'язання питання щодо порушення кримінальної справи"³⁰. Такс дізнання, на думку автора, повинно містити в собі одержання пояснень від громадян, провадження огляду місця події, витребування необхідних матеріалів у порядку, передбаченому ст. 97 КПК України, і провадження оперативно-розшукових заходів. A.M. Донцов вважав за необхідне попереджати опитуваних про кримінальну відповідальність за відмову або ухилення від давання пояснень або за надавання свідомо неправдивих показань.

Із становленням України як суверенної і незалежної держави у Кримі-нально-процесуальпий кодекс були внесені зміни та доповнення, які певним чином змінили процесуальний порядок провадження дізнання в кримінальних справах, але реформа продовжується.

Дізнання в сучасній Росії заслуговує на окрему увагу у зв'язку з продовженням реформ кримінально-процесуального законодавства України. У Росії в 2001 р. прийнято новий КПК. У ньому вперше визначено поняття дізнавача та начальника органу дізнання: "дізнавач - посадова особа органу дізнання, правомочна здійснювати попереднє розслідування у формі дізнання"; "начальник органу дізнання - посадова особа органу дізнання, уповноважена доручати провадження дізнання дізнавачеві і наділена чинним Кодексом окремими процесуальними повноваженнями".

У КПК Росії одержав визначення правовий статус дізнавача. Зокрема, стаггя, 41 КПК Росії зазначає:

1. Повноваження органу дізнання покладаються на дізнавача нача
   льником органу дізнання.
   
2. Не допускається покладання повноважень з проведення дізнання
   на ту особу, яка проводила чи проводить за даною кримінальною спра
   вою оперативно-розшукові заходи.
   
3. Дізнавач уповноважений:
   

1) самостійно провадити слідчі та інші процесуальні дії й приймати!
процесуальні рішення, окрім випадків, коли відповідно до закону на цеі
потрібна згода начальника органу дізнання, санкція прокурора і (чи) су-І

дове рішення;

2) здійснювати інші повноваження, передбачені чинним законом.

4. Вказівки прокурора і начальника органу дізнання, дані відповід-І
но до закону, обов'язкові для дізнавача. При цьому дізнавач має права

³⁰ Донцов А. М. Проблема соотношения дознания и предварительного следствия в сове! тском уголовном процессе: Авторсф канд. дис - Л., 1971. - С. 12-13.

23

оскаржити вказівки начальника органу дізнання прокурору, а вказівки прокурора - вищестоящому прокуоору. Оскарження даних вказівок не припиняє їхнього виконання.

Стаття 157 КПК Росії регламечтус провадження невідкладних слідчих дій, встановлюючи, що за наявності ознак злочину, за яким провадження досудового слідства є обов'язковим, орган дізнання в установленому законом порядку nopyuiyt кримінальну справу і провадить невідкладні слідчі дії. Після провадження невідкладних слідчих дій і не пізніше 10-ї доби з дня порушення кримінальної справи орган дізнання направляє кримінальну справу прокуророві, який спрямовує її в слідчий підрозділ згідно з правилами підслідності. Після цього орган дізнання може провадити за нею слідчі дії й оперативно-розшукові заходи тільки за дорученням слідчого, а якщо не виявлено особу, яка скоїла злочин, орган дізнання зобов'язаний вжити пошукових і оперативно-розшукових заходів для встановлення такої особи, повідомляючи слідчого про їхні

результати.

Безумовно, можливості для вдосконалення законодавчого визначення статусу дізнавача невичерпні. На наш погляд, дізнавачеві слід надати статус недоторканності та процесуальної самостійності, зміцнити гарантії забезпечення цих принципових положень.