Методичні рекомендації з питань вивчення кримінального права для вчителів які викладають правознавство у загальноосвітніх навчальних закладах (Загальна частина)
| Вид материала | Методичні рекомендації |
- Методичні рекомендації з трудового права розроблено відповідно до навчальної програми, 378.19kb.
- Методичні рекомендації щодо вивчення навчального предмету „Фізична культура в загальноосвітніх, 102.66kb.
- Методичні рекомендації щодо вивчення навчального предмету „Фізична культура в загальноосвітніх, 95.93kb.
- Методичні рекомендації щодо вивчення української мови в загальноосвітніх навчальних, 233.76kb.
- Методичні рекомендації щодо вивчення української літератури в загальноосвітніх навчальних, 622.59kb.
- Методичні рекомендації щодо вивчення світової літератури в загальноосвітніх навчальних, 557.96kb.
- Методичні рекомендації щодо вивчення української літератури в загальноосвітніх навчальних, 641.28kb.
- Методичні рекомендації щодо вивчення української літератури в загальноосвітніх навчальних, 700.78kb.
- Методичні рекомендації щодо вивчення світової літератури в загальноосвітніх навчальних, 276.99kb.
- Методичні рекомендації щодо можливого ущільнення та самостійного вивчення змісту програмного, 941.36kb.
Запорізьке міське управління юстиції
Запорізьке міське управління освіти і науки
Навчально-методичний центр
ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Запорізького міського управління юстиції та Запорізького міського
управління освіти і науки
від 10.06.2010 № 259/01-06-234 .
Методичні рекомендації
з питань вивчення кримінального права
для вчителів які викладають правознавство у загальноосвітніх навчальних закладах
(Загальна частина)
м. Запоріжжя
2010
ЗМІСТ
1. Поняття кримінального права, його предмет, завдання та функції. 2. Джерела кримінального права України…………………………. ..4
3. Система кримінального права України…………………………... 5
4. Кримінально-правові принципи ………………………………….. 6
5. Закон про кримінальну відповідальність …………………………7
6. Чинність закону про кримінальну відповідальність:
а) у просторі,
б) у часі ……………………………………………………………. …8
7. Кримінальна відповідальність і її підстави. Поняття злочину, стадії вчинення. Співучасть у злочині. ……… ……………………………11
8. Вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність …….16
9. Поняття і види обставин, що виключають злочинність діяння …17
10. Поняття і види звільнення від кримінальної відповідальності ...19
11. Поняття та мета покарання ………………………………………21
12. Система та види покарань ………………………………………...21
13. Загальні засади призначення покарання: ………………………...24
а) обставини, які пом’якшують покарання;
б) обставини, які обтяжують покарання.
14. Судимість. Погашення та зняття судимості ……………………. 26
15. Примусові заходи медичного характеру та примусове
Лікування……………………………………………………………27
16. Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх ………………………………………………………… 28
ВСТУП
Вирішення завдань з формування в Україні громадянського суспільства і відповідної державності соціального і правового характеру порушило проблему створення міцного юридичного підґрунтя модернізаційних процесів перехідного суспільства, здійснення ефективної реформи органів держави і правової системи, здатних в умовах ринкових відносин і вільної конкуренції забезпечити соціальну безпеку і стабільність суспільства, гарантувати права і свободи людини і громадянина, створити рівні умови і можливості для всебічного розвитку особистості.
5 квітня 2001 року було прийнято новий Кримінальний кодекс України.
Методологія, застосована для підготовки методичних рекомендацій, та спосіб викладення матеріалу дасть можливість використовувати їх викладачами та учнями загальноосвітніх навчальних закладів, а також читачами, які прагнуть знайти відповіді щодо правового регулювання суспільних відносин.
У методичних рекомендаціях на підставі Кримінального кодексу України 2001 року, досягнень науки кримінального права з урахуванням судової практики висвітлюються основні питання Загальної частини кримінального права України.
1. Поняття кримінального права, його предмет, завдання та функції.
Кримінальне право – це одна із галузей права України, яка представляє собою сукупність юридичних норм, установлених вищим законодавчим органом нашої держави – Верховною Радою України, що визначають злочинність певних суспільно небезпечних діянь і ті покарання, які треба застосувати до осіб, що їх скоїли. Особливість кримінально-правових норм полягає у тому, що вони забороняють певні вчинки людей під загрозою застосування особливих заходів державного примусу – кримінального покарання.
Предметом кримінального права є відносини, які виникають у результаті вчинення злочину і застосування відповідного покарання за його вчинення.
Основне завдання (функція) кримінального права - охорона. Воно здійснюється притаманним лише кримінальному праву методом покарання тих, хто вчинив злочин, та загрозою покарання тим, хто має намір його вчинити. Пріоритетним завданням кримінального права України є охорона особистих благ людини (життя, здоров`я, волі, честі й гідності), її прав та інтересів від злочинних посягань. Пріоритет такого завдання закріплено в ст. 3 Конституції України - людина, її життя, здоров`я, воля, честь та гідність визначаються найвищою соціальною цінністю.
Кримінальному праву притаманний принцип особистої відповідальності. Суб'єктом злочину, тобто особою, яка може нести
кримінальну відповідальність, є лише фізична особа, яка обов'язково є осудною й досягла віку, з якого можлива кримінальна відповідальність (ст. 18 КК). Особистий характер відповідальності полягає ще й у тому, що саме покарання має персональний, особистий характер і може застосовуватися лише до конкретної особи, яка визнана судом винною у вчиненні злочину.Важливим принципом кримінального права також є принцип індивідуалізації кримінальної відповідальності й покарання. Він вимагає, щоб і кримінальна відповідальність, і призначення покарання були максимально конкретизовані та індивідуалізовані, виходячи з конкретних обставин вчиненого злочину з урахуванням особи винного.
Отже, можна сказати, що кримінальне право як окрема галузь — це сукупність юридичних норм, що складають цілісну систему, структурні частини (підсистеми) якої пов'язані між собою, мають певні юридичні, логічні та організаційні зв'язки.
2. Джерела кримінального права України.
Концептуальним джерелом, яке містить норми прямої дії, є Конституція України. Вона має вищу юридичну силу. Тому всі кримінально-правові норми повинні відповідати Конституції України. Якщо прийнята кримінально-правова норма суперечить положенням Конституції, то така норма втрачає юридичну силу автоматично або ж не може її набути. Тоді, згідно ст.8 Конституції України, має застосовуватися норма Конституції України як норма прямої дії. На підставі ст.8 Конституції України має застосовуватись конституційна норма і тоді, коли певне положення кримінально-правового характеру не врегульоване кримінальним законом, але передбачене Конституцією України.
Основним національним джерелом кримінального законодавства є Кримінальний кодекс України, де сукупність кримінально-правових норм об`єднана у відповідні глави та систематизована у певній послідовності. Чинним є Кримінальний кодекс України, який було прийнято 5 квітня 2001 року (далі – КК України).
Статусу джерела кримінального права набули укладені та належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори, які становлять невід`ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Міжнародні кримінально-правові норми, що стосуються Загальної частини кримінального права, як норми-принципи безпосередньо, не зазнаючи ніяких змін, імплементуються у національне законодавство України. Такими є норми Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах, 1959 рік, ратифікованої Законом України від 16.01.1998 № 44/98-ВР, а також норми Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах (так звана Мінська конвенція), ратифікована Законом України від 10.11.1994 № 240/94-ВР. Джерелами кримінального права, згідно зі ст. 152 Конституції України, можуть бути і рішення Конституційного Суду України про неконституційність кримінальних законів чи їх окремих положень. Такі закони чи їхні окремі положення втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність.
3. Система кримінального права України.
Кримінальне право, як сукупність юридичних норм становить собою їх цілісну систему, окремі структурні утворення якої (підсистеми) найтіснішим чином пов'язані між собою. Норми кримінального права не можуть знаходитися в якомусь невизначеному порядку, тому що це може привести до грубих порушень законності, прав громадян. У зв'язку з цим вони піддаються законодавцем певній систематизації.
Всі норми кримінального права поділяються на дві частини - Загальну і Особливу.
В Загальну частину включені норми, що визначають завдання, принципи та основні інститути кримінального права. Вони закріплюють підстави кримінальної відповідальності, чинність кримінального закону в просторі і часі, поняття злочину і його види, осудність і неосудність, форми вини, співучасть, покарання і його види, порядок застосування окремих видів покарання, правила їх призначення, регулюють інститути, пов'язані зі звільненням від кримінальної відповідальності і покарання, погашенням і зняттям судимості, особливості відповідальності неповнолітніх.
Система Загальної частини КК України складається із таких розділів:
I. Загальні положення.
II. Закон про кримінальну відповідальність.
ІІІ. Злочин, його види та стадії.
IV. Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб'єкт злочину).
V. Вина та її форми.
VI. Співучасть у злочині.
VII. Повторність, сукупність та рецидив злочинів.
VIII. Обставини, що виключають злочинність діяння.
IX. Звільнення від кримінальної відповідальності.
X. Покарання та його види.
XI. Призначення покарання.
XII. Звільнення від покарання та його відбування.
XIII. Судимість.
XIV. Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування.
XV. Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх.
Особлива частина кримінального права містить норми, що описують конкретні види злочинів із зазначенням видів покарань і меж, в яких вони можуть бути призначені за вчинення даних злочинів. Ці норми і зосереджені в Особливій частині КК України:
I. Злочини проти основ національної безпеки України.
II. Злочини проти життя та здоров’я особи.
ІІІ. Злочини проти волі, честі та гідності особи.
IV. Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи.
V. Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина.
VI. Злочини проти власності.
VII. Злочини у сфері господарської діяльності.
VII-А. Злочини у сфері службової діяльності в юридичних особах приватного права та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг.
VIIІ. Злочини проти довкілля.
IX. Злочини проти громадської безпеки.
X. Злочини проти безпеки виробництва.
XI. Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту.
XII. Злочини проти громадського порядку та моральності.
XIII. Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров’я населення.
XIV. Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації.
XV. Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян.
XVІ. Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку.
XVІІ. Злочини у сфері службової діяльності.
XVІІІ. Злочини проти правосуддя.
XІX. Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини).
XX. Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного порядку.
Норми Загальної і Особливої частин кримінального права як певні підсистеми законодавства знаходяться в тісному, нерозривному взаємозв'язку. Насамперед норми Особливої частини ґрунтуються на нормах Загальної частини. Тому розкриття дійсного змісту норм Особливої частини неможливо без звернення до частини Загальної. Разом з тим всі інститути Загальної частини мають у своїй основі узагальнення тих ознак, що властиві всім злочинам, передбаченим в Особливій частині.
4. Кримінально-правові принципи
Кримінально-правові принципи - це основні, вихідні положення, обов'язкові для законодавця, правозастосовчих органів і громадян у сфері боротьби зі злочинністю.
Принцип верховенства права (законності). Конституція України, має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно - правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Кримінальний кодекс України ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. Застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено. Принцип законності походить з формули "Nullum crimen, nulla poena, sine lege" (Нема злочину, нема покарання без вказівки на те в законі).
Принцип рівності громадян перед законом, у тому числі й кримінальним. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом (ст. 24 Конституції України). Тобто всі особи, які вчинили злочин, незалежно від їх соціальних і демографічних даних однаково підлягають кримінальній відповідальності.
Принцип індивідуальної юридичної відповідальності, в тому числі й кримінальної (ст. 61 Конституції України) полягає в тому, що відповідальність і покарання за вчинений злочин може нести тільки особа, яка цей злочин вчинила. Це конкретна фізична особа, що має всі ознаки суб'єкта злочину.
Принцип наявності вини у діях особи для визнання її злочинцем при вчиненні суспільно небезпечного діяння. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ст. 62 Конституції України і ч. 2 ст. 2 КК України). Невинне заподіяння шкоди, якою б вона тяжкою не була, не тягне кримінальної відповідальності. Принцип наявності вини визначається формулою: "Nullum crimen, nulla poena sine culpa" (Нема злочину, нема покарання при відсутності вини).
Принцип справедливості (індивідуалізації) покарання полягає в тому, що покарання, яке призначається злочинцеві, повинно максимально відповідати ступеню тяжкості вчиненого злочину, особливостям особи винного та обставинам, що пом'якшують та обтяжують покарання (ст. 65- 67 КК України).
Принцип гуманізму випливає зі ст. 3 Конституції України, яка проголошує людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю. Правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина є одним із найважливіших завдань кримінального права (ст. 1 КК України). Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню (ст. 28 Конституції України). Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність (ч. 3 ст. 50 КК України). Призначаючи покарання, суд має виходити з того, що його вид і розмір повинні бути мінімально достатні для досягнення мети покарання. Принципу гуманізму відповідають також інститути звільнення від кримінальної відповідальності й покарання, що особливо характерно для неповнолітніх злочинців тощо.
5. Закон про кримінальну відповідальність
Закон про кримінальну відповідальність - це правовий акт вищого органу державної влади України, що містить у собі юридичні норми, які встановлюють загальні підстави та межі кримінальної відповідальності, визначають коло суспільно небезпечних діянь, що визнаються злочинними та встановлюють види та розміри покарання, які можуть бути застосовані до осіб, які будуть визнані у встановленому законом порядку винними в їх вчиненні, а також регламентують підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності та покарання.
За змістом закони про кримінальну відповідальність поділяються на два види:
- Норми загальної дії. Вони визначають завдання кримінального законодавства, підстави та межі кримінальної відповідальності, дію закону в просторі, в часі, по колу осіб, вік кримінальної відповідальності, види та форми вини, інші загальні положення, які застосовуються при вирішенні питань кримінальної відповідальності;
- Спеціальні норми (заборони), які встановлюють коло конкретних діянь, що визнаються суспільно небезпечними, тобто злочинними, та види і розміри покарань, що можуть застосовуватись до осіб, винних у їх вчиненні.
На відміну від інших законів, закону про кримінальну відповідальність властиві такі характерні риси:
- тільки закон про кримінальну відповідальність встановлює злочинність і караність діяння;
- до осіб, які порушили кримінальне законодавство, застосовуються специфічні, передбачені виключно самим законом про кримінальну відповідальність заходи впливу - покарання;
- покарання може бути призначене тільки судом і ніяким іншим органом;
- застосування закону про кримінальну відповідальність викликає довготривалі наслідки для особи, яка визнана винною у вчиненні злочину.
6. Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі та просторі.
КК України передбачає просторову та часову юрисдикцію закону про кримінальну відповідальність (ст.4-8).
а) Просторова юрисдикція означає поширення закону про кримінальну відповідальність в межах певної території та щодо певного кола осіб. Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі визначається на підставі таких принципів: а) територіального; б) громадянства; в) космополітичного (універсального).
Територіальний принцип. Сутність цього принципу виражена в ч. 1 ст. 6 КК України, де зазначено, що особи, які вчинили злочини на території України, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом. Територіальний принцип випливає із суверенітету держави, влада якої поширюється на всю її територію. За загальним правилом, закріпленим у ч. 2 ст. 6 КК України, злочин визнається вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено або припинено на території України, незалежно від того, де особу було віддано до суду в зв'язку з його вчиненням. Винятком із територіального принципу є принцип дипломатичного імунітету (ч.4 ст.6 КК України). Він передбачає, що кримінально-правова юрисдикція України не поширюється на осіб, що мають дипломатичний імунітет, але зберігається щодо вчинених ними в Україні злочинів. Тому до відповідальності за ці злочини вони притягаються в державі, яка є акредитуючою.
Принцип громадянства (національний принцип). Відповідно до цього принципу громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за КК України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ч. 1 ст. 7 КК України).
Злочинність і караність діяння, вчиненого за кордоном громадянами України, а також особами без громадянства, що постійно проживають в Україні, визначаються за українськими законами незалежно від того, чи визнається таке діяння злочином в тій країні, де воно було вчинено. Таким же чином визначається відповідальність і для осіб, які мають подвійне громадянство - України та іншої держави. Якщо особи, які мають таке громадянство, вчиняють злочин поза межами України, то незалежно від того, чи є вони також громадянами держави, на території якої вчинений злочин, або ні, вони підлягають кримінальній відповідальності за КК України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.
Якщо громадяни України і особи без громадянства, які постійно в ній проживають, за вчинений в іншій державі злочин зазнали там же покарання, то згідно з ч. 2 ст. 7 КК України вони, у разі їх повернення в Україну, вдруге не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за цей же злочин.
Космополітичний (універсальний) принцип. Цей принцип виходить з міжнародно-правових зобов'язань України у сфері боротьби із злочинністю. Згідно з ст. 8 КК іноземці та особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають в Україні відповідальності за цим Кодексом у випадках, передбачених міжнародними договорами або якщо вони вчинили передбачені цим Кодексом тяжкі або особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України. Сутність цього принципу полягає у спільності інтересів кількох держав у боротьбі зі злочинами, вчинення яких на території однієї держави здатне заподіяти шкоди й інтересам інших держав, в тому числі Україні.
Просторові принципи, в основному, визначаються нормами кримінального законодавства України. Однак за сучасної мирової спільності просторові принципи все більш регулюються міжнародними угодами. Найбільш яскравим прикладом є приєднання України до Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах та укладення країнами СНД Мінської конвенції 1993 року. Ці конвенції суттєво регулюють зміст територіального та національного принципів просторової чинності кримінального закону України.
б) Часова юрисдикція. Злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв під час вчинення цього діяння (ч. 2 ст.4 КК України). Закон, що усуває караність діяння або пом`якшує покарання, має зворотню дію, тобто поширюється з моменту набрання ним чинності також на діяння, вчинені до його видання. Закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння або посилює кримінальну відповідальність, не має зворотної дії в часі (ч. 2 ст.5 КК України). Чинним визнається закон, що набув законної сили до його скасування чи заміни новим законом, а якщо закон було прийнято на певний строк - до закінчення такого строку. Питання набрання законної сили законом врегульовані ч.1 ст. 4 КК України: “Закон про кримінальну відповідальність набирає чинності через 10 днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування”. Згідно з Указом Президента України від 10 червня 1997 року № 503/97 "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" офіційними друкованими виданнями є «Офіційній вісник Україні», «Офіційний вісник Президента України», «Відомості Верховної Ради Україні» і газети «Урядовий кур'єр», «Голос України». В окремих випадках закон може бути оприлюднений через телебачення та радіо. Закони України можуть бути опубліковані і в інших виданнях, але лише після їх офіційного оприлюднення. Публікація закону в інших виданнях носить інформаційний характер і не може бути використана для офіційного застосування.
Якщо закон про кримінальну відповідальність скасовує злочинність діяння, він має зворотну дію у часі - діяння, вчинене особою до набрання цим законом сили, більше не вважається злочинним. Кримінальна справа щодо неї не може бути порушена, а наявна підлягає закриттю за відсутністю складу злочину. Якщо особа вже засуджена і відбуває покарання за певне діяння, то вона підлягає звільненню від покарання. Така особа, а також особа, яка повністю відбула покарання за це діяння визнаються такими, що не мають судимості. Зворотну дію у часі має і закон про кримінальну відповідальність, який пом`якшує покарання. Пом`якшення покарання визначається шляхом порівняння санкцій попереднього та нового закону про кримінальну відповідальність, який набув чинності, як щодо основних, так і до додаткових покарань, а також і до поєднання цих покарань. Якщо новий закон про кримінальну відповідальність пом`якшує покарання, то застосовується саме він щодо діянь, вчинених до набрання ним чинності. Особам, засудженим за даний злочин на підставі раніше чинного закону про кримінальну відповідальність, міра покарання, що перевищує санкцію нововиданого закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленої новим законом. Особа, яка вчинила злочин до набрання чинності законом про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння або посилює покарання, відповідає за законом, який діяв під час вчинення даного злочину.
Якщо після вчинення особою діяння, передбаченого КК України, закон про кримінальну відповідальність змінювався кілька разів, зворотну дію в часі має той закон, що скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.