Методичні рекомендації з питань вивчення кримінального права для вчителів які викладають правознавство у загальноосвітніх навчальних закладах (Загальна частина)
| Вид материала | Методичні рекомендації |
- Методичні рекомендації з трудового права розроблено відповідно до навчальної програми, 378.19kb.
- Методичні рекомендації щодо вивчення навчального предмету „Фізична культура в загальноосвітніх, 102.66kb.
- Методичні рекомендації щодо вивчення навчального предмету „Фізична культура в загальноосвітніх, 95.93kb.
- Методичні рекомендації щодо вивчення української мови в загальноосвітніх навчальних, 233.76kb.
- Методичні рекомендації щодо вивчення української літератури в загальноосвітніх навчальних, 622.59kb.
- Методичні рекомендації щодо вивчення світової літератури в загальноосвітніх навчальних, 557.96kb.
- Методичні рекомендації щодо вивчення української літератури в загальноосвітніх навчальних, 641.28kb.
- Методичні рекомендації щодо вивчення української літератури в загальноосвітніх навчальних, 700.78kb.
- Методичні рекомендації щодо вивчення світової літератури в загальноосвітніх навчальних, 276.99kb.
- Методичні рекомендації щодо можливого ущільнення та самостійного вивчення змісту програмного, 941.36kb.
16. Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх
Злочинність неповнолітніх завжди перебувала і перебуває в центрі уваги представників кримінологічної науки. Це зумовлено передусім тим, що скоєння особою в неповнолітньому віці злочину значною мірою визначає її подальший життєвий шлях, оскільки суттєво впливає на формування стереотипу особи, систему її ціннісних орієнтирів.
У Кримінальному кодексі України розділ XV, визначає особливості кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх.
Цей розділ розглядає такі питання:
- звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності;
- види покарань, які призначаються неповнолітнім;
- призначення покарання неповнолітнім;
- звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання;
- погашення і зняття судимості.
Стаття 97 КК України визначає умови звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх із застосуванням примусових заходів виховного характеру. Можливість застосування замість покарання виховних заходів - це спроба корекції особи неповнолітнього злочинця без застосування заходів покарання, які, в більшості випадків, не тільки не спроможні перевиховати підлітка-злочинця, а навпаки, враховуючи психологічні вікові особливості, здатні стати для нього злочинним «університетом».
Умовами звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру є (ч. 1 ст. 97 КК України):
- вчинення злочину неповнолітнім вперше;
- вчинення злочину, який належить до категорії злочинів невеликої тяжкості або необережного злочину середньої тяжкості;
- наявність у суду переконання про можливість виправлення без застосування покарання.
Примусові заходи виховного характеру:
1) застереження;
2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;
3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;
4) покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків;
5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються законом.
Примусові заходи виховного характеру, зокрема, застосовують:
- у разі постановлення судом рішення про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності на підставі ч. 1 ст. 97 КК;
- до особи, котра до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння (ч. 2 ст. 97 КК);
- при звільненні неповнолітнього від покарання відповідно до ч. 1 ст. 105 КК.
Характеризуючи примусові заходи виховного характеру, слід визначити їх ознаки, до яких, зокрема, належать:
- визначеність їх кола виключно законом про кримінальну відповідальність;
- можливість застосування тільки судом;
- обмеження кола осіб, до яких вони застосовуються (неповнолітні, які вчинили зазначені вище види злочинів, а також неповнолітніми, що не досягли віку кримінальної відповідальності і вчинили суспільно небезпечні діяння, які передбачені Особливою частиною Кримінального кодексу України).
Практика застосування судами примусових заходів виховного характеру детально проаналізована в постанові Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 2 «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру».
Застереження є одним із найм’якіших заходів виховного характеру, може бути зроблено шляхом роз'яснення судом неповнолітньому наслідків його дій - шкоди, завданої охоронюваним законом правам особи (осіб), інтересам суспільства або держави, - та оголошення неповнолітньому осуду за ці дії, а також попередження про більш суворі правові наслідки, які можуть настати в разі продовження ним протиправної поведінки чи вчинення нового злочину.
Обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього слід розуміти як: обмеження перебування поза домівкою в певний час доби; заборону відвідувати певні місця, змінювати без згоди органу, який здійснює за ним нагляд, місце проживання, навчання чи роботи, виїжджати в іншу місцевість; покладення обов'язку продовжити навчання, пройти курс лікування (за наявності хворобливого потягу до спиртного або в разі вживання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів); тощо.
Відповідно до ч. 3 ст. 105 КК України суд у кожному випадку встановлює конкретний строк, протягом якого органи, що здійснюють контроль та нагляд за поведінкою неповнолітнього, повинні пред'являти особливі вимоги щодо неї, а неповнолітній зобов'язаний їх дотримувати. З урахуванням даних про особу неповнолітнього та характеру вчиненого ним злочину чи суспільно небезпечного діяння суд визначає, які види дозвілля слід обмежити, а які - заборонити, або які обов'язки покласти на неповнолітнього і на який саме строк. Тривалість останнього має бути достатньою для виправлення неповнолітнього. На практиці обмеження дозвілля чи інші особливі вимоги щодо поведінки неповнолітнього можуть установлюватися на декілька місяців, що пов'язано, наприклад, із необхідністю пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії, токсикоманії, позбутися інших шкідливих для здоров'я звичок або закінчити навчання в школі, одержати професійні навики та працевлаштуватися (іноді - і на певний період після цього).
Передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, допускається лише за наявності даних про те, що вони здатні забезпечити позитивний виховний вплив на нього та постійний контроль за його поведінкою. Особами, які заміняють батьків, є, зокрема, усиновителі, опікуни і піклувальники.
Питання про передачу неповнолітнього під нагляд батьків або осіб, які їх заміняють, суд вирішує з урахуванням даних, що їх характеризують. Неприпустимо передавати неповнолітнього під нагляд батька чи матері, які позбавлені батьківських прав, а також батьків чи інших осіб, котрі через свою поведінку не здатні позитивно впливати на нього. Хоча в законі не передбачено обов'язкове отримання згоди батьків або осіб, які їх заміняють, на передачу їм неповнолітнього під нагляд, суд має отримати таку згоду.
Неповнолітнього можна передати під нагляд педагогічного (за місцем навчання) чи трудового (за місцем роботи) колективу - за згодою цього колективу, а також під нагляд окремих громадян - на їхнє прохання. При цьому як педагогічний чи трудовий колектив, так і окремий громадянин мають бути спроможні здійснювати виховний вплив на неповнолітнього, постійно й належним чином контролювати його поведінку та зобов'язані це робити.
Строк нагляду, передбаченого п. 3 ч. 2 ст. 105 КК України, суд встановлює з урахуванням конкретних обставин справи та мети виправлення неповнолітнього. Як свідчить практика, цей нагляд має здійснюватись, як правило, не менше одного року, оскільки за коротшого строку він буде малоефективним (але не довше, ніж до досягнення особою повноліття).
Терміни дії вказаних примусових виховних заходів визначаються судом.
Покладення на неповнолітнього, який досяг п’ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних, майнових збитків. Застосування цього виховного заходу обмежується законом: по-перше,- віком, по-друге,- наявністю самостійного заробітку або власного майна, або власних коштів.
До спеціальних навчально-виховних установ відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 105 КК України направляють неповнолітніх, котрі вийшли з-під контролю батьків чи осіб, які їх заміняють, не піддаються виховному впливу та не можуть бути виправлені шляхом застосування інших примусових заходів виховного характеру. До таких установ не можна направляти осіб, визнаних інвалідами, а також тих, кому згідно з висновком відповідних спеціалістів перебування там протипоказане за станом здоров'я через наявність певних захворювань.
До спеціальних навчально-виховних установ належать загальноосвітні школи соціальної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації. Їх статус визначений Законом України "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей".
При ухиленні неповнолітнього, що вчинив злочин, від застосування до нього обраних судом примусових заходів виховного характеру, ці заходи скасовуються судом, і він притягується до кримінальної відповідальності.
До неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі основні види покарань:
1) штраф;
2) громадські роботи;
3) виправні роботи;
4) арешт;
5) позбавлення волі на певний строк.
До неповнолітніх як додаткові види покарання можуть бути також застосовані штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
Умови застосування вищевказаних видів покарань суттєво відрізняються від умов їх застосування відносно повнолітніх злочинців.
Приміром, штраф (ст. 99 КК України) застосовується виключно відносно неповнолітніх, які мають самостійний дохід, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення.
Суттєво обмежений і розмір штрафу. Він встановлений у межах до п'ятисот (для повнолітніх - від тридцяти до тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, а в деяких випадках і більше - ст. 53 КК України) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Призначення цього виду покарання здійснюється судом залежно від тяжкості вчиненого злочину і з урахуванням матеріального стану неповнолітнього.
Громадські роботи (ч. 1 ст. 100 КК України), по-перше, обмежуються віком підлітків, до яких вони можуть бути застосовані – від 16 до 18 років, по-друге, їх загальним строком - від 30 до 120 годин, по-третє, тривалістю виконання покарання протягом дня - не більше 2 годин. (Для порівняння нагадаємо, що відносно повнолітніх без урахування їх віку загальний строк цього виду покарання визначається в межах від 60 до 240 годин, тривалість виконання покарання протягом дня не може перевищувати 4 годин - ст. 56 КК України)
Виправні роботи (ч.ч. 2, 3 ст. 100 КК України) також можуть бути призначені неповнолітнім лише у віці від 16 до 18 років, а їх строк вдвічі менший, ніж це передбачено відносно повнолітніх (ст. 57 КК України) - від двох місяців до одного року. Суттєво обмежений і розмір відрахувань в дохід держави із заробітку, який може здійснюватись при обранні цього виду покарання неповнолітнім - від 5% до 10% (для повнолітніх - від 10% до 20%).
Так само визначений для неповнолітніх і такий вид покарання, як арешт (ст. 101 КК України). Його застосування обмежено шістнадцятирічним віком і строком — від п'ятнадцяти до сорока п'яти діб (для повнолітніх - від одного до шести місяців, ст. 60 КК України).
Найсуворішим з передбачених для застосування до неповнолітніх видом покарання є позбавлення волі на певний строк (ст. 102 КК України).
За загальним правилом покарання у вигляді позбавлення волі не може призначатись неповнолітнім, які вперше вчинили злочини, що належать до категорії невеликої тяжкості (ч.2 ст. 102 КК України).
Суттєво нижчими порівняно з тими, що призначаються повнолітнім, визначені межі позбавлення волі на певний строк. За загальним правилом, вища його межа не може перевищувати десяти років. Єдиним можливим винятком з цього правила є випадки, передбачені п. 5 ч. 3 ст. 102 КК України - скоєння неповнолітнім особливо тяжкого злочину, поєднаного з умисним позбавленням життя людини. У цьому випадку вища межа покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк піднята до п'ятнадцяти років.
Уперше нормативно закріплена диференціація вищої межі вищевказаного виду покарання, залежно від тяжкості вчиненого злочину (ч.3 ст. 102 КК України).
Покарання у виді позбавлення волі призначається неповнолітньому:
1) за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості — на строк не більше одного року шести місяців;
2) за злочин середньої тяжкості — на строк не більше чотирьох років;
3) за тяжкий злочин - на строк не більше семи років;
4) за особливо тяжкий злочин - на строк не більше десяти років;
5) за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини - на строк до п'ятнадцяти років.
Призначення покарання неповнолітнім відбувається на підставі тих самих засад, які визначають цей процес взагалі (статті 65-67 КК України). Однак, обираючи покарання, неповнолітньому суд згідно зі ст. 103 КК України зобов'язаний враховувати «умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього».
При призначенні покарання неповнолітньому за сукупністю злочинів або за сукупністю вироків остаточне покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк не може перевищувати п'ятнадцяти років.
Провадження в кримінальних справах про злочини неповнолітніх має принципове значення для їх захисту, а також самого процесу встановлення істини у справі. По-перше, на стадії досудового слідства обов'язково з'ясовується питання щодо віку неповнолітнього, його Стану здоров'я та загального розвитку, умови життя та виховання, наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули його в злочинну діяльність. У необхідних випадках має проводитися психіатрична чи психолого-педагогічна експертиза неповнолітнього для з'ясування того, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і якою мірою міг керувати ними. Затримання та взяття під варту як запобіжний захід можуть застосовуватися до неповнолітнього лише у випадках, якщо це зумовлюється тяжкістю злочину з обов'язковим повідомленням батькам чи особам, які їх замінюють. Та найчастіше під час провадження неповнолітні передаються під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників.
Для пред'явлення обвинувачення та пред'явлення матеріалів справи неповнолітнього викликають до слідчого, прокурора чи до суду, як правило, через батьків або інших законних представників. Пред'явлення обвинувачення та допит неповнолітнього провадяться у присутності захисника. Якщо ж особа не досягла 16-річного віку, або визнана розумово відсталою, пред'явлення обвинувачення провадиться у присутності педагога, лікаря, батьків чи інших законних представників. Слідчий пояснює присутнім особам їхні права: задавати обвинуваченому запитання і висловлювати зауваження, обов'язково зазначаючи все в протоколі допиту. Слідчій має право відвести поставлене запитання, але відведене запитання слід занести до протоколу.
При вчиненні злочину разом із дорослими з'ясовується можливість виділення справи про неповнолітнього В окреме провадження, тобто проведення розслідування в повному обсязі стосовно неповнолітнього за окремим епізодом (або епізодами) його злочинної діяльності.
У судовому засіданні батьки або інші законні представники неповнолітнього беруть участь у розгляді справи (заявляють клопотання, відводи, подають докази, беруть участь у дослідженні доказів, перебувають в залі судового засідання) протягом усього судового розгляду. Проте неявка законного представника підсудного не зупиняє розгляду справи, якщо суд не визнає його участь необхідною. У судовому розгляді справи обов'язковою є участь представників комісій та інспекцій у справах неповнолітніх. При чому представники міліції у справах неповнолітніх та представники служби у справах неповнолітніх за необхідності можуть бути допитані як свідки.
Суд має право видалити неповнолітнього із залу судового засідання на час дослідження обставин, що можуть негативно вплинути на нього. Якщо ці обставини пов'язані з його обвинуваченням, то головуючий повідомляє про них підсудного після його повернення до залу судового засідання.
У мотивувальній частині вироку в справі неповнолітнього крім загальних даних мають бути зазначені підстави, за яких суд вважає необхідним призначення громадського вихователя, а у резолютивній частині — щодо призначення громадського вихователя у випадках застосування покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, або звільнення від покарання з випробуванням відповідно до ст. 104 КК України. Якщо до суду справа надійшла щодо неповнолітнього, який не досяг віку кримінальної відповідальності, або слідчим (за згодою прокурора) прийнято рішення щодо направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності, суд розглядає справу у відкритому засіданні за участю прокурора та захисника. У разі наявності достатніх підстав щодо направлення неповнолітнього до спеціального навчально-виховного закладу суд має право тимчасово, строком до ЗО діб, помістити його до приймальника-розподільника для неповнолітніх, після чого він і доставляється до спеціального навчально-виховного закладу.