Кримінального судочинства
| Вид материала | Документы |
- Поняття І завдання кримінального процесу в період формування правової держави в Україні, 43.76kb.
- Дипломна робота на тему: Міжнародний кримінальний суд: структура та компетенція, 1069.49kb.
- 1. Предмет, основні поняття І завдання кримінального процесу України, 38.65kb.
- Методичні рекомендації з питань вивчення кримінального права для вчителів які викладають, 564.86kb.
- Одеська Національна Юридична Академія Миколаївський Навчальний Центр Прокурорсько-слідчий, 842.88kb.
- Та принципи кримінального права, 6589.81kb.
- Лекція №1. Поняття І сутність кримінального процесу., 4192.56kb.
- Питання для державних іспитів з кримінального права та кримінального процесу для факультету, 63.71kb.
- Ду першої інстанції І виконуваних ним функцій в цій частині розвитку цивільного судочинства, 230.07kb.
- Рішення Конституційного Суду n 8-рп/2008 ( v008p710-08 ) від 22. 04. 2008 } Розділ, 1840.42kb.
Першим наслідком прийняггя такого рішення є направлення копії постанови про відмову в порушенні кримінальної справи прокурору. Вимога про виконання цієї дії органом дізнання міститься в ч. 2 ст. 100 КПК. Ця норма встановлює для органів дізнання досить жорсткий тер-
114
мін для направлення прокурору копії постанови. Вони повинні направити копію цього процесуального документа не пізніше доби з моменту ухвалення рішення. Установлення такого стислого строку є виправданим. Пункт 1 частини 1 статті 227 КПК надає право прокуророві не рідше одного разу на місяць перевіряти виконання вимог закону про прийом, реєстрацію та вирішення заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини.
Таким чином, прокурор не обмежений у кількості перевірок виконання вимог закону під час діяльності в стадії порушення кримінальної справи, у тому числі і під час вирішення інформації про злочини. У ч. 2 ст. 100 КПК, виходячи з важливості рішення про відмову в порушенні кримінальної справи як для вирішення завдань стадії порушення справи, так і для дотримання прав і законних інтересів громадян, що беруть у ньому участь, підкреслюється необхідність інформування прокурора про прийняте рішення. Така нормативна регламентація дозволяє прокурору швидко реагувати на прийняття незаконних і необгрунтованих рішень про відмову в порушенні кримінальної справи і якомога раніше (навіть раніше надходження до нього або до суду можливої скарги на це рішення) "увімкнути" захисний ("аварійний") механізм, що є гарантією недопущення порушень законності в кримінальному процесі. Таким механізмом є скасування прокурором незаконної' або необгрунтованої постанови органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи і порушення справи (ч. 4 ст. 100 КПК).
Прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи митними органами України має свої особливості, пов'язані з відомчою регламентацією діяльності з прийняття рішень у стадії порушення кримінальної справи. Так, згідно з п. 2.3 Наказу № 653 від 20 грудня 1997 року митниці направляють до регіональних митниць постанови про відмову в порушенні кримінальних справ (протягом п'яти днів після їх винесення) та копії відповідних матеріалів. У свою чергу, регіональні митниці до десятого числа місяця, наступного за звітним, надсилають до Управління по організації боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Держмитслужби узагальнені висновки у довільній формі щодо обгрунтованості винесення постанов про відмову в порушенні кримінальних справ, копії постанов, за якими загальна вартість предметів, що незаконно переміщувались через митний кордон України, перевищує двісті мінімальних розмірів заробітної плати, постанов про відмову в порушенні кримінальних справ, які були винесені стосовно незаконного переміщення через митний кордон України товарів, валюти, цінностей групою осіб, а також історичних і культурних цінностей, отруйних, сильнодіючих, радіоактивних, вибухових речовин або прекурсорів.
115
Другим наслідком відмови в порушенні кримінальної справи є повідомлення про це, направлене зацікавленим особам, підприємствам, установам, організаціям (ч. 1 ст. 99 КПК). Повідомлення має бути у письмовій формі, а його копію із зазначенням вихідного номера і дати направлення заінтересованій особі необхідно помістити в матеріали провадження за заявою або повідомленням про злочин. У повідомленні повинна бути поміщена інформація не тільки про назву прийнятого рішення (про відмову в порушенні кримінальної справи), але й щодо його сутності та підстав відмови (фактичних і юридичних). У разі потреби у повідомленні вказуються відомості про направлення одночасно з відмовою в порушенні кримінальної справи матеріалів для притягнення особи до адміністративної, дисциплінарної або іншої юридичної відповідальності. Вивчення практики показує, що органи дізнання не завжди направляють відповідним особам повідомлення про ухвалення рішення щодо відмови в порушенні кримінальної справи. Іноді дізнавачі, не реєструючи цей документ, вносять у нього вигадані вихідні номери. Не направляючи це повідомлення адресату, його копію вони долучають до матеріалів дослідчого провадження. Є й більш витончені засоби, застосовувані працівниками дізнання: коли повідомлення реєструється в канцелярії відповідного органу, йому надають вихідний номер, указують дату відправлення повідомлення, але не направляють заінтересованим у цьому особам, а знищують. Копія повідомлення долучається до матеріалів про відмову в порушенні кримінальної справи. У такий спосіб створюється видимість законності дій посадових осіб з виконання вимог ч. 2 ст. 99 КПК. Насправді ж такими діями не тільки заподіюється істотна шкода законному праву заявників та інших зацікавлених осіб на одержання повідомлення про відмову в порушенні кримінальної справи, але й підривається авторитет органів, уповноважених державою на виконання відповідних правоохоронних функцій.
Третім наслідком, безпосередньо пов'язаним із попереднім, с направлення заінтересованим особам копії постанови про відмову в порушенні кримінальної справи. Цей наслідок настає в усіх випадках, незважаючи на те, що заінтересованим особам направляється повідомлення про прийняття даного рішення. Як правило, повідомлення і копія постанови направляються відповідному адресату одночасно. Але в більшості таких випадків повідомлення виконує функцію супровідного листа до копії постанови про відмову в порушенні справи, що є неправильним по суті і суперечить вимогам кримінально-процесуального закону. Повідомлення про прийняте органом дізнання рішення в будь-якому разі, незалежно від того, чи направляється його копія особі, інтересів якої воно стосується, мас нести інформаційне навантаження, пов'язане з підста-
116
вами, а іноді й з наслідками ухвалення рішення про відмову в порушенні кримінальної справи. У такий спосіб повідомлення повинно виконувати одночасно дві функції: 1) інформування зацікавлених осіб про результати діяльності в стадії порушення кримінальної справи; 2) супроводження копії постанови про відмову в порушенні справи. Проте повідомлення заінтересованій особі не повинно цілком дублювати копію постанови про відмову в порушенні кримінальної справи. Найбільш повну інформацію про сутність і підстави прийнятого рішення особа одержить, звісно ж, із копії постанови як предмета можливого оскарження прокурору або до суду.
Четвертим наслідком є роз'яснення зацікавленим особам права на оскарження відмови в порушенні кримінальної справи прокурору (ст. 99-1 КПК) або до суду (cm. 236-I КПК) і порядку реалізації цього права. На дану обставину звертається особлива увага Верховним Судом України в п. 15 Постанови Пленуму від 22 грудня 1978 року № 8 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами України норм кримінально-процесуального законодавства, якими передбачені права потерпілих від злочинів" (зі змінами та доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 29 червня 1984 року № 6; 4 червня 1993 р. № 3; 3 грудня 1997 р. № 12). Особі, якій направляється повідомлення про прийняте рішення та його копія, роз'яснюється, кому (прокуророві або до суду) і в який термін після одержання цих документів (сім днів) може бути оскаржена постанова про відмову в порушенні кримінальної справи.
Група факультативних наслідків відмови в порушенні кримінальної справи містить у собі наслідки, що наступають не завжди. Настання їх залежить, по-перше, від результатів діяльності в стадії порушення кримінальної справи, а по-друге - від реалізації органом дізнання свого права на направлення заяви (повідомлення) і матеріалів його перевірки для застосування відповідних заходів впливу до правопорушників (ч. 2 ст. 99 КПК).
Першим серед цієї групи наслідком відмови в порушенні кримінальної справи є направлення заяви чи повідомлення, прийнятого та зареєстрованого як первинне джерело інформації про злочин, але матеріали перевірки якого фактично містять дані про наявність у діянні особи адміністративного або дисциплінарного чи іншого порушення громадського порядку, на розгляд відповідному державному органу, трудовому колективу або адміністрації підприємства, установи, організації або передати матеріали для застосування у встановленому порядку заходів адміністративного стягнення.
Частина 2 статті 99 КПК, установлюючи право органу дізнання піс-
117
Другим наслідком відмови в порушенні кримінальної справи є повідомлення про це, направлене зацікавленим особам, підприємствам, установам, організаціям (ч. 1 ст. 99 КПК). Повідомлення має бути у письмовій формі, а його копію із зазначенням вихідного номера і дати направлення заінтересованій особі необхідно помістити в матеріали провадження за заявою або повідомленням про злочин. У повідомленні повинна бути поміщена інформація не тільки про назву прийнятого рішення (про відмову в порушенні кримінальної справи), але й щодо його сутності та підстав відмови (фактичних і юридичних). У разі потреби у повідомленні вказуються відомості про направлення одночасно з відмовою в порушенні кримінальної справи матеріалів для притягнення особи до адміністративної, дисциплінарної або іншої юридичної відповідальності. Вивчення практики показує, що органи дізнання не завжди направляють відповідним особам повідомлення про ухвалення рішення щодо відмови в порушенні кримінальної справи. Іноді дізнавачі, не реєструючи цей документ, вносять у нього вигадані вихідні номери. Не направляючи це повідомлення адресату, його копію вони долучають до матеріалів дослідчого провадження. Є й більш витончені засоби, застосовувані працівниками дізнання: коли повідомлення реєструється в канцелярії відповідного органу, йому надають вихідний номер, указують дату відправлення повідомлення, але не направляють заінтересованим у цьому особам, а знищують. Копія повідомлення долучається до матеріалів про відмову в порушенні кримінальної справи. У такий спосіб створюється видимість законності дій посадових осіб з виконання вимог ч. 2 ст. 99 КПК. Насправді ж такими діями не тільки заподіюється істотна шкода законному праву заявників та інших зацікавлених осіб на одержання повідомлення про відмову в порушенні кримінальної справи, але й підривається авторитет органів, уповноважених державою на виконання відповідних правоохоронних функцій.
Третім наслідком, безпосередньо пов'язаним із попереднім, є направлення заінтересованим особам копії постанови про відмову в порушенні кримінальної справи. Цей наслідок настає в усіх випадках, незважаючи на те, що заінтересованим особам направляється повідомлення про прийняття даного рішення. Як правило, повідомлення і копія постанови направляються відповідному адресат)' одночасно. Але в більшості таких випадків повідомлення виконує функцію супровідного листа до копії постанови про відмову в порушенні справи, що є неправильним по суті і суперечить вимогам кримінально-процесуального закону. Повідомлення про прийняте органом дізнання рішення в будь-якому разі, незалежно від того, чи направляється його копія особі інтересів якої воно стосується, мас нести інформаційне навантаження, пов'язане з підста-
116
вами, а іноді й з наслідками ухвалення рішення про відмову в порушенні кримінальної справи. У такий спосіб повідомлення повинно виконувати одночасно дві функції: 1) інформування зацікавлених осіб про результати діяльності в стадії порушення кримінальної справи; 2) супроводження копії постанови про відмову в порушенні справи. Проте повідомлення заінтересованій особі не повинно цілком дублювати копію постанови про відмову в порушенні кримінальної справи. Найбільш повну інформацію про сутність і підстави прийнятого рішення особа одержить, звісно ж, із копії постанови як предмета можливого оскарження прокурору або до суду.
Четвертим наслідком є роз'яснення зацікавленим особам права на оскарження відмови в порушенні кримінальної справи прокурору (ст. 99-1 КПК) або до суду (ст. 236-1 КПК) і порядку реалізації цього права. На дану обставину звертається особлива увага Верховним Судом України в п. 15 Постанови Пленуму від 22 грудня 1978 року № 8 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами України норм кримінально-процесуального законодавства, якими передбачені права потерпілих від злочинів" (зі змінами та доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 29 червня 1984 року № 6; 4 червня 1993 р. № 3; 3 грудня 1997 р. № 12). Особі, якій направляється повідомлення про прийняте рішення та його копія, роз'яснюється, кому (прокуророві або до суду) і в який термін після одержання цих документів (сім днів) може бути оскаржена постанова про відмову в порушенні кримінальної справи.
Група факультативних наслідків відмови в порушенні кримінальної справи містить у собі наслідки, що наступають не завжди. Настання їх залежить, по-перше, від результатів діяльності в стадії порушення кримінальної справи, а по-друге - від реалізації органом дізнання свого права на направлення заяви (повідомлення) і матеріалів його перевірки для застосування відповідних заходів впливу до правопорушників (ч. 2 ст. 99 КПК).
Першим серед цієї групи наслідком відмови в порушенні кримінальної справи є направлення заяви чи повідомлення, прийнятого та зареєстрованого як первинне джерело інформації про злочин, але матеріали перевірки якого фактично містять дані про наявність у діянні особи адміністративного або дисциплінарного чи іншого порушення громадського порядку, на розгляд відповідному державному органу, трудовому колективу або адміністрації підприсліства, установи, організації або передати матеріали для застосування у встановленому порядку заходів адміністративного стягнення.
Частина 2 статті 99 КПК, установлюючи право органу дізнання піс-
117
ля ухвалення рішення про відмову в порушенні ьримінальної справи ініціювати процес притяїнсння винного у вчиненні інших (крім злочину) правопорушень, зобов'язує направляти заяву і матеріали її перевірки до відповідних органів. Ця вимога закону в переважній більшості випадків на практиці не виконується і, головним чином, через її нездійсненність. Відповідно до узвичаєних вимог, що пред'являються у сфері діловодства до документальних утворень, які відображають діяльність того чи іншого органу в кожному із юридичних процесів, усі вони повинні по закінченні провадження направлятися до архівів відповідних органів. Ця вимога, безумовно, стосується і матеріалів провадження за заявами і повідомленнями про злочини.
Складовою частиною цих матеріалів є і самі заяви та повідомлення. Тому, мабуть, працівники-практики направляють до органів, уповноважених притягати до адміністративної, дисциплінарної або іншого виду юридичної відповідальності осіб, щодо яких відмовлено в порушенні кримінальної справи, копію постанови, у якій відображається дане рішення, іноді до копії цього процесуального акта долучається копія заяви (повідомлення) або копії матеріалів їхньої перевірки, або і того й іншого. Звісно останній варіант дій співробітників органів дізнання є ідеальним, найбільше прийнятним і зручним для посадової особи, яка буде приймати рішення про притягнення особи до конкретної юридичної відповідальності. Але поки в законі не буде чітко визначений перелік матеріалів, спрямованих для цих цілей, повнота матеріалів про відмову в порушенні кримінальної справи буде залежати від компетентності, добропорядності та інших якостей посадових осіб органів, що робили перевірку заяви або повідомлення про злочин.
Не зазначений у КПК і термін, протягом котрого після відмови в порушенні кримінальної справи орган дізнання повинен направити матеріали для вирішення питання про накладення адміністративного або дисциплінарного стягнення. Такий термін іноді встановлюється в інших законодавчих актах. Наприклад, він чітко визначений у ч. 4 ст. 12 Закону України "Про боротьбу з корупцією". У даній нормі говориться про те, що орган дізнання у разі відмови в порушенні кримінальної справи за наявності в діянні особи ознак корупційного діяння або іншого правопорушення, пов'язаного з корупцією, зобов'язаний у триденний термін направити матеріали перевірки до відповідного підрозділу Міністерства внутрішніх справ України або Служби безпеки України. Доцільно було б такий стислий строк установити й у КПК, забезпечивши в такий спосіб активність державних органів в усуненні протиправних явищ із житія суспільства.
Установлення стислих строків направлення матеріалів про відмову
118
в порушенні кримінальної справи для притягнення відповідних осіб до адміністративної, дисциплінарної або іншої відповідальності має й іншу мету. Оскільки адміністративне стягнення не може бути накладене через місяць з моменту відмови в порушенні кримінальної справи, а дисциплінарне - через місяць з моменту виявлення проступку, то тяганина з направленням матеріалів, що служать підставою для накладення адміністративного або дисциплінарного стягнення, може призвести (і призводить) до ситуацій, коли особи, винні у вчиненні правопорушень, взагалі не притягаються до юридичної відповідальності. Немає потреби спеціально спинятися на тому негативному ефекті, що настає в результаті виникнення такого роду ситуацій у практиці правоохоронної діяльності. Для запобігання виникненню таких ситуацій і забезпечення реалізації виховної функції юридичної відповідальності необхідно ч. 2 ст. 99 КПК після слів "направити заяву або повідомлення..." доповнити словами " ...протягом трьох днів із моменту прийняття даного рішення...".
Другим наслідком є притягнення осіб до іншого виду юридичної відповідальності, крім кримінальної. При цьому необхідно пам'ятати, що законом завжди встановлюються терміни, протягом яких винні в правопорушенні особи можуть бути притягнуті до відповідальності. В адміністративному законодавстві встановлений одномісячний термін для накладення стягнення після ухвалення рішення про відмову в порушенні кримінальної справи. На відміну від адміністративного, у трудовому законодавстві немає спеціальної норми, що встановлює терміни притягнення до дисциплінарної відповідальності осіб, стосовно яких відмовлено в порушенні кримінальної справи. Тому слід керуватися загальною нормою - ч. 2 ст. 148 Кодексу законів про працю України (КЗпП), яка встановлює, що дисциплінарне стягнення може бути застосоване власником або уповноваженою ним особою безпосередньо після виявлення проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення. У зв'язку з цим виникає питання про те, із якого моменту вважати виявленим факт дисциплінарного проступку: з моменту прийняття органом дізнання заяви або повідомлення; винесення постанови про відмову в порушенні кримінальної справи; одержання власником або уповноваженою ним особою матеріалів про відмову в порушенні
кримінальної справи.
Є думка, що виявленим дисциплінарний проступок треба вважати з моменту ухвалення рішення про відмову в порушенні кримінальної справи і винесення про це постанови. У момент прийняття заяви про нібито вчинений злочин можна вважати виявленим тільки саме діяння. У постанові ж про відмову в порушенні кримінальної справи орган дізнання, підбиваючи підсумки пізнавальної діяльності в стадії порушення криміналь-
119
ної справи, кваліфікують цс діяння як таке, що не містить ознак злочину, а має склад дисциплінарного проступку. При цьому в описово-мотивувальній частині постанови про відмову в порушенні кримінальної справи необхідно зазначити, який саме дисциплінарний проступок учинено, у резолютивній частині відобразити рішення, що у зв'язку з цим приймається, тобто про направлення матеріалів (із вказівкою яких саме) до відповідного органу.
Отже, можна вірогідно вважати виявленим факт порушення норм трудового права саме в момент кваліфікації діяння як дисциплінарного проступку. Тому органи дізнання, виконуючи вимоги ч. 2 ст. 99 КПК, повинні якомога раніше направити матеріали про відмову в порушенні кримінальної справи особі, компетентній накладати дисциплінарні стягнення. Слід підкреслити, що постанова про відмову в порушенні кримінальної справи, яка містить дані про адміністративне, дисциплінарне або інші правопорушення, направлена до відповідних органів, трудових колективів, сприймається останніми як істинна, а тому як така, що не підлягає "повторному розгляду" особами, уповноваженими накладати дисциплінарні стягнення, у ході службового розслідування. Матеріали про відмову в порушенні кримінальної справи можуть бути направлені і після пропуску за різноманітних причин одномісячного терміну, установленого трудовим законодавством, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 148 КЗпП звільнення працівника через тимчасову непрацездатність або перебування його у відпустці в цей термін не зараховується.
Третім факультативним наслідком відмови в порушенні кримінальної справи с роз'яснення заінтересованим у результатах кримінального процесу особам порядку відновлення їхніх порушених прав.
У тих випадках, коли в результаті перевірки заяви або повідомлення буде встановлено, що діянням, про яке повідомлялося, були порушені права, що можуть бути захищені тільки шляхом заявления цивільного позову, громадянину в повідомленні про відмову в порушенні кримінальної справи роз'ясняється, що ці права він може захистити в порядку цивільного судочинства.
Як бачимо, приймаючи рішення про відмову в порушенні кримінальної справи, орган дізнання повинен діяти з урахуванням положень, закріплених в інших, крім кримінального і криміиально-процесуального, галузях права. Наявність такого тісного взаємозв'язку між різноманітними галузями, інститутами й окремими нормами права свідчить про його системність, а також взаємозалежність і взаємозумовленість усіх його елементів.
120
2,4.3. Прийнятті органом дізнання рішення про направлении Іаяв, повідомлень та іншої інформації про злочини за належністю
Значення прийняття рішень про направлення заяв, повідомлень та іншої інформації про точніш за належністю
Незважаючи на те, що рішення про направлення заяв і повідомлень про злочин за належністю (п. З ч. 2 ст. 97 КПК) має рівноцінне значення з іншими рішеннями, що приймаються в стадії порушення кримінальної справи (про порушення кримінальної справи і про відмову в порушенні