Стратегія економічного І соціального

Вид материала

Документы

Содержание Розділ 6. розвиток аграрного сектора До зазначених проблем належать наступні Стратегічною метою розвитку аграрного сектора є Стратегічні орієнтири Структурні завдання

Подобный материал:

• «про кооперацію», 17.13kb.
• На головну сторіну веб сайту ода в розділ „стратегія”, 1650.33kb.
• У К А з президента україни, 83.91kb.
• Рівненська обласна державна адміністрація Головне управління економіки та інвестиційної, 1376.67kb.
• Програма економічного І соціального розвитку міста Лозова на 2011 рік, 2181.91kb.
• Рекомендації науково-практичної конференції "Стратегія економічного І соціального євроінтеграційного, 324.2kb.
• Програма економічного І соціального розвитку, 363.16kb.
• Програма економічного І соціального розвитку Житомирського, 941.44kb.
• 1  Основні тенденції економічного та соціального розвитку економіки жидачівщини в контексті, 1154.23kb.
• Про проект програми економічного, соціального та культурного розвитку Бериславського, 1723.78kb.

РОЗДІЛ 6. РОЗВИТОК АГРАРНОГО СЕКТОРА

Сучасний стан та проблеми

Подальший розвиток однієї з найважливіших галузей економіки області - агропромислового комплексу - вимагає цілеспрямованого системного підходу. Миколаївщина має значні можливості для розвитку аграрного сектора, перетворення його у високоефективний, експортоспроможний сектор економіки, здатний забезпечити продовольчу безпеку. Природно-кліматичні умови та родючі землі області сприяють подальшому розвитку аграрного сектора, дозволяють отримувати високі врожаї всіх сільськогосподарських культур в обсягах, достатніх для забезпечення внутрішніх потреб і формування експортного потенціалу.

Сільськогосподарська діяльність здійснюється на 2011 тис. га сільськогосподарських угідь, з яких 1696 тис. га ріллі, що становить 5% орної землі в Україні. При цьому на одну особу в області припадає 1,36 га орної землі, в Україні - 0,68 га, у Європі цей показник становить у цілому 0,25 га, у т. ч. у Польщі - 0,30 га, Франції - 0,31 га.

Виробництвом сільськогосподарської продукції займається 862 сільсько-господарських підприємства, з яких 450 великотоварні, 4445 фермерських господарств, майже 57 тис. одноосібних господарств і 493 тисяч інших суб'єктів господарювання.

За роки незалежності на селі здійснено глибокі структурні реформи, докорінно перебудовано земельні й майнові відносини, створено організаційно-правові структури ринкового спрямування на основі приватної власності на землю та майно індивідуальної, сімейної та колективної форм організації праці. Внаслідок паювання земель близько 200 тисяч селян стали власниками сертифікатів на земельну частку (пай), середній розмір якої становить 6,9 ум. га. Завершується оформлення державних актів замість сертифікатів. Майнові свідоцтва на суму 404,7 млн. грн. отримали 115,2 тис. селян. АПК стає осередком підвищеної еко­номічної активності, зростає його інвестиційна привабливість. Економіка держави дедалі більше повертається до потреб села. Ці надзвичайно важливі процеси потребують постійної державної підтримки та стимулювання.

Водночас у розвитку агропромислового комплексу залишається низка складних проблем, які потребують послідовного та поетапного вирішення для подальшого розвитку і сталого функціонування АПК.


До зазначених проблем належать наступні:

1. Деформації структури виробництва. У 2005 р. 53,2% валової продукції сільського господарства вироблялося в господарствах населення. Проте ці господарства знаходяться на найнижчому щаблі суспільної організації виробництва: через малі розміри вони є консервативними до науково-технічного прогресу і сучасної організації агробізнесу, нездатними формувати міні­мально необхідні товарні партії стандартизованої продукції, яких потребує внутрішній і особливо зовнішній ринки.

2. Деформації цінових пропорцій - співвідношення цін на сільськогосподарську продукцію та матеріально-технічні ресурси, які споживаються в аграрному секторі.

3. Нераціональне використання земельних ресурсів сільськогосподарського призначення, особливо меліорованих, зниження родючості земель внаслідок недостатніх природоохоронних та агротехнічних заходів у землекористуванні.

4. Критична зношеність основних виробничих фондів. Рівень зношеності сільськогосподарської техніки становить 60-80%. Значна частина техніки застаріла не лише фізично, а й морально.

5. Недосконалість механізмів інвестиційного забезпечення. Інвестиційні ресурси аграрного сектора формуються головним чином за рахунок власних коштів підприємств, переважну частину яких складають амортизаційні відрахування. Залишається вкрай вузьким сегмент довгострокового кредитування АПК.

6. Відсутність реформування у соціальній сфері села. Різке зменшення всіх видів фінансування на утримання та розбудову об’єктів соціальної інфраструктури посилило негативні явища в існуючій їх мережі. Призупинка виділення бюджетних коштів на будівництво житла практично позбавила надії малозабезпечених громадян та молоді в поліпшенні житлових умов, або отримання житла.


Стратегічною метою розвитку аграрного сектора є:

• досягнення стабільного економічного зростання шляхом забезпечення умов для розвитку ефективного підприємництва в аграрному секторі;
  
• підвищення конкурентоспроможності продукції вітчизняного агропромислового сектора на внутрішньому та зовнішніх ринках на базі нарощування обсягів інвестицій та їх інноваційного спрямування;
  
• створення цивілізованих умов для проживання в сільській місцевості як основи припливу працездатних верств населення та відтворення людського капіталу; формування дієздатних сільських територіальних общин.
  

Стратегічні орієнтири

1. У період до 2015 року є необхідність у завершенні земельної реформи, здійснення на цій основі докорінної перебудови економічних відносин на селі. Ця робота полягає в утвердженні раціональних механізмів захисту прав власності на землю, повноцінного ринку землі, ефективних орендних відносин на землю та майно на принципах непорушності права приватної власності, запровадженні економічних стимулів раціонального використання та охорони земель.

2. Утвердження приватної власності на землю та майно потребує визначення інструментів фінансового оздоровлення галузі, ефективних диверсифікованих процедур кредитного обслуговування, формування системи іпотечного кредитування; створення спеціалізованих банківських і альтернативних небанківських кредитних інституцій, механізмів фінансових гарантій повернення сільгоспвиробниками кредитів, страхування фінансових ризиків, застосування дозволених нормами COT механізмів захисту національного аграрного ринку.

3. Як один з державних пріоритетів аграрної політики слід розглядати технічне та технологічне оновлення АПК. Це - завдання, яке потребує комплексного вирішення на державному рівні оскільки через кілька років техніка на селі стане повністю непридатною для експлуатації. Поповнення парку машин щорічно потребує поставок 1000 тракторів, 260 зернозбиральних комбайнів, 130 високопродуктивних кормозбиральних комбайнів та іншої сільгосптехніки, обладнання для механізації трудомістких процесів у тваринництві. Вимогами часу є сучасна ринкова система матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарського виробництва, цілеспрямоване вдосконалення практики лізингу сільгосптехніки.

4. Невідкладним є інституційне забезпечення створення на селі сучасної ринкової інфраструктури (оптових ринків, торгових домів, розвиток біржової торгівлі), стимулювання сільськогосподарської кооперації, розвитку приватних та приватно-кооперативних підприємств у сфері агросервісу, переробки і збуту продукції. Пріоритетним напрямом агропромислової інтеграції є кооперативна форма обслуговування, при якій кооперативи та їх об'єднання, що належать сільськогосподарським товаровиробникам, створюють мережу власних підприємств по заготівлі, переробці і збуту сільськогосподарської продукції, організовують систему постачання спільно-частковим, селянським (фермерським) та особистим підсобним господарствам засобів виробництва, а також надають своїм членам виробничо-технічні, технологічні, інформаційно-консультативні та інші види послуг.

Переробно-збутові сільськогосподарські кооперативи та їх об'єднання мають стати основними суб'єктами продовольчих ринків. Особлива увага повинна приділятися формуванню кооперативної системи кредитування, яка функціонуватиме у взаємозв'язку з обслуговуючими сільськогосподарськими кооперативами.

5. Потребує вирішення проблема соціального розвитку села, де виробнича та соціальна сфери взаємопов'язані. Оновлення сільської соціальної інфраструктури здійснюватиметься за рахунок різноманітних джерел фінансування. Необхідна державна підтримка сільських населених пунктів, які втратили здатність до самовідтворення, запровадження матеріальної допомоги на господарське забезпечення для випускників вищих та середніх спеціальних начальних закладів через надання довгострокових пільгових кредитів за регіональними програмами «Власний дім». Передбачається зміцнення та розширення соціальної сфери завдяки будівництву загальноосвітніх, дошкільних закладів та розширенню мережі медичних закладів шляхом будівництва дільничних лікарень та фельдшерсько-акушерських пунктів.

Потребує завершення будівництво під'їздів з твердим покриттям до всіх населених пунктів, а також забезпечення існуючого житлового фонду природним газом до 50 %, централізованим водопостачанням - до 35 та каналізаційними мережами - до 15 %.

Структурні завдання

1. Для повноцінного функціонування ринку сільськогосподарських земель необхідні умови, за яких земля буде ліквідним товаром. Для цього необхідно мати науково обґрунтовану систему оцінки земель сільськогосподарського призначення, сформувати інфраструктуру ринку землі, запровадити державний контроль за діяльністю суб'єктів ринку земель, економічні стимули раціонального використання і охорони земель, створити єдину державну систему реєстрації земельних ділянок та нерухомого майна і прав на них у складі державного земельного кадастру. Формування цивілізованого земельного ринку відбуватиметься шляхом створення відповідної правової бази, а також наявності земель як об'єкта купівлі-продажу та платоспроможних покупців. Розвиток ринку землі та іпотечних операцій сприятиме залученню довгострокових кредитів в аграрний сектор.

2. Розвиток форм господарювання. Важливим напрямом удосконалення існуючих форм господарювання має стати стимулювання розвитку великотоварних господарств як найбільш ефективної та конкурентоспроможної форми організації сільсько­господарського виробництва.

Необхідно на державному рівні сприяти процесу формування інтегрованих структур кооперативного типу у сферах виробництва, зберігання, збуту та переробки сільськогосподарської продукції, сервісного обслуговування, удосконалювати систему державної підтримки фермерських господарств.

Приватні господарства населення відіграватимуть певну роль у забезпеченні області продовольством. Передбачається створення відповідної інфраструктури ринку, покращення агропромислового, зоотехнічного, ветеринарного, агросервісного обслуговування цих господарств, надання їм кредитної підтримки.

3. Удосконалення системи банківських послуг є необхідність сприяння інтеграції банківського, аграрного і промислового капіталів шляхом створення інститутів спільного інвестування, запровадження системи іпотечного кредитування. Центром проведення державної фінансово-кредитної політики в аграрному секторі має стати Державний аграрний банк. Передбачається задіяти розгалужену мережу кооперативних сільськогосподарських банків та кредитних спілок, банків мікрофінансування. Не виключається можливість створення інших банківсько-кредитних установ, які мобілізуватимуть кредитні ресурси для потреб АПК, у т.ч. кредитні ресурси інших комерційних банків. Передбачається ввести систему складських свідоцтв з метою зменшення ризику за надання кредитів сільськогосподарським товаровиробникам.

4. Реформування амортизаційної та податкової політики. Потребують удосконалення відповідно до вимог COT механізми фінансової підтримки сільськогосподарських товаровиробників. Передбачається реформування амортизаційної та податкової політики, посилення їх впливу на інвестиційні та інно­ваційні процеси у сільському господарстві (всі можливі пільги щодо податків мають пов'язуватися з цільовим використанням коштів на розширене відтворення). Земельний податок для сільськогосподарських товаровиробників має стати основним податком. Надходження від плати за землю повинні використо­вуватися на забезпечення охорони земель, вирівнювання економічних умов господарювання. Потрібно спростити систему обліку та механізми оподаткування фермерських та селянських господарств, уніфікувати механізми податкового і бухгалтерського обліку.

5. Цінова політика. Здійснюватиметься на основі вільного ціноутворення у поєднанні з елементами державного регулювання та посилення антимонопольного контролю за цінами на матеріально-технічні ресурси, енергоносії та послуги, що споживаються сільськогосподарськими товаровиробниками. Передбачається активне здійснення державою заставних та інтервенційних опе­рацій з метою стабілізації цінової ситуації на зерновому ринку.

6. Удосконалення аграрного ринку. Ключовим завданням є сприяння створенню ефективного аграрного ринку, удосконалення біржового ринку сільськогосподарської продукції, зокрема створення ринку ф'ючерсних контрактів з метою формування об'єктивних цінових індикаторів, запровадження системи страхування ризиків сільськогосподарської діяльності, створення єдиного інформаційного простору на ринках сільськогосподарської продукції та продовольства, відповідності системи стандартизації та сертифікації міжнародним вимогам, запровадження міжнародної системи безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини.

7. Розвиток матеріально-технічної бази. Технічне переоснащення аграрного сектора має відповідати сучасним вимогам сільськогосподарського виробництва, зокрема дотриманню оптимальних термінів та високої якості виконання технологічних операцій; нормам застосування технологічних матеріалів, питомих енергетичних витрат на виконання робіт; оптимальним параметрам навантаження на грунт; запобіганню порушенню норм забруднення повітря та водообмінного режиму грунту, зниженню техногенного навантаження на довкілля; створенню нормальних умов праці механізаторів.

Розв'язанню проблем технічного переоснащення аграрного сектора сприятиме формування повноцінного ринку техніки та технічних послуг, який передбачав би налагодження прямих і опосередкованих зв'язків між виробниками техніки, структурами технічного сервісу та сільськогосподарськими товаровиробниками за участю банків, інших кредитних установ, страхових і лізингових компаній, створення регіональних центрів маркетингу техніки, забезпечення державної підтримки у підвищенні купівельної спроможності сільськогосподарських товаровиробників, розробці та ухваленні відповідних нормативних документів.

За умови високого ступеня зношеності техніки та обмежених можливостей сільськогосподарських товаровиробників щодо її придбання потребує активізації діяльність служби технічного сервісу, її адаптація до ринкових умов, запитів і можливостей споживачів, а також використання вторинного ринку техніки.

Пріоритетною формою технічного переоснащення аграрного сектора має стати фінансовий лізинг, який потребує суттєвого розширення, залучення підприємств-виробників техніки, банків, страхових та інших фінансових установ, приватних підприємств і компаній, посилення конкуренції на лізинговому ринку, диверсифікації джерел фінансування лізингових операцій, удоскона­лення роботи лізингових компаній.


Кількісні параметри


Результатом реалізації запропонованих завдань стратегії розвитку аграрного сектора мають стати:

• зростання урожайності рослинницької продукції та продуктивності у тваринництві на 30-40%;
  
• підвищення обсягів експорту сільськогосподарської про­дукції та продовольства у 2015 р. порівняно з 2005 р. в 2 рази;
  
• зменшення частки сировини в експорті продукції АПК;
  
• досягнення середньомісячної заробітної плати працівника сільського господарства середнього рівня заробітної плати в інших галузях економіки області;
  
• покращення демографічної ситуації у сільській місцевості.
  

Основні показники виробництва продукції

Показники	2005 рік	2006 рік	2007 рік	2008 рік	2009 рік	2011 рік	2015 рік
Валова продукція сільського господарства у порівняльних цінах 2000 року , млн. грн.	2039,3	попередні дані 2193,4	2278,9	2379,2	2491,0	2615,6	2813,3
Виробництво продукції рослинництва:
Зерно, тис. тонн	1763,4	1950,6	2500,0	2500,0	2500,0	2500,0	2500,0
Цукрові буряки, тис. тонн	145,5	283,0	270,0	280,0	290,0	300,0	300,0
Соняшник, тис. тонн	394,0	499,0	400,0	420,0	430,0	440,0	450,0
Виноград, тис. тонн	37,4	21,4	30,0	32,0	34,0	35,0	37,0
Плоди, тис. тонн	37,1	20,5	30,0	31,5	33,0	34,0	35,0
Овочі відкритого грунту, тис. тонн	266,7	291,0	300,0	310,0	320,0	330,0	350,0
Виробництво продукції тваринництва:
М’ясо в живій вазі, тис. тонн	44,8	44,4	46,0	48,5	55,0	60,0	70,0
Молоко, тис. тонн	432,3	413,1	435,0	450,0	500,0	550,0	650,0
Яйця, млн. шт.	313,7	327,0	330,0	335,0	350,0	380,0	400,0

Етапи розвитку аграрного сектора до 2015 року


Перший етап - 2007-2008 pp.

Основні пріоритети

1. Розвиток інфраструктури збуту сільськогосподарської продукції та механізмів державного впливу на кон'юнктуру аграрних ринків.

2. Завершення формування правової бази з питань утвердження ринкових відносин в аграрному секторі, зокрема тих, що стосуються вре­гулювання власності на землю та майно.

3. Перебудова системи державної підтримки сільського господарства відповідно до вимог COT.

4. Забезпечення передачі об'єктів соціальної інфраструктури села в комунальну власність та управління ними на підставі нормативно-правових актів та належного фінансового забезпечення їх утримання та досвіду управління.


Індикатори досягнення:

• завершення видачі державних актів на право власності на землю та майнових сертифікатів;
  
• прийняття на державному рівні нормативно-правових актів стосовно запровадження ринку земель сільськогосподарського призначення;
  
• зростання валової продукції сільського господарства у 2007 р. не менш як на 5% порівняно з попереднім роком;
  
• збільшення обсягу виробництва продукції харчової промисловості у 2007 р. порівняно з 2006 р. на 5-10 %;
  
• зростання рентабельності сільськогосподарського виробництва в 2008 р. порівняно з 2005 р. на 8-10 відсоткових пунктів;
  

Другий етап — 2009-2011 pp.

Основні пріоритети

1. Розвиток ринку землі та іпотечних операцій, створення на цій основі сприятливих умов для залучення інвестицій та припливу кредитних ресурсів в аграрний сектор.

2. Формування оптимальної маркетингової системи, спрямованої на розвиток підприємництва, створення умов для прибуткового господарювання в аграрному секторі, стимулювання внутрішнього попиту.

3. Розвиток соціальної сфери села - забезпечення підвищен­ня життєвого рівня сільського населення як основи поліпшення демографічної ситуації та розвитку трудового потенціалу.


Індикатори досягнення:

• щорічне зростання валової продукції сільського господарства не менш як на 2- 3%;
  
• щорічне збільшення обсягу виробництва продукції харчової промисловості в середньому на 7-8%;
  
• подолання збитковості тваринництва та підвищення рентабельності галузей рослинництва на 5-10 відсоткових пунк­тів;
  

Третій етап — 2012-2015 pp.

Основні пріоритети

1. Підвищення конкурентоспроможності продукції вітчизняного агропромислового сектора на базі матеріально-технічного та технологічного оновлення.

2. Формування системи раціонального використання земельних та водних ресурсів. Інститут приватної власності на землю має посилити відповідальність власників за збереження природних ресурсів, дотримання ними екологічної безпеки, технологій, що застосовуються в сільськогосподарському виробництві, та вжиття заходів щодо поліпшення родючості ґрунтів.


Індикатори досягнення:

• досягнення у 2015 р. зростання сукупної рентабельності сільськогосподарського виробництва на 9-10 відсоткових пунктів порівняно із середнім показником за 2009-2012 pp.;
  
• оновлення основних фондів на 40 – 60 %;
  
• збільшення доходів сільського населення.