For over 50 years the Common Agricultural Policy (cap) has been a cornerstone of eu policy relating to farming and the rural areas

Вид материала

Документы

Содержание Анализ и тенденции развития рынка пива Державна політика розвитку малого підприємнцитва в україні: оцінка та перспективи Шляхи та напрями активізації залучення прямих Тенденции развития финансовой глобализации: современный аспект Перспективи співробітництва україни з єс в умовах глобалізації Інституціональні умови забезпечення капіталізації промислових підприємств Интеграция украины в международный рынок труда Фінансування програми розвитку мережі міжнародних транспортних коридорів банківським сектором україни Напрями співпраці україни та єбрр Формування нового підходу до забезпечення енергетичної безпеки у єс: орієнтири для бізнесу

Подобный материал:

• Energy policy of Russia, 28.31kb.
• Тской models to model of mutual responsibility in an education sphere, to strengthening, 945.89kb.
• Данный Policy Brief подготовлен Кесилиш Club’ом при участии Клуба либеральной молодежи, 86.31kb.
• Copolco committee on consumer policy изучает вопросы обеспечения интересов потребителей, 16.44kb.
• " Monetary Policy and the Real Exchange Rate", 11.39kb.
• Європейський інструмент сусідства та партнерства україна Стратегія єс щодо України, 719.36kb.
• Д. С. Кулябов > Стандарты информационной безопасности, 1244.5kb.
• Foreign Policy Євген Морозов є виразником критичного погляду на політичну вагомість, 166.63kb.
• Правила разграничения доступа прд security policy Совокупность правил, регламентирующих, 137.1kb.
• Тема Введение. Политология как система знаний о политике (2 ч.), 41.33kb.

Литература


1.Алексунин А.А. Международный маркетинг [Текст]: уч.пособие / А.А.Алексунин; - М.: Дашков и К, 2008. - 160с.

2. Гофман Н.Ф, [Текст] / Н.Гофман, Г.Маховикова. Основы внешнеэкономической деятельности— СПб.: Питер, 2001. – 256 с.


Гунченко М.В.

Научный руководитель: к.е.н., доц. Озарина О.В.

Донецкий национальный университет экономики и торговли имени Михаила Туган-Барановского


АНАЛИЗ И ТЕНДЕНЦИИ РАЗВИТИЯ РЫНКА ПИВА

УКРАИНЫ


Сегодня производство пива сконцентрировали в своих руках четыре мультибрендовые корпорации, которые производят более 90% всего пенного напитка в Украине: ПАО «Сан ИнБев Украина», ПАО «Оболонь», Carlsberg Group («Славутич») и ЧАО «Миллер Брендз Украина» («Сармат»). Лидерство на пивном рынке удерживает компания «Сан ИнБев Украина», по оценкам специалистов компании, в 2011 г. ее доля на украинском рынке по объему продаж составила 38%. По оценкам корпорации «Оболонь», их доля в производстве пива в 2011 году составила 32,1%. По данным ACNielsen, доля компании «Славутич» (CarlsbergGroup) по объемам на рынке пива в 2011 г. составила 28,1%.

В марте 2011 г. завершилась интеграция ЗАО «Сармат» в структуру одного из лидеров мирового рынка пивоварения SABMillerplc (Англия), компания получила название — «Миллер Брендз Украина». Уже за первое полугодие 2011 г. компания рапортовала об увеличении объемов производства на 86% по сравнению с аналогичным периодом прошлого года. [1]

Наиболее привлекательны для пивоваров прежде всего Китай, а также Юго-Восточная Азия и Бразилия как быстрорастущие рынки с низким потреблением пива на душу населения с огромным потенциалом роста. Привлекательности данных рынков способствуют быстрый прирост численности населения и экономический рост. В конце 2011 г. корпорация «Оболонь» осуществила первые экспортные поставки пива в Китай морским путем. По данным исследовательских компаний, Китай потребляет более четверти пива, производимого в мире. Однако по потреблению на человека эта страна заметно отстает от Чехии, Германии и Бельгии. В 2010 г. Carlsberg Group (Дания) открыла свое представительство в Молдовии. Аналитики прогнозируют небольшой рост мирового рынка пива именно за счет этих стран. А вот наименее привлекательные рынки для пивного бизнеса, по мнению пивоваров,— практически все развитые страны Европы, где рынок пива или находится в состоянии стагнации, или падает. Исключение составляет только Польша, где он показывает существенный рост. Лидерами мирового рынка пива по общим объемам останутся Китай, США, Бразилия, Россия и Германия, а по потреблению на душу населения (более 100 л на человека) — Чехия, Ирландия, Австрия, Германия и Люксембург. [2]

Кризис и ряд других неблагоприятных факторов сильно повлияли на отечественный рынок пива. Так, производство пива на Украине по итогам 2011 г. снизилось на 2% по сравнению с прошлым годом. Также существенно упали объемы продаж пива. По итогам 2011 года экспорт пива из Украины снизился на 5,86% и составил 280,8 млн. л. Общий объем экспорта упал, прежде всего, из-за резкого сокращения поставок пива в Беларусь, которые снизились на 77% по сравнению с 2010 годом. Причиной стала политика белорусских властей по отношению к украинским пивоварам: с 2010 года Беларусь ввела лицензирование украинского пива, в результате чего цена на него выросла в 1,5 раза. Импорт пива в Украину за 2011 год вырос на 81,7%. Увеличение объемов импорта пива можно объяснить значительным снижением ввозной пошлины на импортированное (после вступления Украины в ВТО). Среди других причин уменьшения объемов рынка пива в Украине можно назвать недостаточно высокую покупательную способность населения, повышение цены на сырье, материалы и энергоресурсы и регуляторная политика, в результате которой повышена ставка акциза на пиво [3].

По прогнозам экспертов рынок пива и в 2012 году не достигнет докризисных показателей. Однако способствовать увеличению продаж поможет Евро-2012. На футбольных болельщиков отрасль возлагает большие надежды. Украинские пивовары, как и их западные коллеги, активно сотрудничают с футбольными организациями и поддерживают спортивные мероприятия. Благодаря Евро 2012 пивной рынок Украины может вырасти на 4%. Об улучшении годовых показателей говорят специалисты компании «Славутич» Carlsberg Group. Официальным спонсором ЕВРО 2012 является компания Carlsberg Group. Пивоваренная компания Carlsberg, в состав которой входит «Славутич», выступает официальным спонсором чемпионатов ЕВРО, начиная с 1988 г. Именно от «Славутича» следует в первую очередь ожидать активности, связанной с ЕВРО 2012. А вот другие производители пива специальных акций, связанных с ЕВРО, пока не обещают, но футбольная тематика присутствует в их рекламе постоянно. ПАО «САН ИнБев Украина» остается спонсором национальной сборной Украины по футболу и планирует в поддержку украинской команды выпускать продукцию с символикой украинской сборной. Корпорация «Оболонь» является генеральным спонсором Премьер-лиги и спонсором футбольного клуба «Оболонь». Еще один из крупнейших производителей пива - ЧАО «Миллер Брендз Украина», - является партнером ФК «Шахтер» и даже выпустил специальную партию пива к 75-летию клуба. [1]


Литература

1.«Украинские пивовары надеются обогатиться за счет болельщиков ЕВРО-2012» [Электронный ресурс]:

t.org/news/customer/154121/print

2. «Экономические известия» [Электронный ресурс]:

ссылка скрыта

3.«Украинские пивовары сокращают экспорт» [Электронный ресурс]: ссылка скрыта


Дверницька Є.О., магістрант

Науковий керівник: Марченко О.І., к.е.н., доцент

Національний університет державної податкової служби України


ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА РОЗВИТКУ МАЛОГО ПІДПРИЄМНЦИТВА В УКРАЇНІ: ОЦІНКА ТА ПЕРСПЕКТИВИ


Виклад основного матеріалу. Підприємництво прямо впливає на еконо-міку будь-якої держави, а розвиток держави сьогодні прямо залежить від роз-витку підприємництва в цій державі [2, с.85].

Правові засади державної підтримки суб’єктів малого підприємництва визначені Законом України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні» № 4618-VI 22.03. 2012 року та Законом України «Про Національну програму сприяння розвитку малого підприєм-ництва в Україні» № 2157-ІІІ від 21.12. 2000 року (із змінами від 27.07. 2010 року).

Основними напрямами державної політики у сфері розвитку малого і середнього підприємництва в Україні є [3]:

1) удосконалення та спрощення порядку ведення обліку в цілях оподат-кування; залучення суб’єктів малого підприємництва до виконання науково-технічних і соціально–економічних програм, здійснення постачання продукції (робіт, послуг) для державних та регіональних потреб;

2) забезпечення фінансової державної підтримки малих і середніх під-приємств шляхом запровадження державних програм кредитування, надання гарантій для отримання кредитів;

3) впровадження механізмів сприяння та стимулювання до використання у виробництві суб’єктами малого і середнього підприємництва новітніх техно-логій, а також технологій, які забезпечують підвищення якості товарів (робіт, послуг).

Слід зазначити, що на підставі Національної програми розробляються регіональні програми підтримки підприємництва, які дають значний поштовх для розвитку цього сектору економіки в регіонах.

Проаналізуємо виконання Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва за 2011 рік та регіональних програм за період 2010 –2011 років. Протягом 2011 року Держспоживстандартом та органами, що вхо-дили до сфери його управління створено консультаційні центри, які надавали підприємствам, організаціям регіонів консультаційні послуги, консалтингову допомогу у створенні та впровадженні систем управління якістю, систем екологічного управління, систем управління безпечністю харчових продуктів, систем управління безпекою та гігієною праці. Впродовж 2011 року в системі Держспоживстандарту України проведено 341 семінар, 1731 лекція, 221 круг-лий стіл, 116 прес–конференцій, 326 гарячих ліній, 1018 нарад, 183 конкурси, 149 виставок за участю представників малого підприємництва.

Впродовж останніх трьох років ситуація щодо рівня фактичного фінан-сування заходів регіональних програм підтримки малого підприємництва в регіонах дещо стабілізувалась, позначившись на рівні від 17,85 млн.грн у 2008 році до 18,66 млн.грн у 2011 році [1]. 

Аналіз структури фінансування заходів регіональних програм демонс-трує, що в більшості регіонів перевага надавалась заходам, пов’язаним з фінансово–кредитною підтримкою малого підприємництва в регіонах. Зокрема, впродовж 2011 року найбільші обсяги фінансування заходів регіональних програм було спрямовано на компенсацію частини вартості банківських кредитів для суб’єктів малого підприємництва за рахунок бюджетних коштів – майже 76%. Заходи, спрямовані на здешевлення вартості кредитів для суб’єктів малого підприємництва за рахунок бюджетних коштів, здійснювали 9 регіо-нів: АР Крим, Вінницька, Волинська, Донецька, Закарпатська, Кіровоградська, Чернівецька, Чернігівська області та м. Київ.

На пільгове кредитування інвестиційних проектів, фінансування на поворотній та безповоротній основі було витрачено 9,8% коштів регіональних бюджетів, спрямованих на реалізацію програмних заходів. За звітами з регіонів пільгові кредити малому та середньому підприємництву надавали в Івано-Франківській, Кіровоградській, Одеській, Харківській, Хмельницькій та Черні-гівській областях. Майже таку ж частину коштів – 9,6% від загальних обсягів фінансування регіональних програм, було використано на надання інфор-маційної допомоги, здійснення навчання, організацію семінарів, конференцій, забезпечення участі підприємців у виставкових заходах [1]. 

Висновки. Отже, узагальнюючи проведений аналіз можна зробити наступні висновки: сучасний розвиток інфраструктури підтримки малого підприємництва характеризується низьким темпами, що є результатом скоро-чення бюджетної підтримки на їх функціонування, що не відповідає пріоритет-ним напрямам державної підтримки малого та середнього підприємництва; державна підтримка сьогодні потребує набуття регіонального характеру і виваженої стратегії його розвитку в кожному окремому регіоні. Очевидно, що проблеми, пов’язані із фінансовим забезпеченням, стають сьогодні головною перешкодою, що унеможливлює повну реалізацію відповідних складових державних програм.

Література

1. Звітні матеріали Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // .gov.ua.
   
2. Корнецький А.О. Особливості малого підприємництва /А.О. Корне-цький // Економіка та держава.–2011.–№ 5.–С.83–85.
   

Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприєм-ництва в Україні: Закон України № 4618-VI 22.03.2012 року [Електронний ресурс].– Режим доступу: // ссылка скрыта


Денисова Ю.Е.,

Шеремет Т.Г., к.е.н.,доцент

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган – Барановського


ШЛЯХИ ТА НАПРЯМИ АКТИВІЗАЦІЇ ЗАЛУЧЕННЯ ПРЯМИХ

ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЇ В ЕКОНОМІКУ УКРАЇНИ

У ринковій економіці інвестиції відіграють надзвичайно важливу роль у розвитку національного виробництва. Завдяки їм відбувається технічне переоснащення підприємств, удосконалюється продукція, здійснюється науково-дослідна робота – на рівні підприємства, на рівні держави – поліпшується її інвестиційний клімат. Для стабільного зростання економіки країни важливим є залученням іноземних інвестицій в домінувальній галузі народного господарства [2].

Покращення інвестиційного клімату в Україні неможливе без вивчення досвіду відповідної політики розвинених країн світу та країн, що розвиваються. Тому актуальним є об'єктивний аналіз інвестиційної діяльності в державі для вдосконалення механізму залучення іноземних капіталовкладень у провідні галузі економіки.

Незважаючи на те, що розвиток інвестиційних процесів є об'єктом глибокого і всебічного вивчення широкого кола як зарубіжних, так і вітчизняних вчених-економістів: М. Фрідмана, Г. Бірмана, С. Шмідта, Л. Дж. Гітмана, О. Амоші,П. Бєлєнького, І. Бланка, Є. Бойка, В. Геєця, М. Долішнього, та ін., з'ясування динаміки цих процесів постійно потребує послідовного аналізу і є актуальним для окреслення шляхів активізації залучення нових джерел фінансування різних сфер економіки, в тому числі – прямих іноземних інвестицій [3].

Головною метою цього дослідження є вивчення інвестиційних процесів в Україні та аналіз впливу прямих іноземних інвестицій на розвиток країни.

Для економіки України надзвичайно важливими є активізація та ефективне використання внутрішніх інвестиційних ресурсів. Проте, інтенсивний перехід до конкурентоспроможної моделі національної економіки спричиняє потребу співробітництва зі світовою системою господарювання, в якій іноземні інвестиції є важливим економічним важелем. Тому створення відкритої, орієнтованої на експорт моделі, економіки значною мірою залежить від рівня активності іноземних інвесторів на території України, інтенсивності міжнародного руху капіталів і поділу праці [1].

У багатьох країнах світу (США, Німеччині, Франції, Великобританії, Південній Кореї, Тайвані) каталізатором інвестиційної активності став іноземний капітал, який відіграв значну роль у розвитку й перебудові їхніх економік. Україні варто використати цей досвід (передусім, індустріально розвинених країн Азії) для залучення на взаємовигідних умовах прямих іноземних інвестицій з метою розв’язання завдань структурної трансформації, розвитку імпорто замінних виробництв і поступового нарощування експортного потенціалу.

Все це у свою чергу сприятиме наближенню України до групи розвинутих країн, поліпшенню іміджу держави, підвищенню її конкурентоспроможності.

Інвестиції в економіку України завжди мали місце, однак, можливо, не в бажаному обсязі. Як свідчить інформація, наведена в табл. 1, інвестиції мали номінальне зростання з 2008 р. включно. Динаміка інвестицій є нестабільною величиною, прив’язаною до загальної макроекономічної ситуації в країні. (див. табл. 1) [4].

Таблиця 1.1.

Показники надходжень інвестицій в економіку України

за 2006 - 2011 роки (млн.дол.США)

Показники	Роки	Темп зрознання, 2011/2010 р.	Темп приросту, 2011/2010 р.
2006	2007	2008	2009	2010	2011
ПІІ в Україну	16890	21607,3	29542,7	35616,4	40053	44708	111,6	11,6
ПІ з України	219,5	243,3	6196,6	6203,1	6226,3	6871,1	110,4	10,4

З аналізу звіту Державного комітету статистики випливає, що обсяги ПІІ в Україну в 2011 р. складали 44708 млн.дол., що в 11,62 раза менше цього показника за 2010 р. , також збільшились обсяги ПІІ з України у 2011 році порівняно з 2010 роком в 10,35 разів.

Іноземні інвестиції створюють додаткову ринкову конкуренцію як на загальнодержавному, так і на обласному рівнях. В Україні існує дуже високий рівень концентрації виробництва в багатьох галузях за регіонами .

Таким чином, залучення прямих іноземних інвестицій є однією з ключових проблем у українській економіці. Іншими словами залучення прямих іноземних інвестицій є необхідною умовою прискорення темпів економічного розвитку України, стимулює промислове виробництво, забезпечує умови стійкого й швидкого економічного росту й збільшення рівня суспільного добробуту у країні.

Література

1. Заярна Н.М. Шляхи та напрямки активізації залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України // Науковий вісник, вип..17,2. – 2009р.- С. 160-165
   
2. Б. Крамарчук Прямі іноземні інвестиції та їхній вплив на економіку країни // Науковий вісник НЛТУ України. – 2010. − Вип. 20.5- С.227-234
   
3. Рурка Г.І. Інвестиційна діяльність в Україні : стан та шляхи її активізації // Економіка України – 2011р. - № 3 – С. 120-127
   

4. Держком. статистики України. [Електронний ресурс]. – Доступний з ссылка скрыта?lang=uk.


Джеппарова З. Р. к.э.н., доцент

кафедры экономической теории и международной

экономики РВУЗ «Крымский инженерно-педагогический

университет»


ТЕНДЕНЦИИ РАЗВИТИЯ ФИНАНСОВОЙ ГЛОБАЛИЗАЦИИ: СОВРЕМЕННЫЙ АСПЕКТ


Одной из основных черт финансовой глобализации является значительное возрастание роли финансовой сферы, связанное с расширением масштабов и усложнением характера внешнеэкономических связей. Финансовая система в большей степени становится средством перераспределения финансовых ресурсов.

Возрастают объемы международных финансовых операций. Финансовая политика отдельных стран оказывает ощутимое влияние на ведение хозяйственных дел других стран и на мировую экономику в целом. Финансовые операции все в меньшей степени оказываются подконтрольными национальным органам, и это является результатом расширения международного финансового рынка, а также усиления транснациональных корпораций и банков.

Глобализация - это процесс всевозрастающего воздействия различных факторов международного значения на социальную действительность в отдельных странах. Глобализация - это признание растущей взаимозависимости современного мира, Основной сферой глобализации является международная экономическая система (мировая экономика), т.е. глобальное производство, обмен и потребление, осуществляемые предприятиями в национальных экономиках и на мировом рынке.

Самый мощный фактор глобализации - экономический, проявляющийся в наличии транснациональных корпораций, действующих одновременно во многих странах и использующих новые исторические условия в своих интересах

Глобализация - это объективный процесс, который определяет качественные изменения в глобальном пространстве, возрастание взаимосвязанности и уникальности отдельных людей или цивилизаций в целом

Важнейшей составляющей глобализации является финансовая глобализация. Она характеризуется серьезными изменениями в мировых финансах, введением новаторских методов организации и управления финансовыми ресурсами. В результате финансовой глобализации капитал приобрел значительную мобильность, перетекая по всему миру к самым привлекательным и более выгодным возможностям приложения, а характер операций участников глобального рынка с диверсификацией активов и пассивов по странам и регионам, наличием широкой сети представительств, филиалов и дочерних организаций за рубежом уже не позволяет отождествлять их только со страной национальной принадлежности.[4,с.13]

Финансовая глобализация усилила влияние международных рынков на осуществление операций кредитования и заимствования резидентами различных стран, что привело к росту международной сети финансовых институтов и корпораций, к повышению доли бизнеса, приходящейся на зарубежные страны, и к фундаментальным изменениям в их системах организации управления финансовыми потоками.

Одним из путей повышения инвестиционной привлекательности является региональная интеграция национальных рынков, сопровождаемая снятием барьеров для входа на национальные рынки капитала иностранных финансовых институтов, повышением мобильности капитала и снижением транзакционных издержек, дерегулированием и либерализацией в области международной торговли, что способствует улучшению инвестиционного климата, а, следовательно, ускоренному экономическому развитию участвующих в интеграции стран.

Позитивное влияние финансовой глобализации связано с эффектом конкуренции, к которой она неизбежно ведет, а негативное - с потенциальными конфликтами, которые можно избежать путем развития глобального сотрудничества на основе политических соглашений или создания новых международных институтов.

Глобализация неизбежно влечет за собой усиление роли национальных правительств во внутриэкономической сфере и во взаимодействии с внешним миром, что дает возможность снизить уязвимость, минимизировать социальные издержки, связанные с глобализацией, легче добиться договоренности с международным капиталом в плане достижения более справедливого распределения выгоды от торговли, иностранных инвестиций и других сделок.

Финансовая глобализация является главной движущей силой развития мировой экономики, уровень которой достиг определенной зрелости.

Глобализацию товарных и финансовых рынков, можно отнести к одному из самых значительных экономических событий в последние десятилетия. Глобализация финансовых рынков представляет собой многоаспектный процесс, который с одной стороны дает участникам рынка дополнительные шансы и возможности получения дополнительных прибылей, но с другой - выдвигает определенные требования, в том числе обусловленные возникновением сложных рисковых ситуаций, которыми необходимо уметь управлять.[2,с.17-19]

В последние двадцать-тридцать лет международные инвесторы и заемщики капитала находятся в выигрыше благодаря тенденциям глобализации. Рыночные силы двигают вперед развитие финансовой глобализации и информационных технологий.

Одной из основных последствий глобализации является то, что фактически основную часть преимуществ получают богатые страны или индивиды. В процессе ее быстроразвивающиеся страны входят в круг богатых государств, а бедные страны все больше отстают от них.

В условиях глобализации государство должно взять на себя стратегические функции по участию в глобализационных процессах, чтобы эффективно использовать их преимущества и максимально уменьшить их негативное влияние.

Финансовая глобализация является следствием экономического развития отдельных компаний и государств, которые вырастают за рамка собственного государства и начинают использовать мировые финансовые ресурсы для дальнейшего развития своей деятельности тем самым оказывая влияние на функционирование мировой экономики.


Литература

1. Делягин М. Мировой кризис: Общая теория глобализации. / М.Делягин .-М.: ИНФРА-МБ, - 2003. -768с.
   
2. Зевин Л. Национальные экономические системы в глобальных процессах./ Л.Зевин.// Мировая экономика и международные отношения.-2003.- № 11. - С.17-19.
   
3. Михайлов Д.М. Финансовая глобализация как фактор экономического влияния / Д.М. Михайлов //Вестник финансовой академии. - 1999.-№4.-С.13-23.
   
4. Осадчая И. Глобализация и государство: новое в регулировании экономики развитых стран. / И.Осадчая // Мировая экономика и международные отношения.- 2002. -№11.-С.3-5.
   

Дрозд В.В.,

Глухова О.О., к.е.н., доцент

ДДІЗФВіС при НУФВіСУ


ПЕРСПЕКТИВИ СПІВРОБІТНИЦТВА УКРАЇНИ З ЄС В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ


Сучасні тенденції світового розвитку ставлять перед Україною нові проблеми та потребують від неї активної участі в їх рішенні. Характерною рисою сучасного світового соціально-економічного розвитку є бурхлива динаміка інтеграційних процесів у світі та Європі зокрема, що й обумовлює актуальність даної теми.

Даними науковими питаннями займалися такі вчені Бураковський І., А.С. Філіпенко, Павлюк О., та ін. Разом з тим деякі аспекти цієї проблеми були досліджені недостатньо. що потребує подальшого вивчення. Метою роботи є дослідження перспектив співробітництва України з ЄС в умовах глобалізації. Задачі: визначити основні форми співробітництва, перспективи та ефективність економічної взаємодії України з ЄС та його країнами членами.

Основними формами співробітницт­ва України та Європейського Союзу сьогодні є технічна допомога, торгівля та інвестиційна діяльність. Стосовно торгівлі, то питома вага України в зовнішньоторговельному обороті ЄС незначна, обсяги прямих іноземних інвестицій країн ЄС в Україну також дуже малі як порівняно з іншими країнами Центральної та Східної Європи, так і враховуючи потреби України в капіталовкладеннях, і не мають істотного значення для національної економіки. Ця ситуація пояснюється високим рівнем ризи­кованості операцій на ринку України, що робить її малозначущим і непри­вабливим економічним партнером та інвестиційним ринком для Європей­ського Союзу [2].

В подальшому буде закладено основи селективного розвитку виробничо-екс­портного потенціалу України на дов­гострокову перспективу. При цьому досягнуто стійкої міжнародної кон­курентоспроможності по окремих видах виробництва товарів і послуг, де Україна володіє або володітиме в недалекій перспективі конкурентними перевагами. Стратегія виходу на ринки країн Західної Європи має поєднувати сировинний напрям (при досягненні якомога більш високого ступеня переробки вихідної сировини) з напрямом проникнення на ринки про­дукції з високим ступенем обробки на основі ретельно проведеної діагностики конкурентоспроможності українських товарів і послуг на ринку країн ЄС [1]. Пріоритетним напрямом реалізації експортного потенціалу України у від­носинах з країнами ЄС повинно стати перетворення у провідні експортоорієнтовані галузі виробництв, безпосередньо пов’язаних з реалізацією науково-тех­нічних досягнень, де Україна має без­умовний пріоритет (порошкова ме­талургія, надтверді і високоякісні ма­теріали із заданими властивостями)[3].

Економічної взаємодії України з ЄС та його країнами-членами залежать насамперед від раціональності експортної політики України відносно цього регіону. Стратегія виходу на ринки країн ЄС має поєднувати сировинний напрям з напрямом проникнення на ринки про­дукції з високим ступенем обробки на основі ретельно проведеної діагностики конкурентоспроможності українських товарів і послуг на ринку країн ЄС [2]. Важливим перспективним завданням має стати вихід на ринки країн ЄС з принципово новими виробами: в галузі ракетної та авіаційної техніки, середнього та великого машинобу­дування, приладобудування, окремих виробництв електронної та електро­технічної промисловості, виробництва зварювальної апаратури. А також впровадження і розвиток середньо- і довгострокових програм інтеграції України в ЄС.

Слід окремо зазначити, що сьогодні основні товарні потоки ЄС сконцент­ровані в межах самого союзу. На ринок ЄС припадає 62,7 % сукупного товар­ного експорту та 63,1 % імпорту. Іншими словами, ЄС сьогодні характеризується одним з найвищих рівнів внутрішньорегіональної торгівлі. А це означає, що вихід на внутрішній ринок Євро­пейського Союзу великою мірою визна­чатиметься саме якісним рівнем спів­робітництва України з цим інтегра­ційним угрупованням.

Економічний потенціал ЄС та динаміка його розвитку дають мож­ливість дійти висновку про те, що Європейський Союз являє собою великий ринок збуту виробів та дже­рело задоволення потреб України в найрізноманітніших споживчих та інвестиційних товарах. До того ж торгівля з ЄС є важливим джерелом надходження вільно конвертованої валюти, дозволяє обмежувати бартер, масштаби якого сьогодні загрожують економічній безпеці країни. Розвиток співробітництва з ЄС сприятиме повнішому використанню потенціалу України як транзитної держави, що означає збільшення надходжень від експорту транспортних послуг та розвиток відповідних галузей промисловості.


Література

1. Бураковський І., Немиря Г., Павлюк О. Україна і Європейська інтеграція // [текст] Економіка України, 2000, № 4.
   
2. Секаров М. Торгівельнi вiдносини України з країнами ЄС// [текст] Український промисловець, 2000, № 7.
   
3. Світова економіка: Підручник / А.С. Філіпенко, О.І. Рогач, О.І. Шнирко та ін. – [текст] К.: Либідь, 2000.
   

Ганна В. Є.,

аспірант ІЕП НАН України


ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ УМОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КАПІТАЛІЗАЦІЇ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ


Однією із найгостріших проблем розвитку промислових підприємств в Україні є низький рівень капіталізації. При цьому, як показує світова практика, основою у забезпеченні процесів управління вартістю є інституціональні умови.

Різні аспекти інституціональної теорії розкриті в роботах вітчизняних і зарубіжних вчених. Так, Д. Нортон [2] визначає інститути як розроблені людьми формальні (закони, конституції) і неформальні (договори і добровільне прийняття кодексів поведінки) обмеження, а також фактори принуждения, що структурують їх взаємодію. У своїх дослідженнях А. Гриценко [1] приходить до висновку, що простором, який створює можливості як конкретизації економічного знання, так і більш фундаментальних характеристик об’єкту, є інституціональне поле, яке визначає і модифікує зміст економічних процесів. У роботі [3] І. Булєєвим і Н. Брюховецькою обґрунтовані інституціональні механізми зближення і формування односпрямованості інтересів власників і найманих робітників, місцевого населення в ефективній роботі підприємства з метою забезпечення капіталізації підприємств. Разом з тим, питання підвищення капіталізації промислових підприємств в умовах інституціональних особливостей є актуальним і потребує подальших досліджень.

Інституціональне середовище – це сукупність загальноприйнятих політичних, соціальних і юридичних правил, які створюють умови для виробництва, обміну і розподілу [1]. Рівень розвитку інституціонального середовища наглядно демонструє рейтинг легкості ведення бізнесу, що складається Всесвітнім банком [5] і представляє собою класифікацію країн за різними параметрами, що впливають на правила ведення ділових відносин, захист вартості і ін.

Таблиця 1


Співвідношення позицій у рейтингу легкості ведення бізнесу і територіального розташування найкрупніших в світі за капіталізацією компаній за 2011 рік


*складено за даними: World Bank «The ease of doing business index 2011» [5],

**Financial Times «FT Global 500» [4]


Дані табл.1. свідчать, що переважна більшість компаній (55%), що входять до списку «FT Global 500», функціонують на території десяти країн, що займають перші позиції у рейтингу легкості ведення бізнесу і характеризуються більш сприятливими інституційними умовами (жодне вітчизняне підприємство не входить до вказаного рейтингу Finance Times). В Україні, що знаходиться на 145-й позиції за рейтингом легкості ведення бізнесу, підприємства мають значно нижчі показники рівня капіталізації у порівнянні із зарубіжними компаніями-аналогами.

На основі проведеного дослідження можна зробити висновок, що сприятливі інституційні умови дозволяють формувати базис для ефективних процесів забезпечення капіталізації шляхом генерації фінансових потоків і їх спрямування на розширення і розвиток виробництва. При цьому комплексне удосконалення зовнішніх (влада, законодавство, податки, фондовий ринок) і внутрішніх (структура власності, соціальна спрямованість, вид корпоративного управління) інституціональних факторів, а також механізмів їх взаємодії призведе до посилення ринкових позицій і підвищення вартості не тільки підприємств, а й регіонів і країни в цілому.

Література

1. А. Гриценко Институциональный империализм и его роль в развитии экономической теории / А.А. Гриценко // Наукові праці ДонНТУ. – № 34. – С.46-51.
   
2. Д. Норт Институты, институциональные изменения и функционирование экономики / Д. Норт // Пер. с англ. А.Н. Нестеренко; предисл. и научн. ред. Б.З. Мильнера. – М.: Фонд экономической книги «Начала», 1997. – 180с.
   
3. И. Булеев Институциональные аспекты стратегии и капитализации предприятий / И.П. Булеев, Н.Е. Брюховецкая // Економічний вісник Донбасу. – 2010 – № 1. – С. 25- 29.
   
4. FТ 500 – [Web-Source]. – Excess: m /intl/cms/95edc490-9d61-11e0-9a7000144feabdc0.pdf.
   
5. World Bank «The ease of doing business index 2011» – [Web-Source]. – Excess: ссылка скрыта .
   

Зиятдинова Н. Р., к.э.н

РВУЗ «Крымский инженерно-педагогический университет»


ИНТЕГРАЦИЯ УКРАИНЫ В МЕЖДУНАРОДНЫЙ РЫНОК ТРУДА


В современном мире разнонаправленные потоки трудовой миграции существенным образом влияют на развитие ситуации на национальном рынке труда Украины. Украина является активным участником международного трудового обмена. Ежегодно усиливается поток граждан, выезжающих на работу за рубеж. Одновременно страна стала активно притягивать работников-мигрантов из зарубежных государств. В общей системе международных экономических отношений экспорт и импорт рабочей силы стали играть все более заметную роль.

Если на начало 1995 г. в мире насчитывалось немногим более 35 млн. трудящихся-мигрантов против 3,2 млн. в 1960 г., то, по оценке Всемирного банка, за пределами страны рождения в 2010 г. проживало 215,8 миллионов человек, что составляет 3,2% от численности населения мира [1].

Среди стран мира, принимающих международных мигрантов, неизменно выделяются США, в которых проживают 42,8 миллиона иммигрантов (19,8% или, иначе, каждый пятый из международных мигрантов). В других странах их численность, по крайней мере, в 3,5 раза меньше [2].

Однако, если отнести число иммигрантов к общей численности постоянного населения, часть которого они составляют, картина существенно изменится. Наиболее высок удельный вес иммигрантов в населении стран Персидского залива, небольших государств и островных территорий: Катара (86,5%), Кувейта (68,8%), ОАЭ (70,0%), Монако (71,6%), Андорры (64,4%) и т. д.

Украина относится к числу стран с относительно высокой долей иммигрантов в населении. В 2010 г. их часть в составе украинских граждан составила 11,4%, достигнув 5,3 миллиона человек. По уровню иммиграции Украина занимает одиннадцатое место в мире. Среди основных стран исхода преобладают страны – бывшие республики СССР: Российская Федерация, Белоруссия, Казахстан, Узбекистан, Молдавия, Азербайджан, Грузия, Армения, Таджикистан, Киргизия [1].

Хотя в отчете, проведенного в ноябре 2011 г. в г. Киеве семинара по согласованию методологий сбора данных и расширения обмена знаниями о трудовой миграции [3], отмечается тенденция к росту количества иностранных граждан, работающих в Украине, на сегодняшний день Украина на международных рынках преимущественно выступает как государство-экспортер рабочей силы. Число эмигрантов из Украины в 2010 г. составило 6,6 миллиона человек, тогда как в большинстве стран оно не превышает 5,4 миллиона человек [2].

По доле соотечественников, проживающих ныне за рубежом, особенно выделяются Палестинская территория (68,3%), Самоа (67,3%), Гренада (65,5%). В этом ряду из европейских стран следует отметить Албанию (45,4%), Боснию и Герцеговину (38,9%), Португалию (20,8%), а из бывших республик СССР – Армению (28,2%), Грузию (25,1%), Казахстан (23,6%), Молдавию (21,5%).

Отношение трудовых эмигрантов к общему количеству населения в Украине сводится к 14,2% [1]. Учитывая указанные международные масштабы, трудовую миграцию украинцев можно считать довольно умеренной.

Целью выезда за границу во многих случаях является повышение благосостояния, решение жилищного вопроса, финансирование обучения, открытие собственного дела, усовершенствовать знания иностранного языка.

Основными сферами занятости украинцев-мигрантов являются строительство, сельское хозяйство (сбор урожая), домашнее хозяйство (уборка дома, приготовление пищи, уход детей и стариков), сфера торговли и сервиса. Но, выезжают за границу и ученые, преподаватели, специалисты в области медицины и высоких технологий, программисты [4].

Украинская трудовая миграция, в определенной степени, может быть охарактеризована как «утечка мозгов»: 31% работников украинского происходжения имеют высшее образование. При этом экспертами прослеживается несоответствие между навыками мигрантов и теми должностями, которые они занимают. Лишь немногим мигрантам удается найти работу за рубежом в соответствии с уровнем их квалификации. Независимо от их образования, почти все они занимаются неквалифицированной работой. Это несоответствие прослеживается, если сравнить сферы трудоустройства мигрантов за рубежом с их уровнем образования.

Выводы. Иностранные рабочие составляют в настоящее время значительную долю занятых во многих жизненно важных отраслях экономики крупнейших стран мира. Не является исключением и украинская рабочая сила. Наиболее распространенной причиной выезда из страны украинских граждан за границу является повышение материального благосостояния своих семей.

Проведенный анализ эмиграционных и иммиграционных потоков позволил дать оценку состояния трудовой миграционной активности в Украине, которая в контексте международной трудовой миграции расценивается как умеренная.

Незначительно опережая показатели трудовой иммиграции, ее эмиграция определяет место Украины на международном рынке труда как страны экспортера рабочей силы.


Литература

1. Щербакова Е. Мировой демографический барометр. – [Электронный ресурс]. – Режим доступа: /.ru/weekly/2010.цМе
   
2. Migration and remittances factbook 2011. – [Электронный ресурс]. – Режим доступа: ссылка скрыта.
   
3. Семинар по согласованию методологий сбора данных и расширения обмена знаниями о трудовой миграции. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: / ofollow" href=" " onclick="return false">ссылка скрыта /DocLib
   
4. Міграція в Україні факти і цифри. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: ссылка скрыта
   

Зражевська-Майор А.О.

Керівник: Шеремет Т.Г., к.е.н., доцент

ДонНУЕТ


ФІНАНСУВАННЯ ПРОГРАМИ РОЗВИТКУ МЕРЕЖІ МІЖНАРОДНИХ ТРАНСПОРТНИХ КОРИДОРІВ БАНКІВСЬКИМ СЕКТОРОМ УКРАЇНИ


Вступ. В контексті сучасних глобалізаційних процесів у світі виникла об’єктивна необхідність створення міжнародної системи транспортних комунікацій. Україна є державою що знаходиться на перетині торгівельних шляхів і бере безпосередню участь у системі європейських і міжнародних транспортних коридорів. Через низку історичних, політичних і економічних подій транспортний сектор України перебуває у занепаді і потребує державного фінансування для підвищення конкурентоспроможності на міжнародному ринку транспортних послуг.

Інтеграція національної транспортної системи України у Європейську систему транспортних коридорів є важливим напрямком економічного розвитку країни і потребує фінансової підтримки Банківського сектору України.

Ціль роботи – систематизація основних напрямів фінансування програми розвитку мережі міжнародних транспортних коридорів банківським сектором України.

Розвиток транспортної інфраструктури дозволяє реалізувати можливості вигідного транспортно-географічного положення України, активізує роботу щодо створення національної мережі міжнародних транспортних коридорів та її інтегрування до транспортних систем країн Європи і Азії, Балтійського та Чорноморського регіонів. Модернізація транспортної інфраструктури передбачає залучення приватного капіталу і кредитів вітчизняних та міжнародних фінансових організацій, запровадження будівництва і реконструкції автомобільних шляхів на концесійних засадах, створення мережі лізингових компаній для морського й річкового флотів, вітчизняної авіаційної техніки, залізничного та морського транспорту. [1, c. 5]

Транспортна галузь України має низку проблем різного характеру, більша кількість з яких потребує фінансових витрат. Обсяги та напрями фінансування транспортного сектору визначені «Програмою розвитку мережі міжнародних транспортних коридорів», що здійснюються за рахунок Державного бюджету України та вітчизняних банків, і була розроблена для подолання проблем транспортного сектору.

Таблиця 1

Обсяги фінансування Програми розвитку мережі міжнародних транспортних коридорів, млн. грн [3]

Напрями фінансування	Усього	У т. ч. банківським сектором України
Залізничні МТК	301.1	-
Автомобільні МТК	13 463.7	2 214.7
Морський і річковий транспорт	2 026.2	76.7
Розвиток транспортно-складських (логістичних) центрів	45.0	-
Науково-дослідні та проектні роботи, аналітичні дослідження і розробка нормативних документів із питань удосконалення роботи транспорту	3.3	1.9
Усього	15 838.3	2 293.3

МТК – Міжнародний транспортний коридор


З таблиці 1 видно, що найбільше фінансування програми розвитку мережі міжнародних транспортних коридорів банківським сектором України здійснюється у автомобільні МТК, найменше фінансування отримує науково-дослідні та проектні роботи, що є доволі негативним явищем, бо такі проекти є дуже важливими для подальшого ефективного розвитку і функціонування транспортної галузі України.

У цілому реалізація Програми сприятиме:

- підвищенню швидкості та пропускної спроможності національної мережі міжнародних транспортних коридорів;

- зростанню обсягів транзитних перевезень та збільшенню надходжень до Державного бюджету України;

- прискоренню європейської інтеграції України в галузі транспорту;

- зростанню вантажної бази та пропускної спроможності морських портів;

- удосконаленню технології перевезень на основі логістичних принципів та розвитку транспортно-складських комплексів;

- скороченню часу проведення митних та інших контрольних процедур при перетині державного кордону;

- удосконаленню навігаційного та інформаційного забезпечення перевезень;

- скороченню часу транспортування й переробки вантажів;

- розвитку системи транспортно-експедиційного обслуговування;

- підвищенню якості транспортних послуг [2, c. 112]

Висновок. Україна завдяки своєму геополітичному становищу є однією з найважливіших ланок у ланцюгу євроазіатських економічних відносин. Стрімке зростання міжнародного торговельного обороту вимагає реформування всієї транзитної мережі держави. Необхідно виробити виважену стратегію розвитку транспортної галузі України, що уможливить її диверсифікованість та вдосконалення. Збоку банківського сектору України необхідно продовження фінансування «Програми розвитку мережі міжнародних транспортних коридорів» та розробка нових інвестиційних проектів для удосконалення транспортного потенціалу України.


Література

1. Пірожков С., Прейгер Д., Малярчук І. Проблеми реалізації транзитного потенціалу України в контексті розширення ЄС і формування ЄЕП // Економіка України.– 2009.– № 3.– С. 4–19.
   
2. Цвєтков Ю. М. Проблеми та основні напрями реформування транспорту України .– К.: КУЕТТ, 2010.– 222 с.
   
3. Програма розвитку національної мережі міжнародних транспортних коридорів в Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу : ntrans.gov.ua/mintrans/
   

Іваненко І.А., к.е.н, доцент

Перепелиця К.О.

ДонНУЕТ


НАПРЯМИ СПІВПРАЦІ УКРАЇНИ ТА ЄБРР


На сучасному етапі функціонування світового господарства, що характеризується поліцентричністю та багатовекторністю глобального соціально-економічного розвитку, особливу роль відіграють міжнародні організації. Сьогодні вони фактично перетворюються на основну рушійну силу потужних глобалізаційних процесів, розширюючи та поглиблюючи свій вплив у країнах, що розвиваються, та країнах з перехідною економікою [1].

З моменту здобуття незалежності Україна співпрацює з такими міжнародними фінансовими організаціями як Група світового банку,ЄБРР,МВФ, ЧБТР та інші. Головним завданням Європейського банку реконструкції і розвитку є сприяння переходу економіки до ринкових відносин, стабілізації й економічному прогресу. Метою дослідження є аналіз напрямів співпраці України та ЄБРР.

Україна вступила до ЄБРР у серпні 1992 року після підписання Президентом України Указу “Про членство України в Європейському банку реконструкції і розвитку” № 379/92 від 14 липня 1992 року [2]. Станом на 01.04.2012 загальне число реалізованих та активних проектів ЄБРР в Україні 293, чистий обсяг угод Банку склав 7,5 млрд. євро, загальна вартість проектів 15,5 млрд. євро, валова сума освоєних коштів 5,2 млрд. євро, частка проектів у приватному секторі 66% [3]. На рис.1 показано зростання кількості та вартості проектів ЄБРР в Україні протягом 2003-2011 рр.



Рис.1 Проекти ЄБРР в Україні протягом 2003-2011 років [2]


Портфель проектів ЄБРР сконцентрований переважно у приватному секторі – близько 73% від усього обсягу фінансування – порівняно з 27% у державному секторі. 11% загального обсягу діяльності становлять операції з капіталом, 89% - операції з боргом. Найбільші сектори діяльності ЄБРР в Україні – сектор фінансових установ (27%), агробізнес (20%), промисловість та транспорт (по 15%).

ЄБРР надає Україні фінансові кошти в дуже широкому діапазоні, роблячи при цьому наголос на фінансові організації, агропромисловий комплекс, проекти в галузі нерухомості, вироблення і передачі електроенергії, розвитку інфраструктури і в металургії. Крім того, особлива увага приділяється забезпеченню ядерної безпеки: по лінії Фонду Чорнобильського укриття, розпорядником коштів якого виступає ЄБРР, надається допомога в перетворенні Чорнобильської АЕС на безпечний та екологічно стійкий об'єкт [3]. Об`єкт «Укриття» на Чорнобильській АЕС, фактично спрямований на забезпечення безпеки всієї Східної Європи, є одним із найважливіших у співпраці ЄБРР та України.

У 2009 році ЄБРР надав Україні кредит на загальну суму 1 млрд. євро. Половина коштів направлена на рекапіталізацію банківської системи, розвиток національної муніципальної інфраструктури, заходи зі енергозбереження, розвитку сільського господарства. Проте переважна більшість нових проектів ЄБРР у 2009 році була спрямована на підтримку експансії іноземних компаній та банків у ключових секторах економіки. Так, серед шести фінансових установ, які отримали кошти у 2009 році від ЄБРР, жодна не є у повній вітчизняній власності. І лише одна з обраних – державний Укрексімбанк – не була інститутом з іноземним капіталом [3].

ЄБРР підготував новий проект своєї діяльності в Україні на 2011-2014 роки. У посткризовий період відновлення економіки країни він ставить собі за мету здійснити вирішенням ключових завдань перехідного процесу відповідно до державної програми реформ і в тісній взаємодії з іншими міжнародними фінансовими організаціями (МФО), двосторонніми донорами. Головними з галузевих напрямів його діяльності стануть енергетика, корпоративний сектор, інфраструктура, фінансова система і ринки капіталу.

Однією з головних цілей ЄБРР є робота з Національним банком України щодо створення сприятливих для МФО та інших структур умов для налагодження кредитування в гривнях і таким чином для полегшення доступу українських підприємців до більш широкому колу конкурентоспроможних джерел фінансування [3].

Таким чином, проведений аналіз свідчить про те, що основними напрямами співпраці України та ЄБРР є фінансові організації, агропромисловий комплекс, проекти в галузі нерухомості, вироблення і передача електроенергії, розвиток інфраструктури і металургія. Співпраця України з міжнародними фінансовими організаціями, та ЄБРР зокрема, сприяє поліпшенню макрофінансових показників стабілізації, формуванню конкурентного ринкового середовища, стабілізації національної грошової одиниці, активізації інвестиційного процесу, розвитку приватного підприємництва.


Література

1. Іваненко І.А. Україна в системи міжнародних валютно-фінансових організацій / Соціально-економічні наслідки ринкових перетворень у постсоціалістичних країнах: матеріали V міжнародної наукової конференції. – Черкаси: [ЧНУ], 2011. - С. 130 – 133.
   
2. Указ Президента України “Про членство України в Європейському банку реконструкції і розвитку” № 379/92 від 14 липня 1992 року.
   
3. Ukraine strategy [Electronic resource] European Bank for Reconstruction and Development. – Access mode : ссылка скрыта.
   

Ішков С.В.

ДонНУЕТ


ФОРМУВАННЯ НОВОГО ПІДХОДУ ДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ У ЄС: ОРІЄНТИРИ ДЛЯ БІЗНЕСУ


На сучасному етапі питанням забезпечення енергетичної безпеки у ЄС приділяється особлива увага. Країни ЄС не мають достатнього обсягу енергетичних ресурсів для забезпечення власних потреб. Вони змушені імпортувати більшу частину таких ресурсів із-за кордонів ЄС, у зв’язку з цим постійно збільшується енергетична залежність угруповання. До того ж проблеми дефіцитності енергетичних ресурсів загострюються у глобальному масштабі. Ціні на такі ресурси є нестабільними, у довгостроковій перспективі спостерігаються сталі тенденції до їх збільшення.

Енергетична безпека є особливим напрямом політики ЄС, що включає цілий комплекс заходів щодо підвищення енергоефективності, зменшення потреби в енергоресурсах, а також налагодження стосунків з країнами-постачальниками енергії для диверсифікації географічної структури імпорту. В ЄС формується новий підхід до забезпечення енергетичної безпеки, який характерізується низкою особливостей. По-перше, встановлюється тісний зв'язок з вирішенням екологічних проблем. ЄС прагне збільшити енергоефективність і одночасно знизити обсяги шкідливих викидів в атмосферу. Цього планується досягти за рахунок впровадження нових виробничих і невиробничих технологій. Стимулювання позитивних змін у енергетиці поєднується із боротьбою зі змінами клімату. По-друге, у ЄС досягнуто високі соціальні стандарти. Зменшення потреби у енергії не повинно викликати погіршення якості життя суспільства. З огляду на це необхідно підтримувати достатній рівень забезпеченності енергією, враховуючи що потреби у ній постійно зростають.

У межах ЄС сформовано єдиний ринок енергоресурсів, що має забезпечувати більш ефективний їх розподіл між країнами, враховуючи параметри попиту і пропозиції. Вільний розподіл енергії має сприяти енергетичній безпеці окремих країн-членів та відповідно всього ЄС. У межах нового підходу забезпечення енергетичної безпеки більш повно враховуються просторові характеристики енергетичного ринку ЄС. Деякі країни-члени через особливості географічного розташування мають більш легкий доступ до зовнішніх джерел енергоресурсів. Через інтегрованість національних ринків ресурси мають потрапляти і до інших країн. Для побудови єдиного енергетичного ринку пріоритетна увага приділяється розвитку транспортної інфраструктури, удосконаленню інституційної системи, що забезпечує торгівлю енергоресурсами [1; 2].

Слід зазначити, що торгівля окремими видами енергоресурсів (перш за все газом) здійснюється за міждержавними угодами, суб’єктом яких є держава як інститут, що має універсальну правосуб’єктність. Враховуючи, що ЄС побудований на принципах наднаціональної інтеграції, його прерогативами стають вирішення проблем постачання енергоресурсів, тобто взаємодія з іншими країнами. Така роль ЄС постійно розширюється, що також стає складовою нового підходу забезпечення енергетичної безпеки і торкається зовнішньої політики угруповання [1; 2].

У 2011 р. Єврокомісія оприлюднила повідомлення «Енергетична політика ЄС: взаємодіючи з партнерами за межами наших кордонів», у якому викладено бачення всеосяжної стратегії зовнішньої енергетичної політики ЄС. Визначено, що зовнішньоенергетична політика має ключове значення для завершення будівництва внутрішнього енергетичного ринку. Особливо підкреслено, що двосторонні взаємини держав-членів з третіми країнами можуть призвести до фрагментації внутрішнього ринку і знизити безпеку постачань і конкурентоспроможність економіки ЄС. Другим мотивом інтенсифікації зовнішньоенергетичної політики є зростаючий попит на енергоресурси, який призводить до збільшення глобальних цін і загострює глобальну конкуренцію за енергоресурси. Повідомлення намічає чотири основні сфери дій: створення зовнішнього виміру внутрішнього енергетичного ринку; зміцнення партнерства з метою надійної, безпечної, стійкої і конкурентної енергетики; поліпшення доступу країн, що розвивати до сталої енергетики; більш ефективний захист інтересів ЄС за його кордонами. Насамперед, пропонується низка заходів щодо посилення координації політики країн-членів. Єврокомісія буде ретельно стежити за тим, щоб усі обопільні умови й комерційні контракти відповідали сучасному законодавству ЄС. У черговий раз повторюється ідея обміну інформацією між країнами-членами про хід переговорів із зовнішніми партнерами. У розвиток цієї ідеї Єврокомісія внесла проект рішення про механізм обміну такою інформацією. Пропонується дати можливість Комісії вести від імені ЄС переговори із третіми країнами по енергетичних питаннях у частині інфраструктурних проектів, якщо такі проекти мають вплив на реалізацію цілей енергетичної політики ЄС [3].

Велика увага приділяється розвитку енергетичної інфраструктури. Із числа зовнішніх проектів традиційно підкреслюється необхідність розвитку Південного коридору для одержання доступу до ресурсів Азербайджану, Туркменістану, Іраку й інших країн Центральної Азії. Окремо згадають проект будівництва Транскаспійського газопроводу [1; 3].


Література

1. Офіційний веб-сайт Європейського Союзу [Електронний ресурс] // Режим доступу: <ссылка скрыта>
   
2. Офіційний веб-сайт Європейської Комісії [Електронний ресурс] // Режим доступу: ссылка скрыта
   
3. Офіційний веб-сайт Центру документації ЄС Інституту Європи Російської Академії наук [Електронний ресурс] // Режим доступу: