For over 50 years the Common Agricultural Policy (cap) has been a cornerstone of eu policy relating to farming and the rural areas
| Вид материала | Документы |
СодержаниеСвітовий досвід формування інноваційних кластерів Рвуз «кипу» Проблемы определения экономического Оцінка факторів формування внутрішнього |
- Energy policy of Russia, 28.31kb.
- Тской models to model of mutual responsibility in an education sphere, to strengthening, 945.89kb.
- Данный Policy Brief подготовлен Кесилиш Club’ом при участии Клуба либеральной молодежи, 86.31kb.
- Copolco committee on consumer policy изучает вопросы обеспечения интересов потребителей, 16.44kb.
- " Monetary Policy and the Real Exchange Rate", 11.39kb.
- Європейський інструмент сусідства та партнерства україна Стратегія єс щодо України, 719.36kb.
- Д. С. Кулябов > Стандарты информационной безопасности, 1244.5kb.
- Foreign Policy Євген Морозов є виразником критичного погляду на політичну вагомість, 166.63kb.
- Правила разграничения доступа прд security policy Совокупность правил, регламентирующих, 137.1kb.
- Тема Введение. Политология как система знаний о политике (2 ч.), 41.33kb.
Адаманова З.О., д.е.н, професор
РВНЗ «Кримський інженерно-педагогічний університет»
СВІТОВИЙ ДОСВІД ФОРМУВАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ КЛАСТЕРІВ
В сучасних умовах науково-технічного прогресу і ринкових систем господарювання, засвоєння високих технологій в промисловості й випуск нової наукомісткої продукції є ключовими чинниками стійкого економічного зростання для більшості індустріально розвинутих країн світу. Рівень економічного розвитку країни, в тому числі малого підприємництва, в багатьох рисах визначається інтенсивністю інноваційної діяльності.
На сучасному етапі розвитку світової економіки тільки на основі цілеспрямованого використання досягнень науково-технологічного процесу та інноваційних розробок можна забезпечити стабільний і конкурентний розвиток національної економіки, прогресивні структурні, техніко-технологічні та організаційні зміни в ній, а також переведення її на модель стійкого, екологічно безпечного і соціально скерованого функціонування в довготривалій перспективі. Тому, у зв'язку з посиленням глобалізації і активізації процесів регіоналізації, підвищення конкурентоспроможності національних економічних систем і регіонів стає пріоритетним завданням економічного розвитку. Досвід світових країн лідерів свідчить, що основним напрямком для досягнення поставлених цілей є розвиток кластерних ініціатив. У світовій практиці, кластерну стратегію в інноваційної моделі розвитку економіки використовують більшість країн світу.
Актуальність даного дослідження зумовлена необхідністю розробки і запровадження інноваційно-конкурентоздатної моделі економіки України.
Мета дослідження полягає в розгляді світового досвіду кластерізації економіки для виявлення можливостей його адаптації в умовах України і як наслідок створення інноваційно-конкурентоздатної моделі економіки країни.
У сучасних умовах розвитку економіки досягнення довгострокового економічного зростання через підвищення конкурентоспроможності національних і регіональних економічних систем, припускає активізацію використання кластерної стратегії. Кластерні об'єднання - на сьогоднішній день є однією з найефективніших форм організації інноваційних процесів, форм регіонального розвитку, за якої на ринку конкурують вже не окремі підприємства, а цілі комплекси, які скорочують свої витрати завдяки спільній технологічній кооперації компаній. Економіка, що формуються на основі кластерів, - це модель конкурентоздатної та інвестиційно привабливої економіки, що забезпечує високий рівень та якість життя населення.
У загальній Концепції інноваційного розвитку, розробленій Європейською Комісією в зв'язку з розширенням Євросоюзу, визначені пріоритетні напрямки державної політики в сфері економічного розвитку на основі інновацій і науки. Мета цієї Концепції полягає у визначенні загальних принципів створення, функціонування та розвитку кластерів, як виробничих структур нової формації, на відміну від асоціацій, корпорацій, консорціумів, концернів, теорію і практику створення яких ми вже пройшли в часи планової економіки. Суттєва відмінна риса кластера від інших організаційно-правових форм об'єднань підприємств полягає в тому, що тут реалізується принцип територіальної локалізації, об'єднання в комплекс процесів кооперації та конкуренції та з'єднання єдиним ланцюжком суб'єктів господарювання різних галузей — від вивчення ринку, до виробництва і реалізації продукції, включно до (за необхідністю) її супроводження при експлуатації. Невід'ємною частиною кластерного виробництва є його інноваційність, постійне вдосконалення вироблюваної продукції.
Кластер — це територіальне об'єднання взаємопов'язаних підприємств різних галузей в межах відповідних промислових регіонів, які скеровують свою діяльність на виробництво конкурентної продукції світового рівня. Кластери розглядаються як детонатори творчої активності та інноваційності.
Різноманітність проведення національної економічної політики визначає і різноманіття напрямків і форм державної підтримки інноваційних кластерів, серед яких: пряма фінансова підтримка специфічних проектів; забезпечення виконання адміністративних процедур; надання знань або інших складових інфраструктури; зниження податків на дослідницькі та інноваційні витрати; зниження податків на інші витрати, не пов'язані з дослідженнями та розробками, інноваціями; організація публічних заходів (ярмарку, торговельні місії та ін.); забезпечення мереж з університетами, адміністрацією; забезпечення мереж з фірмами; підтримка розвитку інкубаторів; підтримка поліпшення репутації регіону (кластери); забезпечення передачі інформації (запити ринку, ситуація на ринку, нові правила та ін.); забезпечення транспортних зв'язків з іншими кластерами або географічними областями.
Аналіз матеріалів сесій ЮНІДО (методологія кластеризації в системі ООН) за останні 8—10 років демонструє, що кластеризація є найкращою підставою для розвитку малого і середнього підприємництва в усіх країнах світу. Кластери в країнах, які розвиваються, характеризуються географічною компактністю, секторною спеціалізацією, міжфірмовою співпрацею і здоровою конкуренцією. На жаль, Україна в 1990-ті рр. відмовилася від послуг бюро ЮНІДО в Україні, і тим самим позбавила себе прямих контактів із цим важливим розробником кластерних стратегій і програм.
Перші зусилля із запровадження кластерної моделі в Україні були зроблені на підприємствах Хмельницької області. їхній початок відноситься до 1998 року. Формування сучасних партнерських відносин між місцевими органами влади, діловими колами, навчальними і науковими закладами, суспільними організаціями виявилося зовсім не простим процесом. Однак, досвід розвитку цих ініціатив на Поділлі, Прикарпатті рр. та Поліссі підтвердив перспективність і ефективність зусиль, спрямованих на просування в господарську практику України методології формування нових виробничих систем — інноваційних кластерів.
Інноваційний кластер це цілісна система підприємств і організацій по виробництву готового інноваційного продукту, що включає в себе весь інноваційний ланцюжок від розвитку фундаментальної наукової ідеї до виробництва та дистрибуції готової продукції. Інноваційний кластер формує певну систему поширення нових знань і технологій, забезпечує прискорення процесу трансформації винаходів в інновації, а інновацій у конкурентні переваги, розвиток якісних стійких зв'язків між всіма його учасниками. Стимулювання процесу формування інноваційних кластерів є необхідної складової регіональної економічної політики. При цьому важливі такі основні фактори, як удосконалення системи утворення та професійної підготовки, створення можливостей для інновацій, удосконалювання інституціонального середовища та системи поширення знань і технологій. У ці важкі часи світової кризи і загострення проблем в економіці України саме зусилля з об'єднання ресурсів, інтелекту, знань і досвіду в кластерні структури можуть допомогти нашому суспільству подолати накопичені труднощі. Нове покоління програм Європейської регіональної політики на 2007-2013 пропагує підхід, що базується на регіональних інноваційних кластерах, не тільки в розвинутих міських центрах, але також в бідніших сільських регіонах.
Висновки. Для підвищення ефективності вітчизняної економіки (в т.ч. Криму), подолання кризових явищ і спаду виробництва вкрай необхідно здійснити таке: в максимально короткі строки розробити й забезпечити реалізацію національної стратегії та програми підвищення конкурентоздатності України та її регіонів на основі формування і розвитку інноваційних кластерних об'єднань; забезпечити законодавчу діяльність з формування сприятливого для розвитку підприємництва ділового довкілля з акцентом на співпрацю влади, бізнесу, науки, освіти і суспільних організацій в інноваційних мережевих структурах;провести фундаментальні дослідження з метою визначення пріоритетів у формуванні національних і регіональних інноваційних промислових кластерів; здійснити у ВНЗ, навчальних центрах, бізнес-інкубаторах підготовку спеціалістів для роботи в іноваційних промислових кластерах; створити Національну і Регіональну Ради конкурентоздатності для координації діяльності національних і регіональних виробничих кластерів; сприяти розвитку міжнародної співпраці кластерів України з відповідними зарубіжними кластерними формуваннями.
Аджимет Г.Х., к.э.н., ст. преподаватель
кафедры экономической теории и международной экономики
РВУЗ «КИПУ»
ВЕНЧУРНЫЙ БИЗНЕС В АГРАРНОЙ СФЕРЕУКРАИНЫ
В современной рыночной экономике финансовые отношения реализуются в новых формах капитала. Одна из распространенных форм – венчурное финансирование. Наиболее устойчивыми к рыночным условиям на современном этапе являются малые венчурные фирмы, которые специализируются в сферах научных достижений, разработок и внедрения инноваций, организация которых связана с повышенным риском.
Принимая во внимание, что аграрная отрасль является рисковой деятельностью, не многие зарубежные инвесторы рискуют вкладывать инвестиции в развитие бизнеса на территории Украины и ее регионов, поэтому на современном этапе основной задачей государства является обеспечение законодательной базы для развития венчурного предпринимательства в стране.
На развитие венчурного предпринимательства влияет несколько факторов:
- система государственного регулирования и поддержки венчурного предпринимательства;
- значительный риск финансирования;
- гибкость проектов небольших фирм.
Формирование предпринимательских структур венчурного капитала в Украине находится на начальной стадии, кроме того, существует ряд причин, тормозящих развитие венчурного предпринимательства и снижающих эффективность их функционирования.
Существующие венчурные структуры, к сожалению, не оказали заметного влияния на экономические процессы, происходящие в государстве. Вместе с тем, развитие венчурного бизнеса может положительно повлиять на динамичность всей сельскохозяйственнойотрасли, и благоприятствовать оздоровлению экономики страны.Кроме того, в условиях перехода аграрного сектора на инновационный тип развития, повышается риск создания и освоения новых технологий, продуктов и услуг, а вместе с тем и необходимость развития венчурного бизнеса в аграрной сфере.
Практика развитых стран показала, что развитие венчурного предпринимательства получило распространение преимущественно в малом инновационном бизнесе. Именно в малом бизнесе предприниматели и инвесторы сталкиваются с высокой степенью неопределенностью результатов их деятельности, недостатком денежных средств, большим сроком окупаемости капитала.
Венчурный капитал может стать эффективным методом привлечения капитала для экономического развития аграрного сектора.Венчурные предприятия, являясь главными элементами хозяйствования, могут выполнять функцию локомотива, способных двигать вперед экономику страны и обеспечивать конкурентоспособность приоритетных отраслей аграрного
сектора региона.
Венчурные предприятия во всем мире являются генераторами новых идей, на основе которых осуществляются большие научно-технические прорывы. Кроме того, они способствуют эффективному использованию высококвалифицированных специалистов и расширению их творческого потенциала. В настоящее время в высокоразвитых странах малые инновационные фирмы занимают важную нишу системы реализации государственной политики[1, с. 12].
В экономической практике существуют различные источники венчурного финансирования: свободные финансовые ресурсы пенсионных и благотворительных фондов, государственные структуры; корпоративный венчурный капитал; частные инвесторы; зарубежные инвесторы; инвестиционные компании малого бизнеса; страховые компании; банки; независимые венчурные фонды и пр.
Финансирование аграрных предприятий, в частности, производство экспортоориентированной продукции предлагаетсянами посредством инвестирования Международной финансовой корпорацией (INTERNATIONAL FINANCE CORPORATION – IFC, целью которой является:
- содействие международному сотрудничеству в финансовой сфере, а также сотрудничество по международным валютным проблемам;
- создание условий для расширения и сбалансированного роста международной торговли;
- способствование стабильности курса валют;
- принятие участия в формировании многосторонней системы платежей по текущим сделкам между членами МФК;
- предоставление при соответствующих гарантиях своих ресурсов в распоряжение членов корпорации с тем, чтобы придать им уверенность в своих позициях, сокращать сроки погашения кредитов и снижать неравновесие во взаимных платежах стран-членов.
Кроме предоставления займов IFC осуществляет инвестирование в форме долевого участия в капитале, предлагает структурированное финансирование и продукты по управлению рисками, а также оказывает консультационные услуги в целях стимулирования роста частного сектора в развивающихся странах. В отличие от МБРР IFC не требует государственных гарантий по предоставляемым средствам.
Таким образом, МФК является своеобразным катализатором стимулирования и мобилизации частных инвестиций в развивающихся странах, демонстрируя, тем самым, что инвестиции в этих странах могут приносить прибыль.
Література
- Поручник А.М.Венчурний капітал : зарубіжний досвід та проблеми
становлення в Україні/ А.М. Поручник, Л.Л. Антонюк.[монографія.]– К.:
КНЕУ, 2000. – 172 с.
Алексеев С.Б., к.э.н., доцент
Донецкий национальный университет экономики и торговли
имени Михаила Туган – Барановского
ПРОБЛЕМЫ ОПРЕДЕЛЕНИЯ ЭКОНОМИЧЕСКОГО
ПОТЕНЦИАЛА ПРЕДПРИЯТИЯ КАК КАТЕГОРИИ
Принятие управленческих решений невозможно без достоверной и полной информации об управляемом объекте. Определение стратегии развития предприятия и текущее управление тесно связаны с величиной и структурой экономического потенциала предприятия. Для правильной оценки текущей ситуации и поиска конкурентных преимуществ, предприятию необходимо анализировать имеющийся экономический потенциал и выявлять резервы повышения эффективности его использования. Для отечественных предприятий, которые в настоящее время отстают от зарубежных по эффективности организации производства и управления, по показателям текущего функционирования, задачи повышения экономического роста предприятия представляются задачами первостепенной важности с точки зрения повышения темпов интенсивности развития предприятия.
Все выше перечисленное характеризует особую актуальность и практическую значимость исследования проблем управления формированием и использованием экономического потенциала предприятия.
Следует отметить, что категория «экономический потенциал» вызывала и вызывает интерес у многих ученых-экономистов. Исследованию этого явления посвящены работы таких ученых, как Адамса К., Р. Грегори, Друкера П., Каплана Р., Нортона Д., Томпсона А., Горского М., Савицкой Г.В. Фатхутдинова Р.А. Мерзликиной Г.С. , Шаховской Л.С.,. и других. Однако, несмотря на значительное количество исследований по управлению экономическими процессами и активные поиски путей объективной оценки величины потенциала, многие методологические и методические вопросы этой важной проблемы еще не решены. Так, в частности, до настоящего времени до конца не обоснованы критерии и показатели (общие и частные) для оценки экономического потенциала; нет научно-обоснованной классификации факторов, определяющих экономический потенциал предприятия в рыночных условиях функционирования. Разнообразие точек зрения и теоретических посылок зарубежных и отечественных исследователей по проблеме исследования экономического потенциала обуславливают актуальность проблемы.
В экономической литературе существовали и существуют различные точки зрения на категорию «экономический потенциал предприятия», которые различаются подходами, глубиной, системностью и комплексностью рассмотрения проблемы. Глобально проблема состоит в том, что сущностная характеристика экономического потенциала применительно к хозяйствующем субъекту коренным образом меняется в условиях рынка, и, в частности, в условиях переходной экономики. Экономический потенциал конкретного предприятия в рыночных условиях не является абсолютной характеристикой: он существенно зависит от состояния конкурентной среды.
В современной экономической литературе можно выделить три основные направления представления о потенциале:
1. Экономический потенциал как совокупность имеющихся ресурсов. Представители этого направления (Д.Черников, С.Белова, Е.Фигурнов и др.) придерживаются мнения, что потенциал – это совокупность необходимых для функционирования или развития системы различных видов ресурсов. К составляющим потенциала в этом понимании относят соответствующие трудовые, материальные, финансовые и информационные ресурсы, задействованные на предприятии. Сюда же включают и совокупность ресурсов, которые обеспечивают необходимый уровень организации и управления производством, ресурсы сферы образования и переподготовки кадров. «Ресурсное» понимание потенциала имеет очень важное значение для планирования и управления производственной деятельностью, но не исчерпывает его характеристик.
2. Экономический потенциал как результат экономических и производственных отношений между субъектами хозяйственной деятельности. Вторая группа авторов ( М.Иванов, Ю.Одегов, К.Андреев) утверждают, что достижение эффективности должны базироваться не на достигнутом уровне , а на возможностях производства при более полном и эффективном использовании ресурсов. Экономический потенциал предприятия имеет две основные составляющие: объективную - совокупность материальных, трудовых, финансовых и нематериальных ресурсов для производства продукции; субъективную - способность работников использовать ресурсы с максимальной отдачей.
3. Экономический потенциал – способность хозяйственной системы решать поставленные перед ней задачи используя необходимые для этого совокупные ресурсы в их взаимосвязи и добиваясь максимально возможного результата. Ученые третьего направления (И.Ансофф, Г.С.Мерзликина, Л.С.Шаховская и др.) рассматривают экономический потенциал как способность комплекса ресурсов экономической системы выполнять поставленные перед ней задачи. Потенциал, по их мнению,- это целостное представление про единство структуры и функций объекта, выявление их взаимосвязи. На этом основании делается вывод про совокупные возможности коллектива выполнять определенные задачи – чем удачней сложилась структура объекта, чем больше соответствуют друг другу его структурные и функциональные элементы, тем выше будут его потенциал и эффективность. И.Ансофф в диапазон потенциальных возможностей включает: маркетинг, производство, НИОКР, финансы и другие функциональные составляющие, а также навыки общекорпоративного управления.
Таким образом, существующие подходы вкладывают в понятие экономического потенциала предприятия разнообразные значения и необходима интеграция и выработка единой трактовки этой категории.
Антонова Г. А., студентка
Донецького національного університету економіки та
торгівлі імені М. Туган-Барановського
ОЦІНКА ФАКТОРІВ ФОРМУВАННЯ ВНУТРІШНЬОГО
ВАЛОВОГО ПРОДУКТУ УКРАЇНИ
Актуальність проблеми, яка розглядається в статті, полягає в тому, що після стрімкого послідовного зростання ВВП у 2000 – 2008 роки світова економічна криза призвела до різкого зменшення величини ВВП приблизно на третину у 2009 році, що є надзвичайно негативним показником для економіки України. В цьому контексті є надзвичайно важливим виявлення пріоритетних і найбільш вагомих факторів впливу на формування структури ВВП, для планомірного зростання внутрішнього валового продукту, визначення пріоритетних сфер діяльності, подальшої розробки стратегії виводу економіки країни на попередні потужності.
Розглянемо за допомогою кореляційно-регресійного аналізу залежність внутрішнього валового продукту від таких чинників:
1. Експорт товарів і послуг (млн. дол.) – X1;
2. Імпорт товарів і послуг (млн. дол.) – X2;
3. Фінансовий рахунок (сальдо прямих, портфельних та інших інвестицій) млн. дол.) – X3;
4. Валютний курс (грн / дол.) – X4;
5. Індекс інфляції – X5.
Вхідними данними для зазначеного аналізу було взято вибірку показників ВВП України за 8 років: з 2003 по 2010 роки. Обсяг внутрішнього валового продукту позначимо за У (табл. 1.) [1–3].
Таблиця 1. - Вихідні дані для кореляційно-регресійного аналізу
| Рік | ВВП за ПВК (млн дол.) | Експорт това- рів і послуг (млн дол.) | Іморт товарів і послуг (млн дол.) | Фінансовий рахунок (млн дол.) | Валютний курс (грн/дол.) | Індекс інфляції |
| 2003 | 42 393 | 23 351 | 21 494 | -2 309 | 532,66 | 99,4 |
| 2004 | 50133 | 28 953 | 27 665 | -2 052 | 533,27 | 108,2 |
| 2005 | 64 883 | 41 291 | 36 313 | -7 060 | 531,92 | 112,3 |
| 2006 | 86 137 | 44 378 | 43 707 | -2 595 | 512,47 | 110,3 |
| 2007 | 108 002 | 50 239 | 53 307 | 1 521 | 505,00 | 111,6 |
| 2008 | 143 190 | 64 001 | 72 153 | 1 5127 | 505,00 | 116,6 |
| 2009 | 179 604 | 85 612 | 100 132 | 9 519 | 526,72 | 122,3 |
| 2010 | 115 706 | 54 000 | 56 000 | -12 500 | 779,12 | 112,3 |
Після опрацювання даних було отримане рівняння:
Y = 452394,9 + 3,3071X1 – 0,0412X2 + 1,277X3 + 69,1584X4 – 4906,01X5.
Згідно з коефіцієнтом детермінації R2 = 0,9946, можна зробити висновок, що рівень державної зовнішньої заборгованості головним чином пояснюється змінами обраних факторів (99,46 %), тобто X1 – експорт товарів і послуг (млн. дол.), X2 – імпорт товарів і послуг (млн. дол.), X3 – фінансовий
рахунок (млн. дол.), X4 – валютний курс (грн./дол.), X5 – індекс інфляції. І існує тільки 0,54 % не врахованих чинників.
У таблиці подані коефіцієнти кореляції між пояснювальною і пояснювальними змінними. Як бачимо, що найбільш щільний зв’язок між фактором і результатом є ryx1 = 0,982563 і ryx2 = -0,9881835, тобто між ВВП та експортом і імпортом; та ryx5 = 0,916542, тобто між ВВП та індексом інфляції. Між іншими факторами та результатом зв’язок досить слабкий (табл. 2). Також значний зв'язок між імпортом і експортом: rx1x2 = -0,99486, що вказує на можливість автокореляції.
Таблиця 2. - З в’язок між факторами та результатом
| | Y | X1 | X2 | X3 | X4 | X5 |
| Y 1 | 1 | | | | | |
| X1 | 0,98256 | 1 | | | | |
| X2 | 0,98818 | 0,99486 | 1 | | | |
| X3 | 0,62687 | 0,59567 | 0,64338 | 1 | | |
| X4 | 0,04254 | 0,00485 | -0,0225 | -0,63753 | 1 | |
| X5 | 0,91654 | 0,96651 | 0,95884 | 0,64091 | -0,107 | 1 |
Тож, рівняння регресії матиме вигляд:
Y = 452394,9 + 3,3071X1 – 0,0412X2 – 4906,01X5.
Коефіцієнт регресії при X1 вказує на те, що при зміні експорту на 1 млн. дол. ВВП зміниться на 3,3071 млн. дол., коефіцієнт регресії при X2 вказує на те, що при зміні імпорту на 1 млн. дол. ВВП обернено пропорційно зміниться на 0,0412 млн. дол., а коефіцієнт регресії при X5 вказує на те, що при зміні індексу інфляції ВВП, обернено пропорційно зміниться на 4906,01 млн. дол.
З кореляційно-регресійного аналізу видно, що найбільш вагомими факторами, які впливають на ВВП є експорт та імпорт товарів і послуг.
Щодо показників експорту та імпорту країни, то до 2008 року відбувалося зростання як експорту, так і імпорту товарів і послуг значними темпами, що пов’язано із економічним зростанням у цілому[1].
Таким чином, виходячи з проведеного аналізу, слід відзначити, що найбільший вплив на формування структури ВВП мають такі фактори, як експорт та імпорт України, а також індекс інфляції. Тому задля вирішення проблеми зростання ВВП слід здійснювати вплив на визначені фактори.