For over 50 years the Common Agricultural Policy (cap) has been a cornerstone of eu policy relating to farming and the rural areas
| Вид материала | Документы |
- Energy policy of Russia, 28.31kb.
- Тской models to model of mutual responsibility in an education sphere, to strengthening, 945.89kb.
- Данный Policy Brief подготовлен Кесилиш Club’ом при участии Клуба либеральной молодежи, 86.31kb.
- Copolco committee on consumer policy изучает вопросы обеспечения интересов потребителей, 16.44kb.
- " Monetary Policy and the Real Exchange Rate", 11.39kb.
- Європейський інструмент сусідства та партнерства україна Стратегія єс щодо України, 719.36kb.
- Д. С. Кулябов > Стандарты информационной безопасности, 1244.5kb.
- Foreign Policy Євген Морозов є виразником критичного погляду на політичну вагомість, 166.63kb.
- Правила разграничения доступа прд security policy Совокупность правил, регламентирующих, 137.1kb.
- Тема Введение. Политология как система знаний о политике (2 ч.), 41.33kb.
Литература
- Бурцева О.А. Средства нетарифного регулирования внешнеэкономических связей [Текст]: автореф. дис./О.А Бурцева. – М., 1997 – 12с.
- Дахно І.І. Регулювання зовнішньоекономічної діяльності [Текст]: навч. посіб. – вир. ЦУЛ, 2009. – 454с. – ISBN: 978-966-364-869-9.
- Пазуха М.Д. Зовнішньоекономічна діяльність [Текст]: навч. посіб. – вир. ЦУЛ, 2008. – 230с. – ISBN: 978-966-364-635-0.
Ніколенко Л.М.
ДонНУЕТ
АКТИВІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПІДТРИМКИ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ БІЗНЕСУ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ
В умовах ринкової економіки інновації мають особливе значення. На мікрорівні вони дозволяють підприємствам створити цінові і нецінові переваги, завоювати уподобання споживачів і зібльшити зростання прибутків. На макрорівні інновації є найважливішим чинником економічного зростання і розвитку, дозволяють збільшити рівень задоволення потреб суспільства, вирішити соціальні проблеми та забезпечити національну безпеку. З огляду на зростання значущості інновацій перед кожною державою постає завдання забезпечити прискорений інноваційний розвиток національної економіки. Вирішення цього завдання потребує створення ефективної інноваційної системи, сприятливого інноваційного середовища, формування конкурентного ринку, комплексне удосконалення та мобілізація науково-технічного потенціалу. У сучасних економічних системах більшість інновацій виникає у підприємницькому секторі. Під впливом загострення конкуренції приватні компанії мотивовані постійно інтенсифікувати інноваційні процеси, що забезпечує безперервне і масове воникнення інновацій в економіці. Тому пріоритетним напрямом економічної політики держави має бути підтримка інноваційної діяльності приватних компаній у відповідності з вимогами міжнародного законодавства у сфері конкуренції [1; 2].
Одним з найбільш значущих явищ у розвитку сучасної світової економіки є глобалізація. Це об’єктивний та незворотній процес, породжений інтеграцією національних ринків і конвергенцією економічних систем, докорінно змінює умови відтворення на рівні країн. Глобалізація веде до багатократного загострення конкуренції на світовому рівні, що відбувається як на світових ринках, так і на рівні міждержавних стосунків. Окрім цього глобалізація сприяє більш швидкому розповсюдженню інформації та нових знань у світовому масштабі та створює нові можливості для співробітництва. з огляду на вищезазначене глобалізація стимулює інноваційну діяльність на національному рівні. У той же час вона суттєво підвищує рівень ризику у цій сфері [1; 3; 4].
Глобалізація породжує перед країнами та підприємствами нові виклики. Воин пов’язані не тільки з посиленням міжнародної конкуренції, а й загостренням глобальних проблем людства. Країни не спроможні вирішити такі проблеми відокремлено, тому мають моглиблювати міжнародне партнерство та долучатись до вироблення міжнародної політики у цій сфері.
Враховуючи закономірності консолідації та розвитку світового ринку, слід зазначити, що глобалізація зумовлює необхідність активізації державної підтримки інноваційної діяльності бізнесу. Світовий досвід дозволяє виділити та узагальнити напрями і заходи такої підтримки. Однак проблема підвищення ефективності державної інноваційної політики, навіть у розвинених країнах, є актуальною. Активізація державної підтримки передбачає нарощування обсягів ресурсів, що виділяються для стимулювання інновацій, оптимізацію програми заходів для більш ефективного вирішення проблем, що перешкоджають інноваційній діяльності бізнесу. Однак слід зазначити, що враховуючи наслідки голбальної фінансової кризи, усі країни відчувають певну дефіцитність у фінансових ресурсах. Тому необхідно зосередити увага на інших напрямах, а саме інформаційній та організаційній підтримці, які можуть дати значний ефект. У межах інформаційної підтримки приватним підприємствам має надаватись спеціальна інформація про стан ринків, державні та міжнародні програми стимулювання інноваційного розвитку, різноманітні інноваційні проекти, інноваційну діяльність компаній різних країн світу. У межах організаційної підтримки держава має надати бізнесу доступ до організаційних ресурсів, створених на базі інноваційної інфраструктури, мереж співробітництва підприємств. Інформаційна та організаційна підтримка має надаватись на принципах економії на масштабі. Держава, витрачаючи кошти, може допомогти одночасно великій кількості компаній. Це дозволить зменшити суспільні витрати і досягти необхідних результатів. До того ж така підтримка, що має надаватись на засадах рівності, буде сприяти ринковій конкуренції у сфері знань та інновацій [2; 4].
Важливим питанням є структурні орієнтири державної підтримки інноваційної діяльності. Держава зазвичай діє за пріоритетними напрямами інноваційного розвитку, що встановлені законодавчо. Тому необхідно сформувати власну політику пріориетів, враховуючи глобальні тенденції та орієнтуючись на вирішення специфічних національних проблем. Програмування державної підтримки має спиратись на прогнозування світового науково-технічного розвитку, передбачення трансформацій світогосподарської системи. Пріоритетно мають підтримуватись інновацій, які мають стратегічне значення і мають створити переваги у майбутньому. Зовсім недоцільно самостійно відтворбвати сучасні науково-техноолгічні досягнення, необхідно орієнтуватись на техноогій майбутнього.
Література
- Білозубенко В.С. Інноваційна система Європейського Союзу: особливості формування та розвитку: монографія [Текст] / В.С. Білозубенко. – Донецьк: ДонНУЕТ, 2012. – 456 с.
- Ерошкин А. Механизмы государственной поддержки инноваций: зарубежный опыт [Текст] / А. Ерошкин // Мировая экономика и международные отношения. – 2011. – № 10. – C. 21-29.
- Лазутін Г.І. Форми, методи та інструменти реалізації інноваційної політики [Текст] / Г.І. Лазутін // Актуальні проблеми економіки. – 2003. – №6. – С. 50-57.
- Ночевкина Л. Необходимы ли отраслевые предпочтения для инноваций? [Текст] / Л. Ночевкина // Мировая экономика и международные отношения. – 2011. – № 12. – C. 13-21.
Новак А. О.
Руководитель: Озарина О. В., к. э. н., доцент
ВНЕШНИЙ ДОЛГ СТРАН ЕС
Непосредственной причиной нынешнего долгового кризиса в еврозоне стали фундаментальные дисбалансы, накопившиеся в структуре мировой экономики под влиянием глобализации. Страны ЕС пытаются преодолеть долговой кризис, принимая для этого необходимые меры.[1]
В настоящее время страны ЕС находятся в критическом финансовом состоянии. Страны ЕС пытаются преодолеть долговой кризис, принимая для этого все необходимые меры.
Португалия, ставшая третьей страной Евросоюза, получившей пакет финансовой помощи, переживает глубокий спад (внешний долг составляет: 0,4 трлн. евро, объем внешнего долга на душу населения составил 38 тыс. евро). В настоящее время Португалия принимает ряд мер жесткой экономии и планирует провести масштабную приватизацию с целью укрепить финансовую систему и облегчить свое долговое бремя.
Греция остается одним из главных должников еврозоны и получателем пакета помощи (внешний долг составляет: 0,4 трлн. евро, объем внешнего долга на душу населения составил 38 тыс. евро). Хотя объем греческой экономики сравнительно невелик, и урон от ее возможного дефолта по долговым обязательства может быть поглощен еврозоной. Правительство Греции идет на жесткие меры экономии. [3]
Ирландия, одна из трех стран еврозоны, получивших пакет финансовой помощи, пошла на жесткие меры экономии (внешний долг составляет: 1,7 трлн. евро, объем внешнего долга на душу населения составил 390 тыс. евро). Экономика Ирландии демонстрирует слабые признаки роста. Глобальный кризис кредитования, наступивший после продолжительного экономического бума в 2008 г., положил конец дешевым кредитам, которые подпитывали рынок жилья, и в Ирландии наступила стагнация. [4]
Португалия является главным должником Испании. По мере того, как Испания пытается взять под контроль свои долги, после резкого окончания строительного бума в 2008 г. экономика Испании переживает более глубокую, чем в других страна ЕС, стагнацию (внешний долг составляет: 1,9 трлн. евро, объем внешнего долга на душу населения составил 41 тыс. евро).
Внешний долг Италии весьма высок (внешний долг составляет: 2 трлн. евро, объем внешнего долга на душу населения составил 32 тыс. евро). Правительство Италии предлагает ликвидировать 36 небольших провинций и объединить около 1,5 тысячи населенных пунктов в более крупные. В течение двух ближайших лет также предлагается более чем на 8 миллиардов евро сократить бюджет национальных министерств.
Вторая по величине экономика Европы в большой степени зависит от должников еврозоны. Банки Европы хранят долговые обязательства Греции, Италии и Испании. Это дестабилизирует рынок Франции (внешний долг составляет: 4,2 трлн. евро, объем внешнего долга на душу населения составил 66 тыс. евро), особенно на фоне замедления экономического роста и низкой покупательской активности.
Крупнейшая экономика Европы зависит от греческого, ирландского, португальского и, в первую очередь, испанского долга. Если любая из этих стран объявит дефолт, это сильно ударит по Германии (внешний долг составляет: 4,2 трлн. евро, объем внешнего долга на душу населения составил 50 тыс. евро).[2]
Третья по величине экономика мира имеет самый большой государственный долг среди развитых стран. Однако большая часть этого долга приходится на долю частного сектора, поэтому риск дефолта в Японии невелик(внешний долг составляет: 2 трлн. евро, объем внешнего долга на душу населения составил 15 тыс. евро). Однако глобальный финансовый кризис, последствия цунами и землетрясения, а также сильная иена и долговой кризис Европы омрачают экономические перспективы страны. Впрочем, правительство Японии намерено к 2020 году полностью устранить ежегодный бюджетный дефицит.[2]
Если европейские лидеры не смогут преодолеть явное отсутствие взаимопонимания, то к 2014 году мы сможем наблюдать начало распада нынешнего Евросоюза в связи с требованиями Европейского центрального банка вывести дефицит государственного бюджета на уровень 3% к 2013 году. Это весьма непросто для таких стран, как Португалия, Италия, Греция, Испания и Ирландия, где уровень бюджетного дефицита намного превосходит планку в 3%, установленную Европейским центральным банком и составляет более 10%.
Таким образом ЕС старается сделать все возможное, чтобы спасти страны, являющуюся источником нынешнего кризиса. Однако с каждым новым шагом в этом направлении все больше обнажаются противоречия в самом ЕС.
В целом меры по преодолению кризиса со стороны руководства ЕС сводятся к следующему: постоянное увеличение фонда помощи странам, выкуп и списание долгов стран и мероприятия по спасению европейских банков. От стран же ЕС требует жесткой бюджетной экономии, в частности, в социальной политике.
Литература
- Журнал, «Деньги и кредит», статья на тему: «Долговой кризис в Европе: причины и последствия», выпуск №12, 2011 г.
- l="nofollow" href=" " onclick="return false">ссылка скрыта
- ссылка скрыта
- ссылка скрыта
Новіков Є. Ю.
асистент кафедри міжнародної економіки
ДонНУЕТ
СТАН АГРАРНО-ПРОДОВОЛЬЧОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ 90 – Х РОКІВ
Продовольчий потенціал України на початку 90 – х років перевищував показники деяких західних держав та США. Україна займала лідируючі позиції у світі з виробництва головних продуктів харчування. Агропродовольчий сектор держави експортовував близько 55% сільськогосподарської продукції та продовольства.
З проголешенням незалежності сільське господарство перебувало у стані кризи. Досить швидко проходили процеси руйнування основних виробничіх фондів та погіршення матеріально – технічного забезпечення сільського господарства, що в свою чергу стало передумовою до зниження виробництва та продуктивності праці.
З 1991 – 1999 рр. Україна була вимушена імпортувати значну частину продуктів харчування. Відповідно до даних ФАО індекс сільськогосподарського виробництва держави з 1992 – 1999 знизився з 72,9 до 46,6 та виробництво продукції тваринництва зменшилося у 1,7 рази (табл.1) [1].
Таблиця 1
Україна серед розвинених країн на початку 90 – х років з виробництва продуктів харчування в розрахунку на одну людину, кг [2]
| Держава | Цукор | Риба | Яйця | Молоко | Овочі та боби | Зерно | М`ясо |
| Україна | 131 | 22 | 314 | 473 | 139 | 1026 | 84 |
| США | 22 | 24 | 284 | 269 | 108 | 1253 | 123 |
| Канада | 50 | 54 | 240 | 305 | 89 | 2140 | 96 |
| Англія | 22 | 16 | 232 | 266 | 64 | 407 | 66 |
| Франція | 76 | 16 | 263 | 488 | 120 | 1030 | 112 |
| Німеччина | 54 | 4 | 208 | 388 | 31 | 428 | 90 |
| Італія | 26 | 10 | 190 | 195 | 242 | 303 | 64 |
| Японія | 7 | 97 | 313 | 65 | 127 | 114 | 31 |
| Місце України | 1-е | 4-е | 1-е | 2-е | 2-е | 4-е | 5-е |
Якщо в 1990 р. Україна займала лідируючі позиції у світі по головним продукта харчування з розрахунку на одну людину, то за десять років реформування аграрного сектора України зниження виробництва суттєво змінили її позиції у світі. В першу чергу це обумовлено тим, що доля сільськогосподарського сектору в ВВП України за період з 1993 – 1998 рр. знизилася на 37% [3].
За роки реформування продовольчий та сільськогосподарський потенціал держави зменщився на стільки, що потреби населення у продовольстві зменшилися і виходили за межі фізіологічно необхідного мінімуму: молока на 28%, яйця на 25%, м`яса на 6% та риби на 80% [4].
Незважаючи на те, що в період реформ виробництво та споживання продуктів харчування знизилося, що свідчило про необхідність впровадження нових концепцій реформування агропромислового комплексу України 90 – х років для переходу до ринкової економіки.
Проведені в аграрному секторі реформи не створили ефективного механізму використання земельних ресурсів. Що викликало порушення балансу використання орних земель для вирощування сільськогосподарських культур. В період з 1991 – 1995 рр. плоші під посів пшениці зменшилися на 30%,для кукурудзи на 25%.
У землекористуванні України державний сектор зменшився з 24% у 1990 р. до 7% у 1998 р. колективний збільшився але не суттєво з 7 до 7,6% та приватне землеволодіння збільшилося з 6 до 17%. Економічна криза охопивша державу також відбилася на тваринництві, так в період з 1990 – 1998 роки поголів`я великої рогатої худоби скоротилося практично на 50%, свиней – практично вдвічі, птиці – більш ніж на 35% [5].
У аграрному секторі України упродовж приватизації об`єктів державної власності отримують розвиток нові форми та типи ведення господарства. Впроваджувалася політика, що сприяла розвитку фермерських господарств, переважно сімейного типу. Також формуються ринкові відносини у агросфері, за допомогою розвитку підприємницької діяльності. Підприємництво воступало у двох видах: малого та великого аграбізнесу. Малі організаційні форми підприємництва виробляли продукт високого споживчого попиту. Перевага малих форм у їх високій мобільності, особливо на ринку продовольчих товарів. Це слід враховувати в процесі формування стійкого сільськогосподарського виробництва та створенню стабільного продовольчого ринку.
Література
- FAO Production. Vol. – 53. 1999, Rome.
- Таблиця складена за даними: FAO “World Food International Conference on Nutrition”. 1999, Rome.
- Національна статистика. Стратегічний Комітет СНД і ЄЕК ООН, 1999 р.
- Наукові основи реформування аграрного виробництва при переході до ринку. Дніпропетровськ: Пороги, 1996, с. – 6.
- Росія та держави світу. М.: Держкомстат Росії, 2000. С. – 242.
Нуруллина В.Е.
научный руководитель: доц., к.э.н. Озарина О.В.
ДонНУЭТ
ИНТЕГРАЦИОННЫЕ ПРОЦЕССЫ НА РЫНКЕ СТРАХОВАНИЯ: УКРАИНА – ЕС
Украинский страховой рынок перенасыщен страховыми компаниями, в то время как количество страховых посредников является незначительным. По сравнению с началом года, количество компаний на конец 2011 г. выросло на 12%, из них на 4% увеличилось количество страховщиков по страхованию жизни и на 8%, занимающихся страхованием. Это подтверждается тем, что количество заявлений компаний в органы Антимонопольного комитета Украины для предоставления разрешений на концентрацию выросло в несколько раз, то есть происходит поглощение страховых компаний друг другом и ликвидация некоторых страховиков в связи с финансовым кризисом [3,c. 22].
Современный этап развития мировой экономики и международных отношений обуславливает необходимость развития страхового рынка в Украине с учетом мирового опыта и национальных особенностей. Также в настоящее время актуальным является проведение исследования международного рынка страхового посредничества и эффективное использование мирового опыта. Для развития страхового посредничества в Украине необходима активизация страхового рынка и осуществление кардинальных реформ в политике страховых компаний [2,с. 13].
Фактически на рынке Украины действуют два вида страховых компаний:
а) кептивные - созданные министерствами, финансово-промышленными союзами для обслуживания рисков своих предприятий;
б) частные - созданные на частном капитале, которые функционируют на конкурентной основе [1,c. 26].
Современное состояние страхового рынка характеризуется ростом численности страхователей в значительной мере за счет юридических лиц. Объясняется такая ситуация довольно низким уровнем доходов населения Украины. Приблизительно 3% граждан Украины есть достаточно платежеспособными, чтобы пользоваться страховыми услугами.
Возможности развития рынка страховых услуг в Украине ограниченные такими факторами:
- низкий уровень доходов в обществе;
- недоверие к страховщику, которое усиливается низким уровнем платежеспособности страховых компаний;
- несовершенство не только собственное страхового, а и в целом законодательства;
- несогласование страхового законодательства с Гражданским кодексом Украины и т.п.;
- отсутствие государственных преференций на страховом рынке;
- недостаточное развитие инструментов фондового рынка для эффективного размещения страховых резервов [2,с. 32].
По сравнению с мировыми тенденциями, украинский страховой рынок имеет очень скромные показатели, на Украину приходится менее чем 1% страховых премий полученных в мире, и отставание от стран - лидеров страхового рынка, более чем существенное [3,c. 65].
Но все же украинский рынок страховых услуг является неконкурентным и закрытым. Основные причины - очень неоднородная структура рыночной среды, низкий уровень прозрачности рынка, отсутствие развернутой официальной информации о деятельности отдельных страховых компаний и структур их страхового портфеля, широкое использования страховщиками методов неэкономической конкурентной борьбы.
Страховой рынок Украины предлагает все более широкий ассортименты страховых услуг, о чем свидетельствует, в частности, значительно более широкий перечень форм страховой защиты как обязательного, так и добровольного страхования.
Необходимо ужесточить законодательные требования к статутному капиталу страховых компаний, способствовать перестройке небольших страховых компаний в страховых брокеров, которые сформируют отдельный сегмент на страховом рынке. Это предоставит возможность для выравнивания количества страховых компаний и страховых брокеров, повышения уровня обслуживания клиентов финансово стабильными и платежеспособными страховыми компаниями и страховыми посредниками, стабилизации страхового рынка Украины [2,с.40].
Литература
1. Закон Украины « О страховании».- «Налоги и Бух. Учет», № 96, 2001.
2. Самойловский А.Л. Предложения о совершенствовании страхового рынка в Украине.- «Финансы Украины», №11.- 2009.-56
3. Субачев И.И., Олейник В.Я. Терещенко Т.Е. Заволока Л.А. Развитие страхового рынка в Украине как фактора финансовой стабилизации экономики.-- «Финансы Украины», №5.- 2001.-73
Оксенюк К.І., к.е.н., в.о. доцента
Луцький національний технічний університет