Зміст

Вид материала

Содержание

Севастопольський апеляційний господарський суд
Вищий господарський суд україни

Подобный материал:

1 ... 30 31 32 33 34 35 36 37 38

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити.

2. Рішення надіслати сторонам

Заступник голови

господарського суду О.Є.Короткевич

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

03 липня 2006 року Справа № 2-13/5016-2006А

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Латиніна О.А.,

суддів Заплави Л.М.,

Котлярової О.Л.,

секретар судового засідання Лазарева К.С.

за участю представників сторін:

Військова прокуратура Євпаторійського гарнізону - Вакуленко Д.С., посвідчення №269 від 06.02.2006 року;

позивача: (Військова частина А 2506)- Чернігець С.М., дов. № 220/Д-433 від 09.11.2005 року;

позивача: (Міністерство оборони України) - Мамчак С.М., дов. № 220/Д-443 від 09.11.2005 року;

відповідача: (Мирнівська селищна Рада) - Ярмола С.К., дов. №1 від 15.10.2005 року; Дугарової О.М-Х., дов. № 257/02-8 від 05.06.2006 року;

відповідача: (Кооператив "Чорноморець") - Попкової Є.А., дов. б/н від 20.04.2006 року;

третьої особи: (ДП "Євпаторійський морський торговельний порт") - не з`явився;

третьої особи: (Державна установа "Держгідрографія") - Єлістратова В.І., дов. № 45 від 22.12.2005 року;;

третьої особи: (ДП "Морська лоцманська служба") - не з`явився;

третьої особи: (Громадська організація "Союз ветеранів держбезпеки") - не з`явився;

третьої особи: (ТОВ "Південьморепродукт") - Жеребцова Ю.Г., дов. б/н від 15.05.2006 року;

розглянувши апеляційну скаргу Військового прокурора Євпаторійського гарнізону на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Жукова А.І.) від 06 квітня 2006 року у справі № 2-13/5016-2006А

за позовом Військового прокурора Євпаторійського гарнізону (вул. Пушкіна, 35, м.Євпаторія, 97427)

в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (Повітрянофлотський пр-т, 6, м.Київ, 01001)

в особі Військової частини А 2506 (с.Новоозерне, м.Євпаторія, АР Крим, 97491)

до: 1. Мирнівської селищної Ради (вул. Сирнікова, 25, с.Мирний, м.Євпаторія, 97492)

2. Кооперативу "Чорноморець" (коса "Південна", с.Мирний, м.Євпаторія, 97492)

3-ті особи:

1. Державне підприємство "Євпаторійський морський торговельний порт" (майд. Моряків, 1, м.Євпаторія, 97400)

2. Державна установа "Держгідрографія" (вул. Електриків, 26, м.Київ, 04176)

3.Державне підприємство Морська лоцманська служба" (п/с 2, вул. Дибенко, 27 м.Севастополь, 99011)

4.Громадська організація "Союз ветеранів держбезпеки" (вул. Бр. Буслаєвих, 15, м.Євпаторія, 97400)

5.Товариство з обмеженою відповідальністю "Південьморепродукт" (вул. Льотчиків, 10-66, с.Мирний, м. Євпаторія,97492)

про визнання недійсним рішення та визнання права користування земельною ділянкою

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду АР Крим від 06.04.2006 року у справі № 2-13/5016-2006А у позові Військового прокурора Євпаторійського гарнізону про визнання недійсним рішення та визнання права користування земельною ділянкою відмовлено.

При прийнятті постанови, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду доказів встановлення в натурі меж спірної земельної ділянки, на якій розташовані передані військовій частині А 2506 об`єкти, право користування на земельною ділянкою у порядку, встановленому Земельним кодексом України, не оформлялось. Дослідивши інші матеріали справи, господарський суд АР Крим прийшов до висновку про відповідність рішення Мирнівської селищної ради нормам чинного законодавства.

Не погодившись з постановою господарського суду АР Крим, Військовий прокурор Євпаторійського гарнізону звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати, позов задовольнити.

Доводи прокурора, викладені в апеляційній скарзі, полягають у тому, що право власності Міністерства оборони України в особі Військової частини А 2506 на земельну ділянку, розташовану на косі „Південна”, підтверджується правовстановлюючими документами колишнього СРСР, та дана обставина, згідно з Рішенням Конституційного Суду від 22.09.2005 року №5-рп/2005, не потребує одержання правовстановлюючих документів українського зразку. Військовий прокурор Євпаторійського гарнізону також вважає, що законні підстави для припинення Військовою частиною А 2506 землекористування відсутні, а зміна органом місцевого самоврядування цільового призначення спірної земельної ділянки, у даному випадку, може здійснюватись лише за згодою Міністерства оборони України.

При розгляді справи у суді апеляційної інстанції Військовий прокурор Євпаторійського гарнізону змінив вимоги, викладені в апеляційній скарзі, просив постанову суду першої інстанції скасувати та визнати за Військовою частиною А 2506 Міністерства оборони України право користування земельною ділянкою площею 0,7345, розташованою на косі "Південна", що знаходиться під об`єктами, які перебувають на балансі Військової частини А 2506 Міністерства оборони України, а також визнати частково недійсним рішення Мирнівської селищної ради № 04/30-7 від 27.07.2005 року "Про зміну цільового призначення земельної ділянки "Коса "Південна" в частині зміни цільового призначення земель оборони в землі рекреаційного призначення площею 0,7645 га, на яких розташовані будівлі Військової частини А 2506 Міністерства оборони України.

Представник Мирнівської селищної ради у судовому засіданні з доводами апеляційної скарги не погодився, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає постанову суду першої інстанції законною та обгрунтованою. Заперечення на апеляційну скаргу також надійшли від ТОВ „Південморепродукти”, в якому третя особа також вважає апеляційну скаргу не підлягаючою задоволенню.

Представники третіх осіб - Державного підприємства "Євпаторійський морський торговельний порт", Державного підприємства "Морська лоцманська служба", а також Громадської організації "Союз ветеранів держбезпеки" у судове засідання не з`явились, причину неявки не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином. Клопотань про відкладення розгляду апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не надходило. За таких обставин, судова колегія визнала можливим розглянути справу за відсутності представників зазначених сторін.

Переглянувши постанову суду першої інстанції в порядку статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, вислухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін та третіх осіб, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга Військового прокурора Євпаторійського гарнізону підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Так, судовою колегією встановлено, що згідно державного акту на право постійного користування землею (серія Б №014254) від 25.02.1986 року Новоозерненському відділу морської інженерної служби надано в безстрокове користування земельну ділянку площею 778,10 га. для спеціальних потреб. Згідно плану землекористування вказаного державного акту, до складу цих земель входить спірна земельна ділянка №10 площею 28,56 га на косі „Південна”.

Згідно з актом "Про встановлення в натурі меж селищ міського типу Новоозерний та Мирний Новоозерненської селищної Ради народних депутатів м.Євпаторія Республіки Крим" від 02.07.1992 року до складу земель с. Мирний включено, зокрема, ділянку №1 площею 28,56 га, яка розташована на косі "Південна" озера Донузлав і включає в себе землі, відведені Чорноморському Флоту для потреб оборони.

15.01.1996 року на підставі „Положення про розподіл, прийом-передачу військових містечок, озброєння, військової техніки та іншого військового майна Чорноморського Флоту Міністерству оборони України" від 25.11.1995 року, складено акт, згідно додатку №1 якого, військове містечко №3 (земельна ділянка №7 та автомобільна дорога) - всього площею 34,56 га, передано військовою частиною 95036 Чорноморського Флоту на облік морській інженерній службі Південного Морського району ВМС України, яка отримала умовне найменування військової частини АЗ795.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №142 від 30.01.1996 року "Про передачу майна військових містечок, які звільняються Чорноморським флотом, до сфери управління міністерств та відомств" військове містечко №3 як цілісний майновий комплекс (із всіма будинками, спорудами, гідротехнічними спорудами, комунікаціями та електричними підстанціями) передано до сфери управління Міністерства оборони України.

Згідно з пунктами 2, 12 Положення "Про порядок відчуження та реалізації військового майна", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1919 від 28.12.2000 року, поняття військове містечко ототожнюється з поняттям цілісного майнового комплексу.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", цілісний майновий комплекс є господарський об'єкт з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання.

За таких обставин, є вірним посилання Військового прокурора Євпаторійського гарнізону в апеляційній скарзі на той факт, що військове містечко №3 передано до сфери управління Міністерства оборони України як цілісний майновий комплекс разом із земельною ділянкою, на яку, у встановленому порядку, видано державний акт на право постійного користування.

У зв`язку з викладеним, є неправомірним висновок суду першої інстанції про те, що Збройні Сили України чи Міністерство оборони України, його структурні підрозділи, не були визнані правонаступниками Міністерства оборони та Чорноморського Флоту Російської Федерації. При цьому, суд апеляційної інстанції вважає, що факт правонаступництва в судовому засіданні встановлюватись не повинен, оскільки ні Земельний Кодекс УРСР ні Земельний Кодекс України не містить у якості підстави виникнення або припинення права землекористування умову про правонаступництво.

Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України у справі №5-рп/2005 від 22.09.2005 року за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу X „Перехідні положення” Земельного Кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками), власники земельних ділянок та юридичні особи, що користуються земельними ділянками на праві постійного користування, право власності та користування на які оформлялися правовстановлюючими документами колишнього СРСР, не зобов`язані переоформляти таке право та одержувати правовстановлюючі документи українського зразку.

Крім того, відповідно до статті 30 Земельного Кодексу Української РСР від 18.12.1990 року № 561-ХІІ, при передачі підприємствами, установами та організаціями будівель та споруд іншим підприємствам, установам та організаціям, разом з цими об'єктами до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди.

Тобто господарським судом АР Крим, при розгляді справи, не застосовано до спірних відносин ті норми права, які діяли на момент існування правовідносин у 1995-1996 роках, а посилання у даному випадку лише на норми чинного з 01.01.2002 року норми Земельного Кодексу України від 25.10.2001 року є неправомірним.

Таким чином, посилання Військового прокурора Євпаторійського гарнізону на те, що Міністерство оборони України користується земельною ділянкою військового містечка №3 на косі "Південна" площею 28,56 га на законних підставах є обгрунтованим, оскільки право користування вказаною земельною ділянкою не припинялось, викуп чи вилучення спірної земельної ділянки в порядку, передбаченому чинним законодавством, не відбувалось.

Згідно зі статею 141 Земельного Кодексу України (стаття 27 Земельного Кодексу УРСР від 18.12.1990 року № 561-ХІІ) підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою або вилучення земельної ділянки тощо.

Пунктом 1 статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, які передбачають підстави для звільнення від доказування.

Однак, суду не надано доказів існування підстав припинення права користування земельною ділянкою, добровільної відмови від права користування, або згоди землекористувачів на вилучення земельних ділянок та наявності існування відповідних рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації, сільських, селищних, міських Рад, прийнятих у відповідності до їх повноважень.

Крім того, відповідно до пункту 45 "Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями", затвердженого наказом Міністра оборони України №483 від 22.12.97 року, передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України, або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва- начальником Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України. Наявність такої згоди матеріалами справи також не підтверджується.

Посилання Мирнівської селищної Ради та суду першої інстанції на те, що відповідно до Постанови Верховної Ради АР Крим №868-1 від 04.07.1996 року "Про утворення Мирнівської селищної Ради м. Євпаторії" та Рішення Верховної Ради АР Крим №1241-4/05 від 16.03.2005 року "Про встановлення меж селища міського типу Мирний Мирнівської селищної Ради (м.Євпаторія) АР Крим, якими встановлено межі селища загальною площею 725,58 га, в тому числі на косі "Південна" площею 28,56 га, право користування вказаними землями належить лише Мирнівській Раді суд апеляційної інстанції вважає безпідставними виходячи з наступного.

Так, відповідно до статті 173 Земельного Кодексу України включення земельних ділянок у межі району, села, селища, міста, району у місті не тягне за собою припинення права власності і права користування цими ділянками, якщо не буде проведено їх вилучення (викуп) відповідно до цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що військова частина А2506 має право користування земельною ділянкою площею 28,56 га на підставі раніше виданого державного акту на право постійного користування земельною ділянкою.

На спірну земельну ділянку складено технічну документацію з юридичним підтвердженням права користування земельною ділянкою площею 28,56 га, акт встановлення меж земельної ділянки в натурі, акт обслідування фактично займаної земельної ділянки „Коса „Південна” військовою частиною АЗ795 ВМС Збройних Сил України на території Мирнівської селищної ради.

На підставі викладеного, є правомірними посилання Військового прокурора Євпаторійського гарнізону про невідповідність вимогам чинного законодавства рішення Мирнівської селищної ради №24/11-03 „Про надання додаткової земельної ділянки площею 0,12 га кооперативу „Чорноморець” та рішення №04/30-7 від 27.07.2005 року „Про зміну цільового призначення земельної ділянки „Коса „Південна”.

Відповідно до статі 59 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”, акти органів місцевого самоврядування за мотивами їх невідповідності Конституції України або законам України визнаються незаконними у судовому порядку.

За таких обставин, постанова господарського суду АР Крим є такою, що прийнята при неповному дослідженні обставин справи та з порушенням норм матеріального права.

Частинами 1 та 4 статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання є підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.

Керуючись статтями 198 п.3, 202 п.1, 4, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Військового прокурора Євпаторійського гарнізону задовольнити.

Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 06 квітня 2006 року у справі № 2-13/5016-2006А скасувати.

Прийняти нову постанову.

Позов Військового прокурора Євпаторійського гарнізону задовольнити.

Визнати за Військовою частиною А 2506 Міністерства оборони України право користування земельною ділянкою площею 0,7345, розташованою на косі "Південна", що знаходиться під об`єктами, які перебувають на балансі Військової частини А 2506 Міністерства оборони України.

Визнати частково недійсним рішення Мирнівської селищної ради № 04/30-7 від 27.07.2005 року "Про зміну цільового призначення земельної ділянки "Коса "Південна" в частині зміни цільового призначення земель оборони в землі рекреаційного призначення площею 0,7645 га, на яких розташовані будівлі Військової частини А 2506 Міністерства оборони України.

Стягнути з Мирнівської селищної ради на користь Державного бюджету України 03,40 грн. судового збору.

Господарському суду Автономної республіки Крим видати наказ.

Суд апеляційної інстанції роз`яснює сторонам у справі, що відповідно до пункту 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення.

Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені статтями 211, 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.А.Латинін

Судді Л.М. Заплава

О.Л. Котлярова

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2006 р. № 9/134/23

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Кривди Д.С. (доповідача у справі),

суддів: Жаботиної Г.В., Уліцького А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Коропського районного заготівельного торгово-переробного підприємства “Десна” на постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.03.2006 року у справі № 9/134/23 господарського суду Чернігівської області

за позовом ТОВ “Виробничо-торгова фірма “Дайна”

до Коропського районного заготівельного торгово-переробного підприємства “Десна”

про визнання права на сервітут,

за участю представників сторін від:

позивача: Нерета А.Ю. – за довіреністю від 04.01.2006р.

відповідача: не з’явились

Розгляд справи відкладався згідно ухвали Вищого господарського суду України від 31.05.2006р.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 31.01.2006р. (суддя Івченко С.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.03.2006р. (судді Зеленін В.О. – головуючий, Рєпіна Л.О., Синиця О.Ф.), позов задоволено; визнано за ТОВ “Виробничо-торгова фірма “Дайна” право на сервітут, тобто на безстрокове право проїзду по наявній залізничній колії довжиною 122 погонних метри в смт. Короп по вул. Лісовій, 7, що належить Коропському районному заготівельному торгово-переробному підприємству “Десна”.

В касаційній скарзі №14 від 03.04.2006р. Коропське районне заготівельне торгово-переробне підприємство “Десна” просить скасувати постанову і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і процесуального права. Також від відповідача надійшла касаційна скарга б/н та б/дати з аналогічними змістом і вимогами.

Відповідач не скористався наданим процесуальним правом на участь свого представника в судовому засіданні касаційної інстанції.

Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні обставини) справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутнього в судовому засіданні представника позивача, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню підлягає частково з наступних підстав.

Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція виходить з встановлених у даній справі обставин.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 26.09.2003 року між Коропським районним заготівельним торгово-переробним підприємством "Десна" (продавець) та ТОВ "Виробничо-торгова фірма "Дайна" (покупець) було укладено договір № 1/Н купівлі-продажу аукціонних основних засобів, за умовами якого, до ТОВ "Виробничо-торгова фірма "Дайна" у власність перейшла, крім іншого, й частина під'їзної залізничної колії з рампою (довжина 436 метрів, незавершене будівництво, період будівництва 1993-1994 роки), яка знаходиться за адресою: Україна, Чернігівська обл., смт. Короп, вул. Лісова,7.

У власності відповідача залишилась частина колії довжиною 122 п.м., яка примикає до залізничної колії загальнодержавної власності.

Необхідність встановлення сервітуту по відношенню до частини колії загальною довжиною 122 п.м. судами обґрунтовано тим, що позивач не має можливості дістатися до залізничної колії загальнодержавної власності в об'їзд колії відповідача, оскільки дана колія є єдиною залізничною гілкою, що примикає до залізничної колії загальнодержавної власності, якою володіють два власники: позивач та відповідач. Користуючись своєю частиною колії, позивач неминуче проїжджає по частині колії відповідача, як при подачі вагонів для розвантаження/навантаження на частині колії, яка належить ТОВ "Виробничо-торгова фірма "Дайна", так і при відправці пустих/навантажених вагонів з частини колії, яка належить ТОВ "Виробничо-торгова фірма "Дайна".

Суди попередніх інстанцій відхилили твердження відповідача про те, що сервітут на не введену в експлуатацію під’їзну залізничну колію неможливий. При цьому було встановлено, що на момент розгляду справи у суді першої інстанції, частина колії відповідача не здана в експлуатацію (документально), але фактично частина під'їзної залізничної дороги відповідача готова до експлуатації, оскільки по ній здійснює проїзд позивач, зокрема, це підтверджується актом загальної форми № 128, 129 від 20 та 23 листопада 2005 року, з якого вбачається, що позивачу було подано дві цистерни з дизпаливом та бензином на залізничну колію, яка належить ТОВ "Виробничо-торгова фірма "Дайна" для розвантаження даних цистерн. Даною частиною залізничної колії користується і відповідач, що підтверджується договором № 253 на експлуатацію під'їзного шляху при станції Короп Південно-Західної залізниці, укладений між Конотопською дирекцією залізничних перевезень Південно-Західної залізниці та РЗТП "Десна" від 07.02.2001 року.

Згідно п.3.6 Правил обслуговування залізничних під’їзних колій, затверджених наказом Мінтрансу України від 21.11.2000 року №644, подача вагонів на під’їзні колії в період їх будівництва допускається на умовах тимчасової угоди між залізницею та підприємством, якому належить під'їзна колія, або будівельною організацією, які несуть відповідальність за збереження вантажу, рухомого складу, вчасне повернення його і безпеку руху. Тимчасова угода підписується після висновку ревізора з безпеки руху поїздів про можливість подачі вагонів на цю під'їзну колію і розробки тимчасової Інструкції про порядок та умови руху локомотивів і вагонів на під'їзній колії. Застосувавши дану норму, суди дійшли висновку, що встановлення відповідного порядку користування незавершеною будівництвом залізничної колії не означає заборони на її використання, тому під'їзні залізничні колії можуть використовуватись не тільки після їх введення в експлуатацію, а й у період їх будівництва.

Однак, зазначені висновки господарських судів не є такими, що ґрунтуються на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності керуючись законом, як це передбачено ст. 43 ГПК України, з огляду на наступне.

Так, дійшовши висновку про користування під’їзними коліями в період їх будівництва на умовах тимчасової угоди, суди не встановили її наявності та не дали правової оцінки тій обставині, що договір №253 на експлуатацію під’їзних колій Коропського РЗТПП “Десна”, на який посилаються суди, було розірвано з 10.04.2003р.

Також, відхиляючи твердження відповідача про те, що сервітут на не введену в експлуатацію під’їзну залізничну колію неможливий, суди не врахували положення ст.331 ЦК України. Зокрема, даною нормою передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (ч.2). До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, проектно-кошторисної документації, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва.

Вищевикладене залишилося поза увагою як місцевого, так і апеляційного господарських судів, тоді як має значення для правильного вирішення спору.

За змістом ст.99 Земельного кодексу України власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху.

За приписами ст.401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо (ст.404 ЦК України).

Згідно ч.3 ст.404 Цивільного кодексу України право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (ст.402 ЦК України).

Суди попередніх інстанцій не дослідили, встановлення якого сервітуту – щодо земельної ділянки (земельного сервітуту) чи щодо іншого нерухомого майна, є предметом розгляду даного спору. При цьому слід враховувати, що земельне законодавство передбачає додаткові вимоги щодо встановлення сервітуту.

Так, у разі визначення права на сервітут щодо об’єкту нерухомості, необхідно враховувати, що такий об’єкт знаходиться на земельній ділянці, користування якою також може здійснюватися позивачем при дотримані земельного сервітуту, порядок якого передбачено главою 16 Земельного кодексу України і ця суттєва обставина не була визначена при розгляді справи.

Крім того, задовольняючи позовні вимоги і визнаючи за позивачем право на сервітут, суд першої інстанції не визначив в повному обсязі зміст сервітуту, який залежить від правової сутності даного права.

Вищенаведене свідчить про те, що судами зроблено висновки при неповно встановлених обставинах справи та з порушенням норм процесуального права.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При новому розгляді справи слід врахувати наведене і вирішити спір відповідно до закону.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 108, 111⁵, 111⁷, п.3 ч.1 ст.111⁹, 111¹⁰, ст.111¹¹, 111¹² Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, –

Blog

Зміст

Содержание