Зміст

Вид материала

Содержание

Іменем україни
Верховний суд україни 04/273
Верховний суд україни 04/257
Верховний суд україни 05/301

Подобный материал:

1 ... 30 31 32 33 34 35 36 37 38

Суддя Семенюк Г.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.05.2005 року

Погребищенський районний суд Вінницької області в складі :

головуючого С .

при секретарі А .

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Погребище цивільну справу

за позовом Г

до Погребищенської райдержадміністрації, Ч. сільської ради, сільськогосподарського акціонерного товариства “П.”

про визнання права на земельну частку (пай), -

ВСТАНОВИВ :

10.02.2005 року Г . звернувся з позовом до Погребищенської райдержадміністрації, Ч. сільської ради, сільськогосподарського акціонерного товариства “П.” про визнання права на земельну частку (пай ).

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що в 2002 році Сат “П.” було видано Державний Акт на право колективної власності на землю. При цьому, його не було включено до списку осіб , що додається до Державного Акта, тому Сертифікат на право на земельну частку (пай) йому видано не було.

Вважає, що дії відповідачів є неправомірними і просить позов задоволити.

Законний представник САТ “П.” проти позову не заперечує .

Законний представник Ч. сільської ради проти позову не заперечує, при умові, що позивач згідно закону має право на земельну частку (пай).

Законний представник Погребищенської районної державної адміністрації в судове засідання не з’явився , не повідомивши про причини неявки, тому суд вважає за можливе вирішити справу у його відсутність і на підставі наявних та досліджених в судовому засіданні документів .

Вислухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до пункту 8 Перехідних положень Земельного Кодексу України та пункту 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 “Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям”, право на земельну частку (пай) одержали громадяни, які на момент паювання землі були членами САТ “П.” і працювали в товаристві, а також пенсіонери з їх числа.

Позивач Г. вийшов на пенсію за віком 15.03.1991 року з бурякорадгоспу “П.”, який згодом був реформований у нинішнє САТ “П.”, що підтверджується записами у трудовій книжці та дослідженою в судовому засіданні пенсійною справою на ім’я позивача Г.

Таким чином, вимоги Г. є законними і обґрунтованими, а тому позов підлягає до задоволення в повному об’ємі.

На підставі викладеного та керуючись пунктом 8 Перехідних положень Земельного Кодексу України, пунктом 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 “Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям” ст. 203 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов задоволити.

Визнати право Г. на земельну частку (пай ) в землях сільськогосподарського акціонерного товариства “П.” міста Погребище Вінницької області .

Зобов’язати Погребищенську районну державну адміністрацію Вінницької області видати Г. сертифікат на право на земельну частку (пай).

Відповідно до ст. 218 ЦПК України, допустити негайне виконання рішення по справі.

На рішення може бути подана апеляція до Апеляційного суду Вінницької області протягом одного місяця з дня оголошення, через Погребищенський районний суд.

Суддя

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ 04/273

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

8 червня 2004 року (скасовано постанову ВГСУ) №3/399( 1/73)

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

Головуючого: Шицького І.Б.,

суддів: Барбари В.П., Ґуля В.С., Гусака М.Б., Карпечкіна П.Ф., Лилака Д.Д., Новікової Т.О.,

розглянувши касаційну скаргу Обласного госпрозрахункового об'єднання ринків Миколаївської облспоживспілки "Облкоопринкторг" на постанову Вищого господарського суду України від 17.02.2004 року у справі

за позовом Обласного госпрозрахункового об'єднання ринків Миколаївської облспоживспілки "Облкоопринкторг"

до Миколаївської міської ради

про визнання недійсним рішення та спонукання до надання земельної ділянки,

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2003 року скаргу Обласне госпрозрахункове об'єднання ринків Миколаївської облспоживспілки "Облкоопринкторг" (далі – ОГОР "Облкоопринкторг") звернулося до господарського суду Миколаївської області з позовом до Миколаївської міської ради про визнання недійсним рішення від 28.02.2003 року № 10/33, спонукання виконати мирову угоду та рішення арбітражного суду Миколаївської області від 19.07.2000 року та надання земельної ділянки в оренду строком на 50 років.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що відповідач, в порушення вимог ст.ст. 2, 4, 93 Земельного кодексу України, п. 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу", рішенням від 28.02.2003 року № 10/33 призначив конкурс по продажу прав на оренду спірної земельної ділянки, яка знаходиться у власності позивача.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на відсутність у позивача правових підстав на оформлення права на землекористування та відсутність доказів права власності на об'єкти, розташовані на спірній ділянці.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Останнім рішенням господарського суду Миколаївської області від 29.10.2003 року позов задоволено, посилаючись на невідповідність спірного рішення вимогам постанови Кабінету міністрів України № 465 від 29.04.1996 року, згідно якої передбачено створення нових ринків та приватизацію на конкурсних засадах земельних ділянок, на яких розташовуються створені ринки, а не продаж права оренди земельної ділянки. Суд також виходив з того, що оскільки майно ринку "Південний" було частиною внеску до статутного фонду ОГОР "Облкоопринкторг", то право власності позивача на споруди, розташовані на спірній земельній ділянці доведено, що є підставою для оформлення права користування ділянкою за позивачем.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.12.2003 року залишено без змін рішення господарського суду Миколаївської області від 29.10.2003 року з тих же підстав.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.02.2004 року скасовано рішення господарського суду Миколаївської області від 29.10.2003 року, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02.12.2003 року та відмовлено у задоволенні позову.

29.04.2004 року Верховним Судом України за касаційною скаргою Обласного госпрозрахункового об'єднання ринків Миколаївської облспоживспілки "Облкоопринкторг" порушено касаційне провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 17.02.2004 року. Скарга мотивується неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, Судова палата вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Скасовуючи судові рішення у справі Вищий господарський суд України обґрунтовував свою постанову помилковим застосуванням господарськими судами постанови Кабінету Міністрів України № 465 від 29.04.1996 року "Про впорядкування роботи продовольчих і речових ринків", ст. 120 Земельного кодексу України.

Проте з такими висновками не можна погодитися з наступних підстав.

Господарськими судами першої і апеляційної інстанцій встановлено, що згідно рішень міськвиконкому Миколаївської міської Ради народних депутатів від 11.11.1983 року №111; 23.06.1989 № 202; 28.01.1994 року № 20; 19.12.1995 року № 316, протокольних рішень 1991-1995 років був створений ринок "Південний" і переданий на баланс Обласному об'єднанню дирекції колгоспних ринків (далі Дирекція). Виконуючи доручення Дирекція провела проектно-вишукувальні роботи по тимчасовому розміщенню комплексу та благоустрою території. Проект відводу земельної ділянки узгодила з управлінням земельних ресурсів, головним архітектором, міською санепідемстанцією та Міністерством екобезпеки, а 12 липня 1995 року узгодила проект тимчасового торгівельного комплексу з містобудівною радою і розпочала будівництво на території скверу по вул. Космонавтів ріг пр. Жовтневий, площею 3024 кв.м.

Створене в результаті реорганізації СП "ОблкоопзагОтторг" та засноване обласне госпрозрахункове об'єднання ринків Миколаївської облспоживспілки (далі Облкоопринкторг") на виконання вимог п. 4 рішення міськвиконкому від 28.01.1994 року № 20 неодноразово звертались із заявами та необхідним пакетом документів про відвід земельної ділянки у тимчасове користування.

Як зазначив Вищий Арбітражний Суд України у чинній постанові від 24.06.1998 року №04-1/16-15/33 у справі № 141/4 за позовом державного управління екологічної безпеки у Миколаївській області до СП Обласного об'єднання ринків Миколаївської облспоживспілки про стягнення заподіяної шкоди навколишньому середовищу самовільним захватом земельної ділянки, СП "Облкоопзаготторг" стало землекористувачем спірної земельної ділянки по вул. Космонавтів ріг пр. Жовтневий до введення у дію Земельного Кодексу України у редакції 1992 року та здійснило будівництво комплексу з дозволу міськвиконкому.

Тому суди першої і апеляційної інстанцій обґрунтовано застосували п.6 постанови Верховної Ради України від 18 грудня 1999 року "Про земельну реформу" (термін дії якої продовжено до 1 січня 2008 року постановою Верховної ради України від 17.02.2004 року, № 1492-ІУ) та ст. 120 Земельного Кодексу України і прийшли до законного висновку про обов'язок Відповідача оформити право користування земельною ділянкою Облкоопринкторгу.

Відповідно до ст.ст. 8, 10 Закону України "Про споживчу кооперацію" власність споживчої кооперації є однією з форм колективної власності. Вона складається з власності споживчих товариств, спілок, підпорядкованих їм підприємств і організацій та їх спільної власності. Кожний член споживчих товариств має своєю частку в його майні.

За установчими документами Облкоопринкторг заснований на власності споживчої кооперації, підприємств і організацій підпорядкованих Миколаївській Облспоживспілці, частка якої у статутному фонді Облкоопринкторгу становить 331724, 43 грн. в тому числі основні засоби торгового комплексу "Південний" вул. Космонавтів, ріг пр. Жовтневий (а.с. 99-103).

Отже посилання касаційного суду, що лист КП "Облкоопзаготторг до Миколаївської міськради № 630 від 27.08.2001 року не породжує юридичних наслідків щодо спірних правовідносин за участю Облкоопринкторгу є безпідставним.

Застосування до спірних відносин касаційним судом постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.1996 року № 456 "Про впорядкування роботи продовольчих і речових ринків" та п. 8 Указу Президента України від 12.07.1995 року № 608/95 "Про приватизацію та оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності, є помилковим.

Вказана постанова № 456 згідно п.1 визначила терміни створення нових ринків виділення земельних ділянок під їх розміщення та здійснення їх приватизації відповідно до Указу №608/95.

Пунктом 5 Указу № 608/95 передбачено, що земельні ділянки несільськогосподарського призначення, які знаходяться під об'єктами, приватизуються відповідно до законодавства України.

Миколаївська міська рада без вилучення у встановленому порядку, передбаченому ст.ст. 141, 142, 143, 149 Земельного кодексу України прийняла рішення № 10/36 від 28.02.03 року "Про проведення конкурсу щодо продажу права на оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності по пр. Жовтневому, ріг вул. Космонавтів, тому суди першої і апеляційної інстанцій обґрунтовано і законно визнали його недійсним.

За таких обставин постанова Вищого господарського суду України підлягає скасуванню, а законна і обґрунтована постанова суду апеляційної інстанції – залишенню в силі.

Керуючись ст.ст. 111, 111⁷,111¹⁸, 111⁹, 111²⁰ Господарського процесуального кодексу України, Судова палата

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Фонду державного майна України задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 17.02.2004 року скасувати.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02.12.2003 року залишити в силі.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ 04/257

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2004 року (скасовано постанову ВГСУ) №11-8/1456

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

Головуючого: Барбари В.П.,

суддів: Ґуля В.С., Карпечкіна П.Ф., Лилака Д.Д., Новікової Т.О.,

розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Рось" на постанову Вищого господарського суду України від 16.03.2004 року у справі

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Рось"

до Смілянської районної ради, фермерського господарства Сокуренко М.І.

про визнання недійсними актів,

ВСТАНОВИЛА :

У лютому 2002 року ТОВ "Агро-Рось" звернулося до господарського суду Черкаської області з позовом до Смілянської районної ради про визнання недійсними рішення №22-15 від 29.08.2001 року "Про замовлення за рахунок Українського державного фонду підтримки фермерських господарств проекту відведення земельної ділянки громадянину Сокуренко М.І. для ведення фермерського господарства", рішення № 24-8 від 21.12.2001 року "Про затвердження проекту відведення земельної ділянки громадянину Сокуренко М.І." та акта на право постійного користування земельною ділянкою.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що спірна земельна ділянка на підставі рішення Самгородської сільської ради від 20.07.2000 року № 13-3 та договорів оренди від 20.07.2000 року та від 04.07.2001 року знаходиться в користуванні позивача, тому приймаючи спірні рішення відповідач порушив ст.ст. 19, 31 чинного на той час Земельного кодексу України, які передбачають надання у користування земельної ділянки, що перебуває у користуванні, іншій особі лише після її вилучення у попереднього користувача.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на відповідність спірного рішення вимогам чинного законодавства.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням господарського суду Черкаської області від 12.08.2003 року позов задоволене повністю, посилаючись на невідповідність спірних рішень вимогам ст.ст. 19, 31 чинного на той час Земельного кодексу України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.11.2003 року залишено без змін рішення господарського суду Черкаської області від 12.08.2003 року з тих же підстав.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.03.2004 року скасовано рішення господарського суду Черкаської області від 12.08.2003 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.11.2003 року, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

6.05.2004 року Верховним Судом України за касаційною скаргою ТОВ "Агро-Рось" порушено касаційне провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 16.03.2004 року. Скарга мотивується неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, Судова палата вважає, що касаційна скарга піддягає задоволенню.

Скасовуючи попередні судові рішення у справі та направляючи справу на новий розгляд, Вищий господарський суд України обґрунтував свою постанову тим, що суди не встановили площі земель запасу і резерву Самгородської сільської ради, їх належність до земель, орендованих позивачем, та відповідність рішень районної ради повноваженням, визначеним ст. 11 Земельного кодексу України, у редакції від 18.12.1990 року.

Проте з такими висновками не можна погодитись з наступних підстав.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до вимог ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" та ст. 5 Закону України "Про оренду землі", Самгородська сільська рада Смілянського району Черкаської області (далі — Рада) на підставі свого рішення № 13-3 від 20.07.2000 року "Про передачу в оренду земель запасу та Державного резерву" та договорів оренди від 20.07.2000 року та 04.07.2001 року передала у тимчасове користування до 01.11.2005 року земельну ділянку, площею 38,6 га ТОВ "Агро-Рось".

Згідно плану-схеми, довідки Самгородської сільської ради № 121 від 24.10.2003 року, висновку Смілянського райвідділу земельних ресурсів, земельна ділянка передана у користування ТОВ "Агро-Рось", розташована єдиним масивом, не межувала з іншими ділянками і раніше використовувалася КСП ім. Шевченка.

Зазначений договір оренди земельної ділянки, згідно з вимогами ст. 18 Закону України "Про оренду землі", зареєстрований в книзі реєстрацій договорів оренди Самгородської сільської ради.

Згідно зі ст. 11 Земельного кодексу України у редакції від 18.12.1990 року (далі – Кодекс), чинного на час спірних відносну до компетенції районних рад належить передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування у порядку, встановленому ст.ст. 17, 19 кодексу та вилучення (викуп) земель відповідно до вимог ст. 31 Кодексу па підставі рішення районної ради.

За ст.ст. 19, 31 Кодексу та ст. 4 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні іншому громадянину, підприємству, установі, організації провадиться за згодою землевласників і землекористувачів після вилучення (викупу) цієї ділянки.

Смілянська районна рада Черкаської області приймаючи рішення № 22-15 від 29.08.2001 року "Про замовлення проекту відведення земельної ділянки, площею 19,5 га фермерському господарству Сокурено М.І.", № 24-8 від 21.12.2001 року "Про затвердження проекту відведення земельної ділянки фермерському господарству Сокуренко М.І." з видачею державного акта на право постійного користування землею від 28.01.2002 року площею 18,5 га Сокуренко М.І. для ведення фермерського господарства у встановленому законом порядку не прийняла рішення про вилучення земельної ділянки і згоду ТОВ "Агро-Рось" на її вилучення не отримала.

Оскільки орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку, передбаченим ст. 24 Кодексу та Закону України "Про власність", тому суди першої і апеляційної інстанцій обґрунтовано і законно задовольнили позов.

Висновки касаційного суду щодо встановлення площ земель запасу і резерву Самгородської сільської ради, відповідності рішень Смілянської районної ради вимогам ст. 11 Земельного кодексу України не відповідають фактичним обставинам справи, не обґрунтовані і помилкові.

За таких обставин, необґрунтована і незаконна постанова касаційного суду підлягає скасуванню а постанова суду апеляційної інстанції – залишенню в силі

Керуючись ст.ст. 111, 111¹⁷,111¹⁸, 111¹⁹, 111²⁰ Господарського процесуального кодексу України, Судова палата

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ТОВ "Агро-Рось" задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 16.03.2004 року скасувати.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.11.2003 року залишити в силі.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ 05/301

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 червня 2005 року (скасовано постанову ВГСУ) 2-1/11330-03

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

Головуючого: Барбари В.П.,

Суддів: Ґуля В.С, Карпечкіна П.Ф., Колесника П.І., Лилака Д.Д., Новікової Т.О., Черногуза Ф.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційне подання Генерального прокурора України на постанову Вищого господарського суду України від 14.07.2004 року у справі

за позовом акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Експрестур", Сімеїзської селищної ради,

треті особи: Республіканський комітет по земельним ресурсам Автономної Республіки Крим, Республіканський комітет з охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим, комунальне підприємство Бюро технічної інвентаризації м. Ялти

про визнання недійсними рішення і договору та за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Експрестур" до акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк",

третя особа: Сімеїзська селищна рада про визнання недійсним договору,

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2003 року акціонерно-комерційний банк соціального розвитку "Укрсоцбанк" звернувся з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Експрестур" та Сімеїзської селищної ради про визнання недійсними рішення і договору оренди земельної ділянки з тих мотивів, що рішенням від 11.12.2001 року за № 19 Сімеїзська селищна рада передала у користування товариству з обмеженою відповідальністю "Експрестур" земельну ділянку, яка вже знаходилась у користуванні позивача.

Сімеїзська селищна рада проти позову заперечувала з мотивів його безпідставності.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Експрестур" позов не визнавало, посилаючись на його необґрунтованість та пред'явило зустрічний позов про визнання недійсним договору оренди від 29.01.1999 року за №38, укладеного між позивачем та Сімеїзською селищною радою, а також просило визнати недійсною реєстрацію права власності на будинок, який розташований на спірній земельній ділянці та усунути перешкоди у користуванні землею.

Республіканський комітет по земельним ресурсам Автономної Республіки Крим та Республіканський комітет з охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим підтримали первісний позов.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 03-10.11.2003 року первісний позов задоволено, а у задоволені зустрічного позову відмовлено з тих підстав, що спірне рішення Сімеїзської селищної ради прийнято всупереч вимогам чинного на момент його ухвалення законодавства.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.12.2003 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні первісного позову відмовлено, а зустрічний позов задоволено з тих мотивів, що судом першої інстанції при вирішенні даної справи порушено норми матеріального та процесуального права.

Постановою Вищого господарського суду України від 14.07.2004 року скасовано постанову суду апеляційної інстанції, а рішення господарського суду Автономної Республіки Крим залишено без змін.

Ухвалою від 12 травня 2005 року Верховним Судом України за касаційним поданням Генерального прокурора України порушено касаційне провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 14 липня 2004 року з мотивів її невідповідності нормам матеріального і процесуального права.

Сімеїзська селищна рада, Республіканський комітет по земельним ресурсам Автономної Республіки Крим, Республіканський комітет з охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим та комунальне підприємство Бюро технічної інвентаризації м. Ялти не використали наданого законом права на участь свого представника у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників товариства з обмеженою відповідальністю "Експрестур" та акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк", перевіривши матеріали справи і рішення, які приймались судами в процесі її розгляду, Судова палата вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню з наступних підстав.

Скасовуючи постанову господарського суду апеляційної інстанції та залишаючи без змін рішення господарського суду Автономної Республіки Крим, Вищий господарський суд України погодився з висновками суду першої інстанції про те, що договір тимчасового користування земельної ділянкою, який був укладений між Сімеізською селищною радою та акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" є дійсним на підставі частини 2 статті 47 Цивільного кодексу УРСР, за тих обставин, що акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" виконано всі умови за цим договором, а Сімеїзська селищна рада ухиляється від його нотаріального посвідчення, крім того, вилучення земельної ділянки у акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" відбулося з порушенням статей 19, 31, 32 Земельного кодексу України, який був чинний на момент укладення договору.

Проте, з такими висновками не можна погодитись.

Відповідно до статті 14 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї з сторін може бути посвідчений нотаріально. Тобто договір оренди землі не є тим договором, який підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню. За таких обставин він не може бути визнаний дійсним на підставі частини 2 статті 47 Цивільного кодексу УРСР, оскільки дія зазначеної правової норми поширюється лише на правовідносини, що випливають з угод, обов'язковість нотаріальної форми яких встановлена законом.

За таких обставин у господарських судів першої та касаційної інстанцій не було підстав для застосування до спірних правовідносин положення частини 2 статті 47 Цивільного кодексу УРСР, який був чинним на момент укладення договору.

Згідно зі статтею 18 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Порядок державної реєстрації договорів оренди землі визначається Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.1998 року за № 2073, який при укладенні договору тимчасового користування земельною ділянкою між Сімеїзською селищною радою та акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" дотриманий не був. Реєстрація угоди в книзі запису договорів на право користування землею, державної реєстрації договору оренди землі не замінює.

За таких обставин, висновок господарського суду першої інстанції, з яким погодився Вищий господарський суд України, про те, що вилучення земельної ділянки у акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" та передача її в оренду користування товариству з обмеженою відповідальністю "Експрестур" відбулося з порушенням вимог статей 19, 31, 32 Земельного кодексу України, який був чинним на момент укладення договору є необґрунтованим, оскільки акціонерно-комерційний банк соціального розвитку "Укрсоцбанк" не набув прав на спірну земельну ділянку, позаяк договір тимчасового користування земельною ділянкою не набрав чинності у встановленому законом порядку.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. В даному випадку, позивач за первісним позовом оспорює правомірність рішення та договору оренди землі, укладеного між Сімеїзською селищною радою та товариством з обмеженою відповідальністю "Експрестур" в цілому. В той же час акціонерно-комерційний банк соціального розвитку "Укрсоцбанк" посилається на те, що він має право користуватися земельною ділянкою розміром 0,0533 га. За таких обставин у господарських судів першої та касаційної інстанцій не було підстав визнавати оспорювані рішення та договір оренди землі недійсними в цілому.

Відповідно до статті 30 Земельного кодексу України, чинного на момент укладання угоди, при переході права власності на будівлю і споруду, разом з цими об'єктами переходить і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. Як встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, власником літнього будиночка було Ялтинське відділення Держбанку. Проте, господарськими судами, в порушення вимог статті 43 ГПК України, не досліджувались і належним чином не оцінювались документи, за якими право власності на цей будиночок перейшло до акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" та яким чином при переході права власності на літній будиночок вирішувалось питання спірної земельної ділянки і яким чином це питання було вирішено для попереднього власника та чи був цей будиночок зареєстрований на праві власності в підприємствах бюро технічної інвентаризації попереднім власником.

Судами також не звернуто увагу на те, що згідно рішення Сімеїзської селищної ради за №24 від 08.10.2002 року був задоволений протест прокурора щодо скасування пункту 1.4. рішення №15 від 27.01.1999 року виконкому Сімеїзської селищної ради про укладення договорів оренди з підприємствами та організаціями, тобто на момент звернення з позовом акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" про визнання дійсним договору оренди земельної ділянки зазначений пункт було скасовано.

До того ж, Вищим господарським судом України не звернуто уваги на те, що за рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 19.06.2002 року у справі за №2-1/5375-02 зобов'язано Сімеїзську селищну раду видати товариству з обмеженою відповідальністю "Експрестур" державний акт, який посвідчує право постійного користування спірною земельною ділянкою для обслуговування бази відпочинку "Сувенір" та Вищим господарським судом України залишено без змін постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 26.08.2003 року, якою задоволено позов Сімеїзської селищної ради про зобов'язання Республіканського комітету по земельним ресурсам Автономної Республіки Крим видати Ялтинському міському управлінню земельних ресурсів бланк державного акта на право постійного користування спірної земельної ділянки. Вказані судові рішення набрали законної сили та підлягають виконанню.

За таких обставин, рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 03-10.11.2003 року, постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.12.2003 року та постанова Вищого господарського суду України від 14.07.2004 року підлягають скасуванню, а справа – направленню на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При новому розгляді справи судам слід повно встановити всі обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку та постановити законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 111¹-111²⁰ Господарського процесуального кодексу України, Судова палата,

Blog

Зміст

Содержание