Зміст

Вид материала

Закон

Содержание Іменем україни Вищий господарський суд україни

Подобный материал:

• Єрьомін Розміщення продуктивних сил Зміст, 1769.51kb.
• Міністерство освіти І науки україни перечинський професійний ліцей, 202.74kb.
• Організація та зміст навчально –в виховної роботи у днз, 81.03kb.
• Збірник державних стандартів, 1247.56kb.
• Зміст І порядок розроблення виробничої програми підрозділів виробнича програма, 128.75kb.
• Зміст І порядок розроблення виробничої програми підрозділів виробнича програма, 127.69kb.
• Процеси прийняття рішення І управління зміст процесу управління, 283.85kb.
• Поняття та зміст комунального управління, 500.89kb.
• Завдання та зміст виробничої програми підприємства Показники виробничої програми підприємства, 123.69kb.
• План Поняття та зміст юридична деонтологія > Юридична діяльність: поняття та зміст, 476.58kb.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ


"22" березня 2006 р. Справа №20-2/291


Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Кривди Д.С.,

суддів: Жаботиної Г.В.,

Уліцького А.М.

розглянувши касаційну скаргу ОВ "Рибфлот" на постанову від 15.12.2005 Севастопольського апеляційного господарського суду у справі №20-2/291 господарського суду м. Севастополя

за позовом ПП "Рамар"

до ТОВ "Рибфлот"

третя особа Севастопольська міська рада

про припинення права постійного користування земельною ділянкою

за участю представників сторін

від позивача: у засідання не прибули

від відповідача: Приходько Я.О., дов.

від третьої особи: у засідання не прибули


ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Рамар" звернулось до господарського суду м. Севастополя з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рибфлот" за участю в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Севастопольської міської ради про припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 0,15 га по вул. Б. Михайлова, 1, у м. Севастополі, наданою відповідачу під забудову на підставі рішення XV сесії XXI скликання Севастопольської міської ради народних депутатів від 23.03.1993 №231.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що відповідно до вимог ст. 876 Цивільного кодексу України він є власником об'єкту незавершеного будівництва – адміністративної будівлі з вбудованим на першому поверсі магазином, розташованого на названій земельній ділянці. Проте, будучи одночасно і Замовником, і Генеральним підрядником, позивач не може здійснювати будівельні роботи на цьому об'єкті у зв'язку з неможливістю отримання ним дозволу на виконання будівельних робіт, оскільки земля, на якій розташований об'єкт незавершеного будівництва, перебуває у постійному користуванні відповідача. Посилаючись на ст. 143 Земельного кодексу України, п. 4 ст. 416 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України, позивач вважає, що оскільки відповідач протягом трьох років поспіль не користується наданою йому земельною ділянкою, то його право користування цією земельною ділянкою повинно бути припинено.

Відповідач з позовними вимогами не погодився, посилаючись на те, що правовідносини між сторонами існували лише на підставі договорів №48 від 10.10.1997 про дольову участь у будівництві об'єкту по вул. Б. Михайлова, 1, та договору №31 від 29.01.2001 купівлі-продажу частки в незавершеному будівництві цього об'єкту, правовідносини між ними на теперішній час припинились, а тому, на думку відповідача, його дії не порушують прав позивача на користування вказаною земельною ділянкою.

Відповідач також доводив, що позивач не наділений правом на звернення до суду з таким позовом, оскільки відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України захист прав на землю гарантується лише власникам земельних ділянок і землекористувачам, а позивач не є ні власником, ні землекористувачем.

Севастопольська міська рада вважає, що позивач не може бути суб'єктом позовних вимог про припинення права користування ТОВ "Рибфлот" спірною земельною ділянкою, з таким позовом в силу положень п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до суду може звернутись Севастопольська міська рада.

Рішенням від 04.11.2005 господарського суду м. Севастополя (суддя Шевчук Н.Г.) у позові відмовлено.

Рішення мотивовано відсутністю у позивача права власності (користування) на земельну ділянку, тобто він не є суб'єктом земельних правовідносин, тому позов про припинення землекористування відповідачем спірною земельною ділянкою не відповідний законодавству.

Постановою від 15.12.2005 Севастопольського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: Заплави Л.М. – головуючого, Антонової І.В., Лисенко В.А.) рішення суду першої інстанції скасовано, а позов задоволено.

Суд апеляційної інстанції встановив порушення права позивача на оформлення і надання йому спірної земельної ділянки, яку відповідач займає протягом 3 років без її цільового використання, що згідно зі ст. 416 ЦК України та ст.ст. 116, 120 ЗК України є підставою для задоволення позову.

Ухвалою від 23.02.2006 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, в якій заявлені вимоги про скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення без змін рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що рішенням XV сесії XXI скликання Севастопольської міської ради народних депутатів від 23.03.1993 №231 акціонерному товариству "Рибфлот", правонаступником якого є відповідач, надана у постійне користування земельна ділянка площею 0,15 га для будівництва адміністративного будівлі з вбудованим кафе по вул. Б. Михайлова, 1. На підставі цього рішення виданий Державний акт на право постійного користування землею акціонерному товариству "Рибфлот"

Розпорядженням Севастопольської держадміністрації від 22.08.1997 №1550 право користування земельною ділянкою припинено.

Будь-яких документів, що посвідчують право на користування спірною земельною ділянкою ТОВ "Рамар" до судових інстанцій не надало. Наявність правових підстав визнавати відповідача правонаступником по земельним правам АТ "Рибфлот" згідно зі ст.ст. 3, 116 ЗК України (чинного на момент розгляду справи в суді) чи ст.ст. 19, 30 ЗК України, зокрема, рішень, які свідчать про надання власником землі спірної земельної ділянки відповідачу внаслідок реорганізації попереднього землекористувача, судами не встановлено.

10.10.1997 відповідач (Замовник) та позивач (Генпідрядник) уклали Договір №48 на участь у дольовому будівництві магазину і офісу за адресою: вул. Б. Михайлова, 1, на наступних умовах: 50% фінансування проектування і будівництва здійснює відповідач за рахунок власних коштів або коштів третіх осіб, і 50% фінансування проектування і будівництва здійснює позивач за рахунок власних коштів або коштів третіх осіб.

Умовами договору передбачено, що по закінченню будівництва кожній із сторін належить і є її власністю тільки та частина приміщення, яка була профінансована фактично у процесі будівництва по всіх 7 етапах.

У подальшому сторонами був укладений Договір №31 купівлі-продажу незакінченого будівництва по вул. Б. Михайлова, 1 від 29.01.2001, відповідно до якого відповідач передає, а позивач зобов'язується прийняти назване недобудоване будівництво і здійснити остаточне будівництво згідно з проектом.

Згідно з Актом приймання-передачі від 02.02.2001 відповідач передав позивачу незавершене будівництво по вул. Б. Михайлова, 1 у розмірі 50% (облаштування котловану, закладка фундаментних стрічок згідно проекту). Балансова вартість початого будівництва становить 10511 грн.

У відповідності з п. 3.1 Договору № 31 згідно з Протоколом зарахування взаємних вимог від 01.04.2001 сторони провели розрахунки за договором купівлі-продажу частки незавершеного будівництва шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 10511 грн. Цим же Протоколом сторони визнали припиненими зобов'язання по договорах № 48 від 10.10.1997 та № 31 від 29.01.2001.

Оскільки процент готовності незавершеного будівництва є незначним, то підстави для встановлення особи власника та визнання права власності на нього як на незавершене будівництво об'єкта нерухомості відсутні, що не заперечується представниками сторін.

Як Договір № 48 від 10.10.1997, так і Договір № 31 від 29.01.2001 не містять умов щодо передачі земельної ділянки, на якій розташований об'єкт будівництва.

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не є суб'єктом правовідносин щодо постійного користування спірною земельною ділянкою, обставини, які свідчили б про порушення або оспорювання його прав або охоронюваних законом інтересів на цю земельну ділянку, відсутні. Отже, позивач не є особою, яка має право звертатися до суду з позовною заявою про припинення права постійного користування ТОВ "Рибфлот" земельною ділянкою площею 0,15 га по вул. Б. Михайлова, 1 у м. Севастополі.

Суб'єктом позовних вимог про припинення права користування відповідачем спірною земельною ділянкою, за висновком суду першої інстанції, може бути Севастопольська міська рада. Позивач, який вважає, що наявність у відповідача права постійного користування названою земельною ділянкою перешкоджає йому здійснювати остаточне будівництво згідно з проектом об'єкту на спірній земельній ділянці відповідно до Договору № 31 купівлі-продажу від 29.01.2001, не позбавлений можливості захистити свої права на подальше будівництво цього об'єкту у відповідності з положеннями ст. 16 Цивільного кодексу України, в тому числі і шляхом звернення з позовною заявою про спонукання до виконання певних дій, які нададуть 1111 "Рамар" можливість продовжувати будівництво цього об'єкту.

Суд апеляційної інстанції, враховуючи перехід до позивача права власності на об'єкт незавершеного будівництва, розташований на спірній земельній ділянці, яка знаходиться у постійному землекористуванні відповідача, визнала за позивачем право на примусове припинення в судовому порядку постійного користування земельною ділянкою з підстав наведених у позові, а саме – систематичне невикористання відповідачем наданої йому земельної ділянки.

Звертаючись з позовом про примусове припинення постійного користування земельною ділянкою відповідачем, позивач не довів поширення на нього положень ст. 152 ЗК України, оскільки позивач не є власником або користувачем цієї земельної ділянки відповідно до положень земельного законодавства, зокрема, ст. 116 ЗК України чи ст.ст. 19, 30 ЗК України.

Матеріалами справи не підтверджено укладання позивачем цивільно-правових угод (оренди) щодо спірної земельної ділянки.

Порядок і підстави припинення права користування земельною ділянкою, яка використовується з порушенням земельного законодавства (що є предметом позовних вимог), врегульований ст. 144 ЗК України, яка не передбачає прав позивачу в даній справі щодо такого припинення.

Посилання суду апеляційної інстанції на відповідність вимог позивача ст. 120 ЗК України, ст. 416 ЦК України не можна визнати обґрунтованим та відповідним обставинам справи, оскільки зазначені норми підлягають застосуванню поряд з іншими обставинами та юридичними фактами, які відповідно до законодавства наділяють правами певних суб'єктів цивільних та земельних правовідносин здійснювати правові процедури в разі настання зазначених у цих нормах обставин.

Позивач і відповідач не довели наявність у них прав та обставин, які згідно з законодавством наділяють їх повноваженнями вимагати припинення права постійного користування земельною ділянкою відповідно до ст.ст. 143-144 ЗК України та ст.ст. 416-417 ЦК України, та користуватися цією земельною ділянкою відповідно до положень земельного законодавства, зважаючи на належність спірної земельної ділянки до об'єкту власності територіальної громади, як це вбачається з матеріалів справи.

Севастопольська міська рада будь-яких прав на землю позивача чи відповідача не визначила та правом захисту своїх інтересів по спірній земельній ділянці у встановленому порядку не скористалася.

Зважаючи на викладене, судова колегія дійшла висновку про задоволення касаційної скарги та скасування постанови суду апеляційної інстанції як невідповідної законодавству та обставинам у справі. Рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, як таке, що по суті не суперечить законодавству та обставинам у справі.

Керуючись ст.ст. 108, 111⁵, 111⁷, 111^9-11 ГПК України, Вищий господарський суд України


ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ТОВ "Рибфлот" задовольнити.

2. Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 15.12.12005 у справі №20-2/291 скасувати, а рішення господарського суду м. Севастополя від 04.11.2005 у цій справі залишити без змін.


Головуючий Д. Кривда

Судді Г. Жаботина

А. Уліцький

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ


ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ


"22" листопада 2006 р. Справа №15/79/06


Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Кривди Д.С.,

суддів: Жаботиної Г.В., Уліцького А.М.


розглянувши касаційну скаргу - ПП Савельєва В.Ф. на постанову від 22.08.2006 Запорізького апеляційного господарського суду у справі №15/79/06 господарського суду Запорізької області

за позовом ПП Савельєва В.Ф.

до 1. ВАТ "Запоріжелектромашоптторг"

2. Вільнянської районної державної адміністрації

про припинення права власності на земельну ділянку


за участю представників сторін

від позивача: Івченко М.В., дов._____________________________

від відповідача 1: у засідання не прибули_________________________

від відповідача 2: у засідання не прибули_________________________


ВСТАНОВИВ:

Приватний підприємець Савельєв В.Ф. звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом до ВАТ "Запоріжелектромашоптторг" та Вільнянської районної державної адміністрації про припинення права власності ВАТ "Запоріжелектромашоптторг" на земельну ділянку площею 840 м², розташовану під належними позивачу об'єктами нерухомості, розташованими за адресою: м. Запоріжжя, вул. Скворцова, 230.

Рішенням від 12.05.06 господарський суд Запорізької області (суддя Колодій Н.А.) у задоволенні позову відмовив через відсутність підстав для припинення права власності ВАТ "Запоріжелектромашоптторг" на спірну земельну ділянку.

Постановою від 22.08.06 Запорізький апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: Антоніка С.Г. - головуючого, Хуторного В.М., Юхименка О.В.) рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Ухвалою від 27.09.06 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, в якій заявлені вимоги про скасування постанови суду апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, 20.05.98 між ВАТ "Запоріжелектромашоптторг" (орендодавець) та позивачем (орендар) укладено договір №17 оренди з правом викупу майна: закритого складу для зберігання продукції площею 250 м та майданчику складу кабельної продукції площею 590 м , розташованих за адресою: Запорізька область, Вільнянський район, с. Люцерна, вул. Радгоспна, 9-а (нова адреса: м. Запоріжжя, вул. Скворцова, 230).

Пунктом 4.2 договору передбачено, що передача майна у власність орендаря згідно з п. 3.4 договору оформлюється актом прийняття-передачі.

Відповідний акт прийняття-передачі у власність нерухомого майна підписано сторонами 30.12.03. При цьому в акті зазначено, що позивач зобов'язаний переоформити на себе право користування земельною ділянкою, розташованою під переданим у власність нерухомим майном.

Тобто право власності на вказані об'єкти нерухомості перейшло до позивача 30.12.03 на підставі вказаного акту прийняття-передачі, що встановлено рішенням господарського суду Запорізької області від 20.07.05 у справі №17/244.

Відповідно до рішення Вільнянської районної ради від 08.12.97 №548 ВАТ "Запоріжелектромашоптторг" виданий Державний акт на право постійного користування землею в розмірі 16,5499 га в межах згідно з планом землекористування для ведення виробничої діяльності.

Між ВАТ "Запоріжелектромашоптторг" та Люцернянською сільською радою укладено договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки від 15.02.01, зареєстрований у Вільнянському відділі земельних ресурсів 19.02.01.

Пунктом 4.2 цього договору передбачено, що Державний акт на право власності на придбану земельну ділянку видається покупцеві за умови сплати ним повної вартості земельної ділянки, що відповідає положенню п. 7 ст. 128 ЗК України, згідно з яким документ про оплату є підставою для видачі Державного акту на право власності на землю.

Платіжним дорученням №01 від 01.11.04 ВАТ "Запоріжелектромашоптторг" перерахувало на рахунок Люцернянської сільської ради кошти в розмірі повної вартості земельної ділянки.

У зв'язку з цим 26.11.04 Вільнянською районною державною адміністрацією виданий ВАТ "Запоріжелектромашоптторг" Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 16,5499 га на землях Люцернянської сільської ради.

За висновком суду апеляційної інстанції, видача вказаного Державного акту саме Вільнянською районною державною адміністрацією зумовлено тим, що спірна земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту, тому повноваження щодо розпорядження нею відповідно до п. 12 Прикінцевих положень ЗК України здійснюються адміністрацію як органом виконавчої влади.

З постанови у справі не вбачається, на підставі яких наданих сторонами доказів суд апеляційної інстанції дійшов висновку про розташування спірної земельної ділянки за межами населеного пункту. А за відсутністю посилання на відповідні докази, зокрема землевпорядну документацію, такий висновок є суперечливим, зважаючи на встановлену судами адресу будівель, розташованих на спірній земельній ділянці.

Проте предметом даного спору не є обставини правомірності видання Державного акту певним органом, а також оспорення правомірності набуття ВАТ "Запоріжелектромашоптторг" права власності на спірну земельну ділянку.

Позивач предметом позовних вимог визначив припинення права власності ВАТ "Запоріжелектромашоптторг" на спірну земельну ділянку.

З аналізу ст.ст. 13, 41 Конституції України, ст. 321 ЦК України, ст.ст. 2, 48, 55 Закону України "Про власність" вбачається, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, окрім випадків примусового відчуження об'єктів власності з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом.

З метою забезпечення принципу непорушності права власності Цивільний кодекс України у ст. 346 закріпив перелік підстав припинення права власності, який є вичерпним і може бути розширений лише шляхом встановлення іншої підстави відповідною нормою закону.

Статтею 378 ЦК України передбачено, що право власності особи на земельну ділянку може бути припинено за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Тобто припинення права власності на земельну ділянку в судовому порядку може бути здійснено лише за наявності підстав, передбачених законом, зокрема ст. 378 ЦК України та ст. 140 ЗК України, який є спеціальним законом, що регулює земельні правовідносини.

Відповідно до ст. 140 ЗК України підставами припинення права власності на земельну ділянку є:

а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку;

б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця;

в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника;

г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора;

ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

д) конфіскація за рішенням суду;

є) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

При розгляді справи суди першої та апеляційної інстанцій встановили відсутність обставин, які визначені законом в якості підстав для припинення права власності на земельну ділянку. У касаційній скарзі також відсутні посилання на надані позивачем докази, які підтверджують наявність передбачених ст. 140 ЗК України підстав, проте не були враховані судами попередніх інстанцій. За таких обставин слід погодитись з висновком судів про відсутність підстав для припинення в судовому порядку права власності ВАТ "Запоріжелектромашоптторг" на спірну земельну ділянку.

Натомість, як вбачається з позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг у справі, позивач при вирішенні справи доводив обставини щодо переходу до нього права власності на спірну земельну ділянку внаслідок придбання ним розташованих на цій ділянці будівель, посилаючись на положення ст. 377 ЦК України.

Проте виходячи з заявлених у справі позовних вимог, встановлення обставин виникнення у позивача права власності не є предметом даного спору, а спір з цього приводу вже вирішений господарським судом Запорізької області у справі №4/260 за позовом ПП Савельєва В.Ф. до ВАТ "Запоріжелектромашоптторг" про визнання права власності на спірну земельну ділянку. При розгляді вказаної справи суд у рішенні від 14.11.05 встановив відсутність у позивача права власності на спірну земельну ділянку, посилаючись на те, що ст. 120 ЗК України не передбачає автоматичного переходу права власності на земельну ділянку у зв'язку з переходом права власності на розташовані на ній будівлі чи споруди, а позивач не звертався до власника спірної земельної ділянки та не укладав з ним будь-яких цивільно-правових угод щодо земельної ділянки.

Крім того, позивач посилається на неврахування судами п. 6 Указу Президента України "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення, згідно з яким земельні ділянки несільськогосподарського призначення продаються покупцям, яким належать об'єкти нерухомого майна, що розташовані на такій земельній ділянці.

При цьому позивач доводить, що при оформленні права власності ВАТ "Запоріжелектромашоптторг" на спірну земельну ділянку Вільнянська районна державна адміністрація не врахувала обставини належності розташованих на цій земельній ділянці об'єктів нерухомого майна позивачу, а не ВАТ "Запоріжелектромашоптторг".

Проте вказані обставини не визначені законом в якості підстав для припинення права власності на земельну ділянку; а визнання неправомірними обставин набуття ВАТ "Запоріжелектромашоптторг" права власності на спірну земельну ділянку або оскарження дій та рішень відповідних органів щодо відчуження спірної земельної ділянки цій особі не є предметом даного спору, оскільки такі вимоги позивачем не заявлялись.

Стаття 1 ГПК України передбачає право звернення до господарського суду відповідних осіб за захистом порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Способи захисту цивільних прав та інтересів передбачені ч. 2 ст. 16 ЦК України; способи захисту прав на земельні ділянки визначені ч. 3 ст. 152 ЗК України.

Разом з тим, п. 2 ст. 83 ГПК України надає господарському суду право виходити за межі позовних вимог лише в разі, якщо про це є клопотання заінтересованої сторони.

Тобто процесуальне законодавство передбачає здійснення господарським судом захисту порушених або оспорюваних прав та інтересів лише таким способом, який обрав позивач у позовній заяві або відповідному клопотанні.

Зважаючи на відсутність передбаченого п. 2 ст. 83 ГПК України клопотання позивача у справі, суди правомірно вирішили спір у межах позовних вимог щодо припинення права власності ВАТ "Запоріжелектромашоптторг" на спірну земельну ділянку, а висновок суду про нерозповсюдження вказаного Указу Президента на правовідносини щодо спірної земельної ділянки не підлягає прийняттю до уваги, оскільки не стосується предмету позовних вимог у даній справі.

З огляду на встановлення при розгляді справи відсутності передбачених законом підстав для припинення права власності ВАТ "Запоріжелектромашоптторг" на спірну земельну ділянку, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позову у справі.

Виходячи з викладеного, судова колегія не вбачає підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 108, 111⁵, 111⁷, 111⁹, 111¹¹ ГПК України, Вищий господарський суд України