Зміст

Вид материала

Закон

Содержание Верховний суд україни 07/018 Головуючого Шицького І.Б. Верховний суд україни 04/526 Вищий господарський суд україни

Подобный материал:

• Єрьомін Розміщення продуктивних сил Зміст, 1769.51kb.
• Міністерство освіти І науки україни перечинський професійний ліцей, 202.74kb.
• Організація та зміст навчально –в виховної роботи у днз, 81.03kb.
• Збірник державних стандартів, 1247.56kb.
• Зміст І порядок розроблення виробничої програми підрозділів виробнича програма, 128.75kb.
• Зміст І порядок розроблення виробничої програми підрозділів виробнича програма, 127.69kb.
• Процеси прийняття рішення І управління зміст процесу управління, 283.85kb.
• Поняття та зміст комунального управління, 500.89kb.
• Завдання та зміст виробничої програми підприємства Показники виробничої програми підприємства, 123.69kb.
• План Поняття та зміст юридична деонтологія > Юридична діяльність: поняття та зміст, 476.58kb.

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 22.08.06 у справі №15/79/06 залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.


Головуючий Д. Кривда


Судді Г. Жаботина


А. Уліцький

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ 07/018


ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(скасовано постанову ВГСУ)


16 січня 2007 року № 9/268-05-6653


Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

Головуючого Шицького І.Б.

суддів: Барбари В.П., Ґуля В.С., Карпечкіна П.Ф., Новікової Т.О., Потильчака О.І. і Черногуза Ф.Ф.,

за участю представників

дитячого санаторію "Люстдорф" Міністерства охорони здоров'я України – Буркаєва М.М.,

Міністерства охорони здоров'я України – Морачова О.В.

та Генеральної прокуратури України – Прасова О.О.,

розглянувши касаційну скаргу дитячого санаторію "Люстдорф" Міністерства охорони здоров'я України і касаційне подання Генерального прокурора України на постанову Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2006 року № 9/268-05-6653 у справі за позовом дитячого санаторію "Люстдорф" Міністерства охорони здоров'я України до ТОВ "Вертикаль" (третя особа – Міністерство охорони здоров'я України) про визнання недійсним укладеного між сторонами інвестиційного договору від 5 листопада 2004 року зі змінами та доповненнями від 27 січня 2005 року № 1,


ВСТАНОВИЛА:

У липні 2005 року дитячий санаторій "Люстдорф" Міністерства охорони здоров'я України (далі – МОЗ України) подав до господарського суду Одеської області позов до ТОВ "Вертикаль" (третя особа – Міністерство охорони здоров'я України) про визнання недійсним укладеного між сторонами інвестиційного договору від 5 листопада 2004 року зі змінами та доповненнями від 27 січня 2005 року № 1. Позовні вимоги мотивовані тим, що спірний договір не відповідає вимогам ст. 203 ч.ч. 1, 5; ст. 215 ЦК України (а.с. 2-5).

Рішенням господарського суду Одеської області від 12 жовтня 2005 року позов задоволено. Визнано недійсним із моменту вчинення інвестиційний договір від 5 листопада 2004 року зі змінами та доповненнями від 27 січня 2005 року № 1, укладений між сторонами (а.с. 62-65).

Рішення обґрунтовано тим, що умови спірного договору порушують права та інтереси позивача. Так, у результаті реалізації умов договору у санаторію залишиться у користуванні земельна ділянка площею 3,2 га, що не відповідає санітарно-гігієнічним нормам, якими встановлені вимоги до земельних ділянок для розміщення такого типу санаторіїв. Крім того, на відповідача буде переоформлено право користування земельною ділянкою площею 7 га, на якій знаходяться будівлі і споруди, які є державною власністю, закріплені за санаторієм на праві оперативного управління та задіяні в забезпеченні лікувально-оздоровчого процесу.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11 травня 2006 року вищевказане рішення суду скасовано. У задоволенні позову відмовлено (а.с. 133-139).

Постановою Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2006 року № 9/268-05-6653 постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11 травня 2006 року залишено без змін (а.с. 177-181).

Постанови мотивовані тим, що спірний договір відповідає вимогам законодавства, оскільки позивач добровільно відмовився від права користування земельною ділянкою.

У касаційному поданні Генерального прокурора України ставиться питання про скасування постанови Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2006 року та інших судових рішень по даній справі та передачу її на новий розгляд до суду першої інстанції, а в касаційній скарзі дитячого санаторію "Люстдорф" МОЗ України, з урахуванням уточнень, про скасування постанов касаційної та апеляційної інстанцій та залишення в силі рішення суду першої інстанції. Посилання зроблено на те, що вилучення з користування санаторію земельної ділянки позбавляє його можливості використання закріплених за даним медичним закладом об'єктів державної власності, призводить до порушення санітарних норм і ставить під загрозу подальше функціонування (а.с. 184-186; 201-204).

Ухвалою Верховного Суду України від 14 грудня 2006 року порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2006 року № 9/268-05-6653 за касаційним поданням Генерального прокурора України та касаційною скаргою дитячого санаторію "Люстдорф" МОЗ України. Посилання зроблені на порушення та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, невідповідність оскарженої постанови положенням Конституції України та виявлення різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах (а.с. 215).

Заслухавши доповідача, представників сторін і Генеральної прокуратури України та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційне подання Генерального прокурора України підлягає частковому, а касаційна скарга дитячого санаторію "Люстдорф" МОЗ України – повному задоволенню з таких підстав.

Висновки, зроблені касаційною інстанцією, не відповідають вимогам закону та даним, що містяться в матеріалах справи.

Так, судами встановлено, що дитячий санаторій "Люстдорф" МОЗ України є державним санаторно-курортним закладом, який заснований на загальнодержавній власності для лікування дітей з кістково-суглобовим туберкульозом та іншими захворюваннями опорно-рухового апарата, що постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Він є юридичною особою і підпорядковується Міністерству охорони здоров'я України (а.с. 19).

5 листопада 2004 року між дитячим санаторієм "Люстдорф" МОЗ України (далі – позивач) та ТОВ "Вертикаль" (далі – відповідач) укладено інвестиційний договір про зміцнення матеріально-технічної бази санаторію.

З боку позивача договір підписано в.о. головного лікаря Ткаченко В.О.

За умовами договору відповідач повинен був здійснити фінансування ремонту об'єктів позивача, які розташовані за адресою: м. Одеса, с. Чорноморка, вул. Зої Космодем'янської, 1. Позивач, у свою чергу, мав би надати відповідачу сприятливі умови для отримання у користування земельної ділянки площею 7 га за адресою розташування санаторію для будівництва об'єктів нерухомого майна, що будуть належати на праві власності відповідачу або для іншого використання (ах. 6-9).

27 січня 2005 року між сторонами підписано зміни та доповнення № 1 до зазначеного договору, згідно яких найменування, предмет та ряд інших пунктів було викладено у новій редакції. Зокрема, предметом інвестиційного договору стало фінансування відповідачем реконструкції існуючих корпусів позивача та проведення інших робіт в обсягах, вказаних у додатку № 1 до договору, а також будівництво на земельній ділянці, вказаній у додатку № 2 до договору, будинків для відпочинку літнього табору з благоустроєм території. Після закінчення будівництва об'єктів і введення їх в експлуатацію відповідач набуває на них право власності (а.с. 14-16).

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Пунктом 2 ст. 4 Закону України "Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991 року № 1560-ХП з відповідними змінами встановлено, що забороняється інвестування в об'єкти з порушенням прав та інтересів громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом.

Суд першої інстанції зробив правильний висновок, що умови інвестиційного договору порушують права та інтереси дитячого санаторію "Люстдорф" МОЗ України.

Так, внаслідок реалізації умов інвестиційного договору від 5 листопада 2004 року, зокрема, п. 2.1.3. та додатку № 2 до договору, із земельної ділянки, що знаходиться у користуванні санаторію „Люстдорф" МОЗ України площею 10, 2 га, залишиться земельна ділянка площею лише 3, 2 га.

Відповідно до діючих нормативних актів Міністерства охорони здоров'я України, площа земельної ділянки, яка потрібна для розміщення дитячих санаторіїв, незалежно від медичного профілю, повинна становити не менш 200 кв. м із розрахунку на одне місце перебуваючого на лікуванні, без урахування площі земельної ділянки господарської зони (а.с. 31).

Кількість місць для осіб, що одночасно перебувають на оздоровленні у дитячому санаторії "Люстдорф", встановлено у розмірі 210, що підтверджується штатним розписом санаторію та наказами Міністерства охорони здоров'я України № 55 від 2 лютого 2005 року і № 27 від 19 січня 2004 року (а.с. 27-30).

Тобто, площа земельної ділянки, яка необхідна санаторію із розрахунку на одне місце перебуваючого на лікуванні, без площі земельної ділянки господарської зони, повинна становити не менш 4, 2 га.

Таким чином, у зв'язку з недодержанням діючих санітарно-гігієнічних правил зменшення площі земельної ділянки до 3, 2 га поставить під загрозу існування дитячого санаторію.

Крім того, внаслідок реалізації умов інвестиційного договору на відповідача буде переоформлено право користування земельною ділянкою площею 7 га, на якій знаходяться будівлі і споруди санаторію, задіяні в забезпеченні лікувально-оздоровчого процесу.

Зазначені об'єкти, відповідно до ст. 39 Закону України "Про власність" та п. 3.1 Статуту санаторію „Люстдорф", є державною власністю і закріплені за ним на праві оперативного управління (а.с. 20).

Згідно вимог ст. 78 ЗК України земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Одеської міської Ради народних депутатів від 17 вересня 1992 року № 372 для розташування дитячого санаторію "Люстдорф" у постійне користування було надано 10, 2 га землі. Дана обставина підтверджується державним актом на право постійного користування землею (а.с. 25-26).

Відповідно до ч.ч. З, 4 ст. 142 ЗК України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Погодження питання щодо передачі ТОВ "Вертикаль" земельної ділянки площею 7 га з заступником Міністра охорони здоров'я не може розцінюватись як звернення з відповідною заявою до власника земельної ділянки (а.с. 113).

Не можна також визнати такою заявою лист відмови від земельної ділянки з клопотанням до органів місцевої влади на переоформлення відповідної земельної ділянки на інвестора, як це визначено п. 2.1.3 спірного договору (а.с. 15).

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Повноваження головного лікаря закріплені в розділі IV Статуту дитячого санаторію "Люстдорф" МОЗ України (а.с. 21-22).

Аналіз даного положення свідчить, що виконуючий обов'язки головного лікаря санаторію, уклавши договір з ТОВ "Вертикаль"; яким, зокрема, передбачалась передача відповідачу земельної ділянки площею 7 га, вийшов за межі своїх повноважень.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недійсність спірного інвестиційного договору, оскільки при його укладанні порушені права та інтереси позивача, що суперечить положенням ст. 4 Закону України "Про інвестиційну діяльність".

Неправильно застосувавши норми матеріального права, суди касаційної та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку щодо скасування законного і обґрунтованого рішення господарського суду Одеської області від 12 жовтня 2005 року.

Верховний Суд України в силу положень ст.ст. 6, 8 Конституції України не вважає необхідним направити справу на новий розгляд суду першої інстанції, оскільки це суперечило б положенням ст. 125 Конституції України, ст.ст. 2, 39 Закону України "Про судоустрій України" в частині визначення статусу Верховного Суду України та його завдання забезпечити законність в здійсненні правосуддя і викликало б конституційно недопустиму необхідність скасування законного рішення суду першої інстанції. У зв'язку з цим наведений в ст. 111-18 ГПК України перелік наслідків розгляду касаційної скарги на постанову Вищого господарського суду України не вважається правовою перешкодою для прийняття зазначеного рішення.

Враховуючи викладене і керуючись статтями 111-17 – 111-21 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України


ПОСТАНОВИЛА:

Касаційне подання Генерального прокурора України задовольнити частково, а касаційну скаргу дитячого санаторію "Люстдорф" Міністерства, охорони здоров'я України – повністю.

Постанову Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2006 року № 9/268-05-6653 і постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11 травня 2006 року скасувати, а рішення господарського суду Одеської області від 12 жовтня 2005 року залишити в силі.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ 04/526


ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ


7 грудня 2004 року (скасовано постанову ВГСУ) № 3/102


Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

Головуючого: Шицького І.Б.,

Суддів: Барбари В.П., Ґуля В.С., Гусака М.Б., Карпечкіна П.Ф., Колесника П.І., Лилака Д.Д., Новикової Т.О., Черногуза Ф.Ф.,

за участю представників:

ВАТ "Київський річковий порт" – Воло щука В.В., Степанова Є.В.,

Київської міської ради – Задорожньої І.О., Струк К.Г.,

ТОВ "Альціона" – Козакевича Г.Т.,

розглянувши касаційну скаргу ВАТ "Київський річковий порт" на постанову Вищого господарського суду України від 21 вересня 2004р. у справі

за позовом ВАТ "Київський річковий порт"

до Київської міської ради,

третя особа – ТОВ "Альціона",

про визнання недійсним рішення,


ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2004р. ВАТ "Київський річковий порт" звернулось до суду з позовом про визнання недійсним п.1 рішення Київської міської ради від 07.02.2002р. №241/1675 "Про погодження місць розташування об'єктів", яким погоджено Малому підприємству "Альціона" (правонаступником якого є ТОВ "Альціона") місце розташування збірно-розбірного складу на вул. Набережно-Луговій, 4, м. Київ на земельній ділянці орієнтовною площею 0,11 га, оскільки, відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 27.07.48 №1700, дана територія була закріплена за Київським Річним Портом і позивач не надавав своєї згоди на припинення права користування земельною ділянкою.

Відповідач проти позову заперечував, стверджуючи, що оспорюваний пункт рішення Київської міської ради прийнятий у відповідності з вимогами чинного законодавства та за згодою повноважної особи ВАТ "Київський річковий порт". Окрім того, відповідач наголошував на тому, що після реорганізації Київського Річного Порту у ВАТ "Київський річковий порт" не було переоформлено документи на право користування спірною земельною ділянкою.

Рішенням господарського суду м. Києва від 06.04.2004р. у позові відмовлено з тих підстав, що після реорганізації ВАТ "Київський річковий порт" не набуло у встановленому законом порядку права на користування спірною земельною ділянкою.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2004р. зазначене рішення скасоване, позов задоволено. Постанова мотивована тим, що, відповідно до ст.34 Закону України "Про підприємства в Україні" та положень статуту, до ВАТ "Київський річковий порт" перейшли усі майнові права та обов'язки реорганізованого підприємства, а доводи відповідача про надання згоди повноважної особи ВАТ "Київський річковий порт" на припинення права користування земельною ділянкою спростовуються рішенням господарського суду м. Києва від 17-11.2003р. по справі № 20/883.

Постановою Вищого господарського суду України від 21.09.2004р. постанова Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2004р. скасована з мотивів неправильного застосування ст.34 Закону України "Про підприємства в Україні" та положень Земельного кодексу України, а рішення господарського суду м. Києва від 06.04.2004р. залишене без змін як законне та обґрунтоване.

11 листопада 2004р. Верховним Судом України порушено провадження за касаційною скаргою ВАТ "Київський річковий порт", у якій ставиться питання про скасування постанови Вищого господарського суду України від 21.09.2004р. та залишення без змін постанови Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2004р. В обґрунтування скарги зроблено посилання на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, невідповідність оскаржуваної постанови положенням Конституції України та рішенням Верховного Суду України з питань застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга ВАТ "Київський річковий порт" підлягає задоволенню.

Скасовуючи постанову апеляційного суду, касаційний суд не звернув уваги на те, що саме зі згодою позивача на вилучення спірної земельної ділянки Київська міська рада пов'язувала своє право па прийняття оспорюваного рішення.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій позивач не відмовлявся від спірної земельної ділянки і згоди на її вилучення не надавав.

За встановлених обставин з'ясування та дослідження судами наявності інших підстав, з якими Київрада не пов'язувала прийняття оспорюваного акта, не можна визнати законним та обґрунтованим.

Згідно ч. 3 ст.30 Земельного кодексу України від 18 грудня 1992 року, який був чинним на момент приватизації державного підприємства "Київський річковий порт", при передачі підприємствами, установами і організаціями будівель та споруд іншим підприємствам, установам і організаціям разом з цими об'єктами до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди.

Земельний Кодекс України, який набрав чинності 1 січня 2002 року, продовжив строк переоформлення права постійного користування на право оренди до 1 січня 2005 року.

Отже, оспорюване рішення ради суперечило ст.ст. 141, 142 Земельного кодексу України, чинного на момент прийняття оспорюваного рішення, однак, Вищий господарський суд України цього не врахував і безпідставно скасував постанову суду апеляційної інстанції.

Таким чином, постанова Вищого господарського суду України про скасування постанови суду апеляційної інстанції, якою задоволено позов та визнано недійсним пункт 1 рішення Київради від 07.02.2002р. № 241/1675 "Про погодження місць розташування об'єктів", є незаконною і підлягає скасуванню. Постанова ж Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2004р. має бути залишена в силі, як законна та обґрунтована.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 111¹⁷–111²⁰ Господарського процесуального кодексу України. Судова палата


ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ВАТ "Київський річковий порт" задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 21.09.2004р. скасувати, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2004р. залишити в силі.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ


ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ


"24" січня 2007 р. Справа №32/187


Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кривди Д.С.,

суддів Жаботиної Г.В.,

Уліцького А.М.

Розглянувши касаційні скарги 1. Погребської сільської ради; 2. Спілки власників майнових та земельних сертифікатів КСП "Нова Україна"; 3. фізичних осіб Улещенко Л.І., Гузенко В.В., Ше-ханіної В.В., Потапенко В.І., Марченко Н.Ф., Загу-ра А.І., Бугаенко М.Р. на рішення від 25.05.2006 у справі №32/187 господарського суду м. Києва

за позовом 1. Фізичної особи підприємця Курбатової О.А.

2. Фізичної особи підприємця Аксьонова О.В. ПП

до "Техноторгсервіс"

про визнання права власності

за участю представників сторін

від позивача 1: Васіцька І.В., дов.

від позивача 2: Васіцька І.В., ДОВ.

від відповідача: Єфімов О.М. ДОВ.

від скаржника 1: Бруенко М.І.- голова

від скаржника 2: у засідання не прибули

від скаржників 3: Гузенко В.В., ШеханіноїВ.В., Потапенко В.І., Марченко Н.Ф., Загура А.І.


ВСТАНОВИВ:

Фізичні особи підприємці Курбатова О.А. та Аксьонов О.В. звернулись до господарського суду м. Києва з позовом до ПП "Техноторгсервіс" про стягнення з відповідача на користь кожного з позивачів по 10000 грн. в якості відшкодування моральної шкоди та визнання за позивачами права спільної часткової власності на земельну ділянку загальною площею 2 га, що включає земельну ділянку, на якій розташовані придбані за договорами купівлі-продажу від 15.11.05р. об'єкти нерухомого майна, та земельну ділянку, необхідну для обслуговування вказаних об'єктів, визначивши частку кожного з позивачів в праві спільної часткової власності на земельну ділянку площею 1 га (з урахуванням уточнення).

Позов мотивовано тим, що передаючи у власність позивачів нерухоме майно, відповідач повинен був забезпечити позивачам законність використання спірної земельної ділянки.

Відповідач з вимогами щодо визнання за позивачами права власності на спірну земельну ділянку погодився, а проти решти позовних вимог заперечив. При цьому відповідач послався на неможливість передання ним жодних прав на вказану земельну ділянку позивачам, оскільки такі права він не набув.

Рішенням від 25.05.06 господарський суд м. Києва (суддя Хрипун О.О.) визнав за позивачами право спільної часткової власності на спірну земельну ділянку, а в решті позовних вимог відмовив через недоведеність вини відповідача у заподіянні моральної шкоди.

Рішення в частині задоволення позову мотивовано посиланням на ст. 377 ЦК України та обставини відсутності у позивача будь-яких прав на спірну земельну ділянку. Також суд послався на те, що спірна земельна ділянка не належить до земель комунальної власності, та обставини ліквідації КСП "Нова України", а відтак припинення повноважень співвласників земельних часток (паїв) щодо розпорядження землями КСП.

Ухвалою від 23.11.06 Вищий господарський суд України призначив до розгляду клопотання про прийняття до касаційного провадження касаційної скарги Погребської сільської ради та Спілки власників майнових та земельних сертифікатів КСП "Нова Україна", в якій заявлено вимоги про скасування рішення суду першої інстанції, припинення провадження у справі та залишення позову без розгляду.

Ухвалою від 09.01.07 Вищий господарський суд України призначив до розгляду клопотання про прийняття до касаційного провадження касаційної скарги фізичних осіб Улещенко Л.І., Гузенко В.В., Шеханіної В.В., Потапенко В.І., Марченко Н.Ф., Загура А.І., Бугаєнко М.Р., в якій заявлені вимоги про скасування рішення суду першої інстанції та припинення провадження у справі.

Стаття 107 ГПК України передбачає право на звернення з касаційною скаргою у справі сторін, а також осіб, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав та обов'язків.

Звертаючись з касаційними скаргами, скаржники доводять, що рішення у справі стосується їх прав та обов'язків, оскільки відповідно до Державного акту на право колективної власності на землю спірна земельна ділянка належала КСП "Нова Україна" і за правилами ст. 30 ЗК України підлягала розподілу між власниками земельних часток (паїв), які в свою чергу створили Спілку власників земельних та майнових паїв КСП "Нова Україна".

Також скаржники посилаються на неврахування судом обставин відсутності у позивачів права власності на відповідне нерухоме майно через нездійснення державної реєстрації відповідних договорів купівлі-продажу.

Як вбачається з матеріалів справи, рішення суду першої інстанції засновано, зокрема, на висновку про відсутність прав на спірну земельну ділянку Співвласників земельних часток (паїв) КСП "Нова Україна", а також у Погребської сільської ради. З огляду на те, що таких висновків суд першої інстанції дійшов без залучення осіб, яких вони безпосередньо стосуються, судова колегія дійшла висновку про прийняття до касаційного провадження вищевказаних касаційних скарг та розгляд їх по суті.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін та скаржників, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Рішення суду першої інстанції про задоволення позову в частині визнання за позивачами права спільної часткової власності на спірну земельну ділянку мотивовано тим, що позивачі набули за укладеними з відповідачем договорами купівлі-продажу від 15.11.05 право спільної часткової власності на будівлі майнового комплексу та господарські двори, а відтак, відповідно до ст.ст. 356, 377 ЦК України, набули право отримати у спільну часткову власність земельну ділянку, якій розташовані вказані будівлі.

Відповідно до ст. 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Стаття 120 ЗК України передбачає, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування – на підставі договору оренди.

Згідно з вимогами ст. 658 ЦК України право продажу товару (майна) за загальним правилом належить власникові товару.

Проте суд першої інстанції в своєму рішенні зазначив про відсутність у відповідача права власності або права користування спірною земельною ділянкою.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що спірна земельна ділянка не належить до земель комунальної власності, оскільки рішенням № 778 від 22.03.06 Погребська сільська рада підтвердила, що вона не має повноважень щодо розпорядження цією земельною ділянкою, вказавши про розпорядження нею Спілкою співвласників земельних часток (паїв) КСП "Нова України" відповідно до рішення загальних зборів співвласників від 26.02.05.

Стосовно ж співвласників земельних часток (паїв) КСП "Нова Україна" зазначив про припинення їх повноважень щодо розпорядження землями КСП "Нова Україна" (у тому числі спірною земельною ділянкою) з 31.03.05 у зв'язку з ліквідацією цього підприємства.

Тобто рішення суду першої інстанції засновано на висновку про відсутність у Погребської сільської ради та співвласників земельних часток (паїв) КСП "Нова Україна" прав щодо спірної земельної ділянки, тобто рішення у справі стосується їх прав і обов'язків. При цьому вказані особи не були залучені до участі у справі. Проте відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 111¹⁰ ГПК України порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо таке рішення стосується прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі в справі.

Крім того, слід зазначити, що суд першої інстанції дійшов висновку про набуття позивачами права власності на спірну земельну ділянку без дослідження обставин ліквідації КСП "Нова Україна" та переходу права власності на спірну земельну ділянку до певної особи (осіб) у порядку, передбаченому Законом України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", який визнає пай власністю члена підприємства, що видається натурою або грішми чи цінними паперами після задоволення претензій кредиторів.

Тобто суд першої інстанції при розгляді справи не встановив власника спірної земельної ділянки, який набув таке право внаслідок ліквідації КСП "Нова Україна", що є суттєвою обставиною, зважаючи на предмет спору – визнання права власності. Також судом не досліджувались дані Державного земельного кадастру, зокрема, стосовно категорії спірної земельної ділянки та її відповідного правового регулювання.

Зважаючи на викладене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи не дотримано вимог ст.ст. 4³, 4⁷, 43, 84 ГПК України, а відтак рішення у справі підлягає скасуванню.

Оскільки право оцінки доказів належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин та залучення до участі у справі всіх осіб, прав і обов'язків яких стосуються спірні правовідносини.

Керуючись ст.ст. 108, 111⁵, 111⁷, 111^9-12 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду м. Києва від 25.05.06 у справі №32/187 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий Д. Кривда

Судді Г. Жаботина

А. Уліцький

Справа № 22Ц-2014\2006 р.

Категорія 42

Головуючий у 1 інстанції Соловйова Н.М.

Доповідач у 2 інстанції Червінко К.С.