Зміст

Вид материала

Содержание

Вищий господарський суд україни
Дніпропетровський апеляційний

Подобный материал:

1 ... 22 23 24 25 26 27 28 29 ... 38

УХВАЛИЛА:

Постанову господарського суду Одеської області від 18.04.2006р. у справі № 30/9-06-323А – залишити без змін, апеляційну скаргу – без задоволення.

Головуючий суддя Т.А. Величко

Судді: Л.І. Бойко

А.М. Жукова

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2006 р. № 336/10-05

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т. Дроботової - головуючого

Н. Волковицької

Л. Рогач

за участю представників:

позивача Мукогоренко О. О. – дов. від 26.12.2005

відповідача Чорна М. П. – дов. від 01.12.2005

прокуратури Спорий І. Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційне подання Заступника Генерального прокурора України на постанову від 21.03.2006 Київського міжобласного апеляційного господарського суду у справі № 336/10-05 господарського суду Київської області

за позовом Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

до - Товариства з обмеженою відповідальністю “Крон”

- Управління капітального будівництва Міністерства оборони України

треті особи: - Київська міська адміністрація

- Київська міська рада

про визнання недійсним договору про пайову участь у будівництві

ВСТАНОВИВ:

Заступник Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до господарського суду Київської області з позовом про визнання недійсним договору № 09/12-04 від 09.12.2004 на пайову участь в будівництві житла, укладеного між ТОВ “Крон” та Управління капітального будівництва Міністерства оборони України на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Рішенням від 27.12.2005 господарського суду Київської області (суддя Тищенко О. В.) позовні вимоги задоволено шляхом визнання недійсним договору № 09/12-04 від 09.12.2004 на пайову участь в будівництві житла, укладеного між ТОВ “Крон” та Управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України.

Рішення у справі мотивоване невідповідністю даного договору приписам чинного законодавства, зокрема, Законам України “Про Збройні Сили України”, “Про використання земель оборони”, статтям 20, 77 Земельного кодексу України, статтям 1130, 1132, 1134 Цивільного кодексу України, оскільки спірним договором сторони фактично змінили цільове призначення земельної ділянки, на якій ведеться будівництво, без дотримання встановленого законодавством порядку та Указу Президента України “Про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей” в частині розподілу житлової площі між сторонами договору.

За апеляційною скаргою ТОВ “Крон” Київський міжобласний апеляційний господарський суд (судді Поліщук В. Ю. – головуючий, Лобань О. І., Ткаченко Б. О.) переглянув рішення у справі в апеляційному порядку та постановою від 21.03.2006 скасував його, відмовивши в задоволенні позовних вимог.

Мотивуючи постанову, господарський суд апеляційної інстанції зазначив, що зміна цільового призначення земельної ділянки є процедурою, яка врегульована нормами чинного законодавства, а тому норми щодо передачі земельної ділянки після оформлення відповідної землевпорядної документації не суперечать чинному законодавству України.

Апеляційною інстанцією визнані недоречними посилання позивача на невідповідність пункту 3.2.1. договору щодо розподілу житлової площі між його учасниками пункту 3 Положення про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України “Про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей” з тих підстав, що дія цього Указу не поширюється на правовідносини, які регулюються спірним договором.

Заступник Генерального прокурора України вніс до Вищого господарського суду України касаційне подання на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду, в якій просить постанову у справі скасувати, рішення у справі залишити без змін, обґрунтовуючи касаційну скаргу доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 180 Господарського кодексу України та 1130, 1131 Цивільного кодексу України, зі змісту яких випливає обов’язковість узгодження в договорі про спільну діяльність таких умов як предмет, ціна та строк дії договору.

Також заявник наголошує на порушенні судом частини 2 статті 20 Земельного кодексу України, відповідно до якої зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Рішень про зміну цільового призначення земельної ділянки або її вилучення зазначеними органами не приймались, позивач з такою пропозицією до органів місцевого самоврядування не звертався.

Крім того, заявник посилається на порушення господарським судом апеляційної інстанції приписів Указу Президента України “Про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей”, відповідно до пункту 3 якого погашення інвестицій інвесторам виконується шляхом набуття ними у власність до 35 відсотків від загальної площі побудованого на інвестиційні кошти житла, а також збудованих за їх кошти споруд соціально-побутового і торговельного призначення. В той час, як спірним договором планується передати Замовнику лише 21 відсоток збудованого житла.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін та прокурора, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 111⁷ Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Так, господарськими судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 09.12.2004 між Управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України та ТОВ “Крон” було укладено договір № 09/12-04п на пайову участь у будівництві житла.

Предметом спірного Договору є будівництво житлового комплексу з об'єктами соціальної інфраструктури та вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торгівельного та адміністративного призначення згідно з проектно-кошторисною документацією загальною орієнтовною площею 22000кв.м на земельній ділянці загальною площею 2,1га військового містечка № 29 по Повітрофлотському проспекту, 30 в м. Києві.

Пунктом 3.1 договору сторони обумовили, що передача земельної ділянки замовником (Управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України) генпідряднику під будівництво об’єкту здійснюється після оформлення замовником землевпорядної документації.

Відповідно до пунктів 3.2 та 3.2.1 після введення об’єкту в експлуатацію замовник отримує житлову площу, загальна площа якої становить 21% від загальної площі квартир в об’єкті.

Згідно з пунктом 3.6 договору за Управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України залишаються, зокрема, такі функції замовника будівництва об'єкту: вилучення в установленому порядку будівель та споруд, що розташовані на земельній ділянці, яка підлягає забудові, у балансоутримувача; оформлення землевпорядної документації, оформлення користування земельною ділянкою, цільовим призначенням якої є будівництво об'єкту; здійснення технічного нагляду за будівництвом; приймання об’єкту в експлуатацію та участь у передачі об’єкту експлуатаційним організаціям; оформлення дозвільних документів, необхідних для здійснення будівництва об’єкту.

Спірним договором сторони розподілили свої зобов’язання в процесі його виконання, зокрема, замовник прийняв на себе зобов'язання оформити необхідні дозвільні документи (дозволи, технічні умови і т.і.), забезпечити оформлення землевпорядної документації, оформлення користування земельною ділянкою, цільовим призначенням якої є будівництво та обслуговування об'єкту, а також оформлення (отримання) необхідних дозволів, технічних умов та іншої необхідної у зв'язку з винесенням інженерних мереж з території забудови, приведення земельної ділянки у стан, придатний до початку будівництва; передати генпідряднику в установленому законодавством порядку під будівництво земельну ділянку згідно з планом землекористування для будівництва об'єкту; передати генпідряднику дозвіл на будівництво та іншу документацію, необхідну для здійснення будівництва.

Відповідно до пункту 4.2 договору пайовик приймає на себе зобов'язання в повному обсязі фінансувати проектування та будівництво об’єкту, а також всі інші витрати, пов’язані з будівництвом, введенням в експлуатацію і передачею об’єкту на баланс експлуатаційним організаціям на визначених Договором умовах; після закінчення будівництва об’єкту зобов’язується передати зі своєї частки в повному обсязі обов'язкові відрахування житла місцевим органам влади та самоврядування, крім того експлуатаційним організаціям.

Звертаючись до господарського суду з позовом про визнання даного договору недійсним, Заступник Генерального прокурора України посилався, зокрема, на невідповідність договору статтям 20, 125 Земельного кодексу України, оскільки на час вирішення даного спору рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки, на якій за договором проводиться будівництво, повноважним органом не приймалось, а тому договором фактично змінено цільове призначення земельної ділянки з земель оборони на землі житлової та громадської забудови, а також на невідповідність підпункту 3.2.1. договору щодо розподілу житлової площі Указу Президента України “Про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей”.

Касаційна інстанція зазначає, що відповідно до статті 14 Закону України “Про Збройні Сили України” земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків.

Згідно зі статтею 1 Закону України “Про використання земель оборони” землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України. Вказана норма кореспондується з приписами статті 77 Земельного кодексу України.

Статтею 20 Земельного кодексу передбачено, що зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу (стаття 124 Земельного кодексу).

Враховуючи викладені приписи законодавства, касаційна інстанція погоджується з доводами заявника про необхідність дотримання встановленого порядку зміни цільового призначення земельної ділянки.

Однак, спірним договором функції та обов’язок забезпечення оформлення землевпорядної документації, оформлення користування земельною ділянкою покладено на замовника будівництва – Управління капітального будівництва Міністерства оборони України. Невиконання однією з сторін договору взятого на себе зобов’язання не може бути підставою визнання такого договору недійсним, про що обґрунтовано зазначено в постанові апеляційного господарського суду.

Колегією суддів не приймаються до уваги також викладені в касаційній скарзі посилання заявника на порушення судом апеляційної інстанції приписів статті 180 Господарського кодексу України, відповідно до якої господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода), оскільки спірним договором сторони дійшли згоди стосовно предмету, ціни та строку дії договору, а будь-яких особливих умов, притаманних для договорів про спільну діяльність приписи статей 1130, 1131 Цивільного кодексу України не містять.

Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, судова колегія також не приймає до уваги, оскільки вони є непереконливими та такими, що спростовуються наданими до матеріалів справи доказами та встановленими судом апеляційної інстанції обставинами справи.

Враховуючи викладене, касаційна інстанція вважає прийняту у справі постанову такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, підстав для її зміни чи скасування не вбачається.

Керуючись статтями 111⁵, 111⁷, пунктом 6 статті 111⁹, статтями 111¹⁰, 111¹¹ Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову від 21.03.2006 Київського міжобласного апеляційного господарського суду у справі № 336/10-05 господарського суду Київської області залишити без змін, а касаційне подання Заступника Генерального прокурора України – без задоволення.

Головуючий Т. Дроботова

Судді Н. Волковицька

Л. Рогач

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.06.2006 року Справа № 7/14

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Лотоцької Л.О. (доповідач)

суддів:     Бахмат Р.М., Євстигнеєва О.С.

при секретарі судового засідання : Стуковенковій Н.В.

За участю представників сторін, які були присутні в судовому засіданні, що відбулося 08.06.2006 року:

За участю прокурора : Кузьменко С.В. заступник Криворізького міжрайонного природоохоронного прокурора, посвідчення № 73 від 17.06.2005 року

від позивача: у судове засідання не з’явився, про час та місце судового засідання по розгляду апеляційного подання належним чином повідомлений

від відповідача: 1- Коган Я.В. довіреність № б/н від 16.01.2006 року

від відповідача:2- у судове засідання не з’явився, про час та місце судового засідання по розгляду апеляційного подання належним чином повідомлений

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційне подання Криворізького міжрайонного природоохоронного прокурора, м. Кривий Ріг на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2006року у справі № 7/14

за позовом   : Криворізького міжрайонного природоохоронного прокурора    в інтересах держави в особі Криворізької районної державної адміністрації, м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області

до відповідача: 1 Відкритого акціонерного товариства "Дніпропетровське виробниче сільськогосподарсько - рибоводне підприємство”, смт. Ювілейне

до відповідача: 2 Державного підприємства "Криворізьке лісове господарство", м. Кривий Ріг

про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2006 року у справі № 7/14 (суддя Коваль Л.А) відмовлено в позові Криворізькому міжрайонному природоохоронному прокурору в інтересах держави в особі Криворізької районної державної адміністрації, м. Кривий Ріг до Відкритого акціонерного товариства "Дніпропетровське виробниче сільськогосподарсько - рибоводне підприємство”, смт. Ювілейне та Державного підприємства "Криворізьке лісове господарство", м. Кривий Ріг про визнання недійсним договору оренди та повернення земельної ділянки.

Оскаржуючи рішення, Криворізький міжрайонний природоохоронний прокурор, м. Кривий Ріг в апеляційному поданні просить скасувати рішення господарського суду , задовольнити позовні вимоги, посилаючись на невідповідність висновків, викладених в рішенні суду , обставинам справи.

Прокурор посилається на те, що інтереси держави полягають у необхідності використання земельних ділянок лісового фонду насамперед для цілей лісового господарства і використання земельних ділянок лісового фонду не за цільовим призначенням всупереч вимогам чинного законодавства України є порушенням інтересів держави. Відповідно до вимог ст. 20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земель проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Враховуючи, що в даному випадку рішення про надання земельної ділянки лісового фонду для потреб рибного господарства прийнято посадовим особами    Державного підприємства "Криворізьке лісове господарство", м. Кривий Ріг, фактично вказаними посадовими особами була допущена на строк дії договору оренди –10 років –зміна цільового призначення об”єкту договору оренди - земельної ділянки лісового фонду розміром 0,5 га.

Згідно з вимогами ст. 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними угод щодо земельних ділянок. Згідно вимог ст. 2 Закону України „Про плату за землю” використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати. Інтереси держави полягають у необхідності сплачувати кошти за користування землею. Договором оренди від 04.01.2002 року не передбачено питання щодо сплати за користування землею, що відповідно до вимог ст. 15 Закону України „Про оренду землі” є істотною умовою договору оренди землі, і відсутність вказаної умови, згідно вимог ч.2 ст. 15 Закону України є підставою для визнання договору недійсним.

Згідно вказаного договору оренди земельної ділянки, Відкрите акціонерне товариство "Дніпропетровське виробниче сільськогосподарсько - рибоводне підприємство”, смт. Ювілейне, напротязі 10 років має право безкоштовно користуватись земельною ділянкою, чим порушуються інтереси держави щодо отримання коштів за користування землею.

Відкрите акціонерне товариство "Дніпропетровське виробниче сільськогосподарсько - рибоводне підприємство”, смт. Ювілейне у відзиві на апеляційне подання проти доводів прокурора заперечує, посилаючись на те, що   Криворізька районна державна адміністрація, скориставшись своїм правом розпоряджатися землями, які знаходяться за межами населеного пункту, відповідно до   Земельного Кодексу України надала Державному підприємству "Криворізьке лісове господарство", м. Кривий Ріг на земельну ділянку право постійного користування та визначила категорію, як землі лісового фонду. Правовідносини, щодо земель лісового фонду мають безпосередньо розглядатися з урахуванням саме Лісового Кодексу України від 21.01.1994 року за № 3852-Х11. Статтею 24 Лісового Кодексу України встановлений спеціально уповноважений державний орган лісового господарства –це Міністерство лісового господарства України   та його органи на місцях. На вимогу ст. 6 Лісового Кодексу України надання земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування провадиться без їх вилучення у постійних користувачів у порядку, призначеному Лісовим кодексом України. Державне підприємство „Криворізьке лісове господарство” було тим державним органом у якого були усі повноваження укладати договір оренди земель лісового фонду. Відкрите акціонерне товариство „Дніпропетровське виробниче сільськогосподарське – рибоводне підприємство” на законних підставах, тобто на підставі договору, якій відповідає усім вимогам законодавства цілком, законно користується земельною ділянкою лісового фонду Криворізького держлісгоспу, площею 0,5 га.

У судовому засіданні, що відбулося 08.06.2006 року, оголошувалась перерва до    22.06.2006 року.

Заслухавши прокурора, представника відповідача -1, дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційне подання, Дніпропетровський апеляційний господарський суд дійшов до висновку, що апеляційне подання       підлягає задоволенню частково, з наступних підстав:

04 січня 2002 року між Криворізьким держлісгоспом та Христофорівською ділянкою Відкритого акціонерного товариства „Дніпропетровське виробниче сільськогосподарсько - рибоводне підприємство” було підписано договір оренди земельної ділянки, яка входить до складу державного лісового фонду, відповідно до якого Криворізький держлісгосп зобов’язався надати Христофорівському Відкритому акціонерному товариству „Дніпропетровське виробниче сільськогосподарсько - рибоводне підприємство” земельну ділянку площею 0,5 га строком на 10 років.

Пунктом 2.2 договору тимчасовому лісокористувачу надано право здійснювати спеціальне використання лісових ресурсів, користуватися земельними ділянками лісового фонду для потреб рибного господарства.

Криворізький міжрайонний природоохоронний прокурор просив визнати вказаний договір недійсним як такий, що не відповідає чинному законодавству України –ст. 17 Земельного кодексу України, ст. 15 Закону України „Про оренду землі”, ст.47 Лісового кодексу України.

Відповідно до ст. 1 Лісового кодексу України, в редакції , що була чинною на момент укладення спірного договору, лісові відносини в Україні регулюються цим Кодексом, Законом України про охорону навколишнього природного середовища, іншими актами законодавства України.

Земельні, водні та гірничі відносини, а також відносини щодо охорони, використання і відтворення рослинного і тваринного світу в частині, не врегульованій цим Кодексом, регулюються відповідним законодавством України.

Згідно із ст. 10 Лісового кодексу України у тимчасове користування земельні ділянки лісового фонду можуть надаватися на умовах оренди.

Умови оренди визначаються за згодою сторін у договорі.

Оскільки порядок укладення договорів оренди землі лісового фонду Лісовим кодексом України не врегульований, виходячи з приписів ч.2 ст.1 вказаного Кодексу, слід керуватися нормами Закону України „Про оренду землі” ( надалі Закон).

Відповідно до ст.16 Закону, в редакції від 20.12.2001 року, що була   чинною на час укладення спірного договору, договір оренди земельної ділянки набирає чинності після досягнення домовленості з усіх істотних умов, підписання його сторонами і державної реєстрації.

Істотними умовами відповідно до ст. 14 Закону, у вказаній редакції, є об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); термін договору оренди; орендна плата (розмір, індексація, форми платежу, терміни та порядок внесення і перегляду); цільове призначення, умови використання і збереження якості землі; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження і обтяження щодо використання земельної ділянки; сторона (орендодавець чи орендар), яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Відсутність у договорі оренди однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, порушення вимог статей 4, 5, 6, 7, 9, 13, 15 цього Закону є підставою для відмови у державній реєстрації договору оренди згідно зі статтею 18 цього Закону, а також для визнання договору недійсним відповідно до законів України.

Підписуючи договір оренди, сторони не досягли домовленості за такими істотними умовами, як орендна плата, умови збереження стану об”єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю, умови повернення земельної ділянки орендодавцеві, існуючі обмеження ( обтяження) щодо використання земельної ділянки, визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об”єкта оренди чи його частини, відповідальності сторін.

Державна реєстрація договору не здійснена.

За таких обставин договір оренди від 04.01.2002 року не набрав чинності, тобто є неукладеним.

Згідно з п.17 роз’яснень президії Вищого Арбітражного суду України від 12.03.1999 року № 02-5/111, з наступними змінами, „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов”язаних з визнанням угод недійсними” недійсною може бути визнана лише укладена угода.

Якщо в процесі вирішення спору буде встановлено, що угоду між сторонами фактично не було укладено, господарському суду на підставі пункту 1¹ ст. 80 Господарського процесуального кодексу України слід припинити провадження у справі.

З урахуванням вищевикладеного провадження у справі підлягало припиненню.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 29.12.1976 року, з наступними змінами, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Рішення прийнято господарським судом за неповністю дослідженими обставинами справи, з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для його скасування.

На підставі вищевикладеного, керуючись п.1¹ ч.1 ст. 80, ст.ст. 99, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд ,-

Blog

Зміст

Содержание