План Вступ Загальна частина Поняття, предмет та система римського цивільного права

Вид материала

Навчально-методичний посібник

Содержание Види цивільно-правової відповідальності 6. Забезпечення зобов'язань Поручительство (порука 7. Припинення зобов'язання Підстави для припинення зобов'язань 4. Тлумачення договору Actio quod metus causa Id quod actum est Dolus — обман ...cum esset aliud stimulatum, aliud actum Litteris fit obligatio Depositum miserabile Periculum est emptoris Locatio-conductio opens Facio, ut des Pacta nuda Pactum est duorum consensus atque conventio Comitas gentium Voiuntatem potius quam verba considers oportet Grata, rata et accepta Stipulatio (sponsio) est verborum conceptio ... Полное содержание

Подобный материал:

• Цивільне процесуальне право України, 797.43kb.
• Робоча навчальна програма з дисципліни Порівняльне кримінальне право Загальна та особлива, 1940.23kb.
• Методичні рекомендації з питань вивчення кримінального права для вчителів які викладають, 564.86kb.
• Основи цивільного права загальна характеристика цивільного права України, 443.74kb.
• Окремі галузі законодавства України, 2520.66kb.
• Програм а вступного іспиту з основ держави І права для вступників до магістратури, 94.78kb.
• 7. система права та система законодавства поняття та класифікація системи права. Поняття, 84.21kb.
• План: Вступ Поняття та ознаки твору. Види об’єктів авторського права та їх загальна, 1729.04kb.
• Тема 1: Цивільне право в системі галузей права України, 1126.62kb.
• Практикум з цивільного права (частина, 1819.31kb.

ВИДИ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ


ОСОБИСТА МАЙНОВА

Позадоговірна

1. Фізична екзикуція - помста

2. Боргова тюрма 1. В розмірі заподіяної шкоди

3. Страта боржника 2. Ноксальна – за шкоду, заподіяну

4. Продаж за тібр – у рабство рабом або твариною

3. Комулятивна – злодіїв, співучас-

ників, переховувачів, пособників

Договірна – в розмірі заподіяної шкоди


Рис.1. Види цивільно-правової відповідальності


Якщо ніхто не виявляв бажан­ня сплатити за нього борг і викупити його на волю, на третій базарний день боржника або страчували, або продавали за Тібр, тоб­то в рабство. Ця ж таблиця проголошувала: «У третій базарний день хай розрубають боржника на частини. Якщо відсічуть більше або менше, то хай це буде їм виною».

З розвитком товарообороту римляни дійшли висновку, що пока­рання боржника навіть смертю не відшкодовує заподіяних креди­тору майнових збитків. Набагато краще і вигідніше замість фізичної розправи примусити його до відшкодування заподіяних збитків —відповідати власним майном. Таким чином, особиста відповідаль­ність замінюється майновою, за якою боржник відповідає своїм майном. У приватному праві вона посіла усталене місце.

Майнова шкода (збитки) — це обчислене в грошовій сумі будь-яке зменшення наявного майна та інше ущемлення майнового ін­тересу однієї особи, заподіяне протиправними діями іншої осо­би. Поняття шкоди в римському праві складалося з двох елемен­тів: a) damnum emargens — позитивна втрата; б) lucrum cessans — втрачена вигода. Ульпіан вчив враховувати не тільки позитивну втрату, а й втрачену вигоду (Д. 13.4.2.8).

Позитивна втрата — будь-яке зменшення наявного майна. Втрачена вигода — неодержання передбачуваного прибутку, на­приклад, вбитий раб-співак, раб-художник. Зменшення майна ра­бовласника на вартість одного раба — позитивна втрата, однак раб приносив власнику певну вигоду своїм талантом, якого рабовлас­ник позбавився — це втрачена вигода.

Розмір шкоди визначався в грошах з урахуванням конкретних обставин, часу і ринкової кон'юнктури. Боржник ніс відповідаль­ність в обсязі заподіяної шкоди.

У приватному праві на визначення обсягу відповідальності бор­жника не впливає ступінь його вини. Вона має значення лише для встановлення відповідальності боржника або звільнення його від такої. Наявність легкої вини дає підставу притягти до відповідаль­ності позичальника за договором позики, але звільняє від відпо­відальності хранителя. Обсяг встановленої відповідальності борж­ника не залежить від ступеня вини. Він однаково відповідає за умисел, грубу і легку вину.

Важливо враховувати ще один момент. Відповідальність одна­кова за будь-яку вину. А якщо немає вини, але є відповідальність? У якому випадку вона буде більш суворою — за умисел, легку чи грубу вину чи без вини? Обсяг її завжди однаковий (за будь-яку вину і без вини) — в розмірі заподіяної шкоди. Але підвищена, більш сувора відповідальність буде у випадках, коли вона настає без вини. Відповідальність за вину природна, закономірна. Коли ж вона настає без вини — це важко усвідомлюється, здається не­справедливим, а тому є більш суворою.

Теорія відповідальності за невиконання або неналежне вико­нання зобов'язання та інше протиправне заподіяння шкоди чужо­му майну, розроблена римськими юристами, виявилась настільки життєздатною, що збереглася в своїй основі і в сучасному праві.

Підстави звільнення боржника від відповідальності. Римське приватне права знало дві підстави звільнення боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язан­ня: випадок (casus) і нездоланна сила (vis maior).

Випадок — це спеціальний правовий термін для позначення за­гибелі речі або іншої неможливості виконати зобов'язання без ви­ни боржника. Іншими словами, це збіг обставин, за яких немає ви­ни боржника, проте виконати зобов'язання стало неможливим.

За загальним правилом, за випадок боржник відповідальності не несе (за винятком капітанів кораблів, господарів заїжджих дво­рів і готелів). Джерела стверджують: casus a nullo praestatur — за випадок ніхто не відповідає.

Нездоланна (непереборна) сила — дії стихійних сил природи, які неможливо ні передбачити, ні усунути. Загибель речі або інша неможливість виконання зобов'язання, що настала внаслідок дії нездоланної сили, звільняє боржника від відповідальності.


6. Забезпечення зобов'язань


Кредитор завжди зацікавлений в тому, щоб зобов'язання було виконане реально і в установлений строк. У разі його невиконання боржником кредитор має право звернути стягнення на його майно. Проте кредитор воліє бути впевненим як у реальному і своєчасно­му виконанні самого зобов'язання, так і в реальній можливості відшкодувати збитки, заподіяні його невиконанням. Нарешті, зо­всім непогано мати правові засоби, які змушували б боржника до добровільного і своєчасного виконання зобов'язання настанням не­гативних для нього наслідків.

Римляни розробили досить широку систему правових засобів забезпечення зобов'язань, основними з яких є: завдаток, неустой­ка, поручительство і застава (рис. 2).

Завдаток (агга) — грошова сума або інша цінна річ, яку одна сторона — боржник (найчастіше покупець) вручає другій сторо­ні — кредитору (продавцю) в момент укладення договору. Спочат­ку завдаток відігравав роль доказу факту укладення договору. Без нього договір не втрачав свого юридичного значення, але завдаток підтверджував його вірогідність. Штрафну функцію завдаток на­був вже в епоху Юстиніана, який встановив її указом (528 p.). Ця функція полягала в примусі боржника до виконання зобов'язання (arra poenalis). При забезпеченні зобов'язання завдатком боржник втрачав його, коли відмовлявся від виконання. Кредитор, який від­мовився від договору, зобов'язаний був повернути завдаток у по­двійному розмірі. При нормальному виконанні договору завдаток зараховувався в рахунок платежу за зобов'язанням.


Засоби забезпечення зобов’язань


1. Завдаток 2. Неустойка 3. Застава 4. Поручительство


Рис. 2. Засоби забезпечення зобов'язань


Неустойка (stipulatio poenalis) — визначена в договорі гро­шова сума, яку боржник зобов'язаний був виплатити кредитору в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання. Вона укладалась у формі стипуляції і мала характер акцесорно­го (додаткового) договору. Тому, якщо основний договір з будь-яких причин виявлявся недійсним, визнавалася недійсною і не­устойка.

У разі невиконання зобов'язання кредитор мав право вимагати або його виконання, або виплати неустойки. Вимога виконання зо­бов'язання і виплати неустойки допускалася лише у вигляді виня­тку (так звана кумулятивна неустойка).

Поручительство (порука) — ефективна форма забезпечення зобов'язання у формі стипуляції. Її суть викладається разом із стипуляцією.

Застава — право на чужу річ. Викладається у відповідному розділі (див. § 7 глави 9).

Дії боржника на шкоду кредитора. З тих чи інших причин бор­жник ухилявся від виконання зобов'язання — навмисно зменшу­вав своє майно, щоб уникнути звернення на нього стягнення. Адже цивільно-правова відповідальність боржника за невиконання або неналежне виконання зобов'язання зводиться до того, що креди­тор мав право свої вимоги задовольнити за рахунок іншого майна боржника. З метою уникнення звернення стягнення на це майно боржники інколи вдавалися до неправомірного його відчуження. Такі дії боржника визнавалися як дії на шкоду кредиторам.

Вже з давніх часів римське законодавство передбачало певні заходи проти таких дій боржників. Наприкінці І ст. до н. е. був прийнятий закон, за яким відчуження визнавалося таким, що не має сили. Проте рішучіше з цим явищем боровся претор. Він ви­знав за необхідне допустити поворот відчуження майна, яке на­стало з метою уникнути відповідальності за невиконання чи нена­лежне виконання зобов'язання, шляхом застосування реституції. Своїм декретом претор зобов'язував боржника і особу, на користь якої було здійснено відчуження майна, повернути сторони в таке становище, в якому вони були до відчуження.

Крім реституції, претором були розроблені й інші правові засо­би, зокрема спеціальні інтердикти, спрямовані на відновлення майнового становища боржника. Нарешті, претор відмовляв кре­диторам у позові, які уклали угоди з неплатоспроможним боржни­ком, котрий намагався навмисне зменшити своє майно, щоб уник­нути відповідальності. Проте зазначені засоби застосовувалися лише за наявності таких умов: а) завдання збитків кредиторам; б) відчуження було здійснено з метою завдати збитки кредиторам; в) особи, яким було відчужене майно, знали мету цього відчуження.


7. Припинення зобов'язання


Припинення зобов'язань могло статися різними способами, але найпоширенішим і по суті нормальним способом припинення зобо­в'язань було їхнє виконання. Воно полягало в здійсненні боржни­ком тих дій, які були передбачені зобов'язанням або, іншими словами, в задоволенні вимог кредитора. Отже, зобов'язання при­пинялося: виконанням, заміною виконання, прощенням боргу, но­вацією, заліком, злиттям (рис. 3). Окремі зобов'язання могли при­пинятися смертю однієї із сторін.

Заміна виконання. В житті часто трапляється ситуація, коли боржник не може виконати зобов'язання в натурі, наприклад, по­вернути позичені гроші. Але в нього є інше майно і він може за­мість грошей виконати зобов'язання наданням кредитору певної рівноцінної речі. Це й буде заміна виконання, але вона може мати місце лише зі згоди кредитора.

Гай з цього приводу писав: «Зобов'язання погашається переваж­но платежем заборгованого (боргу); ось чому питають, якщо хтось зі згоди кредитора заплатить борг не тим, чим було визначено першим договором, то чи припиняється зобов'язання саме собою, як вважають наші вчителі, чи боржник по праву залишається зо­бов'язаним, але може захищатися проти кредитора запереченням злого умислу, як це прийнято вчителями протилежної школи» (Гай, 3.168).

Вище зазначалося, що заміна виконання може мати місце лише зі згоди кредитора. Проте цивільний оборот зумовив необхідність допустити заміну виконання в окремих випадках і проти волі кре­дитора. Складне і заплутане законодавство про земельне кредиту­вання спричинило значне розорення землеволодільців. Вони часто не мали можливості погасити взяті ними кредити грошима, яких катастрофічно не вистачало. Тому Юстиніан змушений був при­йняти закон, в силу якого кредитор зобов'язаний був прийняти в уплату боргу нерухоме майно, насамперед, земельні наділи. З цьо­го зробили висновок: хто одержує в уплату річ замість грошей, той прирівнюється до покупця.

Прощення боргу. Припинення зобов'язання могло статися та­кож відмовою кредитора від своїх вимог. Римське право знало дві форми прощення боргу: а) сторони домовлялися про непред'явлення вимог; б) укладали мирову угоду. В першому випадку укла­дався пакт про непред'явлення вимог. Пакт, як відомо, не користу­вався позовним захистом, але давав можливість у судовому про­цесі висунути проти - позивача ексцепцію про домовленість не заявляти претензій один до одного.

Мирова угода (transactio) — це угода про взаємні уступки, до яких вдавалися, коли сторони мали труднощі в доведенні своїх ви­мог. Ульпіан стверджував: «Хто укладає мирову угоду, той всту­пає в угоду про сумнівну справу і про незакінчений спір, що знахо­диться у невизначеному стані» (Д. 2.15.1). Така невизначеність у спорі могла спричинити його затягуван­ня, що в умовах цивільного обороту було невигідно для обох сторін. Мирова угода в такому разі могла хоча б частково задовольнити вимоги кредитора.

Класичні юристи визнали мирову угору окремим джерелом ви­никнення зобов'язань.

Зобов'язання могло припинитися також поєднанням в одній особі кредитора і боржника (confusio). Найчастіше таке поєднання мало місце при спадкуванні, коли спадкоємець-боржник при­ймав спадщину кредитора. Іншим прикладом може бути, коли чу­жий раб або чужий підвладний син заподіяв комусь певну шкоду. В такому разі наставала відповідальність господаря раба або бать­ка підвладного за так званим ноксальним позовом. Припустимо, що підвладний син потрапив під батьківську владу потерпілого або раб, що вчинив шкоду, був придбаний потерпілим. Зрозуміло, що відповідальність у цьому разі не настає, оскільки потерпілий, з од­ного боку, і особа, яка мала відповідати за ноксальним позовом за раба чи підвладного, з другого, збіглися в одній особі.


ПІДСТАВИ ДЛЯ ПРИПИНЕННЯ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ


1. Виконання зобов’язань.

2. Залік.

3. Новація (уступка вимоги, заміна кредитора; переведення боргу, заміна боржника; цесія).

4. Звільнення від боргу.

5. Поєднання в одній особі боржника і кредитора.

6. Випадкова неможливість виконання (фізична; юридична).

7. Настання скасувальної умови в договорі.

8. Смерть однієї із сторін в особистих зобов’язаннях.


Рис. 3. Підстави для припинення зобов'язань


Зобов'язання припинялося ще за однією підставою — конкурен­цією підстав. Якщо кредитор за зобов'язанням мав право вимага­ти від боржника передачі йому певної речі, а одержував її на іншій підставі, то зобов'язання припинялося в силу права, оскільки виконання стає неможливим. Проте, якщо кредитор одержав цю річ за плату, то за ним залишається право вимагати від боржника відповідної компенсації. При конкуренції платного і безоплатного способів набуття речі зобов'язання не припинялося. Джерела щодо цього залишили нам цікаві міркування. Так, «якщо мені було від­мовлено за заповітом те, що народиться від рабині Памфіли, і я куплю Памфілу, і вона народить в мене, то була дана дуже розум­на відповідь, що дитина не вважається набутою мною за оплатною підставою і тому мені належить за заповітом витребувати те, що я заплатив» (Д. 31.73).

Зобов'язання припинялося внесенням його предмета на збері­гання іншій особі (depositio). Трапляються випадки, коли зобов'я­зання не може бути виконане з вини самого кредитора. Він з тих чи інших причин відмовлявся прийняти виконання через відсут­ність в місці виконання, або з інших причин виконання стає немож­ливим через кредитора. У такому разі відповідно до закону борж­ник міг свій платіж у грошовій сумі в присутності свідків покласти в конверт і передати для вручення кредитору (депонувати) в скарб­ницю. Наростання процентів у цьому разі припиняється, а зобов'я­зання вважається виконаним. Депонувати можна було і в касу храму.

Новація (novatio) — це договір, який відміняв дію раніше укла­деного договору і породжував нове зобов'язання. Новація погаша­ла дію раніше існуючого зобов'язання за умови, що:

а) укладалася саме з цією метою — погасити попереднє зобов'язання;

б) в зобо­в'язанні є новий елемент порівняно з попереднім. Цей новий еле­мент міг виразитися в зміні підстав (наприклад, борг із позики пе­ретворювався на борг із купівлі-продажу), змісту (замість переда­вання речі в найм вона вважалася переданою в позику) тощо. Якщо ж змінювалися сторони в зобов'язанні, то це вже була усту-пка вимоги або переведення боргу.

Залік (compensatio). У господарському житті інколи складалося так, що між одними і тими ж суб'єктами виникало кілька зобов'я­зань і при цьому деякі з них були зустрічними. Наприклад, Тицій продав Люцію земельну ділянку за 2 тис. динарій з відстрочкою платежу на рік. Протягом цього року у Тиція виникла гостра потре­ба в грошах. Вимагати від Люція сплати боргу він не міг, оскільки строк платежу ще не настав. Тицій попросив у Люція 1 тис. динарій в борг на півроку. Договір було укладено. Отже, між суб'єктами ви­никло два зобов'язання, обидва грошові, обидва «спілі» — строк платежу наставав за обома зобов'язаннями приблизно одночасно.

Обидва вони зустрічні, бо права вимоги, що випливають з них, вза­ємні — кредитор за першим зобов'язанням має право вимоги до бор­жника, а за другим боржник має право вимоги до кредитора.

При остаточному розрахунку за такими зобов'язаннями засто­совувався взаємний залік. Люцій заборгував Тицію 2 тис. динарій, але в свою чергу Тицій заборгував Люцію 1 тис. динарій. Тому не­має потреби провадити повні розрахунки за обома зобов'язаннями, можна скористатися заліком. Люцій сплачував Тицію тільки 1 тис. динарій, оскільки мав право вимагати сплати ще 2 тис, але з ура­хуванням і свого боргу. Таким чином, обидва зобов'язання погаша­лися одночасно і припинялися невиконанням.

Для застосування заліку необхідно дотримуватися встановле­них правил:

а) вимоги зустрічні;

б) дійсні;

в) однорідні (гроші на гроші, зерно на зерно тощо);

г) «спілі», тобто за обома зобов'язан­нями настав строк платежу;

д) безспірні.

За загальним правилом смерть однієї із сторін не припиняє зо­бов'язання, оскільки на спадкоємців переходять як права, так і борги. Проте у випадках, де особистість боржника має особливе значення (наприклад, аліментні зобов'язання), смерть аліментнозобов’язаної особи (аліментоправомочної) припиняє зобов'язання. Крім того, слід зауважити, що борги, які випливали з деліктів, також не переходили в спадщину. Проте, якщо внаслідок делікту спадкоємці збагатилися, збагачення підлягало вилученню, до скла­ду спадщини воно не повинно було входити. Хоча за сам делікт спадкоємці відповідальності не несли (Д. 3.6.5).

Зобов'язання також припинялося, крім виконання, якщо наста­вала випадкова неможливість виконання. Вона могла бути фізич­ною і юридичною. Фізична наставала в тих випадках, коли пред­мет зобов'язання випадково гинув, а юридична — коли предмет зобов'язання вилучався з обігу. Наприклад, укладено договір про продаж раба, але після його укладення раба викупили на волю. Наставала юридична неможливість виконання, оскільки проданий раб став вільним, а вільна людина не може бути предметом обігу.


3.2. Договори


1. Поняття та види договорів

2. Умови дійсності договорів

3. Зміст договору

4. Тлумачення договору

5. Укладення договору. Представництво


Найуживаніші поняття і вислови з правових питань


Actio doli — позов проти обману

Infamia— безчестя, ганьба

Metus — погроза

Coactus tamen volui — хоча і під тиском, але ж я волю виразив

Actio quod metus causa — позов проти погрози

Contractus — договір

Verba — слова

Litterae — буква, письмо

Consensus — угода

Negotia stricti juris — правочини суворого права

Negotia bonae fidei — правочини доброї совісті

Id quod dictum est — те, що сказано

Id quod actum est — те, що зроблено

Error in negotio — помилка в характері правочину

Error in corpore — помилка в предметі

Error in persona — помилка в особі контрагента

Dolus — обман

...cum esset aliud stimulatum, aliud actum — коли одне ро­биться для виду, а інше здійснюється (входить в намір)

Propositio— оферта

Stipulatio — стипуляційний договір

Sponsio — порука римських громадян за стипуляційний борг

Litteris fit obligatio — зобов'язання, які виникали письмово

mutuum — позика

Commodatum — позичка, передача майна в безплатне тим­часове користування

Depositum— схов

Pignus — застава

Nexum — найдавніший договір позики

Exceptio doli — заперечення проти позову

Onus probandi— тягар доведення

Depositum miserabile — договір схову, укладений при тяж­ких обставинах, при біді

Depositum irregulare — договір схову родових речей

Emptio-venditio — купівля-продаж

Periculum est emptoris — ризик несе покупець

Locatio-conductio — договір найму

Locatio-conductio rerum — договір найму речей

Locatio-conductio operaram— договір найму послуг

Locatio-conductio opens — договір найму роботи, підряд

Locator — наймодавець

Conductor— наймач

Mandatum — доручення

Ex officio atque amicitia — з громадського обов'язку і дружби

Societas — товариство

Condictio— кондикційний позов

Contractus innominati — безіменні контракти

Do, ut des — даю тобі, щоб ти дав мені

Do, ut facias — даю тобі, щоб ти мені зробив

Facio, ut des — роблю тобі, щоб ти мені дав

Facio, ut facias — роблю тобі, щоб ти мені зробив

Permutatio — міна

Contractus aestimatorius — оціночний договір

Pacta nuda — голий пакт, тобто без позовного захисту

Pacta nuda obligationem non pariunt — голі пакти зобов'я­зання не породжують

Pacta sunt servanda — угоди треба дотримуватися

Contractus est ultro citroque obligatio — контракт є взаємне зобов'язання (тобто угода сторін)

Pactum est duorum consensus atque conventio — пакт є згода І угода двох сторін

Conventionis verbum generate est ad omnia pertinens nam sicuti convenire dicuntur, qui ex diversis locis in unum locum colliguntur et veniunt, ita et qui ex diversis animi motibus in unum consentiunt, id unam sententiam decurrunt — визна­чення конвенції є загальним і стосується всього, бо, по­дібно до того, як люди сходяться з різних місць в одне місце, так і до угоди з одного питання приходять з різних мотивів (прагнень)

Comitas gentium — міжнародна ввічливість

Locus regit actum — форма правочину визначається зако­ном місця цього вчинення

Lex specialis derogat generali — спеціальний закон виклю­чає дію загального закону

Voiuntatem potius quam verba considers oportet — варто більше уваги звертати на волю сторін, ніж на їх слова

Culpa lata dolo aequiperatur — груба необережність дорів-нюється наміру

Pro forma — проформа, заради форми (дотримання фор­мальностей при укладенні договорів)

Grata, rata et accepta — бажано, законно, прийнятно

In verborum obligationibus alius stipulor, alius promitit — у вербальних договорах один (з двох) виговорює для себе, дру­гий обіцяє

Stipulatio (sponsio) est verborum conceptio — стипуляція (спонсія) це словесна обіцянка (формула)

Status quo — існуючий стан

Mutuum est datio reram, quae pondere, numero, mensura con­stat — позика є передача речей, які можна зважити, пораху­вати, зміряти

Nemo judex in propria causa — ніхто не може бути суддею у власній справі

Lex contractus — договірне право

Dolus dans locum contractui — обман, що зумовив укладан­ня договору

Conventio omnis inteliegitur rebus sic stantibus — будь-яка угода передбачає незмінність стану речей

Consensu fiunt obligationes: in emptionibus — venditionfbus, locationibus — conductionibus, societatibus, mandatis — дого­вори укладаються угодою при купівлі-продажу, найму (оренді), в товариствах, при дорученні

Tacitus consensus — мовчазна згода

Depositum est, quod custodiendum alicui datum est — депо­зит (поклажа, схов) є те, що дано кому-небудь на схов (схо­рону)

Non pretii numeratio, sed conventio perficit emptionetn-ven-ditionera — не сплата ціни, а угода здійснює купіяяю-продаж

Nuptias facit consensus — шлюб укладається угодою

Res Ipsa loquitur — справа говорить сама за себе

Ceteris paribus — за інших рівних умов

Cui bono? — кому вигідно? В чиїх інтересах?

Corpus delicti— склад правопорушення

Delictum privatum — приватний делікт

Culpa in eligendo — необачність (господаря) у виборі слуги

Facta cocnludentia — конклюдентні дії, тобто такі, що за­свідчують якийсь факт

Ubi jus, ibi remedium — де є право, там є і його захист

Origo vendendi emendique a permutationibus coepit — поход­ження договору купівлі-продажу бере початок від міни

Pretium in numerata pecunia consistere debet — ціна має скла­датися із наявних грошей (із готівки)

Injuria absque damno — правопорушення без вчинення шкоди

Pacta vestita— «одягнені» пакти, яким надається позовний захист

Pacta adjecta — приєднані пакти

Pacta praetoria — преторські пакти

Pacta legitima — імператорські пакти

Constitutum debiti— підтвердження боргу

Receptum — неформальна угода

Receptum arbitri — угода з третейським суддек> про роз­гляд спору

Receptum nautarum, cauponum, stabularioram — угода з ка­пітаном корабля, господарем готелю чи заїжджого двору про збереження переданих їм речей (майна) пасажирів і жильців

Receptum argentarii — угода з банкіром про уплату за раху­нок клієнта певної суми третій особі

Compromissum — угода про передачу спора на розгляд тре­тейському судді

Pactum dotis — угода про надання жениху приданого

Pactum donationis — угода про дарування

Nee paciscendo пес legem dicendo пес stipulando quiquam alteri cavere potest — ні шляхом угоди, ні встановленням умов, ні шляхом стипуляції ніхто не може обумовлювати права для іншого.

Prout quidque contractum est, ita et solvi debet — укладен­ня і розірвання угоди повинно мати одну і ту ж саму фор­му

Corpus liberum nullam recipit aestimationem — тіло вільної людини взагалі не оцінюється

Quod quisque ob tutelam corporis suifecit, jure fecisse existimatur - будь-яка дія для захисту свого тіла вважається правомірною Creditum a mutuo differt qua genus a specie: nam creditum consistit (et) extra eas res, que pondere numero mensura con-tinentur — кредит відрізняється від позики, як рід від виду, бо і кредит можна визначити вагою, числом, мірою

Omnis definitio in jure civili periculosa est: parum est enim, ut non subverti possit — в цивільному праві будь-яке визначен­ня небезпечне, бо мало випадків, коли воно не може бути спростовано

Dupliciter accipitur: nam et eum habere dicimus, qui rei do-minus est et eum, qui dominus quidem non est, sed tenet: de-nique habere rem apud nos depositum solemus dicere — ми стверджуємо, що річ утримує власник, простий держатель і, нарешті, депозітарій (хранитель)

Mandatum nisi gratuitum nullum est — (договір доручення)-якщо не безоплатний, то він нікчемний

Extinctum est mandatum finita voluntate — припиненням волі довірителя (тобто одностороннім волевиявленням) доручення припиняється

Contra juris civilis regulas pacta conventa rata non habentur — приватні угоди, які протирічать принципам цивільного пра­ва, недійсні

Sine pretio nulla venditio est — без ціни немає продажу

Pretium succedit in locum rei, res in locum pretii — ціна по­сідає місце речі, а річ — місце ціни

Qui cum alio contrahit, vel est debet esse non ignarus condicionis eius — хто укладає договір з іншим, знає або має знати його (правовий і майновий) стан

Placuit inter omnes id quod invicem debetur, ipso iur e fit — взаємні борги погашаються в силу самого права

Societatem coire et re et verbis et per nuntium posse... — това­риство можна утворити дією, словами або через посередника

...nemo societatem contrahendo rei sine dominus esse desinit — вступаючи до товариства, ніхто не перестає бути власни­ком свого майна

...non id, quod privatim interest unius ex sociis, servari solet, sed quod societati expedit — передусім варто брати до уваги інтереси не одного із членів, а всього товариства

Donatio їіаес proprie appellator, cum dat aliquis ea mente, ut stat»m ve'Ht accipientis fieri — даруванням в повному розумінні слова називається те, коли хтось дає з тим, аби річ відразу стала належати одержувачу

Qui donat, sic dat, nee recipiat — хто дарує, той віддає так, щоб вже дар не одержувати назад

Оопагі viditur, quod nullo jure cogente conceditur — даром вважається дане без будь-якого юридичного примусу

Non donat, qui necessariis oneribus siccurrit— виконання необхідного зобов'язання не є даром

Moribus apud nos receptum est, ne inter virum et uxorem do-nationes valerent — відповідно до римських звичаїв, даруван­ня між подружжям не дійсне